25/03/2019 12:24 383

«Боявся, що мене вважатимуть зрадником батьківщини». Василь Рац – про діалоги з Лобановським, Прімеру і страшний параліч

«Футбол 24» розповідає про знаменитого хавбека київського «Динамо» 80-х, якому сьогодні виповнюється 58 років.

Джерело фото: В. Перегняк

Яскравих епізодів у кар'єрі самобутнього півзахисника київського Динамо і збірної СРСР Василя Раца було більш ніж достатньо. Під керівництвом Валерія Лобановського він вигравав Кубок володарів кубків, срібні медалі Євро-1988 і по чотири рази – Кубок та чемпіонат СРСР.

Першою хвилею радянських футболістів поїхав до Західної Європи, де виступав за іспанський Еспаньйол. А далі пережив справжню трагедію – загадкова хвороба паралізувала гравця. Здавалося, мова про повернення у футбол вже не йшла. Але єдиний етнічний угорець в складі збірної СРСР 80-х зумів не тільки впоратися з хворобою, але й виїхати на свою історичну батьківщину, де підписав контракт із найтитулованішим клубом країни – Ференцварошем.

Завершивши кар'єру, Василь осів у Будапешті, де з головою занурився в бізнес, заснувавши свою фірму «Рац і сини». Через півтора десятиліття Рац перевернув ще одну сторінку свого життя, декілька місяців відпрацювавши у тренерському штабі Динамо, а через 4 роки – в Оболоні. І нехай на тренерській посаді Василь пропрацював недовго, про цей етап своєї кар'єри він анітрохи не шкодує.

рац

Відмова Бєскову

Рац розпочинав свою кар'єру в «дублі» Карпат, але вже у 1981 році міг опинитися в Москві.

«Коли виступав за вінницьку Ниву, після однієї з домашніх ігор мене хтось попросив вийти з роздягальні на вулицю, – згадував Василь Карлович у розмові з автором цих рядків. – У машині сидів Олександр Петрашевський, який відразу запросив у московське Динамо. Сказав, що це великий клуб, з якого мені буде легше потрапити у збірну СРСР.

Але продовження розмови не було – до машини швидко підійшов тренер Ниви Іван Терлецький. Одним махом витягнув мене з авто і накинувся на Петрашевського: «Залиш хлопця в спокої!». Покричали один на одного, після чого Петрашевський поїхав. А Іван Іванович, віддихавшись, махнув рукою у мій бік: «Не хвилюйся, твоя команда ще прийде».

Буквально через кілька днів після приїзду Петрашевського Іван Терлецький викликав Раца у свій кабінет.

«Там мене вже чекав багаторічний селекціонер київського Динамо Анатолій Сучков. Запитав, як дивлюся на перспективу грати у Динамо. Я чомусь відповів: «Не знаю». Сучков після цього зі стільця схопився і вибухнув: «Як не знаєш? Тебе ж київське Динамо запрошує!». Я спокійно парирував: «Нехай вирішує Іван Іванович – я йому повністю довіряю». Терлецький тут же дав добро. Я, природно, теж погодився. Єдине, про що домовився із тренером, – щоб взяв мене назад у Ниву, якщо у Динамо не складеться.

На той момент у мене були пропозиції від Пахтакора і запорізького Металурга. Але Терлецький вже домовився про мій переїзд до Києва – у нього були хороші стосунки з Валерієм Лобановським. Тому іншого шляху у мене не було. Іван Іванович сам відвіз мене в столицю України. Напевно, боявся, щоб мене ніхто не перехопив у дорозі. На вокзалі нас чекав динамівський автобус – Терлецький передав мене Михайлу Фоменку, який тоді тренував «дубль» киян, особисто в руки».

рац

Через рік Рац отримав пропозицію від московського Спартака.

«Сезон-1982 для мене вийшов невдалим – в основний склад Динамо не проходив, – зізнається Рац. – Ми грали останній матч чемпіонату СРСР зі Спартаком. Бєсков зателефонував мені в готель. Сказав, що хоче зустрітися. Під'їде до готелю і буде чекати мене в машині. Я вийшов, сів у його Mercedes.

