У першій команді Динамо представлені гравці 1995, 1996, 1997, 1998, 1999 та навіть 2000-х років. Такого у новітній історії ще не було. Скажімо, Бурда, Циганков, Шепелєв, Миколенко вже на провідних ролях у команді. Бєсєдін цей сезон фактично пропустив через травму. Шапаренку трішки потрібно додати у стабільності. Цітаішвілі все гучніше стукає в двері основного складу. Не варто забувати про талановитих та перспективних Попова, Алібекова, Русина. 2001 та 2002 роки народження – також дуже сильні, що довела Юнацька Ліга Європи чинного сезону.
У цьому велика заслуга школи Динамо та її керівника останніх 8 років – Олександра Іщенка. «Футбол 24» розпитав Олександра Олексійовича про роботу динамівської школи, вплив іспанських фахівців, правила для молодих гравців та багато іншого.
«Ярмоленко не зміг себе проявити. Але потім повернувся»
– Олександре Олексійовичу, ви – директор академії Динамо. Що входить у ваші функції на цій посаді?
– Всі фактори життєдіяльності школи Динамо – на моєму контролі. Починаючи від селекції гравців, участі в міжнародних турнірах, методології тренувального процесу, і завершуючи харчуванням та побутом юних футболістів. Вся структура організації футбольної школи Динамо (Київ) заточена на підготовку гравців для молодіжних та першої команди. Тож у цій справі жодних дрібничок немає.
– Свого часу ви працювали головним тренером у Карпатах, Кривбасі, Поліссі, Маріуполі та ще ряді клубів. Чи допомагає вам цей досвід у роботі із динамівською школою?
– Звичайно. Робота тренера у нашій країні не може бути від’єднаною від фінансових чи побутових питань. На початку тренерської кар’єри доводилося працювати в умовах, коли належало займатися не лише тренувальним процесом, але й організаційними питаннями, побутовими питаннями, спілкуватися із керівництвом клубу.
Працюючи в Малині із Папірником, довелося підіймати місцевий стадіон. Добре, що керівництво відгукнулося на моє бажання і пішло нам назустріч. В інших командах були свої аспекти. Зараз увесь цей досвід господарських проблем став мені у нагоді вже під час роботи в школі Динамо.
– Свого часу, коли я отримував студентський квиток, ректор вишу сказав, що будь-який студент може звернутися до нього із будь-якою проблемою – навчальною або особистою. До вас також приходять молоді футболісти із своїми клопотами?
– Футбольна школа Динамо влаштована таким чином, що головний у ній – футболіст. Починаючи від охоронця, який відчиняє ворота школи, та кухарів, які дбають про харчування, увесь персонал школи працює заради того, щоб молодий гравець міг розвиватися, прогресувати. Футболіст потребує уваги упродовж 24 годин на добу. Дитину забираємо із дому у 13 років. А це ж потрібно знайти себе в колективі, який живе на базі. Звичайно, що у такій ситуації всім важко – і дітям, і батькам. У певних моментах ми повинні замінити юнакам батька та матір. Тож я відкритий для них 24 години на добу, 7 днів на тиждень.
Вагомою вимогою школи, окрім футбольних моментів, є освіта. Молоді гравці повинні гарно навчатися, щоб стати не тільки футболістами, але й освіченими громадянами своєї країни.
– Скільки гравців зараз навчаються у школі Динамо?
– Близько 400. З урахуванням двох експериментальних груп 6-річних гравців. Почали відбирати таланти із 12 років (раніше було із 13). Тримаємо по чотири команди, потім вони переходять у дві, а вже у підсумку складаємо одну команду U-19. Молоді футболісти – дуже тонкий матеріал. У деяких випадках потрібно вміти чекати, терпіти. Так буває у футболі, що гравець у певному віці десь губиться, а з часом знову набирає потрібні кондиції. Наприклад, той же Ярмоленко, який свого часу не зміг себе проявити, але потім повернувся. Чи, скажімо, Тимощук або Шабанов.
– Окрім, власне, школи на Нивках, які ще школи входять до структури академії Динамо?
