У той травневий вечір 2005-го Богдан Шершун так і не з’явився на полі лісабонського Жозе Алваладе, проте його ЦСКА впевнено переграв господарів поля – Спортінг – 3:1. Внесок українця у єврокубковий тріумф московської команди був чималим – він допоміг «армійцям» пробитися до фіналу.
Зараз Шершуну – 37. Він мріє про тренерську кар’єру і вже здобув відповідний диплом. А поки із пропозиціями скрутно, працює експертом та коментатором на футбольних поєдинках. І очікує свого шансу.
«Колись дивився фільми про Другу світову – на Донбасі те саме»– Зважаючи на гарячий період між першим та другим турами президентських виборів, які новини ви читаєте частіше – футбольні чи все ж політичні?
– Та всім цікавлюся – футболом і політикою. Десь 50 на 50. Читаю, якщо трапляється цікава новина.
– Результати першого туру вас здивували?
– Напевно, так. Не очікував, що стільки людей проголосують за Зеленського.
– Чи виконали ви свій громадянський обов’язок? І як щодо другого туру?
– Я прописаний у Києві, проте на момент голосування перебував за кордоном. Планую проголосувати у другому турі.
– Кому збираєтеся віддати свій голос?
– Ще подумаю (Усміхається). До 21 квітня ще є час.
– Деякі футболісти та тренери активно долучилися до процесу. А як же «футбол – поза політикою»?
– Усе – взаємопов’язано. Бізнес, економіка, футбол. Тому фраза «футбол – поза політикою» – неактуальна.
– Кілька років країна – в стані війни. Мирон Маркевич і чимало зірок ветеранської збірної України провідують наших воїнів на передовій. Ви теж там бували?
– Так. Неодноразово. Бував і в гарячих точках, і на передовій, і на «нулівці», і в тилу – всюди.
– Що найглибше закарбувалося в пам’яті із тих поїздок?
– Побачив, що йде справжня війна. Страшно. У дитинстві я дивився фільми про Другу світову. Те, що я побачив на Донбасі, нічим не відрізняється, в принципі. Справжня війна. Це мене, звичайно, дуже сильно вразило.
– Тим не менше, дехто вже підіймає питання відновлення міжнародних матчів між українськими та російськими командами…
– Зараз піднімати таке питання – недоцільно. Ми ж воюємо. Всі усе прекрасно розуміють – хто агресор. Зайві провокації і бійки між фанатами нікому не потрібні.
«Хто перший схопив гетри без дірок – тому пощастило»
– Ви народилися у місті, яке ніколи не мало команди Вищої ліги. Як полюбити футбол у Хмельницькому?
– У футбол грав мій батько. Він записав мене у футбольну школу, а також займався зі мною індивідуально. Тож футбол я полюбив з дитинства.
– На якому рівні виступав ваш батько?
– Він грав у союзній Другій лізі. Потім став суддею республіканської категорії. Працював на матчах все тієї ж Другої ліги.
– Як ви опинилися у Дніпрі?
– Брав участь у всеукраїнських турнірах – грав за Хмельницький. Мене помітили дніпропетровські спеціалісти і запросили у спортінтернат Дніпра.
– Це – середина 90-х, тотальна бідність. Які умови для талановитої молоді існували в Дніпрі?
– Тодішні умови, звісно, не йдуть у жодне порівняння із теперішніми. Поля, м’ячі – все старе. Газони перебували у жахливому стані, трави практично не було у нашому спортінтернаті. У ті часи ще ніхто не знав, що таке штучне поле. Але що нам залишалося робити? Ми виходили і грали. Пригадую, тренувалися у спортзалі – на паркеті.
– У 1997-му вас підпустили до першої команди. Як «старики» зустріли новачка?