Костянтин Іванович почав розповідати, що пильно стежить за моїми виступами. На його думку, мій стиль гри органічно вписується у «спартаківський». «Ми тут граємо в яскравий футбол і отримуємо задоволення від гри, а в Києві тільки бігати потрібно» – такі аргументи наводив Бєсков. І запропонував переходити до нього. Навіть простягнув якийсь папір, щоб написав заяву.

Я відповів, що з Динамо маю намір піти, бо хочу грати. Але заяви підписувати не став. Сказав, що мені ще потрібно переговорити з Лобановським. Однак після розмови з Валерієм Васильовичем вирішив залишитися в Києві. Він уже знав про мої контакти з Бєсковим. Коли я виклав свої сумніви, відрубав: «Мені тільки що подзвонили, Спартак взяв кілька нових гравців. У Москві тобі треба все заново доводити. А тут ти вже свій – я на тебе розраховую. Квартиру у Києві отримаєш відразу після зборів». Переконав мене. Квартиру мені дійсно незабаром надали. А перед Бєсковим довелося вибачатись».

Барселона

У стартовому матчі Євро-1988 гол Раца допоміг збірній СРСР перемогти Голландію. А через рік українець з угорським корінням опинився в Іспанії.

рац

«Одного прекрасного дня Лобановський викликав мене до свого кабінету, – пригадував Василь Карлович. – Сказав, що є можливість переїхати до Шотландії або Іспанії. У Глазго Рейнджерс, який тоді тренував Грем Сунесс, зламався лівий півзахисник. Мовляв, вони готові зараз підписувати з тобою трирічний контракт. В Еспаньолі готові підписати угоду на три місяці, до кінця першості. І, якщо все буде добре, влітку запропонують нову, більш тривалу угоду.

Досвіду в таких справах я не мав. Не було і з ким порадитися. Вирішив із Рейнджерс нічого не підписувати. Подумав, що поспішати не варто. На носі – чемпіонат світу, гарний виступ на якому міг значно підняти статус, що дозволило б підписати більш цікавий особистий контракт.

У мене на той час дружина була вагітною, вирішили, що нам більше підходить теплий клімат Барселони. Сподівався, що Еспаньйол зможе залишитися в елітному дивізіоні, і мені вдасться підписати з клубом серйозний, триваліший контракт. Лобановський напередодні чемпіонату світу не дуже хотів відпускати мене в команду, яка перебувала у хвості турнірної таблиці чемпіонату Іспанії. Але, наскільки я розумію, був змушений це зробити».

У попередньому сезоні Еспаньйол вийшов у фінал Кубка УЄФА. Вдома іспанці перемогли леверкузенський Байєр 3:0, але в Леверкузені німці виграли з ідентичним рахунком, а в серії пенальті відсвяткували перемогу – 3:2. Як же так вийшло, що фіналіст Кубка УЄФА-1988 у наступному сезоні вилетів з Прімери?

«У Барселону приїхав Хав'єр Клементе, який почав створювати нову команду, – згадував Рац. – У чемпіонаті Еспаньйол стартував невдало і знайти свою гру по ходу сезону так і не зумів. Ми програли у перехідних матчах.

Моя гра іспанців влаштовувала. Мені запропонували новий контракт у 150 тисяч доларів на рік, Mercedes і квартиру. Але Лобановський ще перед моїм від'їздом наголошував, що через три місяці я у будь-якому випадку повинен повернутися до Києва. «Якщо не повернешся, спорткомітет тебе «зарубає», як мінімум, на рік» – пригрозив Васильович.

Чесно кажучи, коли занурився в іспанський клубний футбол, побачив рівень життя у цій країні, місцевий побут, ставлення до гравців, повертатися додому бажання не було. Виникали думки, щоб залишитися, але злякався, що на мене почеплять ярлик зрадника. Тоді була ще свіжою у пам'яті історія втечі в НХЛ Олександра Могильного. Боявся і за батьків, життя яких було б, на мою думку, нестерпним – їх у селі всі знали.

У підсумку, коли повернувся до Києва, виявився в команді чи не останнім із могікан – більшість партнерів роз'їхалися по європейських клубах. Лобановський поїхав в ОАЕ, команду тренував Анатолій Пузач. Важко було зануритися в нашу сувору реальність. Пузач казав, мовляв, залишайся, будеш лідером команди. Але я відразу попередив, що хочу поїхати, що після Іспанії грати тут більше не зможу».

