Окраса сезону
Головною родзинкою цьогорічної першості Англії безумовно стала чемпіонська гонка між Манчестер Сіті та Ліверпулем. Команди кілька разів змінювали одна одну нагорі таблиці та зуміли зберегти основну інтригу сезону до останнього туру. Як наслідок, «містяни» та «червоні» в сумі набрали феноменальні 195 очок (98 і 97 балів відповідно) та присоромили всіх експертів, які посеред сезону прогнозували, що ті чи ті зрештою «здуються».
Ліверпуль, здавалося б, робив усе правильно. Команда Юргена Клоппа, навчена гірким досвідом попередніх років, зробила ставку на надійність оборони. Літній новачок Аліссон у воротах та неймовірний Вірджил ван Дейк на чолі захисту для більшості суперників стали непрохідним муром. Мерсисайдці програли лише один поєдинок (подібне в Англії трапилося вперше за 15 років), 21 матч зіграли на «нуль» і пропустили найменше в лізі (лише 22 голи).
Вірджил ван Дейк і Аліссон Бекер – «стіна» Ліверпуля
Та цей підхід вимагав симетричності. Інакше кажучи, для чемпіонства «червоним» потрібен був напад, не гірший за якістю за лінію оборони. Із цим виникли труднощі. Влітку Клопп не підписав жодного чистого форварда, хоча ще тоді запланував відсунути Фірміно на позицію «десятки», а спад у результативності Салаха був очікуваним. Атакувальній лінії Ліверпуля часом бракувало варіативності, що вилилося у 7 нічийних результатів. У трьох випадках (із Манчестер Сіті вдома та Евертоном і МЮ – у гостях) глядачі так і не побачили голів. Ще чотири рази (Челсі, Арсенал, Лестер і Вест Хем) мерсисайдці відзначилися лише раз. І якщо підсумки матчів із манкуніанськими грандами, Челсі та Арсеналом, ще можна зрозуміти, то втрати очок із трьома середняками – не дуже.
Можна сказати, що Ліверпуль втратив титул у програному Сіті очному поєдинку на початку року. Та поганим виявився увесь січнево-лютневий період. Команда Клоппа тоді не тільки виграла лише 4 матчі з 8-ми в чемпіонаті, а й попрощалася з Кубком Англії і цілком могла вилетіти з Ліги чемпіонів. Банально, та мерсисайдцям просто не вистачило внутрішніх резервів, аби пройти першість без зривів. Хтозна, якби минулого літа трансфер Фекіра на Енфілд не зірвався б, то «червоні» стали б чемпіоном із якимись феноменальними цифрами на кшталт 105 чи 110 очок.
Серхіо Агуеро забиває Ліверпулю у ключовому поєдинку сезону
Натомість виступи Манчестер Сіті були стабільнішими. На кожну втрату очок хлопці Хосепа Гвардіоли реагували єдиновірно – жодної паніки, все під контролем. Вони не мордували себе постійним моніторингом ігор головного опонента. Репортер The New York Times Рорі Сміт написав, що іспанський тренер ходив до театру на мюзикл, а гравці першої команди дивилися тріумфальне повернення на вершину гольфіста Тайгера Вудса.
Після поразки Челсі «містяни» в двох наступних матчах відвантажили суперникам 6 голів, а після невдачі з Лестером на Boxing Day – здобули 19 перемог у 20-ти матчах. Уся справа в досвіді. За останні 10 сезонів Сіті лише двічі опускався нижче третього місця, двічі був другим і виграв 4 чемпіонських трофеї (включно з цьогорічним). Це справжні чемпіони, а лава запасних у них настільки довга, що рівноцінна заміна знайдеться майже кожному гравцю основи.
Саме тому програти титул у боротьбі з таким суперником для Ліверпуля не соромно. Імовірно, мерсисайдці навіть стрибнули вище своєї голови. Їм просто не пощастило так, як це було в сезоні 2011/12 у самого Сіті. Та вже наступного сезону пані Фортуна може повернути борг «червоним» і Ліверпуль нарешті зніме своє прокляття, довжиною у 29 років без чемпіонства.
Провал
Коли на початку березня Манчестер Юнайтед здобув 8-му перемогу в 10-ти матчах під керівництвом Уле Гуннара Сульшера, то лише лінивий не кивав на Жозе Моурінью. Титулований португалець, із яким попрощалися в середині грудня, залишив норвежцю важкий спадок – розбіжності з менеджментом, бунтівну роздягальню і солідне відставання від топ-4 за очками. Та виявилося, що цей ренесанс «червоних дияволів» є лише недовгим імпульсом від приходу на посаду легендарного екс-форварда Юнайтед.
