Карлос де Пена: «Хотів би залишитися в «Динамо» надовго»

За цей час футболіст провів вісім матчів, у яких забив один м’яч та віддав три результативні передачі. Про те, як він облаштувався в Києві та яким бачить своє майбутнє, – наша розмова.

- Ви перейшли до «Динамо» менше двох місяців тому. Які перші враження від Києва та «Динамо»?

- Вважаю, я потрапив до дуже хорошого клубу. Мене приємно вразив Київ, стадіон, де ми граємо, тренувальна база. Місто гарне, тут є чим зайнятися та куди піти. Буває, що в магазинах чи ресторанах мене не дуже добре розуміють, але я майже ніколи не ходжу сам, тож друзі й партнери по команді завжди допомагають. Крім того, сучасні технології дозволяють користуватися онлайн-перекладачем, щоб спілкуватися. Я дуже щасливий бути тут, грати в Україні та на міжнародній арені – це хороша можливість для мене. Словом, насолоджуюся часом, який проводжу тут.

- Скільки часу вам знадобилося для адаптації в новій команді?

- Небагато, адаптація пройшла досить швидко. Уже через тиждень після того, як я підписав контракт, потрапив до заявки на матч. Першу свою гру проти «Маріуполя» провів на лаві запасних, але після цього почав виходити на поле. Я щоразу краще розумію моїх партнерів по команді, звикаю до них. І до мене ставляться тепло й приязно. З першого дня хлопці допомагали мені швидко адаптуватися. Потроху вчу вашу мову, це дається важко, але я стараюся швидше її освоїти, щоб мати змогу спілкуватися. Крім того, у команді є багато англомовних гравців, тому проблем із цим не виникає.

- Чи знаєте ви, що стали першим уругвайським футболістом в історії «Динамо»? Чи має цей факт для вас якесь значення?

- Так, для мене це честь. Як я вже казав, для таких футболістів, як я, які приїздять із Південної Америки, зміни дуже відчутні, але знаю, що прибув до великого клубу, тому прагну наступного сезону допомогти команді досягти поставлених цілей, здобувати перемоги і, сподіваюся, завоювати трофеї.

- У чемпіонаті України ви вже провели 8 матчів. Яке враження про українську лігу?

- Кожен матч відрізняється, але можу сказати, що в українському чемпіонаті грають фізично сильні команди з дуже хорошими футболістами в складі. Ще відмінність полягає в різниці між домашніми та виїзними поєдинками: коли ми граємо в гостях, суперники діють більш жорстко. Але загалом скажу, що це хороший чемпіонат, і наступного сезону ми будемо битися за кожну перемогу й постараємося його виграти.

- Часто тренери скаржаться на рівень суддівства в Україні. Чи відрізняється він від арбітражу в тих країнах, де вам доводилося грати?

- Важко бути арбітром, адже в будь-якому випадку одна чи інша команда буде незадоволена рішеннями. Мені запам’яталися два матчі, у яких суддівство було несправедливим. Перший – проти ФК «Львів» на виїзді, коли двох наших гравців вилучили, але принаймні одна червона картка була незаслуженою. На щастя, ми все одно змогли виграти. А другий матч – проти «Шахтаря». Вважаю, у деяких епізодах нашим гравцям не варто було давати попередження. Але такий футбол, деякі рішення арбітрів на нашу користь, а деякі – ні. З цим потрібно змиритися й більше концентруватися на власній грі, а не на суддівстві, треба перемагати в кожному матчі.

- Що відчували, провівши свій перший офіційний матч за «Динамо» проти «Шахтаря» 24 квітня?

- Це дуже важливий для мене матч, оскільки він був першим. Дебютувати в такому серйозному поєдинку було почесно. Я до цього готувався та трохи хвилювався. Багато разів прокручував його в голові й уявляв, як він може скластися. Незважаючи на нічию, я почувався щасливим та задоволеним своєю грою. Було важко, але після поєдинку відчуття залишилося приємне. Думаю, ми зробили все можливе, щоб перемогти, але могли й програти на останній хвилині, коли суддя призначив пенальті в наші ворота.

- Зазвичай наш чемпіонат вважається непростим для адаптації південноамериканців. