«Шахтар» – «Динамо»: янголи і демони Гармаша з Мораєсом, океан жовтих, 2 вилучення, реванш за 2015-й та дивовижні цифри

Динамо Київ 8 Квітня, 10:41 1351
«Шахтар» – «Динамо»: янголи і демони Гармаша з Мораєсом, океан жовтих, 2 вилучення, реванш за 2015-й та дивовижні цифри
«Шахтар» обіграв «Динамо» у післяматчевій серії пенальті в рамках чвертьфіналу Кубка України 2018/19.

Гармаш і Мораєс роблять гру... і завершують її

Гол Дениса відкрив всеукраїнське дербі. Це було красиво і навіть несподівано добре як для такого неоднозначного персонажа. Відчуття не підвели після перерви. Гармаш вже мільйонний раз у кар'єрі увімкнув режим поганого хлопця не там, де потрібно, підвівши команду. Хоча що там було ще більше підводити після перерви, коли Київ відмовився від свого такого привабливого обличчя з першого тайму? Тому цей епізод став символом і кульмінацією провальної 25-хвилинки команди Хацкевича, яка змінила геть усе.

Мораєс зрівняв рахунок і взагалі був одним з найкращих по перерві. Та все свято Шахтаря завершилось в один момент, коли Жуніор необачно скосив Шапаренка. Бразильський українець не зрозумів, за що була перша жовта? Можливо, тому, що він відмахувався від Гармаша не гірше, ніж Денис фолив в епізоді, коли зірвався на вагу червоної. Можливо, арбітра дістало, що Мораєс не припиняв суперечок у центрі поля. Сказати однозначно може тільки арбітр Козирянський.

Суддівство – ті ж 2 обличчя

З одного боку рефері однозначно не судив упереджено. Жодна з команда не може бути задоволена його роботою, значить, відпрацював рівно. Долю матчу вирішували аж ніяк не суддівські рішення, а чіплятись до влучання м'яча в руку Вербіча, після якого «гірники» вже вибили круглого, але пропустили перший гол, даруйте – хай там канали всякі розбирають це до безкінечності, ми не будемо. Просто тут немає жодної однозначності, і навіть технології нічого не вирішать – сперечатись можна до кінця життя, а зміст?

З іншого боку 15 жовтих карток (8:7, і тут переміг Шахтар) у принциповій, але не якійсь особливо божевільній битві, це, вибачте, ну надто багато. Матч перетворився в карнавальну Іспанію, де арбітри обожнюють бувати в кадрі. Аж 44 свистки про фоли, деяких з яких можна було б уникнути. Деякі жовті абсолютно невиправдані. Інколи можна було б обмежитись свистком, іноді треба було вилучати. Сумніви залишаються і щодо трактування дій Мораєса в епізоді з Гармашем (чи треба було давати першу жовту?), і у відмашках гравців Шахтаря, і в кількох інших моментах.

У деякі періоди гра ставала просто пекельною і здавалось, ось-ось суддя повністю втратить контроль над грою. Добре, хоч з цим зміг впоратись. І чим влучання в руку Вербіча в першому епізоді відрізняється від другого? Тим, що там епізод продовжився, а тут відразу гол? І тут, і там круглий був на такій відстані, що ухилитись було неможливо. Навмисної гри рукою начебто не було, але тут такі тонкі нюанси, які фанати по обидва боки барикад трактуватимуть по-своєму завжди.

Найкращі підводять особливо несправедливо

У післяматчевих пенальті частенько буває так, що одні з найкращих приміряють на себе роль винуватців поразки. Так сталось і цього разу. Спочатку здавалось, що плакати гіркими сльозами буде Соломон – гравець, з виходом якого нарешті з'явилась гострота. Манор допоміг налаштувати атакувальну гру і поламати організованість оборонного механізму Динамо.

Однак потім настав час динамівців. Миколенко взагалі мав би бути мінімум у топ-3 гравців матчу, але пробив відверто провально. Шепелєв також не заслужив поганих слів як опорник, який встигав усюди, але саме його удар, парируваний Пятовим, став вирішальним. Жорстокі реалії футболу.

Хацкевич і Фонсека розчаровують, але по-різному

Білоруський наставник знову видав прекрасний перший тайм у Харкові, але потім все кудись зникло. Хацкевич зміг здивувати свого опонента атакувальною грою і відмінним контролем м'яча. План на гру працював і вимагав оплесків. Проте скажіть на милість, що ж сталося після перерви? Що такого тренер сказав своїй команді? Склалось чітке враження, що гравцям дали установку грати обережніше і за рахунком. І блискучі враження від гри до перерви було безжально змазано. Донецький клуб взяв реванш за фінал Кубка України 2014/15, коли програв киянам у серії пенальті.

Динамо відмовилось від гри, через яку Шахтар дуже страждав. Не дивно, що тут же посипались моменти і помилки, як-ось Кадара, який, як і в матчі проти Челсі, провалився у грі під пресингом. Якщо тренер не давав установки відсиджуватись, то винен у тім, що втратив контроль над діями команди. Динамо контролювало м'яч 60% у перші 45 хвилин, а після перерви лише 27%. При цьому в меншості команда грала лише 8 хвилин. А 0 ударів за другі 45 хвилин чим пояснити? Якщо класною грою донеччан, тоді чому вона випарувалась після вилучення Мораєса? У того ж Шахтаря хоча б постріл Тайсона до перерви був. У Динамо не було взагалі нічого.

Фонсека також не виправдовує сподівань. Так, багажу Пятова, Степаненка, Тайсона, Ісмаїлі, Мораєса, Марлоса, періодичних спалахів інших гравців вистачає на те, щоб без особливих проблем мчати до чемпіонства. А далі що? Навіть у матчах проти Динамо, яке дограє лише з одною заміною, Шахтар виглядає більш ніж скромно. Уже мовчимо про єврокубки навіть про ту ж Лігу Європи. Щоб команда Фонсеки якось особливо розвивалась, не видно, і це турбує. А розрив у 7 очок з нашим рівнем УПЛ – це питання більше до Хацкевича, ніж ефект супергри його головного суперника.


Лише 3 влучні удари за 120 хвилин кубкової гри – жалюгідно мало для команди, яка славиться передусім атакою. Добре, що в суперника ще менше (2). Добре, що змогли додати і провести блискучі 25 хвилин, не більше. Але ж португалець так само ніяк не зреагував на гру Динамо до перерви. А потім ще й настав якийсь незрозумілий провал в овертаймі. Кияни виглядали краще, а «гірники» ніби грали в меншості та боялись не пропустити. Якщо Шахтар має більші амбіції, ніж просто вигравати титули на внутрішній арені, треба додавати, а його тренерові придумувати щось цікавіше.