Уле Гуннар Сульшер під завісу сезону зрозумів, куди потрапив
І справді, весняний відрізок чемпіонату яскраво продемонстрував усю проблемність МЮ. Це абсолютно безхарактерна команда, в якої немає стержня. Розгром від Евертона (0:4), бліда нічия 1:1 із безумовним аутсайдером Хаддерсфілдом і поразка на Олд Траффорд ще одній команді, що вилетіла – Кардіффу (0:2) – на десерт в останньому турі. Як наслідок, манкуніанці завершили чемпіонат 6-ми та вкотре після відходу на заслужений відпочинок сера Алекса Фергюсона «пролетіли» повз ЛЧ.
На Юнайтед чекає непросте літо. Клуб повинен позбутися гравців, які ставлять свої інтереси вище за клубні (Погба, Санчес, Лукаку), знайти заміну ветеранам (Валенсії, Янгу, Маті) та остаточно визначитися із вектором розвитку. За мотивами останніх поєдинків складається враження, що Сульшер готовий поставити на власних вихованців (Рашфорда, Мактоміная, Чонга, Грінвуда, Гомеса), як сер Алекс колись довірився «Класу'92» із братами Невіллами, Баттом, Скоулзом, Бекхемом і Гіггзом. Та чи дієва ця модель у нинішню епоху?..
Гравець сезону
Неймовірний сезон у виконанні відразу двох команд Прем'єр-ліги розгорнув широку дискусію щодо призу Найкращому гравцеві року. На Туманному Альбіоні думки розділилися. Так, Асоціація професіональних футболістів визнала найкращим оборонця Ліверпуля Вірджила ван Дейка. Без нідерландського гренадера, вочевидь, не було б неймовірного поступу мерсисайдців. Та й заплачені за нього торік взимку 75 млн фунтів вже не виглядають такими шаленими.
Вірджил ван Дейк зносить Рахіма Стерлінга в боротьбі за призи
Натомість за версією Асоціації футбольних журналістів, найкращим став вінгер Манчестер Сіті Рахім Стерлінг. 24-річний англієць забив 17 м'ячів і віддав 10 результативних передач у сезоні, що минув, і став одним із творців другого поспіль чемпіонства «містян». Він забивав на будь-який смак, не соромився асистувати партнерам і став для атаки Сіті найважливішою фігурою нарівні з місцевим королем атаки Серхіо Агуеро. Стерлінг грав настільки добре, що не менш талановитий Лерой Сане відверто зачах і навіть подумує про зміну клубної прописки.
Полеміка щодо того, хто ж насправді був найкращим, може бути вічною і залежить від того, що кожен особисто любить у футболі – ремісників на кшталт ван Дейка чи творців як Стерлінг. Окремо варто відзначити ще одного гравця. Лідер Челсі Еден Азар провів, мабуть, персонально найсильніший сезон на Стемфорд Брідж, тому й неприємно дивує, що не потрапив до символічної збірної. Його гросмейстерські 16 голів і 15 асистів – головний рятівник у чемпіонаті для Челсі та його керманича Мауріціо Саррі, який ледь не погубив бельгійця на догоду своїй тренерській «філософії».
Тренер року
Неймовірно спокусливо та надзвичайно просто назвати найкращим фахівцем за підсумками сезону Хосепа Гвардіолу чи Юргена Клоппа. Команди обох провели блискучий рік, але нагорі турнірної таблиці Манчестер Сіті та Ліверпуль почувалися настільки впевнено, що решта 18 команд виступали наче в іншій лізі. Тому дамо спокій цим небожителям. Кидається у вічі 4-те місце Тоттенхема, що є одним із прикладів тренерської команди. Та варто розуміти, що якби не період «руїни» в Арсеналі та Манчестер Юнайтед, то «шпорам» Маурісіо Почеттіно в топ-4 місця не знайшлося б.
