Того самого Мілана, який усі ми зараз з ностальгією згадуємо. Ігор Циганик розпитав іменитого італійського захисника про найзнаковіші моменти його кар’єри. Ексклюзив на FootballHub:
– Ви дебютували за Мілан у 16 років. На перші матчі приїжджали на метро. Це правда?
- У мене не було водійських прав у 16 років. Я добирався до тренувального центру Міланелло на метро і автобусі. На матчі ми, звичайно, їхали всі разом у клубному автобусі.
– Саккі дійсно зробив революцію у футболі? У чому була її суть?
- Саккі дійсно революціонер. Він змінив футбол, він зробив революцію у методах підготовки. З ним прийшли тренери з атлетики, які раніше не займалися з футболістами. Але був ще один революціонер — Берлусконі. Він змінив взагалі все. Адже це він вибрав Саккі. Президент направив клуб в новому напрямку — більш сучасному, більш міжнародному. Він запросив Саккі, тому що хотів позбутися ярлика, показати, що в Італії можна грати не в оборонний футбол.
У плані фізичної підготовки Саккі зробив багато нового. У нас були дуже важкі тренування. Мені здається, що зараз мало хто отримує такі навантаження.
– Ван Бастен, Райкаард, Гулліт — нідерландське тріо, яке робило результат. Наскільки Мілан був залежний від них? Наскільки вони були важливі для команди?
- База тієї команди була закладена давно. Ще до Саккі і до Берлусконі в складі були я, Барезі, Тассотті, Філіппо Галлі, Еван, Костакурта. Захист — душа Мілана, його вже було сформовано. Нідерландці дуже підходили під ідею футболу Саккі. Нідерландці завжди вважалися новаторами. Ван Бастен, Гулліт і Райкаард зробили Мілан більш інтернаціональним, більш європейським.
– Ваш батько був легендою Мілана. Це допомагало чи навпаки?
- Тиск, звичайно, був. При чому, мені було легше, ніж моїм синам, бо на них тиснуть одразу два покоління. Популярність батька додавала складнощів, але, з іншого боку, це було мотивацією. Я завжди мав бути на висоті. Доводити, що я сильний на полі.
– У 1998-му батько був тренером збірної, Ви — її капітаном. Як вам працювалося разом?
- Це дуже складно. Звичайно, це був гарний досвід, але дуже напружений. Я працював з батьком у молодіжній збірній, у першій збірній, в Мілані. У такій ситуації дуже незручно перед партнерами по команді. Але тато ніколи не робив мені поблажок, поводився зі мною, як з усіма. Це допомагало.
– Правда, що Ви пообіцяли батькові провести всю кар’єру в Мілані?
- Ні, я не обіцяв йому такого. Але, мені здається, підсвідомо я дав обіцянку клубу, місту, уболівальникам. Ніколи не вимовляв такого вголос, але завжди намагався стримати. У мене вийшло — моя кар’єра в Мілані почалася в десять років, я грав до 41.
– Найяскравіша перемога в Мілані?
- Кажуть, перший раз завжди особливий. Тому я б обрав першу перемогу в Кубку Чемпіонів проти Стяуа. Вона відкрила шлях до подальших успіхів. Мабуть, це був останній матч, де уболівальників однієї команди було набагато більше, ніж іншої. Режим Чаушеску не дозволив фанам Стяуа приїхати на матч, тому нас підтримували 90 тисяч вболівальників Мілана. Справжнє свято.
– Зі збірною Італії Ви грали у фіналі Чемпіонату Світу, фіналі чемпіонату Європи, але чемпіоном так і не стали. У Вас був шанс поїхати на Чемпіонат Світу 2006. Ви не шкодуєте, що відмовилися?
- Звичайно, прикро, що я не став чемпіоном. У мене було багато можливостей, я зіграв на чотирьох Чемпіонатах Світу, трьох чемпіонатах Європи, брав участь у фіналах, півфіналах. Але, напевно, це доля. За півроку до Мундіалю 2006 року Ліппі кликав мене до збірної. Але я пішов за чотири роки до цього. Мені видавалося неправильним повертатися, адже команда була зіграною, вони заслужили вихід на Мундіаль.
– Фінал 94-го року, незабитий пенальті Баджо, у вас була дуже хороша команда. Наскільки сильним було розчарування?
- Італія була сильною, але, мені здається, Бразилія все-таки була трішки сильнішою. Хоча, не завжди перемагає найсильніший. Ми заслужили той фінал. Хоча, було дуже складно — кліматичні умови неймовірно важкі. Баджо отримав пошкодження у півфіналі, грав з проблемами. У фіналі ми дуже добре зіграли в захисті, але, думаю, Бразилія заслужила перемогу.
– У 1990-му році ви програли півфінал Чемпіонату Світу в Неаполі. У нас говорили, що стадіон більше підтримували Марадону, ніж Італію. Це правда?
- Так говорять не тільки у вас — в Італії теж. Так, все так і було. Ми грали в Неаполі, для Неаполя Марадона був богом, і навіть італійці в тому матчі вболівали за нього. Це не причина нашої поразки, але ця ситуація зруйнувала магію, яка утворилася навколо команди в Римі. Ми всі попередні матчі відіграли в столиці, відчували себе непереможними.
