16/05/2019 22:55 334

«Проти «Динамо» я грав тричі». Він забив 7 голів в одному матчі і утворив братський дует у грізному «Дніпрі»

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Варламом Кіласонією, грузинським екс-форвардом «Дніпра» другої половини 90-х.

Наприкінці квітня Варлам Кіласонія прийняв чергове непросте рішення у житті. Йому запропонували очолити рідну для нього команду. От тільки біда в тому, що за 9 стартових турів Руставі не спромігся жодного разу перемогти. Попри це, він знову вирішив повернутися у рідний для себе дім…

Перший матч виявився невдалим – домашня поразка 0:2. Минає кілька днів, лише тоді телефоную, щоб домовитися про розмову. «Давайте у неділю поспілкуємося, бо в суботу у нас гра», – каже Кіласонія. Суботній вечір стає незабутнім для екс-гравця Дніпра. До 75-ї хвилини на табло знову горять «0:2». Ще одна поразка? Ні, шалена перемога 3:2!

кіласонія

«Спад в грузинських футболістів? Справа в характері»

– Варламе Тамазовичу, прийміть вітання!

– Дякую! А ви вже знаєте? Ще в Грузії, мабуть, не всі чули про перемогу Руставі, а Україна вже знає.

– Як вашій команді вдалося це зробити?

– Після першого тайму поєдинку з ВІТ-Джорджією ми змінили формацію і внесли тактичні корективи. Сказав хлопцям: «Програвати треба достойно». Я хотів, щоб вони боролися до кінця. Коли почався другий тайм, то я щось відчув.

– Що саме?

– Не скажу, що було передчуття перемоги при 0:2, але вірив, що хоча б гол заб’ємо, а потім зрівняємо. Коли один гол відіграли, то з’явилося відчуття, що не програємо. Футболісти продемонстрували характер – ми додали у швидкості. Руставі намагався грати технічно, хоч поле було жахливим.

– Коли ви дали згоду і очолили Руставі, то розуміли, що це безнадійний аутсайдер і вам буде непросто?

– Я міг би так зробити тільки в контексті команди з мого рідного міста. В іншому випадку я не погодився б. Чи можемо ми врятуватися? Ще 26 турів, буде розігруватися багато очок. Все в наших руках, нам треба змінюватися. Руставі має чимало перспективних гравців. Попереду пауза, ми підсилимося і будемо боротися до останнього. Якщо людина бореться до кінця, то вона завжди має шанс щось змінити.

– Ще два десятиліття тому багато грузинських футболістів вражали Європу. Що тепер змінилося у вашій країні і чому відбувся спад?

– У 90-ті ми мали одну спільну школу – радянську. Тоді футболісти були краще підготовлені в усіх аспектах. Грузини справді були на висоті. У нас було таке в крові – ми повинні добре грати у футбол. Повірте, тепер теж є багато перспективних хлопців. Справа, мабуть, у характері. Думаю, це головна причина. Вірю, що з часом все покращиться.

– Тоді ж чимало грузинів було і в Україні. Першими братами-легіонерами нашого футболу були Автанділ і Таріел Капанадзе. Услід за ними приїхали ви і ваш брат Георгій. Як він зараз поживає?

– Мій брат вже десять років живе з сім’єю у Греції. На жаль, він давно не має стосунку до футболу. До речі, відзначу братів Капанадзе, з якими я грав ще у Руставі – це чудові хлопці.

кіласонія

«Спочатку грузини ходять на танці, а тоді вже на футбол»

– Іван Павлюх, який грав з вами у Дніпрі, казав, що ви та Георгій – абсолютна протилежність. Ваш брат веселий і компанійський, ви – більш стримані та серйозні. Погоджуєтеся?

– (Усміхається) Чиста правда! Я нескромно зауважу, що я був більшим професіоналом. Мій брат мав шалений талант – недарма ж його у збірну Грузії викликали. Але Георгій мав невеличкі проблеми. Але тільки невеличкі. У мене на першому місці стояла футбольна дієта і серйозне ставлення до роботи.

– У дитинстві ви розбили багато телевізорів, дзеркал, люстр чи ваз?