– У нас є договори про співпрацю з різними ДЮСШ, клубами Спарта, Переможець. Ми завжди відкриті до співпраці в організаційний сфері. Готові надати допомогу з методологічними питаннями підтримки дитячих шкіл. Активно підтримуємо Діназ. Це фактично наша друга команда. Гравці, які не можуть проявити себе у нас, їдуть туди. Багато хто потім повертається у Динамо. Два роки тому відправили цілу групу, а зараз повернулися аж 8 футболістів. Нам потрібно думати про конкуренцію і розвиток гравців. Тому цей процес – природний.
«З іспанцями були конфлікти? Ні, футбольна дискусія»
– За часів Сергія Реброва у школі Динамо працювали іспанці. Альберто Босх був куратором Академії. Унаї Мельгоса працював із юнацькою командою U-19. Який слід вони залишили після себе?
– Я б сюди додав ще Вісенте Гомеса із U-21. Вважаю, що іспанці залишили дуже вагомий слід своєю роботою. Всі вони – дуже якісні тренери, знають свою справу. Ми від них почерпнули дуже багато. Кажуть, що із ними виникали конфлікти. Це, скоріше, була футбольна дискусія, із аргументами обох сторін. Саме у дискусії народжується істина.
З Альбертом Босхом я розбирав буквально кожен епізод, кожну вправу на тренуванні, шукаючи найкращі поєднання у тренувальному процесі кожної вікової групи. Десь варто було зменшувати кількість вправ, десь скорочувати відстань для кожної вікової групи. Потрібно розуміти, що у 14-річних футболістів динаміка окремої вправи може бути іншою, ніж у 16-річних. Тож належить усе корегувати, шукати найкращий баланс. Ось у такій аргументованій дискусії народжується істина. Я вважаю, що ми із Альберто зробили велику справу – наш тренувальний процес став ефективнішим, покращив якість гравців.
– У 2017 році Альберто Босх, Унаї Мельгоса та Вісенте Гомес покинули Київ. Це було рішенням клубу?
– Динамо має свої традиції – починаючи з Лобановського, Базилевича, Крощенка – у методології виховання власних молодих гравців. Клуб від цієї стратегії не може відходити. Ліппі, Анчелотті, Рангнік та багато інших спеціалістів зізнавалися, що чимало взяли для себе із цієї системи. Компактність ігрових ліній, швидкий перехід від оборони в атаку.
У плані контролю м’яча, культури пасу іспанці дали дуже багато. Ми це не соромимося визнавати. Вони для цього й були запрошені. Іспанці допомогли доповнити роботу в академії. Ми по-іншому стали дивитися на деякі речі.
– В Україні важко знайти центрального захисника із хорошою роботою з м’ячем, першим пасом. Чи можна прищепити іспанський футбол українським гравцям, які завжди орієнтувалися на силовий футбол?
– Якісний перший пас – запорука виходу з оброни в атаку. Центральні захисники повинні цим пасом володіти. Це – правильна вимога. Правий центральний захисник – правша. Лівий – лівша. Все це не можна змінити дуже швидко. Ми отримали методологію, із якою працюємо, адаптовуємо до власних реалій. Звичайно, на це потрібен час.
Подивіться, як у цьому компоненті за два останні роки додав Бурда. Щось схоже я можу сказати і про Шабанова. Це – вже сформовані футболісти. Ми ці істини закладаємо із перших вікових груп академії. Футболісти повинні розуміти, що це – вимоги сучасного футболу.
– У 2017 році до структури Динамо приєднався Ромео Вендлер – хорват, який багато років працював у німецьких командах. Яка його роль у системі київського клубу?
– Із самого початку планувалося, що він вестиме увесь тренувальний процес у школі Динамо. Академія буде працювати за його методами. Із часом у нас виникли сумніви у доцільності такого кроку. Частина програми не виглядала ефективною. У Вендлера існували дієві вправи, але не було цілісності системи.
У певний момент вирішили зробити повний аналіз ефективності тренувального процесу, на основі якого прийняли рішення змінити програму. Вендлер почав займатися тим, що у нього гарно виходить – роботою із гравцями групи атаки. Сьогодні академія працює за програмою всіх позитивних факторів, які були в іспанців, поєднання традицій Динамо та найкращих моментів роботи Вендлера.
«Ауссі навіть ходив у Видубицький монастир»
– Нещодавно у Києві власну школу відкрила Бенфіка. В Одесі такі плани реалізовує Бешикташ. Наскільки ця практика є реальною та доцільною для Динамо – хоча б у країнах ближнього зарубіжжя?