Нуну Ешпіріту Санту має причини для святкувань
А ось керманич Вулверхемптона Нуну Ешпіріту Санту справді заслуговує на величезну похвалу. Португалець, який ледь не поховав свою тренерську кар'єру невдачами в іспанській Валенсії та Порту, рік тому вивів «вовків» до еліти, а в сезоні 2018/19 з ходу фінішував із ними в АПЛ на 7-му місці. Звісно, можна багато говорити про мільярдні статки китайських власників клубу та агентські подвиги Жорже Мендеша. Однак, усіх залучених ними гравців ще потрібно було зробити Командою.
Ешпіріту Санту це сповна вдалося. Гра Вулверхемптона була динамічною і цікавою, «вовки» стали справжньою загрозою для авторитету визнаних грандів. Вони переграли МЮ, Челсі та Арсенал удома, Тоттенхем – на виїзді, а з тими ж Челсі, Манчестер Юнайтед, Арсеналом і Манчестер Сіті зіграли внічию в гостях. Трохи гірше, щоправда, виглядали із приблизно рівними суперниками чи навіть аутсайдерами. Та це все можна списати на відсутність досвіду гри в Прем'єр-лізі для більшості виконавців. Для остаточного підтвердження реноме наставника, який відбувся, варто дочекатися другого сезону 45-річного португальця в АПЛ, та поки Нуну Ешпіріту Санту може вдовольнятися мальовничими краєвидами Гвінейської затоки на рідному для себе Сан-Томе і Принсіпі.
Невдаха сезону
Хто міг спрогнозувати перед стартом англійської першості, що ера Жозе Моурінью у Манчестер Юнайтед завершиться так безславно?.. Все ж у попередньому сезоні манкуніанці стали другими, а перед кампанією 2018/19 уболівальники «червоних дияволів» сподівалися хоча б на повторення цього результату. Та команда почала буксувати зі старту чемпіонату, ледве пройшла груповий етап ЛЧ, а на початку зими шанси на фініш у топ-4 виглядали безповоротно втраченими.
Жозе Моурінью не впорався із роботою, до якої так довго йшов
Моурінью критикували на кожному кроці. «Особливому» дісталося за все – тактику, мікроклімат, сварку з Погба й іншими провідними гравцями. Відродження Юнайтед під керівництвом Уле Гуннара Сульшера, що пізніше виявилося короткочасним, ніби яскраво демонструвало всі промахи португальця. Та подальший перебіг подій довів, що Моурінью мав рацію, коли назвав Погба «вірусом», сварився з Едом Вудвордом через трансфери та виправдовував слабку гру команди низькою якістю гравців.
Та все ж ярлик невдахи від Моурінью забрати складно. Так, Манчестер Юнайтед гниє ізсередини, але саме сеу Жозе привів у команду того ж Поля Погба, а ще Байлі, Мхітаряна, Лукаку, Санчеса, Фреда, які не виправдали й половини вкладених у них коштів. У певний момент, втомившись від постійних чвар всередині клубу, Жозе Моурінью опустив руки й рухався за течією, тому його відставка стала закономірною. У найсильнішій лізі планети нічого робити, якщо втратив мотивацію.
Гравець-невдаха
Невдалий сезон Манчестер Юнайтед є мозаїкою серйозних кадрових провалів менеджменту легендарного клубу. Британці підрахували, що кожен набраний бал у сезоні 2018/19 «коштував» манкуніанцям майже 100 тисяч фунтів, якщо взяти до уваги зарплатну відомість. Байлі, Погба, Лукаку та багато інших заслуговують на свою порцію критики, та є один гравець, який особливо «доклався» до провалу МЮ. Це Алексіс Санчес. У січні 2018-го його трансфер на Олд Траффорд став справжньою сенсацією. Чилійця довго вів Манчестер Сіті, та в останній момент тоді ще форвард Арсенала обрав інший місцевий клуб.
Алексіс Санчес – колись забивний нападник
Як виявилося, ключовими були фінансові апетити Санчеса. «Червоні дияволи» погодилися на майже космічну зарплату для нападника – 350 тисяч фунтів на тиждень. Досягнувши свого при підписанні контракту, чилієць, схоже, втратив будь-який інтерес до гри. У сезоні, що минув, він провів лише 20 матчів в АПЛ, у яких відзначився аж одного разу й ще тричі асистував партнерам.
Дійшло до того, що тренерський штаб Юнайтед хоче здихатися 30-річного форварда й готовий відпустити його в оренду. Та бажаючих платити Санчесу такі нечувані кошти на горизонті немає. Ситуація виглядає абсолютно патовою: влітку Сульшер спробує реанімувати кар'єру чилійського нападника, а якщо прогресу не буде, то він таки поїде в оренду. Щоправда, манкуніанцям доведеться платити левову частину його зарплати.