– О, дуже багато! І вдома, і навіть у сусіда розбивали люстри (Сміється). Наші сусіди спочатку не хотіли миритися з двома братами-футболістами поруч, але потім, здається, прийняли наш вибір і стиль життя. Дякую їм за терпіння.

– Ваш батько любив футбол?

– Він грав тільки на любительському рівні. Проте з дитинства брав нас за руку і водив на стадіон. Потім навчив правильно копати м’яч. Ми з Георгієм виходили у двір і могли грати проти п’ятьох. І майже завжди вигравали!

– Брат пішов на футбол завдяки вам?

– Ви знаєте, у грузинів є традиція. Спочатку вони всі разом ходять на танці. Для нас грузинський танець – це дуже важлива річ (Усміхається). А після танців, років з шести, почали ходити на футбол.

– Усі брати-футболісти кажуть, що відчували рідну людину на полі інтуїтивно. Ви теж могли віддати пас на Георгія, не підводячи очей?

– Однозначно – я навіть не підіймав голови. Знав, що брат буде на певній позиції і точно туди адресував передачу. Георгій теж це відчував. Взаємодія і відчуття були на фантастичному рівні.

«Не міг передбачити переїзд Цхададзе до Англії»

– Команда з Руставі протягом певного часу називалася Металургом. Якби вас попросили представити ваше рідне місто, то ви передусім показали б металургійний завод?

– Наше місто є давнім, проте сучасне поселення є дуже молодим. Все почалося з будівництва у 40-х роках Руставського металургійного заводу. У нас, мабуть, нічого особливого немає, крім фортеці. Коли я грав, то футболістів кілька разів возили на завод – це величезний об’єкт. У ті часи клуб мав чудове фінансування завдяки заводу. Шкода, що потужності зараз зовсім не ті.

– Грузія стала першою країною-вихідцем із СРСР, яка провела свій чемпіонат. Що ви відчували у 1990-му?

– Всі команди проявили одностайність. Грузини розуміли, що це наш власний чемпіонат і команди з різних радянських дивізіонів об’єдналися в одну грузинську лігу. Грузія, як і багато інших держав, мала свою дорогу. Чемпіонат, до речі, ми провели на найвищому рівні.

Кахабер Цхададзе

– У Руставі ви розпочинали з Кахабером Цхададзе – першим капітаном в історії збірної Грузії, а також футболістом, який досягнув рівня Манчестер Сіті, хоч і ще не особливо потужного.

– Правильніше буде сказати, що це Цхададзе зі мною розпочинав грати (Усміхається). Ми виступали у Другій лізі, в 9-ій зоні. Кахабер молодший за мене на рік. Було помітно, що хлопець має талант. Тим більше, що Цхададзе дуже багато працював і добросовісно ставився до футболу. Чесно кажучи, я не можу сказати, що міг передбачити його переїзд до Англії. Проте він молодець – досягнув свого.

– Ви грали з Георгієм Гахокідзе, який поїхав у ПСВ, а ще один ваш партнер Леван Кобіашвілі, наприклад, вирушив у Фрайбург. Ви також могли поїхати у Європу?

– Ці хлопці були перспективними, багато працювали і заслужили на перспективне продовження кар’єри. Особливо наполегливо мене кликали, коли я виступав у Дніпрі. Зрештою, коли я був найкращим бомбардиром другого російського дивізіону, то також існували різні варіанти. Кликали в Туреччину і в Австрію, але я не погоджувався. Чому? Я працював з Гіві Нодією, тренером, якого надзвичайно поважав.

– Про Гіві Нодію доводилося чути лише дуже позитивні відгуки. У вас яка історія?

– Насамперед Гіві Георгійович був для мене прикладом з дитинства. Я вболівав за нього ще малим хлопчиком. Згодом я пізнав Гіві Нодію як дуже сильного тренера. Ну і звичайно, що людиною Гіві Георгійович був відмінною.

– Шота, брат Джумбера Нішніанідзе, легендарного творця шепетівського Темпу, розповідав, як відбувалася комплектація харизматичної команди: «На жаль, ми не змогли домовитися з Гіві Нодією, який працював у Руставі. Вели перемовини із Серго Кутівадзе. Але зупинилися на кандидатурі Реваза Дзодзуашвілі. Прогадали…» Вас не запрошували у Шепетівку?