– Пам’ятаєте, коли перший раз побачили Шевченко?
- Я бачив, як він грав за Динамо в Лізі Чемпіонів, забив три м’ячі. Всі про нього говорили. Ходили чутки, що він може стати гравцем Мілана, тому нам в команді було дуже цікаво.
– Перші враження про Шеву?
- Йому спочатку було непросто. Інша мова, інша кухня, інші правила поведінки. Динамо і Мілан — абсолютні протилежності, різні світи. Йому дуже допоміг Резо Чохонелідзе. Він приїхав з Шевченком, говорив по-італійськи. І гра, звичайно, теж допомогла. Шева з ходу почав показувати свою силу на полі, і це допомогло йому швидко влитися в команду.
– Ви взяли над ним опіку?
- Йому всі допомагали. Ми всі в команді заради однієї мети. Звичайно, допомагали новачкам, особливо легіонерам. Кожен намагався зробити так, щоб він адаптувався якомога швидше.
– 25 мільйонів доларів — дуже великі гроші для 1999-го року. Ви розуміли, що це можуть бути викинуті на вітер гроші?
- Ми зрозуміли, що він буде суперзіркою ще до знайомства, коли дивилися матчі Динамо по телевізору. А на тренуваннях стало очевидно, що це особливий футболіст. У нього була чудова фізична підготовка. Часто легіонерам складно справлятися з навантаженнями в Італії, але Шева просив працювати більше — він звик до методів Динамо. Фізично і ментально він вже був готовий грати за велику команду, за Мілан.
– В Україні вважали, що Шевченко — досить інтелектуальний футболіст, щоб грати на високому рівні. Цей інтелект проявився в Мілані?
- Футболістам зі Східної Європи складно в Італії. Але зараз я пригадую, як прийшов Шева, і не пам’ятаю, що у нього були якісь труднощі. Він швидко перейнявся італійським менталітетом. А те, що він робив на полі, як я вже говорив, прискорило процес адаптації. Без сумніву, він проявив свій інтелект на полі.
А ще він досить швидко вивчив італійську мову. Це теж важливо — футболіст повинен спілкуватися з командою.
– У наших легіонерів було дуже багато проблем через свободу, яка з’являлася у них за кордоном. Що скажете про Шевченка?
- Так, свобода може закрутити голову, збити зі шляху. У Мілані дозволяли гравцям робити все, що вони хочуть, але стежили за порядком, за професіоналізмом. Таке правильне поєднання свободи і серйозності. Шеві було досить спостерігати за досвідченими футболістами, дотримуватися того ж курсу, що і вони.
– Було помітно, що цей футболіст може виграти Золотий м’яч?
- Звичайно, ми сподівалися на це. Він грав на найвищому рівні, Мілан перемагав — так що ми сподівалися. Ми одразу зрозуміли, що у нього буде велика кар’єра, що він може в майбутньому взяти Золотий м’яч.
– Мілан — це збірна зірок. Кожен заслуговує Золотий м’яч. І всі вони працюють на одну людину. Не було ревнощів?
- Ну це не зовсім так. У нападі було багато класних гравців: Індзагі, Креспо, Томассон, Рівалдо. Наша команда не була заточена під одного нападника. Ми всі виходили на поле з однією метою — перемогти. Грали найсильніші, і ніколи не було сумнівів, що Шева може залишитися в запасі, тому що він був кращим.
– Ким є Шева для уболівальників Мілана?
- Шева — один з міфів для наших фанів. І не тільки для них — для всіх італійців, для всіх в світі. Він — величина світового масштабу.
– Захисники дуже рідко отримують Золотий м’яч. Ви шкодуєте, що у вас його немає?
- Очевидно, що у нападників є перевага — голи. Захисникам потрібно зробити щось неймовірне, щоб про них заговорили. Нападнику, наприклад, в зарубіжному чемпіонаті легше заявити про себе на весь світ — потрібно просто багато забивати. Золотий м’яч — індивідуальна премія, а я завжди вважав, що футбол — командний вид спорту. Я хотів перемагати з командою. Так що я не шкодую про відсутність Золотого м’яча. Я дуже багато виграв з Міланом.
– 2003 рік, фінал проти Юве. Можете пригадати яскраві емоції?
- Це був особливий сезон. Ми повернулися до фіналу ЛЧ через дев’ять років. Був дуже складний півфінал проти Інтера — з усіх точок зору. Фізично, психологічно. Фінал з Ювентусом набагато складнішим був психологічно, ніж з будь-якою командою з іншої країни. Шева бив вирішальний пенальті, тому що він завжди був дуже холоднокровним у важливі моменти. Арбітр змусив чекати 15-20 секунд. Ми переживали. Це могло стати проблемою. Ми сподівалися, що Шева впорається, не втратить впевненість у собі, і у нього все вийшло.
– У 2005-му фантастичний фінал, який увійшов в історію. Ви забили на першій хвилині, але програли. Які були емоції?