– Зі спортінтернату я спершу потрапив у «дубль» Дніпра. А вже згодом В’ячеслав Грозний почав долучати мене до тренувань з основним складом. Тоді у Дніпрі була зіркова команда. З Динамо перейшли Шаран, Ковалець, Мізін, ворота захищав Близнюк, у півзахисті діяв Полунін. Дуже пристойний склад!
– І все ж Дніпро не хапав зірок з неба…
– Причина – відчутний фінансовий провал клубу. Змінився власник – основним спонсором став ПриватБанк. Поки оформляли документи, була невизначеність, яка призвела до спаду в результатах команди.
Пішла ставка на молодь. Ми почали грати в основному складі – я, Назаренко, Ротань… Ось так починали. Важко було грати на такому рівні, але прописку у Вищій лізі вдалося зберегти. З часом Дніпро повернувся на високі місця.
– Влітку 1998-го ослаблений Дніпро приїхав до Києва і сенсаційно обіграв Динамо з рахунком 3:2. Пригадуєте той матч?
– Так, дуже добре пам’ятаю. Грали на стадіоні Динамо. У киян був зірковий склад. На мою думку, команда Лобановського недооцінила Дніпро. Плюс – нам фартило. Ми створили небагато моментів, але залетіло усе (Усміхається).
– Ви пограли у нижчих лігах – за Дніпро-2 та Дніпро-3…
– Так, за Дніпро-3 я грав у Другій лізі, через день-два виходив за Дніпро-2 у Першій лізі, а потім потрапляв у заявку першої команди. Практики – предостатньо.
– Особлива історія з тих часів знайдеться?
– Все крутилося навколо бідності. На футболках, наприклад, не було прізвищ гравців. Привозили форму в роздягальню: хто перший схопив бутси і гетри без дірок – тому пощастило. Ось так було… Зараз дивлюся на умови, в яких навчаються таланти академій Динамо та Шахтаря, – усі якісно екіпіровані, всюди – штучні поля. Тільки займайся футболом.
«Газзаєв – агресивний. Голими руками робив фреш із апельсинів»
– У 2002-му ви підписали контракт із московським ЦСКА. Яку суму виклали за ваш трансфер?
– Ситуація. Я відіграв на чемпіонаті Європи U-19 у Німеччині – ми посіли друге місце. Мною зацікавилася Баварія, розпочалися переговори з Дніпром. Наскільки я зрозумів, вони не домовилися щодо ціни. Ви ж знаєте власника Дніпра (Усміхається). Ігор Валерійович (Коломойський, – Футбол 24) – такий категоричний. Сказав і не відступає.
А потім мені зателефонували з Москви і запросили у ЦСКА. Їхній селекціонер також бачив мене на юнацькому чемпіонаті Європи. Я до цього запрошення поставився несерйозно. Відповів, мовляв, вже домовився продовжити контракт із Дніпром. «Приїдь у Москву хоча б на два дні, подивися. І тоді сам приймеш рішення», – сказали мені.
Я поїхав, зустрівся з Гінером, Газзаєвим. Поспілкувався. Побачив, що це – серйозний клуб з амбіційним президентом і високими завданнями. У підсумку вирішив таки перейти у ЦСКА. Щодо суми трансферу – конкретно нічого не знаю. Чув лише, що росіяни пропонували одну суму, а Коломойський відповів: «Ви що, знущаєтесь? Мені Баварія давала вдвічі більше». Хтозна, на якій сумі вони домовились.
– Уявляли, як могла б скластися ваша кар’єра, якби ви опинилися у Баварії?
– (Усміхається) 19 років – це ще не такий зрілий вік. Не знаю навіть. Могло бути краще, а могло бути й гірше. Міг грати у Баварії, або ж загубитися десь – у Німеччині складно. Хоча ось Воронін поїхав у ранньому віці, у 15 років, і став зіркою німецького футболу, виступав у хороших клубах. Проте більшість хлопців там не заграли.