– Так, там багато грузинів було. Мене та брата кликали у Темп, проте я відмовився. То був 1993-й рік, я обрав свій шлях, який не прямував у Шепетівку. Просто не мав бажання їхати у Темп. Але пропозиція справді була.

– Не один рік ви пліч-о-пліч грали із Зурабом Попхадзе, який в Україні виступав за Кривбас. У 2013-му з Грузії надійшла трагічна звістка – Попхадзе наклав на себе руки.

– Я дотепер не можу зрозуміти, що сталося. До цієї трагедії ми постійно спілкувалися. Не скажу, що дуже часто, але хоча б раз на місяць зідзвонювалися. Коли дізнався про смерть Зураба, то пережив шок. Він був дуже порядною людиною. Не знаю, що трапилося тоді, це справжнє жахіття.

«Жодної хвилини не шкодував про переїзд в Україну»

– Вас, напевно, дуже багато запитували про той унікальний матч 1996-го. Ви грали за першоліговий санкт-петербурзький Локомотив і перемогли Зорю із Ленінськ-Кузнецького з рахунком 9:0. Як розпочинається день людини, яка забиває 7 голів у одному матчі?

– (Сміється) Якщо чесно, то я відчував ще зранку, що заб’ю кілька голів. Знаєш, у нападника є таке передчуття. Думав, що два-три голи вдасться забити. Але щоб сім! Ні, такий день буває тільки разу у житті.

– Неймовірно, але ж наприкінці гри ви ще й пенальті не реалізували.

– Так, могло бути 8 голів! Я забивав на будь-який смак. Після удару зі штрафного, з гри у різному стилі. Варто акцентувати на тому, що наш суперник не був слабкою командою.

– За Зорю грав Сергій Кормільцев, який потім виступав у збірній України, а також майбутній гравець Челсі Олексій Смертін.

– Так, це сильні футболісти, пам’ятаю їх. Більше того, Зоря наприкінці сезону фінішувала вище за нас. Мої партнери після гри дуже раділи за мене і сміялися. Я подякував усім і ми трохи посвяткували.

– Ваш партнер Дмитро Сєнніков, який виступав за збірну Росії, якось казав, що тоді у першій російській лізі були жахливі умови: «Зараз згадуєш як екзотику – моторошні поля, готелі з меблями, що розвалюються і тарганами. Їх було стільки, що ганялися за ними всю ніч. Спали в одязі».

– Так, було й таке. Особливо складно доводилося під час виїзних матчів проти сибірських команд. Дошкуляла погода, поля були не найкращої якості. Хоча я дотримуюся думки – на всіх полях можна грати, якщо хочеш.

– У 1997-му ви залишаєте Росію, покидаєте крило Гіві Нодії і підписуєте контракт з Дніпром. Наставник команди В’ячеслав Грозний розповідав, що запросити вас в Україну було дуже складно.

– Я не хотів їхати від Нодії, не кривитиму душею. Проте довелося виходити із зони комфорту. Передусім я взяв до уваги статус нової команди. Дніпро тоді був третьою силою в українському футболі. Клуб мав велику перспективу і серйозні успіхи. Остаточно все вирішилося після слів Гіві Георгійовича: «Варламе, їдь у Дніпро. Спробуй себе на іншому рівні». Я погодився і жодної хвилини не шкодував про переїзд в Україну.

– Дніпро кінця 90-х можна назвати великою командою?

– Передусім наш тренер В’ячеслав Грозний виявися великим професіоналом. Не хочу ображати російських чи українських фахівців, але він вимагав від нас особливого футболу. Це стиль, який сподобався б усім грузинським футболістам: технічний, комбінаційний, видовищний. Колектив був відмінним. Найбільше я товаришував з Іллею Близнюком та Сергієм Нагорняком. Чудові спогади у мене про Шарана, Мізіна, Мороза і всіх-всіх. Грузини – такі люди, що хочуть дружити з усіма своїми партнерами. Я – не виняток.

