Тренери-легіонери УПЛ: зірки, авторитети, збиті льотчики і фізруки

Футбол України 7 Липня, 11:27 1254
Тренери-легіонери УПЛ: зірки, авторитети, збиті льотчики і фізруки Фото: ФК Олімпік
Sport.ua намагається класифікувати тренерів-легіонерів УПЛ.

Зовсім недавно полку тренерів-іноземців УПЛ прибуло. Контракт з донецьким «Олімпіком» підписав бразилець Жуліо Сезар. Тренерського досвіду у 41-річного фахівця небагато. Якщо не сказати більше. Але змагального - більш ніж достатньо. Жуліо Сезар встиг пограти і за мадридський «Реал», і за «Мілан», і за «Бенфіку», і за «Олімпіакос».

Складно сказати, яким буде тренером фактурний бразилець, але футбольна кар'єра у цього центрбека була відмінна. Користуючись нагодою, Sport.ua намагається «не злим і тихим» згадати всіх колег-іноземців новоспеченого керманича «олімпійців». І не тільки згадати, а й спробувати їх розподілити по групах. Тим більше, що тенденції до класифікації безумовно проглядаються.

За час нашої футбольної незалежності іноземних тренерів, на відміну від гравців-легіонерів, в командах УПЛ було не так вже й багато - близько п'ятдесяти. Якщо їх умовно розділити на двадцять сім сезонів, то вийде менше двох на чемпіонат. Левова частка їхньої «навали» доводиться на двохтисячні. Клуби, що запрошували варягів на тренерські містки, сповідували свідомо однакову мету - досягти результату. Але для цієї мети підбиралися зовсім різні за «семантикою» і авторитетом персонажі. Якщо пробігтися по прізвищах цих товаришів і їхніх досягненннях (чи провалах), за їх початковою впізнаваністю /невпізнаваністю, то їх можна розділити на умовні чотири групи.

Група №1. Грав, але не награвся. Колишні футбольні зірки

Логіку наших клубних керівників, які довірили тренерський місток тренерам, які не мають досвіду, але мають за плечима шикарну кар'єру, зрозуміти нескладно. Мовляв, якщо він був зіркою на футбольному полі, має менталітет переможця, то і наших телепнів зможе дечому навчити. Запрошення Жуліо Сезара в «Олімпік» - яскраве тому підтвердження. Ми всіма фібрами душі бажаємо бразильцеві досягти тренерських висот саме в УПЛ, однак подібне вчорашнім зіркам в нашому чемпіонаті поки що не світило. Останній примітний приклад - Фабріціо Раванеллі і київський «Арсенал». Навіть ті, хто знайомий з футболом з чуток, знають цього харизматичного італійського екс-форварда. Але заявити про себе в іншій іпостасі йому не вдалося. У всякому разі, в Україні.

Не вдалося досягти висот і колишньому футболістові «Реала» хорвату Ігору Йовічевічу, який очолював «Карпати».

Як і його попередникові в «зелено-білому» клубі сербу Івану Голацу. Невдачею закінчилися і тренерські спроби Романа Монарьова і Андрія Гордєєва, що мають російське громадянство, в «Зірці» та донецькому «Металурзі» відповідно, і Єгіше Мелікяна в «Сталі». Не кращими були справи в донецькому «Металурзі» і у іспанця Анхеля Алонсо. Чемпіон Іспанії в складі «Барселони» зумів покерувати «Металургом» лише 16 матчів. У його колеги по «Динамо» білоруса Олександра Хацкевича статистика набагато краща, проте поки що трофеїв на чолі київського клубу тренер не завойовував (якщо не брати до уваги ритуальний Суперкубок).

Група №2. З грязі в князі. Фізруки

Фахівців, які невідомо як з'явилися в чемпіонаті України, нічим себе не проявили і так само різко загубилися, хоч греблю гати. Та що там далеко ходити - візьмемо хоча б сезон, що закінчився. Бразилець Жілмар провів на чолі «Львова» лише чотири гри. І зник.

Іспанець Фабрі Гонсалес мав на своєму тренерському особовому рахунку десятки клубів, але досягнень - нуль. Що і підтвердив в «Карпатах». До речі, львівський клуб - один з лідерів в цій «номінації». Іспанець Серхіо Наварро, росіянин Павло Кучеров, португалець Жозе Мораїш, білорус Олег Дулуб, та й болгарин Ніколай Костов - чого вони досягли у Львові? Однак не Львовом єдиним. Запрошенням «каліфів на годину» свого часу славилися донецький «Металург» і «Сталь». У Донецьку «трудилися» згаданий Костов, голландці Тон Каанен (очолював і «Сталь») і Віллем Фреш, бельгієць Джо Дарден. У «Сталі» не менше плідно працювали голландці Ерік ван дер Меєр і Якоб Галл. Були свої «фізруки» і в запорізькому «Металурзі» - латвієць Яніс Скределіс, хорват Іван Каталініч, білоруси Анатолій Юревич і Сергій Боровський. Як і в «Зірці» - аргентинець Даріо Друді.

