Особливий жанр у світі футболу – численні родичі знаменитих футболістів та тренерів. Хтось із них – дійсно талант, гідний своїх знаменитих прізвищ, інші – із числа тих, про кого говорять, що природа відпочиває на дітях геніїв. Але помітні прізвища – улюблена тема для ЗМІ та вболівальників.
Щастило на подібних особистостей і нашій УПЛ. Хто з них заїжджав до нас у гості з «офіційними візитами» та залишив свій слід?
Ньєньєрі Яя Туре – брат зірки, який став ще більшою зіркою
- Хто такий? Брат Коло Туре
- Коли у нас гостював? 2004-2005
- І що награв? 39 матчів, 5 голів за ФК Металург (Донецьк)
Мало хто пам’ятає, але спершу, під час новорічних свят сезону 2003/2004, чутки відправляли Яя саме в Шахтар. Бекґраунд був таким: перспективний хлопець був на радарі в Арсеналу, але лондонці не підписали 20-річного івуарійця через проблеми із заявкою (збірником ще не був, європейського громадянства не мав), італійська Модена не змогла домовитися із Бевереном щодо суми трансферу. А от Шахтар, завдяки зв’язкам у Бельгії, нібито готовий був платити 1,5 млн. фунтів трансферу.
У підсумку ж Яя опинився у Металурзі й спершу був примітним саме фактом спорідненості із зірковим захисником Арсеналу. Його описували як опорника, здатного зіграти ще й центрбека, але по факту Туре-молодший виявився значно крутішим очікуваного. Потужний центрхав, спроможний гарно підтримати атаку. Добре поставлений удар, прокачаний скілл темпової атаки. Словом, Яя вигідно вирізнявся на загальному фоні, допоміг Металургу кількома важливими голами в Україні та єврокубках і перейшов у грецький Олімпіакос.
«В Металурзі він отримував 15 тисяч доларів у місяць, в Олімпіакосі – 25, а в зараз Яя – мільйонер», – коментував прогрес свого зіркового клієнта Дмитро Селюк. Справді, Туре – напевно, найкрутіший африканець за всю історію українського футболу. Він невипадково здорово проявив себе в Барселоні та МанСіті, і навіть по півторарічному перебуванні в Донецьку показав задатки непересічного футболіста. Це – зразковий «родич слави» у нашому рейтингу. По ньому ми будемо оцінювати всіх інших – і це буде суворе, важке порівняння.
Оцінка (еквівалент крутості Яя Туре): 5/5 – перевершив відомого родича
Аруна Бабанґіда – просто «орел»
- Хто такий? Брат Тіджані Бабанґіда
- Коли у нас гостював? 2004-2005
- І що награв? 10 матчів, 2 голи за ФК Металург (Донецьк)
Тіджані Бабанґіда – нігерійський вінгер, який виступав за славний ван-галівський Аякс, а в складі збірної своєї країни став олімпійським чемпіоном Атланти, учасником Мундіалю-98 та призером двох Кубків африканських націй. Хоча, після відносно недовгого періоду в Роді та Аяксі, він швидко «здувся» й догравав у Саудівській Аравії та Китаї, це була помітна величина і досить яскравий гравець футболу 90-х.
Його брат Аруна яскраво виступав за резерв самої Барселони, але до 22 років, коли опинився у Донецьку, мав лише дві відносно невдалі оренди, 1 матч за «супер-орлів» та статус родича знаменитості. У Металурзі він пограв недовго – 10 матчів (2 голи) у Вищій лізі та 16 матчів (2 голи) за дубль донеччан за неповних півтора сезони. Словом, не закріпився.
Але далі мав кілька яскравих спалахів, коли Аруну підписували грецький Олімпіакос, німецький Майнц та голландський Вітесс. Десь грав краще, десь – гірше. На рівень Тіджані не вийшов, але запам’ятався як швидкісний дриблер, який на позиції правого чи лівого вінгера цілком міг підтримати атакувальний футбол непоганої команди.
Оцінка (еквівалент крутості Яя Туре): 1/5 – відомий як родич
Ойала Ібрагім Туре – трагічна постать
- Хто такий? Брат Коло та Яя Туре
- Коли у нас гостював? 2006
- І що награв? Був у складі ФК Металург (Донецьк)
А ось цей Туре в футболі реалізуватися не встиг: і більшою мірою через здоров’я. В Україні екс-форвард івуарійського Мімозас опинився навесні 2006 року, вже після того, як пішов вгору Яя. Металург взяв 20-річного хлопця в заявку (від 11 травня), але не встиг задіяти в офіційних змаганнях. Вже влітку Ібрагім покинув Донецьк, а 28 липня підписав контракт із французькою Ніццою. Втім, сезон він провів у резерві, а далі грав за африканські клуби – сірійський Аль-Іттіхад, єгипетську Маккасу (там навіть досить багато забивав) та ліванську Аль-Сафу. Але кінцівку кар’єри Туре-молодшому зіпсували великі проблеми зі здоров’ям. Яя забрав брата на лікування у Манчестер, але врятувати його не зміг. Ібрагім помер від важкої та тривалої хвороби у 28 років.
