Підбірка топ-10 відчайдухів за версією культового видання FourFourTwo, які могли провалитись ще на початку своєї тренерської кар'єри.
Про них не скажеш, що вони вчаться на чужих помилках. Ці фахівці «набивали гулі» на собі, але навіть не думали здаватись.
Арсен Венгер (Нансі)
Не всім відомо, але Венгер не від народження тренував лондонський Арсенал. У 1984 році, тоді ще 35-річний француз розпочав самостійну тренерську роботу в Нансі. У своєму дебютному сезоні Арсен зайняв з командою 12-те місце, що вважалось непоганим результатом для скромної команди, але далі щось пішло не так. В сезоні 1984/85 команда посіла 18-те місце, а через рік взагалі вилетіла у другий дивізіон.
Венгер був розбитий, але не зламаний. Потрапивши в крісло наставника Монако у 1987-му, фахівець здобув з новою командою золоті медалі чемпіонату Франції, і провів ще кілька успішних сезонів у таборі монегасків. Лише потім був перехід в лондонський Арсенал трансфером через Японію, але це вже зовсім інша історія.
Боббі Робсон (Фулхем)
Легендарний нападник Фулхема Боббі Робсон у січні 1968 року був покликаний рятувати колишню команду від вильоту з елітного дивізіону Англії – «дачники» перебували на 21-й сходинці. На жаль наставник потерпів фіаско, команда фінішувала 22-ю і вилетіла з чемпіонату Англії аж до 2001 року. Робсона звільнили у листопаді того ж року. Найприкрішим для сера Боббі Робсона було – дізнатись про свою відставку із газет.
Далі наставника очікували 13 років успішної роботи в Іпсвічі, після чого його запросили очолити національну команду Англії, яку він тренував протягом 8-ми років.
Антоніо Конте (Ареццо)
Свій тренерський шлях Конте розпочинав у скромному Ареццо, який тоді виступав у Серії С (там він виступає і сьогодні). За 9 дебютних поєдинків, молодий фахівець не здобув жодної перемоги. Цього виявилось достатньо для керівництва клубу, щоб показати Конте на двері. За іронією долі, на його місце прийшов Мауріціо Саррі (нічого не нагадує?), який теж з тріском вилетів з клубу після 4-х місяців роботи.
Після звільнення Конте очолив Барі та вже за 2 сезони тріумфував у Серії В. Це і стало трампліном італійця для подальшої тренерської роботи в європейських грандах.
Зінедін Зідан (Реал Мадрид Кастілья)
Важко повірити, але не все так гладко було на старті тренерської кар'єри Зідана, як на його голові. Приступивши до роботи наставника в другій команді Реала (Реал Мадрид Кастілья) у 2014-му, Зізу програв 5 з 6-ти стартових матчів. В наступному сезоні французькій легенді поставили завдання вивести команду в Сегунду та розвинути талант молодого форварда Борхи Майораля для головної команди «вершкових», але з жодним із цих завдань Зідан не справився. Команда поступилась в плей-офф Сегунди С Мурсії, а Майораль в підсумку опинився в Леванте на правах оренди.
Що було далі – всім відомо. Три поспіль кубка Ліги чемпіонів повністю спопеляють невдалий старт.
Рафаель Бенітес (Вальядолід)
В Бенітеса навпаки, робота в Кастільї була доволі успішною, але далі на іспанця очікували темні часи. В 1995-му Рафа очолив Вальядолід, в якому з 23-х матчів виграв лише 2, через що і був звільнений. Далі Бенітес перевіряв свої сили в Сегунді на посаді наставника Осасуни, але і тут його очікувало фіаско. Тренера звільнили після 9-ти поспіль провальних поєдинків.
Переломним етапом кар'єри іспанського фахівця стала Естремадура, яку він вивів у Прімеру в сезоні 1997/98. Далі Бенітес лише закріпив свій успіх в Тенеріфе та Валенсії.
Вітторіо Поццо (збірна Італії)
Поццо очолив збірну Італії в 1912 році та готував команду до Олімпійських ігор в Стокгольмі. Зрештою, «Скуадра Адзурра» з тріском провалилась, сенсаційно програвши Фінляндії (2:3). Після цього провалу фахівець покинув команду.
Згодом Поццо повернувся до керма національної команди Італії та став дворазовим чемпіоном світу.
Дієго Сімеоне (Расінг Авельянеда)
В 2006 році Сімеоне завершив кар'єру гравця в аргентинськму Расінгу та відразу взявся тренувати команду. «Посіпшиш – людей насмішиш» – це якраз про Дієго. Аргентинський спеціаліст очолив команду, коли вона була на 19-му місці, та за свій тренерський шлях у клубі підняв її до 18-го.
Після відходу з Расінга Дієго зайняв місце головного тренера Естудіантеса, з яким в перший ж сезон здобув золоті медалі чемпіонату. Потім він повторив цей же трюк і з Рівер Плейтом.
Жозе Моурінью (Бенфіка)
Португалець найменше вписується в цю компанію, але не пригадати його в цьому топі неможливо. Моурінью протримався у кріслі наставника Бенфіки близько 3-х місяців. Основна причина звільнення не була пов'язана з результатами команди (Бенфіка перебувала на «несмертельному» 6-му місці), а з принципами роботи Жозе. Коли фахівець почав свої радикальні зміни в клубі та просити керівництво не втручатись в процес – йому просто вказали на двері.
Можливо, потім в Бенфіці пошкодували про такий вчинок, адже перераховувати наступні досягнення Моурінью можна дуже довго.
Роберто Манчіні (Фіорентина)
Італійський фахівець приступив до роботи у Фіорентині в ненайкращий період для «фіалок». Команда перебувала на межі банкрутства. За рік роботи Манчіні команда майже не покидала «дна» турнірної таблиці, зрештою вболівальники почали вимагати відставки тренера, що і трапилось. Після завершення першості Фіорентина була розформована, та розпочала наступний сезон з 4-го італійського дивізіону.
Наступним місцем роботи Роберто був Лаціо, де фахівець показав непогані результати та зумів виграти Кубок Італії, попри скрутне становище клубу.
Харрі Реднапп (Борнмут)
Важко назвати дебютну роботу легендарного наставника провальною, але відзначитись з негативної сторони Реднапп зумів. Фахівець розпочав свій тренерський шлях у 1982 році. Тоді ж Борнмут зазнав своєї найбільшої поразки в історії у матчі Кубка Англії проти Лінкольна (0:9). Гравці об'єднались проти тренера, а Реднапп лише холоднокровно заявляв, що 7-й гол суперника був забитий з офсайду.
Поступово наставник піднімав «вишеньок» з дна 4-го дивізіону і вже за кілька сезонів команда виступала в Чемпіоншипі. Далі на Реднаппа очікувала не менш успішна кар'єра у Вест Хемі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