- У тому фіналі я відчув все найкраще і найгірше, що є у футболі. Я забив на першій хвилині — це дуже дивно для мене. Ми вели 3:0, повністю перегравали суперника. Вони відігралися, але ми знову домінували. Напевно, це доля. У мене немає пояснення. Це футбол.
– Ви — легенда однієї команди. Як знаходити мотивацію стільки років грати на одному рівні?
- Мотивація виходить з того, що я люблю футбол. Я любив грати, любив тренуватися. Я намагався завжди бути на висоті. А те, що я провів 25 років на одному рівні — заслуга моїх батьків. Мій організм дуже сильний, мені не було складно фізично.
– Ви хотіли б, щоб ваш син став легендою Мілана і теж зіграв 25 років за Россонері?
- Звичайно, було б приємно, щоб кар’єра двох моїх синів склалася так само, як моя. Тому що для мене це було неймовірно. Я бажаю такого ж своїм дітям.
– Шевченко — кумир Вашого сина Даніеля, який теж грає в атаці?
- Мій старший син — центральний захисник. Молодший — нападник. Він пам’ятає, напевно, як грав Шева, але не бачив багато його матчів. Чесно кажучи, у них в кімнатах мало що нагадує про Мілані. Є такі фігурки — моя і Шеви. Мої діти тільки починають, було б чудово, якби вони домоглися хоча б половини того, чого досягнув Шевченко.
Обидва моїх сина дуже прив’язані до Шеви. Ми часто проводимо відпустку разом, він чудово ладнає з дітьми. Він вчить їх грати у гольф, грає з ними в футбол. Так що у них стосунки більше як з другом, ніж як з футболістом.
– Якість Шевченка, яка Вам найбільше імпонує?
- Як футболіста — його фізична готовність, сила, витривалість. Він не грав тільки у штрафному майданчику, постійно переміщувався, даючи багато варіантів для розвитку атаки. А ще вмів забивати як завгодно: головою, лівою, правою.
Як людина — він дуже відкритий, веселий. Йому спочатку було непросто з нами, італійцями. Ми збиралися за столом, спілкувалися, жартували, сміялися, а він щоразу відповідав: Я повинен йти в кімнату, я повинен йти в кімнату. Але потім він, так би мовити, навчився жити, як ми. Зрозумів, що сміятися — це добре. Його веселість дуже заразлива.
– Ви працювали в Мілані з багатьма тренерами. Хто справив найбільше враження?
- Складно сказати. У мене було багато великих тренерів. Мій батько — в тому числі. Лідхольм дав мені дебютувати в 16 років – це теж дуже важливо. Думаю, мені пощастило. Всі найбільші тренери з’являлися в моїй кар’єрі у потрібний момент. Лідхольм дав мені впевненість, Саккі змінив мій погляд на футбол, Капелло дав зрозуміти, що я кращий на своїй позиції, з Анчелотті я провів чудові останні роки кар’єри.
– Роль Берлусконі для легендарного Мілана?
- Фундаментальна. Коли він прийшов, то повністю змінив клуб. Мілан став сучасним клубом, з амбітними цілями. Президент купив найсильніших гравців. Зараз я працюю в Мілані і ще більше переконуюся, наскільки важливо, щоб було чітке бачення розвитку клубу, лінія, якої потрібно дотримуватися, щоб досягати мети.
– Які у Вас були стосунки з Берлусконі?
- З самого початку все склалося добре. Сільвіо говорив, що він мій другий батько. Я здружився з його сином, він мого віку. Так що я бував у них вдома доволі часто. Берлусконі — міланіст, він обожнював мого батька, завжди був близький до нашої сім’ї.
– Ваш батько був тренером. Чи не хотіли б себе спробувати в цій ролі?
- Я бачив, як жив мій батько і просто не хотів жити так само. Постійно на валізах, все постійно змінюється: клуб, керівництво, команда. Це не для мене.
– Тренер Шевченко. Що про нього говорять в Італії?
- В Італії про Шеву завжди говорять добре. Україна сильно зіграла проти Італії в товариському матчі. Мене здивувало, як швидко Шева адаптувався до нової ролі, ролі тренера. Мені здається, йому дуже допомогло те, що він грав саме в Італії. В Італії легіонерів вчать тактиці, він ввібрав це, і зараз це йому допомагає.
Чемпіонат України в Італії не дуже знають. Українці, які грають в інших країнах більш відомі. Я не бачу причин, чому вони не можуть з’явитися в Італії. Тим більше, у них рекомендація від самого Шевченка. Молодіжні збірні України теж добре себе показують. На жаль, молодим гравцям потрібно їхати в інші чемпіонати. Але вони можуть з’явитися і в Італії.
– Чи може Шевченко в майбутньому очолити Мілан?
- Хто знає? Зв’язок між Шевою і Міланом завжди буде дуже сильним. У футболі все можливо. Життя повне сюрпризів.
– Ви шкодуєте про щось, що не виграли?
- Було б дуже здорово виграти Чемпіонат Світу, коли я був капітаном, а батько — тренером. Це була б дуже красива історія. Але в цілому я задоволений тим, як склалася моє кар’єра.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