– У першу чергу Динамо заточене на підготовку українських гравців, які представлятимуть не тільки клуб, але й весь український футбол. Потрібно прагнути вдосконалюватися у цьому та шукати нові можливості. Академії Бешикташа і Бенфіки більше схожі на маркетинговий хід. Подивимося, що з цього вийде взагалі.
– Свого часу у системі академії Динамо перебував росіянин Данило Лісовий, з Грузії запросили Жано Ананідзе та Георгія Цітаішвілі. У молодіжних командах грав болівієць Дієго Суарес. Чи доцільним є запрошення талановитої молоді з інших країн?
– Насамперед ми звертаємо увагу на футбольні таланти гравця. Якщо хлопчик талановитий та перспективний – чому ми маємо йому відмовити? Свого часу до мене звернулися представники Динамо (Тбілісі) щодо Цітаішвілі. Сьогодні цей футболіст вже грає за першу команду Динамо.
Великі сподівання подавав Данило Лісовий. Я вважав його одним із найперспективніших гравців свого віку. Але травма, отримана в Одесі на штучному покритті, десь завадила йому розкрити свій талант у Києві. До того ж, у Лісового склалися непрості стосунки з іспанцями. Ми працюємо у різних напрямках, намагаючись шукати таланти не тільки в Україні. Селекція повинна працювати постійно.
– На межі Київської та Житомирської областей, у селі Ставище, відкрилася школа Динамо імені Валерія Лобановського. Чи має вона стосунок до структури клубу і чи є сенс працювати над філіями академії Динамо у регіонах?
– Це не філія школи. Вони самі так назвалися. Сподіваюсь, це їм допоможе. Знаю позицію Ігоря Михайловича Суркіса, який не проти такої практики. Головне, щоб це йшло на розвиток футболу. Зараз до нас звернувся футбольний клуб Прикарпаття, який хоче відкрити школу Прикарпаття – Динамо. Також маємо пропозицію делегації з Китаю – вони також збираються відкрити школу Динамо. Вважаю, що це – перспективний напрямок, який може надати нам нові можливості.
– Динамо завжди мало дуже сильні позиції у Закарпатті. Зараз у системі клубу – перспективний воротар Нещерет, захисник Біловар, півзахисник Булеца. У той же час житомирський регіон представлений не так сильно, хоча він розташований неподалік Києва. А от головний конкурент – Шахтар – знайшов у цій області ряд талановитої молоді, зокрема Зінченка та Маліновського...
– Я не погоджуюся із таким формулюванням. У нас Житомирщина також дуже добре представлена. Зараз є ряд гравців 2004-06 років, які мають перспективи. Ми активно працюємо по кожному регіону. Із Житомира запрошуємо команди на матчі – для того, щоб краще слідувати за талановитими футболістами.
– Чи складно представникам інших шкіл, особливо регіональних, отримати можливість переймати досвід в академії Динамо?
– Ми відкриті для всіх, хто хоче вчитися. Без проблем можна ознайомитися із нашою концепцією. Важливо не тільки «сфотографувати» концепцію, але й зрозуміти процес. Ми відкриті для цього.
– Юнацькі команди Динамо беруть участь у турнірах по всьому світу. Зрозуміло, що на найкращих гравців звертають увагу представники інших клубів, агенти. Наскільки складно зберегти власні футбольні перлини від зазіхань інших?
– Порядності у нашому футболі не так багато. На це потрібно зважати. Важливо, щоб самі гравці розуміли, що вони – динамівці. Емблема не повинна бути для них порожнім звуком. Не так давно трапилася історія з гравцями та тренерами, які перейшли у Шахтар. На зібранні в Кончі-Заспі о 16-ій годині вони запевняли, що вони – динамівці, а вже о 18-ій годині підписали контакт із «гірниками». Не думаю, що Динамо від цього сильно постраждало. Навпаки – ця ситуація тільки згуртувала нас і зробила сильнішими.
– У Динамо перейшов Алан Ауссі. Цей гравець вважався таланом у системі Шахтаря. Потім ним цікавилися Барселона та Баварія. Але упродовж року Ауссі майже не грає за U-19. Чому?
– Це пов’язано, насамперед, із здоров’ям футболіста. Так трапляється, коли гравець переходить із юнацького у дорослий футбол. Починається період травм. У випадку із Ауссі це триває вже два роки. Наскільки мені відомо, він ходив у Видубицький монастир. По тих моментах, які я бачив у юнацькій збірній Кузнєцова, перспектива цього гравця очевидна. Але, для початку, потрібно розібратися із всіма болячками.
– Великі надії подавав Олексій Хахльов, але вирішив не продовжувати кар’єру у Динамо. Якою була ситуація із цим футболістом?
– Дійсно, Олексій був одним із лідерів 1999 року народження. Це гравець креативного плану, із світлою головою, гарним баченням поля. Але вимоги дорослого футболу набагато більші, ніж просто бути тільки креативним. Потрібно вміти забирати м’ячі, боротися в єдиноборствах, грати на другому поверсі. Коли до Хахльова підвищили вимоги, його батьки вирішили змінити команду. Думаю, що цьому гравцеві бракує внутрішнього стержня і характеру для того, щоб проявити себе у футболі.
«Що там із Циганковим?»
– При Валерію Лобановському одним із головним критеріїв відбору в команду були гарні фізичні дані. У Севільї дивляться на футбольний інтелект, у Шахтарі звертають увагу на швидкість. Якими головними чеснотами має володіти футболіст для того, щоб пройти перегляд у школу Динамо?
– Він повинен бути сильним і з м’ячем, і без м’яча. Зараз футбол став доволі універсальним. Неприпустимо бути однобоким футболістом, володіти якоюсь однією чесною. Так серйозних успіхів не досягнеш.
– Скільки гравців школи Динамо доходять до юнацької команди U-19?
– Якщо четверо гравців доходить до U-19 – це хороший показник.
– Розкажіть про селекцію академії Динамо. Яка вона? Це – скаутська робота, чи відбір відбувається завдяки перегляду матчів на рівні ДЮФЛ?
– У нас – троє спеціалістів, які відстежують гравців. Є ще один скаут, який працює за договором. Вони переглядають дуже велику кількість талантів із всіх куточків України. Це складний, але непомітний процес. Напевно, тому, що бачити його і не потрібно. Дуже важливо у цій справі, щоб тренери із регіонів контактували з академією Динамо. Прямий зв’язок іде на користь. Якщо є талановитий хлопчик, ми відразу можемо його переглянути.
– Раніше Шовковський, Федоров, Ващук, Шевченко, Костюк представляли Київ у першій команді. Потім був Макаренко, зараз – Бойко. У команді 1998-99 року, яка в Юнацькій Лізі УЄФА наробила галасу, два роки тому киян практично не було. При тому, що Київ – столиця країни та її найбільше місто. У чому тут проблема?
– Я думаю, що тут ситуація лежить на поверхні. У першу чергу, екологія не йде на користь дітям у великому місті. Другий фактор полягає в тому, що дворовий футбол, як такий, припинив існувати. Діти втратили у рухливості. На машині привезли – на машині відвезли.
– В академії Мілана існує практика, коли гравцям забороняють татуювання, телефони, кольорові бутси. Загалом – дуже жорстка дисципліна. Як із цим у школі Динамо?
– Після 10-ї вечора телефонами користуватися не можна. Ніхто не забороняє, але повинна бути межа. Намагаємося переконати, спілкуватися щодо цього. Важкувато ця справа йде, але вода камінь точить.
– Рівень футболу в Україні – недостатньо високий. Наскільки важливий міжнародний досвід для становлення молодих гравців?
– Все це дуже важливо. Гравці у таких матчах отримують досвід, можливість частіше грати проти сильніших суперників. Саме в таких матчах багато чого проявляється. Такі ігри ми розбираємо детально, щоб мати можливість побачити якомога більше наших помилок.
Коли граєш при глядачах, коли граєш проти сильніших суперників, проявляться дуже багато того, що не помітне в Україні. Бо на внутрішній арені ми маємо тільки матчі проти Шахтаря. Можливо, ще Дніпро та Карпати. Цього дуже мало. Останній приклад – гра воротаря ногами. Голкіпер повинен бути повноцінним гравцем в ігрових ситуаціях, а не тільки відбивати м’яч. Без цього зараз нікуди.
– Сезон 2016/17 у Юнацькій Лізі УЄФА. Динамівці виграли 5 із 6 матчів у групі. Було відчуття, що з покоління 1998-99 років 5-6 гравців потраплять у першу команду. Зараз у першій команді – Шапаренко та Миколенко. Подають надії Русин, Алібеков, Попов, Смирний. У чому проблема переходу із юнацького футболу у дорослий?
