«Подумав, що Димінському перечити не варто»
– Олеже Анатолійовичу, упродовж 15 років ви тренували у Білорусі. Як опинилися в Україні?
– На мене вийшли представники Карпат. Юрій Дячук-Ставицький спеціально прилетів на матч Крумкачів. Тоді й відбулися перші перемовини.
– Чому ви обрали Україну?
– Ще коли грали проти Карпат у Другій союзній лізі, мене дуже здивувала та атмосфера на львівському стадіоні. Ставлення людей до футболу було на найвищому рівні.
– Незадовго до цього переїзду ви категорично спростовували чутки про Карпати. Що змінилося за півроку?
– Тоді відбулася зустріч із Петром Димінським, і я йому пояснив, що мій контракт із Крумкачами діятиме ще півроку. На той момент ми, з найменшим бюджетом у лізі, посідали третє місце, тож залишати команду у такий момент я просто не міг. Коли вже зрозумів, що команда залишиться в еліті, – переїхав до Львова. Здається, це був жовтень, але вже зараз розумію, що краще, мабуть, очолив би Карпати в січні.
– Ви шкодуєте, що не зачекали ці два місяці?
– Ні, навпаки – це були найскладніші два місяці в моєму житті. Не зважаючи на те, що у нас начебто почала налагоджуватись гра, я розумів: потрібно набирати очки. Адже після 10 турів у Карпат було 0 балів. Належало просто набирати очки. Я ближче пізнав український чемпіонат. Усвідомлював, що січень-лютий – і ми перезавантажимо команду. Вона вийде на інший рівень готовності.
– Кажете, ближче пізнали чемпіонат...
– З кращого боку – у плані інфраструктури, вболівання, ставлення керівництва до своїх команд. Розумів, що це – досить сильний чемпіонат.
– Чому саме 5 років контракту?
– Обговорювалися терміни двох-трьох років. Це була пропозиція Петра Димінського – 5 років, і я подумав, що не варто перечити керівництву (Усміхається).
– Що стало ключовим фактором для вас, коли погоджувалися на запрошення Карпат?
– Зацікавленість керівництва. Ще у липні провів три дні у Львові: подивився на клубну академію, переглянув фінальні матчі дитячої ліги. Мені сподобалося навіть освітлення. Те, чого, на жаль, немає у нас – в Білорусі. Просто побачив, що Україна – дійсно футбольна країна, не на словах.
«Велися розмови про перехід Кравця у Динамо»
– Ви прийняли команду-рекордсмена зі зміни тренерів. Як реагували на цей факт?
– Спокійно. Але після однієї поразки я просто зрозумів, що гравці реально звикли до швидкої зміни тренерів. Тобто, щось пішло не так, тренер не влаштовує, або ж позамежні якісь вимоги, команда програвала і все – відбувалася тренерська відставка.
Щодо цього зателефонував Петру Петровичу, пояснив ситуацію і попередив: якщо не буде підтримки від нього, то не бачу сенсу працювати далі. Треба віддати належне тій підтримці, яку він надав на той момент, зібравши всіх гравців, – усе відразу ж змінилося. Відбулася, по-моєму, перша перемога над Ворсклою. Єдина, на жаль, перемога на цьому відрізку.
– З якими найбільшими проблемами ви зіткнулися у Карпатах?
– На першому етапі було складно «розвернути» гравців, щоб вони повірили у власні сили. Треба розуміти, що на той момент ми мали одну з наймолодших команд Прем'єр-ліги. Належало створити боєздатний колектив. Більшість труднощів виникали через внутрішні проблеми в команді. Я звернув увагу, що гравці, заходячи у роздягальню, просто не вітаються один із одним. Тобто, ось такі нюанси.
– На вас це якось тиснуло?
– Це – творчий процес. На мене більше тиснуло те, що ми перебували на останньому місці. Весною, після перемоги над Волинню, на прес-конференції (як зараз пам'ятаю ці відчуття), я сказав, що нарешті ми піднялися з цього проклятого останнього місця, а гравці повірили в себе. Будувався молодий колектив, все налагоджувалося, атмосфера в команді покращувалася.
– Якщо говорити про молодий колектив, найталановитішим був Василь Кравець?
– Так, напевно так. Вася – дуже хороший хлопець.