Оцінка (еквівалент крутості Яя Туре): 1/5 – відомий як родич
Йорді Йохан Кройфф – син генія
- Хто такий? Син Йохана Кройффа
- Коли у нас гостював? 2006-2008
- І що награв? 33 матчі, 1 гол за ФК Металург (Донецьк)
Дітям великих людей не щастить – їхні особисті досягнення применшують крізь призму родичів-геніїв. Взяти Кройффа-молодшого – на професіональному рівні провів біля 300 матчів (і це не тільки чемпіонати України чи Мальти, а й Ла-Ліга та АПЛ). Виступав за Барселону та МЮ, назбиравши пачку титулів та трофеїв. У складі збірної Нідерландів брав участь у Євро-96. Врешті-решт, із дуже посереднім Алавесом дістався фіналу Кубка УЄФА, де забивав Ліверпулю, а його команда поступилася лише 4:5 в екстра-таймі. Ну, непогано ж!.. Скільки українських футболістів можуть похвалитися такою біографією та як високо ми оцінювали б за такого резюме їх?..
Він же був приречений на порівняння з батьком, а це гравець, якого не соромно ставити в один ряд із Пеле, Марадоною, Мессі та Кріштіану. Син не уник впливу родича (Барселона підписувала прізвище юного голландця, хай як цинічно це не звучало б), але поводився скромно. «Батько – це його особиста історія, а я – це я», заявляв він і, наче на підтвердження, на футболці просив зазначати, здебільшого, не гучне прізвище, а ім’я Йорді.
В Україну він приїхав ветераном, і це був дуже неоднозначний трансфер. Кройфф володів м’ячем досить добре, міг пробити й віддати досить грамотний пас, але явно не встигав за швидкістю. «З поводу Йорді Круїффа теж були розмови: навіщо, мовляв, Селюк привіз цього пенсіонера? Пояснюю для тих, хто погано розбирається в тому, як створювати клуб. Йорді – настільки великий професіонал, що його роль в 32 роки не обмежувалася полем. Він своїм прикладом повинен був показувати молодим футболістам, як треба ставитися до футболу. Не гуляти по барах і дискотеках, а віддаватися грі повністю. До речі, той же Мендоса, завдяки Круїффу, тримав себе, скажімо так, в певних рамках. Він дуже своєрідна людина, любив погуляти і пошастати. Латиноамериканці, звичайно, не найдисциплінованіші хлопці, м’яко кажучи. Але таланту Мендосі було не позичати», – пояснював пізніше Дмитро Селюк.
Кройффа-молодшого ми пригадали разом із Вадимом Мельником, який грав із ним у Металурзі:
– О, Йорді! Звичайно, пам’ятаю його! Хороший хлопець і профі. Пам’ятаю, як він вперше у нас з’явився: ми ще тоді не мали в українському чемпіонаті татуйованих гравців, а у нього була велика така наколка (пам’ятні дати на спині у вигляді хреста).
Йому спершу було непросто, як і іншим легіонерам – давався взнаки мовний бар’єр. У нас у команді з українців хто міг хоча б пару слів англійською зв’язати? Хіба що Слава Чечер. Інші трималися окремо. А от Йорді – він був ніби як «бригадир» легіонерів Металурга. Був серед них найдосвідченішим та найавторитетнішим гравцем.
Усім подобався тим, що не кичився іменем свого батька. Цікавився, передовсім, футболом, хоча на той час у Донецьку не було проблем із розвагами. Словом, у цьому плані запам’ятався із хорошої сторони – так, не бігав, як молоді, але був непоступливим. Грав глибше у центрі поля – вів гру і боротьбу.
Якось ми грали на кубок чи то проти Авангарду, чи то проти Охтирки, суперник із нижчих ліг вигравав, навіть Селюку довелося доносити до команди, що за таку ганьбу будуть дуже великі штрафи. Тож ми всі зібралися і здобули вольову перемогу – 3:2. А Йорді найбільше вразило поле – він ходив по ньому, як по городу, і примовляв: «Як? Як?! Як тут можна грати? Та за те, щоб на ньому просто зіграти, треба дуже добре заплатити!»