– Відповіді поки немає. Ми самі її шукаємо. Хоча потрібно визнати, що за останні роки цей процес суттєво покращився. Недарма Динамо посідає одне із перших місць у Європі за кількістю власних вихованців. Дуже важливо, що у нас є розуміння, як цей процес повинен відбуватися. Перша команда та молодіжні команди працюють так, що вимоги до гравців дуже схожі.
Можливо, тут проблема у психології, у невмінні подолати на підсвідомому рівні відстань з молодіжної до першої команди. Потрібно розуміти, що спокус у юнацькому віці вистачає. Гравцям варто більше працювати над собою індивідуально, якщо вони хочуть досягти більшого.
– Академія готує гравців для дорослого футболу. А як щодо підготовки тренерів? Із молоддю повинні працювати особливі спеціалісти?
– У школі Динамо працював Сергій Федоров, який при Реброві входив до тренерського штабу першої команди. У школі Динамо починав Ігор Костюк, який зараз працює із командою U-19. Також в академії Динамо працювали Венглинський (один із тренерів молодіжних команд), Віталій Косовський (виконувач обов’язків головного тренера Ворскли). Я – прихильник того, щоб тренери мали перспективу росту. Це дає стимул більше вчитися та вдосконалюватися. Ті спеціалісти, які зараз працюють в академії Динамо, точно б не загубилися на рівні U-19 чи U-21.
– У 2014 році багато чого змінилося не тільки в країні, але й у футболі. Чуємо про бажання клубів розвивати власних вихованців, робити на футболі бізнес. За 5 років цей процес ще далекий від оптимального, хоча є позитивні приклади. Чому український футбол ніяк не може запустити конвеєр якісних гравців?
– Я думаю, що не варто виривати футбол із загального життя країни. Не можна відразу мати все, тільки захотівши цього. Потрібно багато працювати над досягненням результату. Варто приділяти багато уваги інфраструктурі, можливостям розвитку гравців, дотримуватись тенденцій сучасного футболу. Нічого не стоїть на місці. Скажімо, у Запоріжжі, де завжди було багато талантів, можливості для розвитку гравців у плані інфраструктури залишають бажати кращого. Першої команди немає. Дуже прикро через таку ситуацію.
Але не варто забувати, що певні плоди ми вже маємо. Після Євро-2016 багато говорили про те, хто ж замінить Шевчука у збірній на позиції лівого захисника. Подивіться, скільки у нас лівих захисників зараз! В Андрія Шевченка – доволі солідний вибір.
– Упродовж кількох сезонів Динамо не вдається знайти забивного форварда для першої команди. Хоча традиції Блохіна, Шевченка – доволі великі. Чому школа не спроможна виховати форварда?
– Це клопоти не тільки Динамо, але й країни загалом. У збірній проблема забивного нападника також стоїть дуже гостро. Були сподівання на Сухоручка, але він не проявив себе у юнацьких командах. Не пішло у хлопця – і все. Взяли одного із найкращих гравців свого віку – Супрягу. Поки у нього теж не все вдається. Отже, потрібно більше працювати, більше довіряти власним молодим гравцям.
– Знаю, що ви особисто чимало зробили для становлення Віктора Циганкова – особливо у складні для нього періоди. Розкажіть про це...
– Заборонено у футбольній школі говорити «я», потрібно казати «ми». На певному етапі, коли була травма за травмою, десь уже почали опускатися руки. Мене керівники клубу запитували: «Що там із Циганковим?» Я відповідав, що не варто поспішати. Усьому свій час. Потрібно зачекати, перетерпіти. Все стане на свої місця. Як показав час – життя тільки підтвердило, що Циганков – дійсно дуже талановитий гравець, який має великий потенціал. Головне, аби здоров’я не підводило.
– Що для футбольної школи важливіше: результат, чи гравці для дорослої команди?
– Думаю, що тут все просто: гравці повинні з юних років мати характер переможця, вміння перемагати і бути першим. Якщо цього у дітей не закласти – в дорослому віці вже не надолужиш. Весь тренувальний процес має будуватися на мотивації, щоб молодий футболіст вчився досягати більшого, прагнув вигравати не тільки у матчах, але й у вправах, епізодах. Тільки так можна виховати справжнього чемпіона.
Сергій Тищенко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