– Могли припустити, що незабаром він опиниться у Прімері?
– Я знав, що у нього – величезний потенціал. Крім лівого захисника він грав і лівого центрального, а в деяких випадках зміщувався навіть в опорну зону. Тобто, універсальний гравець із міцним здоров'ям, такі хлопці – справжня знахідка.
Щодо переїзду Кравця в Іспанію... Вважаю, що на той момент був варіант трохи кращий. Наскільки мені відомо, велися розмови про київське Динамо. Я побоювався, що він не вивчить іспанську мову, не адаптується. А тут грав би у топовій українській команді і прогресував, як футболіст.
– Кравець – ваш учень?
– Не можу таке стверджувати. Це футболіст сам повинен сказати. Я бачив у ньому порядність – як він ставився до свого першого тренера Василя Івановича Леськіва. На стадіоні Україна дитячий тренер проводив заняття зі своєю групою, і Васька постійно підходив до цих хлопців, розмовляв. Вони на нього вже тоді дивилися, як на зірку.
Це дійсно дорогого коштує, коли футболіст із такою душею ставиться до першого тренера. Плюс – у нього дуже хороші людські якості. Як мені згодом розповідали, багато його друзів із Сихова, де він мешкав, приходили на кожен матч і вболівали саме за Васю.
– Кого ще можете відзначити?
– Всі хлопці були гідними. На тому відрізку ми розкрили Бланко Лещука. Варто зазначити, що у методиках, які ми пропонуємо клубам, велику роль завжди відіграє нападник. Так само було з Хобленком у Чорноморці.
– На заміну Кравцеві прийшов Матвієнко.
– По-перше, у Колі дуже хороша ліва нога, він – думаючий гравець. Один із найталановитіших захисників, на мою думку. Чому зробили вибір на його користь? Нам сказали, що хлопець молодий, швидкий, з хорошою лівою ногою. Не залишалося інших варіантів, як перекваліфікувати його у лівого захисника.
– Чи можна казати, що ви вивели команду із кризи?
– Перед собою поставив завдання: необхідно зберегти команду у Прем'єр-лізі. Так і вийшло. Багато було розмов, мовляв, якби з Дніпра не зняли очки, Карпати вилетіли б. Але прошу зауважити, що з нас також знімали бали у тому сезоні.
«Досі шкодую, що пішов із Чорноморця»
– Після збереження Карпатами елітної прописки ніхто не очікував, що ви підете. Наскільки було важко покидати Львів?
– Дуже складно було йти, але, як я вже розповідав, мені належало кілька місяців провести у Білорусі. Петро Петрович Димінський казав: «Давай призначимо замість тебе тимчасового тренера, а потім повернешся і тренуватимеш далі». Але це – неможливо. Тренеру варто самому брати участь у процесі створення команди.
– Були чутки про Крумкачи, але ви опинилися в одеському Чорноморці. Чому?
– Розмови, які велися в пресі, не мали під собою жодного грунту. Чорноморець зробив пропозицію наприкінці серпня. Якраз тоді у мене вдома ситуація стабілізувалася, тож можна було братися до роботи.
– Чого ви очікували від співпраці з одеською командою і яку мету ставили перед собою?
– Мені дуже сподобався український чемпіонат. Кожна гра – як шахова партія. Команди дуже хороші. Тож мені було цікаво ще раз попрацювати у цьому чемпіонаті.
Я побачив, що Одеса та Львів – два різних міста за менталітетом. Карпати і Чорноморець перебували на останніх місцях, тож завдання були схожими. Належало зрозуміти алгоритм – що нам робити далі.
– Чи правда, що ви побили горшки із керівництвом «моряків» через преміальні від Шахтаря?
– Я – людина неконфліктна взагалі. У такий момент важко керувати командою. Тоді у мене відбулася серйозна розмова з керівництвом i гравцями.
Якби футболісти сказали, що вони не довіряють головному тренеру, мені не залишалося б іншого виходу, як зібрати валізу і поїхати. Треба ж зрозуміти, що всі професіонали грають за гроші. Преміальні – також гроші.
– Чи справді у той час трансфер Глєба у Чорноморець був реальним?
– Це мало під собою абсолютно реальне підгрунтя. Хотіли підписати Глєба на три місяці, але керівництво відмовило. Міг би вийти чудовий проект...