– У той період ЦСКА ще не оговтався від трагічної загибелі українського голкіпера Сергія Перхуна…
– Я стежив за ситуацією в ЦСКА, адже там грав наш Роман Монарьов, з яким перетиналися у збірній України. А Перхун… Є відео цього сумнозвісного зіткнення. Мені потім хлопці розповідали, що Сергія не можна було одразу перевозити у літаку. Йому стало тільки гірше, він впав у кому.
Ми чудово зналися – разом виступали у Дніпрі. Він грав і за «дубль», і за першу команду, хоча голкіперів було вдосталь і проводилася ротація. Запам’ятався мені дуже спокійним, талановитим гравцем. Після переходу в ЦСКА настав його зоряний час. Уболівальники захоплювалися грою Перхуна.
– Будун Будунов. Ви перетиналися з ним на полі. Який він?
– Своєю фігурою Будунов нагадує не футболіста, а борця. Такий міцний дагестанець. Те зіткнення із Перхуном – ігровий момент. Обидва не злякалися і пішли на м’яч до кінця. Я не думаю, що Будунов хотів травмувати голкіпера.
Таких епізодів у футболі – дуже багато. Згадайте хоча б випадок Гусєв – Бойко. Як на мене, там удар був навіть серйозніший. Або нещодавній матч Олімпік – Динамо. Голкіпер замість м’яча “виніс» голову Гармаша.
– У яких регіонах Росії грати найважче?
– Важко доводилося у Владивостоку – дуже довгі перельоти. В Елісті і Волгограді було спекотно. А у Владикавказі та Махачкалі – особливі вболівальники.
– Матчі із грозненським Тереком на його території пригадуєте?
– Коли я виступав за ЦСКА, матчі у Грозному ще не проводилися. На той момент там було неспокійно і небезпечно. Грали у якомусь місті за 30 кілометрів від Грозного. Там спокійно було. Нас зустрічала охорона з автоматами. Готель, у якому зупинялися, також охоронявся.
– В атаці ЦСКА діяв Івіца Оліч, який згодом виступав за Гамбург, Вольфсбург, Баварію і став легендою збірної Хорватії…
– Ми з ним нещодавно зустрічалися на Кубку Легенд у Тбілісі. Приємно було поспілкуватися. Пригадали ті часи у ЦСКА – як вигравали чемпіонат і Кубок Росії, Кубок УЄФА. На той момент «армійці» перемагали всюди.
– Був ще один особливий форвард – Вагнер Лав.
– О, це нападник високого рівня! Свого часу, при тренері Дунзі, він був основним форвардом збірної Бразилії. Швидкість, координація, індивідуальна техніка – у нього є все.
– Бразильці люблять пофілонити, особливо коли опиняються в наших широтах…
– Скажу так: вони вміли відпочивати, але вміли й працювати. Колись я також вважав, що бразильці – ледачі. Але на тренуваннях вони першими пробігали тест Купера. Вагнер – молодець. Він працював на «износ». Міг погуляти, почудити, але в плані футболу залишався професіоналом.
– Ви згадали про тест Купера. Валерій Газзаєв, тодішній наставник ЦСКА, дійсно полюбляв надзвичайні навантаження. Чи траплялися випадки, коли окремих футболістів доводилося «відкачувати»?
– Були такі хлопці, звичайно. Із навантажень виділив би вправу – 6 по 1200 метрів. Пробігаєш 1200 на час, пауза в кілька хвилин – і знову те саме. На цьому тесті, найважчому у Газзаєва, витримували далеко не всі. Але намагалися бігти – хоча б у якомусь темпі…
– Чи міг розлючений Газзаєв запустити чимось у роздягальні, а-ля сер Алекс?
– Чому «міг»? Він часто це робив (Сміється). Пригадую, граємо з Пармою на її полі. Рахунок нас влаштовує, але на останній хвилині пропускаємо від Адріано або Муту – вже не пам’ятаю. ЦСКА не пройшов у наступний раунд. У роздягальні, звісно, пляшки із водою літали туди-сюди. Газзаєв – агресивний. Голими руками робив фреш із апельсинів. Міг піти в душ у костюмі. Я такого ніколи не бачив.