Відкриття сезону
Феномен Вулверхемптона заслуговує на окреме оригінальне дослідження. Однак, варто відзначити, що зібрана тренером Нуну Ешпіріту Санту та суперагентом Жорже Мендешем іберійська банда стала однією із найяскравіших сторінок сезону, що минув. Ставка на іспано- та португаломовних гравців зіграла на всі 100. Вулвз ішли у верхній половині таблиці впродовж майже всього чемпіонату й цілком вірогідно стартуватимуть у Лізі Європи наступного року. На провідних гравців команди вже полюють європейські гранди, та можна не сумніватися, що менеджмент клубу знайде їм гідну заміну з Піренеїв. Легка та невимушена гра «вовків» знайшла прихильників по всій планеті й другий сезон Вулверхемптона в еліті вже чекають із нетерпінням. Якщо в наступному році Вулвз збережуть свій статус грози авторитетів і покращать гру проти команд другого ешелону, то можуть навіть нав'язати боротьбу за місце в топ-6. Для затравки – в сезоні 2018/19 Вулверхемптон відстав від місця в зоні ЛЧ усього на 14 очок, а втратив їх, для прикладу, під час поразок Хаддерсфілду (двічі), Кардіффу, Брайтону та Саутгемптону...
Вулверхемптон переписує власну історію
На справжню кузню талантів перетворився і скромний Борнмут. У сезоні, що минув, тут проявили себе відразу кілька майбутніх трансферних цілей топ-клубів. Каллум Вілсон забив 14 м'ячів, віддав 9 гольових передач, встиг дебютувати за збірну Англії та потрапити до сфери зацікавлень Челсі. Його почин підтримали Джошуа Кінг (12 голів, 3 асисти) та Раян Фрейзер (7 м'ячів, 14 передач). А ще ж засяяла зірочка 21-річного валлійця Девіда Брукса (7 голів, 5 асистів). Такими темпами Борнмут може стати новим Саутгемптоном, який регулярним постачанням кадрів грандам досягнув того, що в прийдешньому фіналі Ліги чемпіонів на полі можуть з'явитися відразу 8 екс-гравців «святих».
Олександр Зінченко з іспанським шанувальником своєї гри
Найбільше відкриття у складі чемпіона Англії – Олександр Зінченко. Українець, який кілька разів був на межі від'їзду з Етіхада, таки дочекався свого шансу та сповна ним скористався. Після довгих пошуків лівого оборонця Пеп Гвардіола, схоже, знайшов того, хто з одного боку відповідає його критеріям, а з іншого – готовий вчитися задля подальшого прогресу. Номінальний центрхав Зінченко, наче прислухавшись до порад літературного професора Преображенського, мовчав і слухав, а коли випала нагода – вийшов на поле й довів свою профпридатність. Уродженець Радомишля тепер не тільки відповідає в Сіті за веселий настрій у роздягальні, а й бороздить ліву бровку в усіх важливих поєдинках команди. А 14 перемог із 14-ти можливих із ним у старті змусили не тільки припинити чутки про підписання оборонця Лестера Бена Чілвелла, а й заговорити про вирішальний «фактор Зінченка» в чемпіонському тріумфі «містян».
Мовою цифр
1072 м'ячі було забито впродовж сезону в Прем'єр-лізі
77 жовтих карток заробили гравці Уотфорда й стали «найбруднішою» командою АПЛ
22 м'ячі за сезон забили П'єр-Емерік Обамеянг (Арсенал), Садьйо Мане та Мохамед Салах (обидва – Ліверпуль) і поділили «Золотий бутс»
21 матч закінчив «сухим» голкіпер Ліверпуля Аліссон – це найкращий результат серед воротарів ліги
14 жовтих карток за сезон отримав Етьєн Капуе з Уотфорда
5 вилучень «заробили» гравці Лестера за сезон
3 хет-трики оформив Серхіо Агуеро впродовж сезону, але не став найкращим бомбардиром чемпіонату
2,82 голів у середньому за матч забивали команди АПЛ у сезоні, що минув
2 рази впродовж сезону вилучали П'єра-Еміля Хьойберга (Саутгемптон) і Веса Моргана (Лестер)
1 поразка в Прем'єр-лізі в пасиві Ліверпуля за весь сезон 2018/19
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