Але загалом йому у нас, здається, подобалося. Він навіть відмовився від запропонованої службової «Шкоди» і перегнав із Барселони свій кросовер Audi Q7, який купував у самого Семмі Ето’О.
Йорді – поважний, серйозний. Я не здивований, що далі він пішов у менеджмент та тренерство.
Після Донецька Йорді ще провів успішний сезон на Мальті (10 голів у 17 матчах за ФК Валлетта), де й почав працювати тренером – граючим асистентом іще одного екс-металургівця Тона Каанена. Надалі ж Кройфф-молодший працював спортивним директором на Кіпрі та в Ізраїлі – АЕК (Ларнака) та Маккабі (Тель-Авів). Останню команду очолив як головний тренер і, між іншим, це був непоганий період для клубу. Нині Йорді очолює команду китайської Супер-ліги – Чунцін Ліфань. Команда скромна, правда, має кількох бразильців із досвідом виступів за Порту, Бенфіку, Олімпіакос. Ясно одне: Йорді Кройфф пише свою власну історію, відмовившись бути просто «гучним прізвищем» і будучи окремою особистістю в футболі.
Оцінка (еквівалент крутості Яя Туре): 3/5 – заробив своє ім’я в футболі
Давід П’єр Ето’О – людина, яку не пам’ятають
- Хто такий? Брат Самуеля Ето’О
- Коли у нас гостював? Весна 2007 року
- І що награв? 4 матчі за дубль ФК Металург (Донецьк)
Давід ішов шляхом, який прокладав його брат – зовсім юним потрапив до Іспанії, пробувався у Мальорці, де на той час уже ставав знаним бомбардиром Самуель. Всього року вистачило іспанцям, щоб зрозуміти, що молодшого треба відправляти в оренди. Спершу це була Мурсія (1 матч Давіда в мінорах), потім – Івердон, який якраз ішов до першолігового чемпіонства в Швейцарії.
За п’ять років у Європі до Донецька Давід Ето’О побував у восьми клубах Іспанії, Швейцарії та Франції, зігравши аж п’ять офіційних матчів у цих чемпіонатах. Розчаруватися у талантах брата зірки камерунського футболу встигли, зокрема, Седан, Понферрадіна та Кретей. У 19-річному віці він уже переставав подавати надії й потребував кар’єрного прориву.
У нас у країні він опинився по ходу сезону 2006/2007. Донецький Металург на той час активно пропускав через себе низку легіонерів, серед яких – багато молодих африканців. Ми поспілкувалися із п’ятьма футболістами, які виходили на поле з Ето’О-молодшим, але жоден із них навіть не пригадав його, запевняючи, що хлопець, мовляв, навряд чи займався з основною командою, а в дублі була така «текучка», що згадати його було б дуже важко.
Лише один за умови конфіденційності розповів наступне: «Загалом, хлопець був рухливим, швидким, але на полі програвав силову боротьбу, не відпрацьовував на оборону. Провів у команді всього кілька місяців, за цей час спілкуючись, переважно, із іншими легіонерами. Запам’ятався тільки кількома запоротими моментами – наче й усе робив правильно, відкривався, утікав, але коли опинявся перед воротарем – робив «поліцейський розворот», гальмував і втрачав нагоду пробити. Думав, напевно, повільно».
Давід зіграв чотири неповних матчі — проти дублів Чорноморця, Кривбасу, Зорі та Металіста. Голами не відзначився, у кожному поєдинку отримав по жовтій картці. Далі подорожував Грецією, Іспанією та Словенією (всього за кар’єру змінив аж 16 клубів, за більшість з яких провів менше 5 матчів), аж поки не повернувся у рідний Камерун. І от там, якщо вірити місцевій пресі, й відбувся невеличкий прорив.
У складі клубів Уніон та Едінґ-Спорт Ето’О-молодший демонстрував непогану, результативну гру, тому в 2017 році вперше отримав виклик у національну збірну своєї країни, за яку провів три матчі, взявши участь у відборі до фінального турніру Кубку африканських націй. На КАН Ріґобер Сонґ взяв склад, повністю із представників місцевого чемпіонату, тож туди потрапив і Давід (отримав №9 на футболці). Але турнір відсидів у запасі, лише на 81 хвилині заключного матчу з Буркіна-Фасо вийшовши на заміну.