– Тобто, Кварцяний скромно курить у куточку?
– (Сміється) Чимось вони схожі, хоча Валерій Георгійович – із Північного Кавказу. Там ду-у-уже гарячий народ.
«На ЧС мене не взяли, Блохін нічого не пояснював»
– Якщо переглянути рахунки, з якими ЦСКА перемагав на шляху до фіналу Кубка УЄФА-2005, може скластися враження, що єврокубковий тріумф дався «армійцям» доволі легко. Як було насправді?
– Насправді було дуже важко. Пригадую наші матчі з Бенфікою в 1/16 фіналу. У Краснодарі ми виграли – 2:0. Хороший гандикап вдалося відстояти у Лісабоні – 1:1. А ось проти Партизана нам реально пощастило. І хоча ЦСКА виграв на власному полі (2:0), у Сербії біля наших воріт створили дуже багато небезпечних моментів. Заледве вдалося звести матч унічию – 1:1.
Осер! 4:0 – перемагаємо вдома, але на виїзді «горимо» 0:2 вже у першому таймі. Тільки візуально здається, що було легко. Хіба що у півфіналі більш-менш спокійно пройшли Парму. У вирішальному матчі – знову проблеми. Грали фінал на стадіоні Спортінга, ще й пропустили першими…
– У тому матчі ви на полі не з'явилися. Чому?
– Я відіграв на стадіях 1/16 та 1/8 фіналу, а потім отримав травму у чемпіонаті Росії. До фіналу так і не встиг повністю відновитися.
– Наскільки щедрими виявилися премії від керівництва ЦСКА за здобуття Кубка УЄФА?
– Достатньо щедрими, як на той час.
– Що можна було собі дозволити за ці гроші?
– Квартиру у Москві. Трикімнатну.
– Попри успіхи із ЦСКА, за збірну України ви зіграли зовсім мало – лише 4 матчі. Чому Блохін на вас не розраховував?
– Мені було образливо, адже на той момент перебував у хорошій формі. Плюс – у Дніпро повернувся не в останню чергу тому, що хотів перебувати у полі зору тренерського штабу збірної і поїхати на ЧС-2006. Наша пара з Русолом діяла надійно – Дніпро пропускав менше від усіх. У другому колі нам забили тільки тричі, та й те – зі стандартів. І все ж у Німеччину я не поїхав. Було дивно…
– Олег Володимирович нічого вам не пояснював?
– Ні.
– Коли повернулися у Дніпро, вам було лише 24 роки. Не виникало думки, що таким переходом ви понижуєте для себе високу планку, взяту із ЦСКА?
– Розкажу вам про ситуацію, яка виникла у ЦСКА. Газзаєв, як відомо, поєднував клуб із посадою головного тренера збірної Росії. Запросив мене на розмову: «Я хочу, щоб ти прийняв російське громадянство – будеш постійно викликатися у збірну Росії». Відповів йому відмовою. Я ж – українець. Завжди мріяв про те, щоб грати у збірній України.
Після цієї розмови у мене поменшало ігрової практики. У ЦСКА почали награвати для збірної лінію у три захисники – Ігнашевіч та брати Березуцькі. Газзаєв відпрацьовував свою схему. Звісно, що, обираючи між українцем і росіянином, він віддавав перевагу останньому.
– У Дніпрі ви перетнулися з Олександром Рикуном. Відомо, що тодішній наставник команди Олег Протасов мав регулярні претензії до плеймейкера через недотримання спортивного режиму. Розкажіть про це…
– Всі знають про Сашу Рикуна. Це не секрет, що він був дуже талановитим футболістом, але не товаришував із режимом. Олег Валерійович попередив його раз, потім вдруге… Кілька разів пробачав.