Параліч

Після невдалого для збірної СРСР чемпіонату світу-1990 попит на радянських футболістів упав. У Василя на той момент не було пропозицій із Західної Європи. І тоді він згадав про свою історичну батьківщину.

«По-перше, я угорець за національністю, – пояснює свій вибір Рац. – У дитинстві розмовляв угорською мовою, дивився угорські телеканали, вболівав за угорські клуби. Тому сам Бог велів завершувати кар'єру в Угорщині. До того ж, тодішній президент Динамо Віктор Безверхий відразу сказав: «В угорські клуби тебе відпустимо безкоштовно, в інші – виключно за гроші».

Рац, Заваров, Бєланов

Угорщина у футбольному плані традиційно була небагатою країною. В угорському посольстві у Києві працював один знайомий. Через нього я і вийшов на угорські клуби. Вів переговори з Вашашем, Гонведом, МТК і Ференцварошем. Всі вони висловили зацікавленість, тому у мене був вибір. Віддав перевагу найпопулярнішому клубу країни – Ференцварошу».

Але перед від'їздом у Будапешт із Василем стався випадок, який поставив під сумнів не тільки його футбольну кар'єру.

«У грудні 1990 року самостійно почав готуватися до нового сезону, – згадував цю моторошну історію Рац. – 31 грудня потренувався на стадіоні Динамо. Прийняв душ. Із мокрою головою простояв, намагаючись спіймати таксі, близько 30 хвилин. Вдома з сім'єю посиділи, трохи випив і ліг спати. Вночі стало погано. Не міг поворухнути ані лівою рукою, ані ногою. Виявилося, паралізувало увесь лівий бік.

Викликали швидку допомогу. Два тижні пролежав у госпіталі. Хтозна, можливо тут проявилися і майже 10 років позамежних навантажень у Динамо. Адже кілька сезонів я взагалі провів без замін. Спочатку мова про повернення у футбол не йшла зовсім. А з Ференцвароша увесь час, поки лежав у госпіталі, обривали мій домашній телефон. Дружина спершу приховувала правду, казала, що підхопив застуду. Але коли через кілька тижнів я трохи оговтався і почав ходити, сам подзвонив у Будапешт. Розповів все, як є. У клубі до моєї історії поставилися з розумінням».

Будапешт

Не дивно, що у Будапешті екс-«динамівець» не зміг пройти медогляд з першого разу.

«Лікар не дозволяв вносити мене у заявку команди, – не приховував Рац. – Відмовився підписувати відповідні папери. Я не знав, що робити. Допоміг один професор-невропатолог, великий шанувальник футболу. З ним домовився президент Ференцвароша, професор дав дозвіл за умови, що я щомісяця їздитиму до нього на медогляд.

З клубом підписав контракт на два з половиною роки. Уболівальники Ференцвароша дізналися, що я не Василь, а Ласло Рац. Вони чекали від мене яскравої, блискучої гри, але я на неї був уже не здатний. Хотів показати себе, але мав проблеми з координацією. Так і промучився півтора роки. А потім угорські бізнесмени запропонували допомогти їм із наведенням мостів в Україні. І я вирішив піти в бізнес. Розірвав контракт і з головою занурився в нову роботу».

рац

У сезоні 1996/97 Рац повернувся у футбол і пропрацював кілька місяців у тренерському штабі Ференцвароша.

«Мене запросив Золтан Варга, який свого часу грав у збірній Угорщини, – пригадував Василь Карлович. – Потім Золтан покинув країну – «поїхав», якщо можна так сказати, з огляду на тодішній соціалістичний лад Угорщини, у Західну Європу. Виступав за Аякс. Однак довго пропрацювати в клубі ми не змогли – на той момент люди там просто не проводили серйозної системної роботи щодо відродження клубу».

Максим Розенко

Читайте першими новини про Динамо на каналі 1927 у Telegram
Loading...
Для того, щоб залишати коментарі, потрібно увійти на сайт або зареєструватися
| Реєстрація
Показати більше