– Сергій Нагорняк жартував, що усі футболісти Дніпра любили повернення братів Кіласонія з батьківщини. Ви завжди привозили чачу і вино?

– (Сміється) А ще чурчхелу та хачапурі. Це у нас в крові. Нічого надзвичайного в цьому немає – грузини полюбляють приїжджати не з порожніми руками. Ми – гостинні люди.

«Було помітно, як сильно Лобановський змінив Динамо»

– За Дніпро ви забили вже в першому матчі. Більше того, це сталося вже через 7 хвилин після виходу на поле. Неймовірний дебют проти запорізького Торпедо пам’ятаєте?

– Це особлива історія. Тільки-но приїхав у Дніпропетровськ і відразу травмувався. Вилетів на півтора місяці, не тренувався з командою. Потрапив у заміну на матч з Торпедо, вийшов після травми і забив гол. Вова Шаран видав класний пас, а я переправив м’яч у сітку. Було дуже радісно і приємно.

– Вболівальники Дніпра прийняли вас, немов своїх?

– Нас так підтримував стадіон, що ти почувався у Дніпропетровську, наче господар, у протистоянні з будь-яким суперником. Трибуни постійно створювали хорошу атмосферу і особливі домашні відчуття. Наш тренер і самі футболісти хотіли віддячити вболівальникам – Дніпро ніколи не зупинявся навіть при 2:0 чи 3:0. Зверніть увагу на рахунки, з якими вигравала тоді команда.

– Брати Кіласонія стали першими братами, які взяли участь у фіналі Кубка України. У 1997-му Дніпро поступився Шахтарю через прикру помилку.

– Як можна забути цю гру? У повітрі відчувалася напруга, ми боролися до кінця, але все вирішив один епізод. Ми самі подарували донеччанам перемогу і трофей. Особисто для мене то було велике розчарування.

– Якось у чемпіонаті України вашого брата вилучили ще в першому таймі, а потім дисциплінарні органи дискваліфікували його на 10 матчів. Що такого зробив Георгій?

– Знаю, що Дніпро грав з київським ЦСКА, мене в заявці на матч не було. Мені не відомо, що саме сказав Георгій арбітру, тому важко судити про справедливість такого жорсткого покарання. Мабуть, то була неспортивна поведінка. Проте в будь-якому разі 10 матчів відсторонення – це дуже багато.

– Вам довелося протистояти київському Динамо, яке розпочинало свій неймовірний підйом перед півфіналом Ліги чемпіонів. Які емоції залишилися після протистояння з киянами?

– Я грав проти Динамо тричі. Спочатку це було на зборах в Ізраїлі, потім через 4 місяці в поєдинку чемпіонату. А згодом ще через місяців десять. І кожного разу це була інша команда. В Ізраїлі ми грали нарівні, в Дніпрі ми ще нав’язували боротьбу, а от третя зустріч минула під диктовку Динамо. Було помітно, як сильно Валерій Лобановський змінив цю команду.

– Ви згідні з тим, що повноцінно не проявили себе у Дніпрі?

– Однозначно, я повинен був продемонструвати вищий рівень. Але так буває. Спочатку травма, потім ще якісь моменти. На жаль, це був далеко не мій максимум. Однак я щасливий, що грав в Україні і був частиною класного Дніпра.

– Давно бували у нашій країні?

– Заїжджав до Києва 4-5 років тому. Мій візит не був пов'язаний із футболом. Хоча в Україні у мене чимало друзів. Найбільше спілкуюся з Анатолієм Пісковцем. Він тренував Волинь, а значну частину кар’єри провів у Грузії. Я дуже поважаю українців і з нетерпінням чекаю на поїздку. Не знаю, коли це станеться, але я дуже хочу приїхати в Україну.

П.С. У наступному турі Руставі знову переміг. Цього разу команда Кіласонії підкорила нову вершину – обіграла лідера Еровнулі-ліги ФК Сабуртало. Здається, Варламу Тамазовичу під силу створити диво і витягнути рідну команду з дна турнірної таблиці.

Читайте першими новини про Динамо на каналі 1927 у Telegram
Loading...
Для того, щоб залишати коментарі, потрібно увійти на сайт або зареєструватися
| Реєстрація
Показати більше