Виграли – і чудово. Заслужили схвальних слів. Однак треба відзначити декілька визначальних у цій ситуації нюансів. По-перше, «Олімпіакос» пропонував «Динамо» максимально зручний футбол – в зручному для киян темпі, без винахідливості, з високого піднятою лінією захисту і головне – з великою кількістю єдиноборств. Це – стихія команди Олександра Хацкевича.
По-друге, «Динамо» мало чудові шанси і повинно було карати «Олімпіакос» другим голом на контратаці. Це важливо навіть не стільки в контексті протистояння з греками, скільки в площині майбутніх перспектив української команди у турнірі. Безперечно, далі теж будуть суперники, які володітимуть територіальною перевагою і наступатимуть масивно. І добре грати проти них на контратаках – це запорука конкурентоспроможності.
Власне, добре те, що тренерський штаб знає, в якому напрямку треба працювати. Добре, що в грі «Динамо» впродовж матчів з греками було небагато сумбуру, що дозволяє сконцентруватися на вдосконалені окремих елементів гри (наприклад, тих же контратак). Добре те, що після поганого першого тайму у Греції колектив зробив висновки і відсік індивідуальні помилки. Те, про що ми говорили одразу після першого поєдинку – скованість, проблеми з психологією, можливо, відсутність тонусу.
Шабанов – яскравий приклад. Артем непогано діяв у першому поєдинку в єдиноборствах один на один, однак помилявся позиційно і не дуже якісно грав у пас. Матч в Києві – геть інша справа. Можливо, це була найкраща гра Шабанова за часів каденції в київському «Динамо». 5,5 відсотків володіння м'ячем від загальнокомандного показника (і це – центральний захисник; частіше з м'ячем контактували лише четверо гравців «Динамо»), третій в команді показник за кількістю виконаних передач, п'ять виграних верхових єдиноборств при сімох спробах, три верхові атаки чужих воріт. Таким Шабанова ми ще не бачили.
Шабанов діяв інтенсивніше, аніж Бурда, хоча останній також не підвів «Динамо» в плані боротьби один в один, якої в цьому матчі було дуже багато. Найслабше серед захисників зіграв Томаш Кендзьора, в якого було завдання, як і у Миколенка, загострювати з флангів. Власне, одна передача на загострення у Кендзьори є, але діяв поляк доволі вузько (тобто, притискався до бокової лінії), майже не відбирав м'ячі і не здійснював перехоплень. Разюча різниця з Миколенком, якого, разом з Денисом Бойком, можна вважати MVP цього поєдинку.
Просто шикарно: два удари, 75 дотиків до м'яча, три передачі на загострення (одна з них – результативна), активна гра на перехопленні і у відборі. Єдина проблема Миколенка – це те, що доволі часто був обіграний в результаті дриблінгу. Хоча це можна пояснити тим, що часто Віталій перебував у динаміці і залишав простір технічному Діашу. Карта інтенсивності дій Миколенка вражає насиченням як біля центральної лінії, так і біля чужих та своїх воріт.
Інтенсивність гри Віталія Миколенка
Багато хвалять Шепелєва, хоча інтенсивність його гри була не найвищою. Правда, тут треба зробити поправку на те, що Володимир діяв по всій ширині і довжині прямокутника між двома штрафними майданчика. Класичний box-to-box, чого раніше за Володимиром не спостерігалося. Очевидно, це вказівка тренерського штабу, яка себе виправдала. Шепелєв не помилявся, акуратно грав в пас і що дуже важливо – зробив найбільше серед гравців «Динамо» пасів в напрямку чужих воріт. На другому місці за цим компонентом з однаковими показниками йдуть Шабанов, Кендзьора і Буяльський.
Гра в пас (вгорі) і інтенсивність дій (унизу) Шепелєва
Віталій, на відміну від Шепелєва, концентрувався на грі строго у центрі поля. Не було звичних для цього футболіста проникнень до штрафного майданчика, а більшість передач розліталися строго навколо центрального кола. Суттєва різниця за стилем гри з Шепелєвим, що теж не можна назвати авантюрою чи імпровізацією. Очевидно, такими були тренерські настанови.
Гра в пас від Віталія Буяльського
Для своєї позиції Віталій достатньо часто вступав у відбір, але менше – аніж Шапаренко. Микола майже весь поєдинок провів без м'яча і навряд чи це була задумка тренера. Радше – неспроможність футболіста вести гру в центрі поля. Звісно, Микола зробив корисну дію, надавши гольовій атаці «Динамо» нового імпульсу передачею на Миколенка, але ж в цілому один удар, 36 дотиків до м'яча і лише 23 передачі говорять самі за себе. Про провал не дозволяють говорити кілька нюансів. По-перше, з 23-х передач 20 були точними, а дві – взагалі на загострення (висока ефективність). По-друге, Шапаренко найчастіше серед гравців «Динамо» вступав у відбір. Точніше, робив спроби вступити у відбір, заважаючи суперникові розігнати швидкі атаки. Ну і по-третє, та ж таки передача на Миколенка.
Беньямін Вербіч – десять (!) втрат м'яча. У найближчих «переслідувачів» словенця за цим компонентом, щоб розуміти, – по три (Шепелєв і Шапаренко). Причому, Беньямін втрачав кулю не лише на чужій половині поля під час атак «Динамо», але й біля власних воріт. Цікаво, що словенець дуже глибоко опускався на власну половину поля, чого не було, наприклад, у Віктора Циганкова, з грою якого доречно порівнювати гру Вербіча. Очевидно, це наслідки активних підключень до атак Миколенка. Інша річ, що ефективність дій Беньяміна в такому стилі – низька. І не на атаку, і не на захист. Ні риба, ні м'ясо.
Інтенсивність гри Вербіча; на своїй половині поля - не менш інтенсивно, аніж на чужій. Інша річ - ефективність...
Цікава особливість гри Фран Соля – лише три дотики до м'яча відбулися у штрафному майданчику суперника, хоча загалом іспанець тридцять разів торкався кулі. Примітно, що два з трьох дотиків – це гольові моменти. Один іспанець реалізував, інший запоров, не перегравши воротаря. Але його активна гра у центрі поля б'є по перспективах Бесєдіна. Якщо іспанець зіграється з партнерами, буде отримувати достатньо передач, так само активно діятиме в глибині поля і реалізовуватиме моменти, нічого іншого в плані нападу тренерському штабу вигадувати не доведеться.
Фран Соль: дотики до м'яча
Що ж, завершити можна лаконічно: «Динамо» зіграло вельми непогано як для перших офіційних матчів календарного року.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
