Інтерв’ю із Олександром Піхальонком, якого можна номінувати на звання відкриття сезону-2018/19, планувалося присвятити грі саме цього обдарованого українського футболіста, його виступам за рідний Шахтар та не менш близький тепер Маріуполь. Проте несподівані, але дуже хвилюючі корективи внесла збірна України U-20, яка переможно промарширувала до фіналу чемпіонату світу у Польщі.
Адже в Олександра у тій команді – чимало товаришів (і одноклубників, і суперників), а ще є справжній друг. Хто він, чи залишиться Піхальонок у Маріуполі і що найбільше вразило хавбека у Лізі Європи – читайте далі.
«Валерчик Бондар каже, що емоції чемпіонату світу не передати словами!»
– Сашко, спочатку було одне найактуальніше запитання, з якого хотілося розпочати розмову, проте збірна України своїм виступом у Польщі додала ще одне. З нього й почнімо: слідкуєш за юнацьким Мундіалем (розмова відбулася напередодні фіналу, – «Футбол 24»)?
– Звісно, дивлюся чемпіонат світу. Хлопці – молодці, завдяки бажанню, роботі, довели, що можуть грати у фіналі. Дай Боже, щоб виграли у Кореї. Головне – зробити останній крок, і це – космос!
– За когось персонально вболіваєш? Друзі є в тій збірній?
– Я з Валерчиком Бондарем у гарних стосунках, переписуємося. Там емоції такі, що не можна передати словами, він сам мені казав.
– Зараз тільки ледачий не нахвалює гру Сікана. Ти ж його знаєш краще, це твій одноклубник по Маріуполю, хоча ви обоє належите Шахтарю. Розкажи про свої перші враження від знайомства з ним.
– Він коли прийшов – молодий хлопець, перспективний – стало зрозуміло: у майбутньому буде гарним гравцем. Головне, що у нього бажання зашкалює, Олександр Бабич його випускав на заміни – і він завжди віддається, молодець!
– Тепер про тебе. Оренда у Маріуполі коли закінчується? Чи буде продовження?
– У мене оренда до кінця червня, що потім – ще й сам не знаю, буде видно.
– Вирішуватимуть, звісно, клуби, а твоє бажання яке: продовжити виступи у Маріуполі, спробувати пробитися у Шахтар, тим більше, що там – новий тренер, чи, може, за кордон рвонути, наслідуючи Петряка або Маліновського, і там робити кар’єру?
– Зрозуміло, що кожен хоче більшого. Мені хочеться і в Шахтар повернутися, і в Європі сили спробувати. Та й Маріуполю дуже вдячний, я б і там залишився, якби продовжили контракт оренди.
І тренеру – Олександру Бабичу – спасибі, завжди підтримував мене, і з молодими футболістами добре працює, і зі мною також.
«Конкуренція на моїй позиції завжди буде серйозною»
– Ти обжився у Маріуполі ще наприкінці позаминулого сезону, коли взимку 2018-го Шахтар вперше віддав тебе в оренду. Зізнайся: не дуже хотів переходити, адже вже дебютував у складі гірників в УПЛ, мріяв про помаранчево-чорну футболку?
– Можливо, перші три місяці не міг адаптуватися, а потім нормально все пішло. У новий сезон добре увійшов, проявив себе. Тож все налагодилося.
– З Олександром Бабичем відразу порозумівся? Ви ж не були знайомі раніше?
– Можна сказати і так. Він дуже добре з молоддю працює, претензій немає ні в кого.
– Важко було пробитися до основного складу? Ти прийшов узимку, на твоїй позиції грає інший…
– Звісно, нелегко. Я прийшов – у команді були інші люди. Я ж не грав в УПЛ, тільки трохи за Шахтар виходив, дебютував. Тоді на моїй позиції в Маріуполі грали і Мішньов, і Дедечко. Тяжко було.
Та й зараз теж нелегко: Ігнатенко, Федорчук, все той же Мішньов – гарна конкуренція. Гадаю, вона в подальшому завжди існуватиме на цій позиції.
«До Одеси з Маріуполя їхали важче, аніж Юргорден зі Швеції»
– Згадаймо минулий сезон. Єврокубки – то щось особливе у житті футболістів?
– Так, це завжди особливо. Дуже велике досягнення. Певна річ, хочеться в цьому році якомога краще виступити. Сподіваюся, добиратися на матчі будемо ліпше, аніж минулого року.
– Ти забив шведському Юргордену свій перший гол у єврокубках. Це теж якісь особливі відчуття? Чи схоже на емоції від голів у Прем’єр-лізі?
