Безідейність, яка жахає – Україна не заслужила здолати Люксембург
Три очки – це добре, звісно. Хлопці бились за результат, як могли, і віддали багато сил, їх можна привітати з першим місцем у групі B. Однак на цьому позитив практично завершується. Просто потрібно розуміти, що нам ще працювати і працювати, якщо хочемо зберегти лідерство, яке казковим чином впало в наші руки. Розуміти і визнавати, що ми фактично провалили матч проти команди, яка вже не безпросвітний аутсайдер, але ще й далеко не середняк навіть. Те, що пощастило з перемогою, ні в якому разі не має збивати зі шляху тверезої оцінки гри. Провальної гри, будьмо відверті самі перед собою.
Судячи з післяматчевих коментарів, наші футболісти не зовсім усвідомлюють, що відбувалось на полі. «Ми заслужили перемогу» від Зінченка провокують певний ступор. Це в якому місці ми її заслужили? Може, за ударами у площину воріт? Та ні. Люксембург був кращим – 5:3. Моменти? Треба рахувати, на скільки очікуваних голів xG награли, але в нас епізодів, коли двічі поспіль проходить удар з меж воротарського, ані близько не було. Господарі значно продуманіше комбінували і блискуче вибігали в контри. Вигравали єдиноборства, що взагалі непростимо. Добре, що індивідуально ми сильніші, але навіть у вирішальному голі перед найближчим до м'яча Яремчуком було двоє суперників – без шансів забити. Дружно дякуємо Жерсону за відвертий подарунок.
«Нам пощастило, щастить сильнішому» від Циганкова і Шевченка якось ближче до істини. Хоча майже всі 90 хвилин було дуже складно визначити, так хто ж тут сильніший. Вихід Мораєса у старті і вершина креативу партнерів у вигляді безперервних навісів на бразильця – це просто епік. То ми Жуніора натуралізовували, щоб він грав у манері Яремчука? Дивина та й годі.
Форвард Шахтаря, до слова, відверто розчарував. Роман також нічим не порадував, не вигравши жодної індивідуальної дуелі з 3-х. Натомість Мораєс знову марнував моменти і надто рідко був там, де потрібно. Відсутність думки і стиль нашої гри в атаці ставлять під великі сумніви подальші перспективи. Це ж ми на фоні Люксембургу (за всієї поваги, класніша команда давно б завершила гру на свою користь) так виглядаємо, а що буде проти Сербії чи розлюченої втратами очок Португалії? Фарт – союзник не вічний. Сьогодні з ним ми лідери, а завтра можемо все втратити, якщо не буде зроблено висновків і далі легковажно керуватимемось старим недобрим правилом «результат же ж є, а гра забудеться».
Розчарування резервом, але чи винні тільки футболісти?
Безус загубився, але якою мала бути структура гри в центрі поля, залишилось загадкою. Таке враження, що Шевченко сподівався на Люксембург з минулого, який переважно тільки відсиджується в захисті та боїться атакувати десь так, як ми в Португалії. А вони взяли і зіграли в амбітний безстрашний футбол, з кожною хвилиною стаючи сильнішими і вказуючи на наші огріхи. У «синьо-жовтих» не виявилось жодного чистого опорника, зате була купа браку, а пошуки злагодженості комбінаційних дій відбувались прямо на полі у процесі гри, коли кожна хвилина була дорога.
Зінченко ніби й пас гольовий віддав (вийшов магічний гол, в якому блискуче було все від і до), але в багатьох інших епізодах грав так, що Гвардіола за голову хапався би. Бутко і Бурда своїми шансами не скористались. Микита взагалі, таке враження, поплив останнім часом. Ніби й виграв багато єдиноборств, але у ключових моментах, коли суперник гостро атакував, не міг нічим зарадити. Богдан навіть номінальному півзахисникові Болбату в Шахтарі поступається, то про що ми говоримо? «Гольовий пас» супернику на порожні ворота тільки підтвердив проблеми з формою. Нижче свого рівня зіграв і Миколенко, якому наче тренери не повідомили, що залишати свій фланг за наявності там Жерсона і Тіля дуже небезпечно. Та й у нападі Віталій може значно краще, ніж просто прострілювати в суперника.
Збірна України чи благодійний фонд?
Шевченко здивував викликом Безуса. Я був би першим у черзі, хто підтримав таке рішення тренера наприкінці того ж 2018-го, але останнім часом з незрозумілих причин Роман випав зі складу Гента і виходив максимум на заміни. Яка логіка не викликати екс-динамівця, коли він у тонусі, забиває та асистує, і випускати його, коли щось пішло не так? Наш вільний художник навіть у такому стані віддав 1 ключовий пас і 4 довгі передачі, але все ж боявся (не мав варіантів?) загострювати та не зміг виправдати свою появу.
Компаньйони Безуса – Матвієнко, Бутко і Коноплянка. Вони так само практично не грають у своїх командах, але виходять у старті. Ризик? Та безумовно. Ще якби це один такий гравець, то півбіди. А потім ми дивуємось, як то якийсь Люксембург так відмінно фізично виглядав, був динамічнішим і різкішим, вигравав купу єдиноборств.
Євген - то взагалі окрема і дуже сумна пісня. Два матчі він провів за схемою один «кращий» за інший. Старався брати гру на себе, проте з кожним разом виходило тільки гірше. Загубив два перспективні штрафні. Щоб Маліновський чи Безус забивали зі штрафних, ми чули. А коли таке траплялось з Коно, хто пригадає?
Той же Петряк в Угорщині щотижня зламує насичену оборону суперників Ференцвароша Реброва, забиває та асистує, непогано виглядав проти Італії, але його не викликають. Де логіка, незрозуміло. Може, наша національна збірна має насамперед ставити собі за мету підтримувати моральний стан своїх заслужених ветеранів чи недооціненої молоді?
Вінгер Шальке став нашим лідером за ударами (по 2 у площину воріт і повз), але все якось далеко від його найкращої форми. На класі Євген вже виїжджає все рідше і навіть на Люксембург цього не вистачає. У Німеччині так можна і просидіти на лаві запасних до кінця кар'єри. З гарною зарплатою і відверто посередньою формою. Що ж, кожному своє, але тренери збірної мають право задуматись.
Циганков і Маліновський тягнуть до перемоги
Мабуть, єдині, про кого можна сказати більше позитивного, ніж навпаки. Лідери за вдалими спробами дриблінгу (у Руслана 7 з 8, у Віктора 4 з 5). За ключовими передачами (у Циганкова 3, у Маліновського 2, одна з яких привела до вирішального автогола суперника). Вони не тільки лідери у плані креативу, а й виграли чи не найбільше єдиноборств: Віктор 8 з 15, Руслан 12 з 17. Капітан Динамо був лідером кількох осмислених атак у другому таймі. Забив гол у моменті, який не кожен реалізує. Мав би ставати асистентом, якби Мораєс і компанія дисциплінованіше розпоряджались моментами. Незрозуміло, чого всі так згадують Марлоса чи Ярмоленка? Якраз наш правий фланг хоча б якісь важкі питання пропонував супернику.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
