Агент і публіцист Володимир Абрамов працює у футбольному бізнесі вже майже 30 років. Починав у «Совінтерспорті» – структурі, яка організовувала трансфери радянських спортсменів за кордон.
Абрамов розповів Максиму Розенку, як поділили 5 мільйонів доларів за трансфер Заварова у Ювентус, які спогади залишив у австрійців Олег Блохін і яким чином у Південній Кореї з’явилися Коновалов та Скаченко.
– Володимире Миколайовичу, у 1988 році Олег Блохін уклав контракт з австрійським Форвертс. Знайомі з деталями цього переходу?
– Я прийшов у «Совінтерспорт» два роки потому. Але у мене був доступ до всіх документів. Австрійський клуб за трансфер Олега заплатив, якщо не помиляюся, 115 тисяч доларів. Непогані гроші за 36-річного футболіста. Тоді у Києві двокімнатна квартира у цегляному будинку коштувала 1200 доларів, дача з панорамою на Дніпро – 2,5 тисячі.
– Блохіну довелося подолати чимало перешкод, перш ніж він отримав дозвіл на продовження своєї ігрової кар'єри в Австрії. Їздив до Москви, чекав цього дозволу не один місяць...
– Насправді, Блохін – специфічна людина. У нього все викликало алергію. З усіх вимагав гроші. Зокрема у Форвертсі. Можу підняти архів і почитати звіти по його справах, які надсилало «Совінтерспорту» посольство СРСР в Австрії. Вам все відразу стане зрозуміло.
У Штайр (древнє австрійське місто, – прим. ред.) Блохіна запрошували через ЦК компартії Австрії. У підсумку в клубі ним залишилися незадоволені – він увесь час канючив, йому увесь час було мало. Та й взагалі, у нього була погана аура. На той час в Австрії за віденський Рапід виступав уродженець Нікополя, що на Дніпропетровщині, Сергій Шавло, який поїхав до Відня із московського Спартака. Австрійці Шавлом були дуже задоволені – навіть листи подяки у «Совінтерспорт» надсилали. Ці історії були як аверс та реверс.
– Рекордним в історії «Совінтерспорту» став трансфер Заварова у Ювентус?
– Так. На той час це був один із найбільших трансферів у Європі. У Москву на переговори прилетів віце-президент Ювентуса Джуліано. Київське Динамо представляв Валерій Лобановський. Джуліано запропонував за Заварова 3 мільйони доларів. Лобановський просив шість. Зійшлися на п'яти. Плюс – Валерій Васильович ще виторгував для команди комфортабельний автобус із телевізором і кондиціонером, а також дві легкові машини для адміністрації клубу.
Відразу після підписання контракту Лобановський разом із Заваровим полетіли в Італію обговорювати умови особистого контракту Олександра. Лобановський був дуже сміливою людиною – не боявся КДБ.
– Як розподілялися 5 мільйонів, виручених із продажу Заварова?
– Два мільйони отримало Динамо. «Совінтерспорт» заробив 4 відсотки – 200 тисяч доларів. Решту грошей перераховували державі. До речі, по-моєму, спочатку Ювентус хотів ще й Михайличенка придбати. Не склалось. Олексій лише через два роки опинився у Сампдорії. А в Ювентусі через рік з'явився білорус Сергій Алейніков.
– В СРСР тоді діяло правило, згідно з яким спортсмен не міг заробляти більше від посла. Чи вдалося обійти це правило Заварову?
– Так, була додаткова угода, за якою Сашко в обхід радянських постанов мав право отримувати преміальні в Ювентусі.
– З Динамо ви продовжили співпрацю у другій половині 90-х. Як так вийшло, що займалися трансферами Коновалова і Скаченка у Південну Корею?
– З Григорієм Суркісом ми познайомилися у 1995 році. Президент Динамо консультувався щодо деяких футбольних питань. Якось подзвонив, сказав, що йому терміново потрібен мільйон доларів на утримання клубу. Запропонував мені зайнятися продажем гравців Динамо. Я вже багато років працював із ринками Південної Кореї та Китаю. У підсумку знайшов цікаві варіанти і для клубу, і для самих футболістів.
– Кого продали дорожче – Коновалова чи Скаченка?
– За Скаченка заплатили 500 тисяч. Причому Динамо віддало Сергія у дворічну оренду. Пам'ятаю, полетів до Сеула, вів переговори у штаб-квартирі LG – компанія була генеральним спонсором команди Anyang LG Cheetahs.
Незабаром у Корею переїхав і Коновалов – Сергія продали за 600 тисяч доларів. Вибив для нього непогану зарплату. У новому клубі українцю платили 7 тисяч доларів на місяць – у Динамо він на той час стільки не отримував. Плюс – хороші преміальні.
Обидва Сергії їхали у Корею з травмами, корейці їх ще й вилікували. І Скаченко, і Коновалов виграли у складі своїх клубів азійський Кубок чемпіонів. Суркіс надсилав мені листи подяки, майки та подарунки – за те, що допоміг клубу у важкий момент. А Скаченко, коли у 1999 році оформляли його трансфер у Метц, сам попросив, щоб я став його особистим агентом.
– Чи були ще у вашій кар'єрі прецеденти співпраці з українськими футболістами?
– Юрій Сьомін у 1995 році знайшов в одеському Чорноморці нападника Віталія Парахневича. Але Віталік у Локомотиві тільки одне коло відіграв. Пам'ятаю, прийшов якось на гру Локомотив – ЦСКА. Сидів поруч із асистентом Сьоміна – Борисом Ігнатьєвим. Після першого тайму Парахневича замінили. Я запитав у Сьоміна, в чому справа. Юрій Павлович дав зрозуміти, що на українця не особливо розраховує. А я бачив, що за своїм потенціалом Віталік може бути одним із найкращих у Південній Кореї.
Поговорив із Сьоміним. Продали українця в клуб-середнячок корейського елітного дивізіону Чонг Бук Дайонс із Чонджу. Віталік там у своєму першому повноцінному сезоні 10 голів забив, став найкращим бомбардиром команди. Потім продовжував яскраво грати у корейській лізі.
Чутки про його гру дійшли і до пострадянського простору. Сьомін запитав, чи можу відео кількох матчів Парахневича з Кореї привезти. Після чергового вояжу у Країну ранкової свіжості віддав Юрію Павловичу касету з грою Віталіка. Сьомін передзвонив: «Хочемо повернути Парахневича в Локомотив. Можеш посприяти?».
– Чому не домовилися?
– Корейці запросили за Парахневича 300 тисяч доларів – для 90-х це були чималі гроші. Локомотив продавав Віталіка у Корею за 150 тисяч. У результаті Сьомін засумнівався. А ось чемпіона Кореї – Сувон Самсунг – ціна трансферу не здивувала. Віталік перейшов у цей клуб, з яким виграв першість країни. Українець став отримувати втричі більшу зарплату!
Відіграв у складі одного з лідерів чемпіонату Південної Кореї три сезони, а потім ним зацікавилися японці. Парахневич ще сезон відбігав за Сенан Беллмаре з J-ліги. Там себе теж чудово зарекомендував. Пам'ятаю, мені якось японці подарували спортивний журнал – фото Віталіка було на обкладинці!
Після Японії він ще один сезон провів у Кореї. Всього ж у Японії та Кореї Парахневич відіграв майже 9 років. Не знаю, де він зараз, але його дружина, до речі, майстер спорту міжнародного класу зі спортивної гімнастики, мені завжди заявляла: «Після того, як чоловік завершить кар'єру, ми будемо жити в Австралії».
Максим Розенко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