– Звісно, для мене то було особливе відчуття. Забити у єврокубках приємно, тим більше – дебютний гол. Хоча, зізнаюся, у будь-якому матчі приємно забивати.
– Спеціалісти одноголосно запевняли, що виступ на двох фронтах підкосив Маріуполь. І восени справи у твого клубу в чемпіонаті Прем’єр-ліги йшли справді кепсько. Згоден?
– Звісно, почали погано, було дуже складно. Потім вилетіли з єврокубків, зосередилися на чемпіонаті і стало легше. Але ж пригадайте, як ми добиралися на матчі! Це ж з глузду з’їхати можна! Мабуть, шведи до України швидше дісталися, аніж ми з Маріуполя в Одесу.
– Коли ви повірили, що вдасться врятувати сезон і потрапити до першої шістки у чемпіонаті УПЛ?
– У нас було завдання потрапити до шістки. Ми на кожен матч виходили із бажанням перемогти, віддавалися, і через це Бог нас нагородив – ми посіли четверте місце.
– А якщо чесно, стартуючи на другому етапі з шостої позиції, максимум, куди хотіли стрибнути? Просто у єврокубки, чи все ж мріяли про четвертий рядок?
– Була конкретна мета потрапити в єврокубки. А там вже йшли від гри до гри, адже завжди хочеться бути вище.
– Вирішальними на другому етапі стали дві перемоги над Зорею, яка також націлювалася на цю позицію?
– Можна й так сказати. Хоча там кожна гра ключовою була, нам потрібні були очки. Олександрію важко було наздогнати, але за четверте місце боролися, і останній тур став вирішальним.
– Ти кажеш, Бабич багато уваги приділяє молоді. А що він за тренер? Багато хто з фахівців вважає його просто фартовим...
– Він намагається грати у футбол, щоб і гравці отримували задоволення, і вболівальники, щоб глядачам подобалося. Ми намагаємося грати саме у футбол, не б’ємо м’яч вперед, абикуди. Плюс – він справді добре працює з молоддю, гарний тренер, підтримує, коли потрібно.
– Чи буває з гравцями грубим, несправедливим? Після невдалих матчів матюкається у роздягальні?
– Несправедливий – не можу такого сказати. Завжди по ділу каже.
– У Маріуполі вас зібралася чимала компанія орендованих у Шахтаря гравців: Кирюханцев, Зубков, Борячук, Коробенко, Ігнатенко, ти. Такою бандою легше було адаптуватися на новому місці?
– Звісно. Це – свої пацани, ми з ними вже скільки пограли! І це набагато легше, аніж переходити в іншу команду, особливо за кордон. Ми з академії разом і знаємо один одного.
– Позаминулого сезону ти грав за Шахтар U-21, був капітаном, лідером. Потім пішов до Маріуполя, а Шахтар на фініші вирвав чемпіонство у Динамо в молодіжному чемпіонаті. Цікаво, а тобі медалька перепала?
– Можна і так сказати. Нікого не образили, все по-людськи, привітали, ніхто нікого не забув. Тож усе добре. Зараз там хлопці молоді, і зараз вже не мій вік, всі наші пішли вище. З тих хлопців і Кирюханцев, Ігнатенко, Зубков – вони зараз всі тут.
«Худжамов може й напіхати, він – справжній капітан»
– Про перспективи нового Маріуполя, певно, зарано говорити. Ви ж іще не знаєте, яким буде склад, чи будеш ти в ньому, так?
– Так. Ось Зубков пішов, а так не знаємо, що буде. Все самі побачите і ми дізнаємося.
– Певно, відомо тільки одне: Худжамов буде у воротах. Він для міста, для фанатів – гравець номер один?
– Так, він заводить усіх, людина-настрій, від нього йде позитив. Може пожартувати, напіхати, підтримати – справжній капітан.
– Олександре, всі відзначають твій прогрес. А сам що скажеш з цього приводу: подорослішав, порозумнішав, зміцнів тілом і духом за останній рік?
– Мені спочатку тяжко було в УПЛ, перехід із молодіжного футболу відчувався. А потім почалися єврокубки, чемпіонат – і пішло.
– Які свої якості вважаєш сильними?
– Працювати є багато над чим, а якості хай тренери дивляться і підказують.
– Ти виступав у молодіжній збірній в Олександра Головка, він давав схвальні відгуки про твою гру. До національної збірної сильно мрієш потрапити?
– Звісно, думаю, будь-який футболіст про це мріє – вийти у жовто-синій футболці. Дивився останні матчі, як Арена Львів підтримує збірну – то аж мурахи по шкірі.
Андрій Іванченко, спеціально для Футбол 24
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