– Не шкодуєте, що пішли з Чорноморця?
– Чесно? Шкодую. Мені захотілося потренувати команду, яка грає у Лізі чемпіонів. Досі шкодую. Сумую за всією тією атмосферою, уболівальниками. У Львові, коли програли матч із Зіркою перед самою відпусткою, я йшов містом дуже засмучений. Підійшов уболівальник і сказав: «Ми дуже віримо у вас, все вдасться». І це такого натхнення додало, що просто неможливо передати.
– Скільки довелося викласти за розрив контракту із Чорноморцем?
– Всі зароблені гроші за час роботи в Одесі.
«БАТЕ? Доля випробовує мене на міцність»
– Чи стало для вас несподіванкою запрошення від БАТЕ?
– Абсолютною несподіванкою – як сніг на голову. Надійшов дзвінок від президента клубу: «Ми готові розглянути вашу кандидатуру на посаду тренера БАТЕ». Дуже швидко все вирішилося.
– В Україні ви працювали з командами, які боролися за виживання, а тут одразу клуб із максимальними завданнями. Як це на вас вплинуло?
– Ніяк не вплинуло. Суто для себе зрозумів одну річ: працювати з командами, які претендують на виліт, психологічно складніше. Там ціна помилки в кожному матчі – дуже велика. А в БАТЕ ти розумієш, що можеш якийсь матч навіть програти. Оскільки розрив був дуже великим, ми могли дозволити собі різні експерименти. У тому сезоні БАТЕ неможливо було зупинити. У чемпіонаті ми перевершували всіх за рівнем гри.
– Наскільки складно було перебудуватися?
– Сила українського чемпіонату вища, ніж білоруського. Рівень гравців – також. Це навіть матчі національних збірних демонструють. Минулого року українці пробилися до групи А в Лізі націй. Зараз – нічия із Португалією на виїзді і перемога над досить міцним Люксембургом.
– Про другий шанс у БАТЕ не було й мови?
– Звільнення також стало для мене снігом на голову... Можливо, ще не настав час розповідати всю правду. Деякі речі, що відбувалися в клубі, мені, як професіональному тренеру, незрозумілі й досі. Абсолютно незбагненне там коїлося.
Можливо, це просто внутрішня кухня команди. Ми хотіли перебудувати академію, зробити іншу команду. І навіть більше скажу: за кілька днів до мого звільнення ми, на вимогу керівництва, провели поглиблений медогляд. Лікар мені сказав, що таких показників не було ніколи. Коли ж я попросив результати за минулий сезон, відповіли, що їх немає. Вже тоді я зрозумів – щось не так.
– Болісно пережили це звільнення?
– У кожної людини – своя доля. Можливо, вона мене випробовує на міцність (Усміхається). Звичайно, спершу було важко: коли ти не розумієш, що сталося, чому, за що. Міг тільки здогадуватися. Та інформація, яку зібрав із часом, підтвердила мої здогади. Не все так гладко було з БАТЕ саме в історії з нами. Можливо, ми були чужими тренерами для цієї структури.
– Чи стежите зараз за чемпіонатом України?
– Уривками. Восени переглянув матч Львів – Карпати. Наприкінці серпня їздив в Одесу на відпочинок, дружина мене витягла. Вирішальним фактором стало те, що в той період Чорноморець приймав Динамо. Нарізки в інтернеті, звичайно, дивлюся частіше.
– Чи є в УПЛ перспектива розвитку?
– Думаю, що так. Рано чи пізно криза закінчується. По-перше, це – спорт номер один. А Україна – футбольна держава.
– Після БАТЕ вам надходили пропозиції з України?
– Один із клубів виходив на мене ось буквально в грудні. Але на той момент мені був потрібен час. Я попросив тиждень, і на цьому все закінчилося. Мабуть, їм потрібно було терміново приймати рішення.
– Ви – неординарний тренер. На кого з топ-спеціалістів рівняєтеся?
– Завжди аналізую навколишній футбол. Мені дуже імпонує робота Моурінью, Гвардіоли, Б'єлси і, звісно ж, Лобановського та Бєскова. Варто зазначити, що мені дуже пощастило з помічниками – що у Львові, що в Одесі. У мене наявне постійне бажання розвиватися. Ти повинен прогресувати завжди. Тільки-но зупинишся – все.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