З цієї ж опери і колоритний грек на чолі «Таврії» Янніс Хрістопулос. Та й болгарина Ангела Червенкова, який очолює зараз «Чорноморець», а трохи раніше «Севастополь», з усією до нього повагою, в іншу групу навряд чи є потреба зараховувати.

Група №3. Зі своїм статутом у чужий монастир. Важковаговики.

Бували у нас у вищому футбольному дивізіоні наставники імениті, авторитетні, які зробили собі ім'я до приїзду в Україну. Першопроходець на цій стезі - тренер «Дніпра» німець Бернд Штанге, який приїхав в наш клубний футбол з реноме наставника збірної НДР, а також «Герти» і «Лейпцига». У «Дніпрі» трудився ще один відомий закордонний тренер - іспанець Хуанде Рамос. На Батьківщині він тренував «Севілью», з якою виграв Кубок УЄФА, і мадридський «Реал». А ще «Тоттенхем».

Істотний «іконостас» в зв'язку з цим має «Шахтар». Донецьку команду в різні роки очолювали росіяни українського походження Анатолій Бишовець, який вигравав зі збірною СРСР Олімпіаду-1988, і його асистент по тій збірній Володимир Сальков. Першим іноземцем з далекого зарубіжжя в «оранжево-чорній» команді став італієць Невіо Скала, під керівництвом якого «Шахтар» вперше став чемпіоном України, а у себе на Батьківщині Скала небезуспішно тренував «Парму», з якою виграв Кубок кубків, Кубок УЄФА і Суперкубок . Однак по-справжньому зробити з «Шахтаря» впізнаваний на євроарені бренд, а в чемпіонаті України - зірку першої величини - вдалося румунові Мірчі Луческу, який до роботи в «Шахтарі» успішно працював зі збірною Румунії і провідними клубами Румунії і Туреччини, і міланським «Інтером».

Були свої авторитети і в донецькому «Металурзі», який метався між двома крайнощами. Цю команду очолювали серб Славолюб Муслін, який в середині 90-х виводив французький «Бордо» з Зінедіном Зіданом у фінал Кубка УЄФА, і голландець Ко Адріансе, який тренував АЗ і «Аякс», а з «Порту» вигравав чемпіонат Португалії.

Своя цікава історія в зв'язку з цим є і в «Динамо». Київську команду очолювали російські тренери Валерій Газзаєв, який вигравав до цього з московським ЦСКА Кубок УЄФА, і Юрій Сьомін, який перемагав зі своїм «Локомотивом» в чемпіонаті та Кубку Росії.

Група №4. Місце для кроку вперед. Україна як плацдарм

Небагатьом іноземцям вдавалося зробити собі ім'я в чемпіонаті України і далі продовжити кар'єру в добротних, а місцями і класних колективах. Але і такі були. Найбільш показові приклади - наставників «Шахтаря» Бернда Шустера і Паулу Фонсеки. Німецький наставник після відставки в Донецьку очолював мадридський «Реал», а португалець з «Шахтаря» пішов на підвищення в «Рому».

Білорус Олег Кононов, який зробив собі ім'я в «Карпатах» і «Севастополі», знайшов себе в чемпіонаті Росії. Зараз він очолює «Спартак». Його співвітчизник Леонід Кучук зарекомендував себе в київському «Арсеналі» і трохи пізніше в «Сталі», а потім поїхав підкорювати Росію - «Кубань», «Локомотив» і «Ростов». Вийшло не дуже. Зараз очолює наш першоліговий «Рух».

Ясна річ, що всі ці градації умовні. Як і суб'єктивні наші судження і тлумачення. Але ми для висновків користувалися, в першу чергу, результатами, продемонстрованими тренерами зі своїми колективами. А вони, як відомо, результати тобто, говорять самі за себе. Все інше - лірика.

І так, новоспеченого головного тренера «Шахтаря» Луїша Каштру поки що немає в жодній із наших груп. Час покаже, в яку з них він потрапить.

Валерій ВАСИЛЕНКО