Камерун в експериментальному складі, нагадаємо, посів останнє місце. Є підозра, що на цьому міжнародна кар’єра більшості гравців, і Ето’О-джуніора, так і завершиться…
Оцінка (еквівалент крутості Яя Туре): 1/5 – відомий як родич
Даніло Масіел Соуза Кампос Річард – із династії
- Хто такий? Син Вамберто, брат Вандерсона
- Коли у нас гостював? 2012-2015
- І що награв? 52 матчі, 4 голи за ФК Металург (Донецьк), 17 матчів за ФК Дніпро
Його батько, Вамберто, у зовсім юному віці потрапив у Європу – події розвивалися стрімко, вже у 16 років він опинився у Бельгії, у складі скромного клубу Серанж піднявшись із нижчих ліг у єврокубки. «Шампанський футбол» – так називали Серанж із кількома бразильцями в атаці. Невдовзі Вамберто перейшов у Аякс, шість років будучи провідним вінгером амстердамців, а ще кілька років догравав у Бельгії – в складі Стандарду, Монсу та більш скромних клубів.
Його старший син Даніло Соуза починав грати якраз у Льєжі, а в 22 роки опинився в Україні. Хлопець, який пройшов школу Аяксу та Стандарду, а також викликався у вікові збірні Бельгії, виділявся технікою та умінням обіграти один в один. В принципі, в стилістиці Металурга, яку задавали досить розумні півзахисники типу Лазича чи Дімітрова, Дані вписувався добре. Найкращий матч провів за донеччан в єврокубках, оформивши дубль у матчі проти чорногорського Челика.
Ненадовго з’їздивши у Мордовію, повернувся в Україну, щоб стати гравцем ротації Дніпра. Клуб валився, прямо по ходу сезону 2015/2016 Даніло перейшов у турецький Антальяспор, у команді із кількома бразильцями та бельгійцем Боффеном йому, напевно, було комфортно. За команду Бюлента Коркмаза грав з перемінним успіхом чотири сезони, після чого вирішив змінити чемпіонат. Спочатку думав переїздити в ОАЕ (навіть повідомлялося про попередній контракт із Аль-Вахда), але в підсумку опинився в Білорусі. Вже встиг дебютувати в мінському Динамо.
Зрозуміло, що Даніло Соуза вже утвердився як гравець певного рівня. Знайшов свою гавань. А ще один син Вамберто – Вандерсон – зараз грає за ФК Краснодар, до того пробував сили у Льєрсі, Хетафе та Зальцбурзі.
Оцінка (еквівалент крутості Яя Туре): 2/5 – пограв, світ подивився
Льйоренц «Сіто» Рієра Ортега – брат-2
- Хто такий? Брат Альберта Рієри
- Коли у нас гостював? 2012-2013
- І що награв? 62 матчі, 7 голів за ФК Чорноморець (Одеса)
Для молодшого покоління доведеться нагадати, хто такий Альберт – колись юний хав Мальорки вважався дуже перспективним, класно грав за французький Бордо, подавав надії у МанСіті та Ліверпулі. Пік кар’єри – друга половина двотисячних, коли Рієра-старший був збірником, грав на Кубку конфедерацій та був кандидатом на поїздку на чемпіонати світу й Європи, які стали золотими для Іспанії. В якийсь момент Альберт перестав прогресувати – після класного періоду в Еспаньйолі загубився в Манчестері, а з 2010 року пішов вниз – Олімпіакос, Галатасарай, Уотфорд, Удінезе, аж поки перестав бути гравцем основи своїх команд і догравав аж у Словенії.
Альберт запам’ятався лівим вінгером, а для його брата ця позиція була більше опціональною, більше він полюбляв гру під нападником. У 25 років, після молодіжок Барселони та Еспаньйолу, а також подорожей грецькими клубами Аріс, Пантракікос та Паніоніос, Лоренсіто (просто – Сіто) опинився в Одесі. У Григорчука на той час була досить симпатична команда, яка регулярно боролася за єврокубки і навіть діставалася фіналу Кубка України.
Рієра-молодший був її важливим гравцем – міг забити сам, віддати, загострити. Вирізнявся жорсткістю при хорошому володінні м’ячем. Загалом, цілком тримав рівень команди, а негативних моментів, на кшталт дурного вилучення в матчі з ПСВ, було небагато. Втім, криза в Україні змусила збирати валізи багатьох легіонерів. Сіто поїхав у Казахстан (Кайрат), потім грав у Польщі (Шльонськ). Нині – в кіпрському Еносисі.