В один прекрасний момент, коли команда поверталася зі зборів у Туреччині, Протасов попросив Рикуна підрежимити – нас очікував заїзд перед грою. У домовлений час Саша на базу не приїхав. Це було вже третє серйозне порушення. Олег Валерійович відправив його у «дубль» чи ще кудись – вже не пам'ятаю.
– Тодішня команда запам'яталася несподіваними єврокубковими фіаско – вилітали від швейцарської Беллінцони, шотландського Абердіна. Чому?
– Напевно, Дніпру ще бракувало єврокубкового досвіду. Точніше, багатьом гравцям із того складу. Це – психологія. З тією ж Беллінцоною стільки разів пробили по воротах, обстукали стійки-перекладини – повинні були перемагати 6:0 або 6:1.
«Кварцяний зайшов у роздягальню – почалися бої без правил»
– Потім у вашій кар’єрі був етап київського Арсенала. Президент «канонірів» Вадим Рабінович – футбольна людина? Які у вас склалися враження?
– Можу сказати, що Вадим Зіновійович запросив хорошого спеціаліста на посаду головного тренера. Мова про Леоніда Кучука. Ми тоді видали один із найкращих результатів за всю історію Арсенала – посіли 5-те місце і потрапили у єврокубки. Лише нещасний випадок імені Матуку завадив нам продовжити боротьбу у груповому етапі Ліги Європи. Як бачимо, Рабінович вгадав із тренером. Після цього Кучук пішов на підвищення – у Кубань, яку вивів у фінал Кубка Росії. А ще привів московський Локомотив до «бронзи».
– Арсенал вилетів із єврокубків через нечувану халатність. Як футболісти пережили цей шок?
– Я не знаю, хто там займався цим питанням. До футболістів – жодних претензій. Ми зробили все, що змогли.
– У Кривбасі ви долучилися до феноменального явища – грошей не було взагалі, але команда перемагала раз за разом.
– У 2012-му в Арсеналі почалися проблеми, зміна керівництва. Я вирішив перейти у Кривбас – чимало футболістів із Дніпра там грали. Вийшло так, що найкращі результати показали після того, як нам припинили виплачувати гроші (Усміхається). Ми до останнього сподівалися, що команду збережуть. Нам обіцяли, але…
Півроку Кривбас грав безкоштовно. Ми з власної кишені оплачували харчування. На базі не було гарячої води. Складна ситуація. Прикро, що стільки клубів зникло хороших… Такий чемпіонат був потужний, а зараз дивишся – печаль. У Другій лізі футболісти грають за якихось 200 доларів. Кошмар.
– Останнім клубом у вашій кар’єрі була Волинь. Про фортелі Кварцяного вже всі усе знають. Чи ні?
– Я вже, по-моєму, десь розповідав про молодого хлопця, який отримав червону картку у матчі з Дніпром. На момент вилучення рахунок був нічийний. У меншості Волинь пропустила двічі і поступилася. Кварцяний зайшов у роздягальню і одразу побіг до бідолахи. Почалися бої без правил (Усміхається).
– Віталія Володимировича відтягували всією командою?
– Так. Добре, що поруч сидів капітан Ванче Шиков. Він встиг заспокоїти тренера.
– Яким був день, коли ви прийняли рішення закінчити кар'єру?
– Такого конкретного дня у мене не було. Все сталося поступово і плавно – упродовж одного-двох місяців. Вирішив не мучити ані футбол, ані себе. Не збирався догравати у Першій чи Другій лізі. У мене ще був варіант із Динамо (Тбілісі), але агенти не домовилися.
– Чим живете зараз?
– Подався експертом на 2+2, підписавши договір на цей сезон. Коментую матчі на каналі MEGOGO. А ще закінчив тренерські курси. Вже мав варіанти працевлаштування у Першій та Другій лігах, але наразі відкритий до нових пропозицій.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
