Тоді спортсмени місяцями жили на зборах, через що особисте життя влаштовували ледь не в паузах між тренуваннями. Зараз інші часи, але зв’язок між футболом та гімнастикою не перервався.
Однією з уболівальниць «Динамо» є Ганна Різатдінова, бронзова призерка Олімпійських ігор 2016 року, чемпіонка світу у вправі з обручем (2013), багаторазова призерка чемпіонатів світу та Європи. В інтерв’ю для клубного журналу вона розповіла про своє захоплення.
- Ганно, ви – професійна спортсменка, мати та взагалі активна, багатогранна особистість. Яке місце у вашому житті посідає футбол та «Динамо» зокрема?
- Я завзята вболівальниця! Підтримую своїх колег-спортсменів у всіх видах спорту і футболістів зокрема. Футбол – гра мільйонів. Легендарний клуб «Динамо» Київ завжди об’єднував українців своїми перемогами й навіть нелегкими та драматичними моментами в історії. Київ та й Україну загалом неможливо уявити без «Динамо», адже це своєрідний символ нашої держави.
- Після закінчення активної професійної кар’єри вільного часу стало більше? Як його проводите?
- Після ігор останньої Олімпіади в мене нарешті з’явився час трохи пожити для себе й для своєї сім’ї. Можна сказати, що я заново почала життя, оскільки раніше знала лише тренування з ранку до вечора й змагання. Але не скаржуся – зрештою я досягла всього, чого прагнула. Тепер, після того, як активна фаза моєї спортивної діяльності закінчена, спорт усе одно не відпускає. Я потрібна як спортсменка у всьому світі. У мене майже кожного місяця проходять майстер-класи. Знову часу катастрофічно не вистачає, але я щаслива, тому що спорт – це моє життя.
- Ви зі спортивної родини: ваша мати – теж гімнастка, а батько – майстер спорту з плавання. Тож щодо вашого спортивного майбутнього сумнівів не виникало?
- Спочатку ніхто не думав, що я стану гімнасткою. Коли мене, зовсім крихітку, уперше привели в зал, не дуже сподобалося займатися цим видом спорту. Але з часом усе ж гімнастика «зачепила» – і я почала потихеньку тренуватися. Батьки зовсім на мене не тиснули, а навпаки надали право вибору.
- Чому вболіваєте саме за «Динамо»? З чого почалося ваше захоплення цим видом спорту?
- Я вболіваю за спорт і за тих, хто показує найвищі результати, хто піднімає наш прапор і завдяки кому звучить наш гімн. Спорт – це наш імідж. Якщо завдяки нашим футболістам країну знають із позитивного боку, то це лише привід пишатися.
- Чи часто ви буваєте на домашніх матчах «Динамо» на НСК «Олімпійський»?
- Зізнаюся: через майстер-класи час на відвідування матчів різко скоротився, але, коли я перебуваю в Києві й маю можливість, разом із подругами ходимо повболівати за наше «Динамо».
- А чи футболісти приходили за вас уболівати та підтримувати під час змагань? Можливо, зустрічали когось зі світових футбольних зірок під час перебування за кордоном?
- На спортивних прийомах ми часто перетинаємося з футболістами. Спілкуємося, в основному обговорюємо останні новини. Вони завжди вітають нас, гімнасток, із перемогами, ми теж намагалися якось підтримати їх перед відповідальним матчами. Це спорт – тут усім потрібна підтримка.
- Гра якого футболіста з нинішнього складу «Динамо» вам імпонує найбільше?
- Не хочу когось виділяти чи називати окремо, щоб нікого не образити, оскільки знаю багатьох динамівців. Зараз у команді багато молодих талантів, і це дає впевненість у тому, що «Динамо» буде відмінно виступати й радувати нас, шанувальників.
- Які шанси «Динамо», на ваш погляд, цього сезону завоювати чемпіонство?
- Знаєте, прогнози – річ невдячна, ніхто нічого не може передбачити наперед з упевненістю. Але я вірю в «Динамо», у те, що наші хлопці завдяки своїй згуртованості, вдалій роботі тренерського складу й допомозі вищих сил здобудуть бажану перемогу в чемпіонаті України та вдало виступлять на міжнародній арені.
— Прийнято вважати, що футбол – це спорт номер один у світі. А для вас?
— Про футбол сперечатися не буду, але спорт номер два – це художня гімнастика, принаймні я завжди так вважала. Чому так думаю? Художня гімнастика теж має свою армію вболівальників. Тільки подивіться, скільки людей приходить на Кубок Дерюгіної! Неможливо квитки дістати! Ми майже ніколи не повертаємося з будь-яких змагань без медалей. Я вже не кажу, що в нас найкрасивіший вид спорту!
- Чи можна порівняти художню гімнастику з футболом?
- Так, звісно. Футболісти, як і ми, приходять до зали в зовсім юному віці. Щоб досягати результату, потрібні постійні тренування, адже до основного складу потрапляють лише найкращі. І футболісти, і гімнастки протягом довгого часу напружено тренуються, багато працюють та наполегливо готуються, щоб потім під час змагань показати свій максимум.
- Футбол – командний вид спорту. Ви також часто виступали в командних змаганнях. Це можна якось порівняти?
- У мене був невеликий досвід виступів у групових вправах. Тому єдине, що я можу сказати напевне: немає команди – немає загального результату.
- У вашому виді спорту теж є вправи з м’ячем. Чи пробували виконати з ним якісь футбольні трюки?
- Це зовсім інший м’яч за структурою, і ним особливо у футбол не пограєш, хоча є вправи, де ми високо його підкидаємо.
- Як вважаєте, футболістам варто було б уключити в тренування певні гімнастичні вправи? Чи пішло б це їм на користь?
- Можливо, якісь елементи на тренуваннях і були б корисними, адже гнучкість та пластичність ще нікому не завадили. Але в них є свої тренери, їм, звісно, видніше.
- Раніше футболісти часто одружувалися з гімнастками: Олег Блохін та Ірина Дерюгіна, Леонід Буряк та Жанна Васюра, Віктор Хлус і Стела Захарова, Володимир Безсонов та Вікторія Сєрих. Чому, на ваш погляд, останнім часом ця традиція перервалася?
- Трохи дивне запитання, оскільки, на мою думку, людей об’єднує спільна симпатія, обопільні інтереси, потім – любов. Не зустрічала людей, які вибирають собі партнерів за професією. Феномен шлюбів між футболістами й гімнастками можна пояснити різними причинами. По-перше, подібність інтересів завжди об’єднує. Вони могли часто бачитися на спортивних заходах і легко знаходити спільну мову. По-друге, просто раніше представники цих видів спорту частіше перетиналися, тренувалися поруч, олімпійські бази були близько. А оскільки через постійні тренування, змагання, заїзди тощо вільного часу і у футболістів, і у гімнасток було небагато, то знайомитися з кимось у повсякденному житті було ніколи, лише в перервах між тренуваннями.
- Ви виховуєте сина Романа. Чи хотіли б, щоб він також став спортсменом, наприклад, футболістом?
- Я дуже хочу, щоб син теж, як і батьки, пов’язав своє життя зі спортом. Буде це футбол чи будь-який інший вид спорту, ми завжди підтримаємо його рішення. Ніхто не примушуватиме чи не схилятиме дитину до якогось певного виду спорту. Ми надамо йому повну свободу вибору.
Світлана Полякова
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