Оцінка (еквівалент крутості Яя Туре): 2/5 – пограв, світ подивився
Яннік Болі – племінник
- Хто такий? Племінник Базиля та Роже Болі
- Коли у нас гостював? 2013-2014
- І що награв? 38 матчі, 15 голів за ФК Зоря (Луганськ)
Брати Болі – серед найкрутіших івуарійців французького футболу. Захисник Базиль грав за Осер, Марсель, шотландський Рейнджерс, Монако, японську Ураву та збірну Франції. Зібрав розкішну колекцію нагород, забив переможний м’яч у фіналі ЛЧ-1993. Разом із Бартезом, Дешамом, Десаї, Феллером, Бокшичем він був серед супер-зірок Олімпіка. Роже був добротним форвардом, який найкращі роки провів у Лансі. Пробував сили в Англії та Шотландії.
Янніка дядечки в два голоси називали навіть більш талановитим – у юному віці він був у ПСЖ, але ні в оренді в Гаврі, ні потім у Німі не підтвердив великих очікувань. Визначну роль у долі форварда зіграв болгарський клуб Чорноморець. Саме у Бургасі він почав забивати. А в Зорі, під керівництвом Вернидуба та його помічника Коваля, який багато уваги приділяв тактичному розвитку Янніка, продовжувач династії Болі став добротним, прогнозованим гравцем.
Багато забивав в Україні – в Зорі відкрив лік голам і в єврокубках. Далі підзаробив грошей у чемпіонатах Росії, Китаю та США. В Анжі, Даляні та Колорадо Репідз не припиняв забивати. Цього року опинився у Таїланді й за клуб Ратчабурі Мітр-Пхол забив уже 5 м’ячів у 6 матчах.
Оцінка (еквівалент крутості Яя Туре): 2/5 – пограв, світ подивився
І це ще не всі!
У другій половині 90-х за ЦСКА та його численні резервні склади й фарм-клуби грав Віталій Дараселія-молодший – син великого гравця тбіліського Динамо, володаря Кубка кубків. Далі грав у Росії, Казахстані та Молдові, завершив кар’єру із 10 матчами за збірну Грузії, а також повним пакетом нагород рідної країни й СНД.
Ще один вихованець ПСЖ Франк Джа Джедже, який провів кілька яскравих років у Чорноморці, є рідним братом Бріса Джа Джедже – захисника Лансу, відомого за виступами за Марсель, Уотфорд та збірну Кот-д’Івуару.
Також за Чорноморець грав австрійський захисник Маркус Бергер – як і Франк Джа Джедже, пізніше він здорово помандрує всім світом. А старший брат Маркуса – Ганс-Петер Бергер – є відомим воротарем, награв не одну сотню матчів у клубах австрійської Бундесліги, пробувався у Португалії.
Уругвайський форвард Себастьян Рібас, який минулого сезону провів кілька матчів за Карпати і навіть забив Ворсклі, є сином Хуліо-Сесара Рібаса, справжньої легенди південноамериканського футболу. Грав за збірну Уругваю, очолював славетний Пеньяроль, італійську Венецію, низку клубів Уругваю, Парагваю, Іспанії, збірну Оману. Несподівано погодився попрацювати на Гібралтарі – місцевий Лінкольн Ред-Імпс привів до всіх можливих локальних титулів, тож очолив і національну команду Гібралтару. Тамтешній футбол на підйомі!
Литовський хавбек Едгарас Чеснаускіс, якого не оцінило в середині 2000-х київське Динамо, пізніше немало пограв у Росії. Як і його брат Дейвідас – у певний період, провідний гравець московських Динамо та Локомотива, потім – шотландського Хартс, клубів Греції, Кіпру, Азербайджану. Обидва «Чеси» багато років віддали і збірній Литви.
Нарешті, колишній форвард Ренна, Боруссії (Дортмунд) та Нанту Дам’єн Ле-Таллексвого часу пограв за Говерлу (41 матч і 7 голів у 2012-2014 роках). Після Ужгороду він побував у Мордовії, Белграді (Црвена Звезда), а зараз – у Монпельє. Його рідний брат Антоні Ле-Таллек та кузен Флоран Сінама-Поньоль колись подавали величезні надії в Ліверпулі та збірній Франції, але, як і Дам’єн, більше запам’яталися численними подорожами.
Нині найяскравішим спадкоємцем сімейних традицій є Ардін Даллку. Він дуже схожий на свого брата Арменда – роботящий, міцний захисник, який бере більше старанням, ніж технікою. Прибув у Ворсклу ще настільки юним, що певний час сидів у дублі очікуючи віку, коли можна буде підписати профі-контракт. А зараз – такий легіонер полтавської команди, якого легіонером-то і не назвеш. Справжній лідер на полі й поза ним, один із тих іноземців, які стали в нашому футболі своїми…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
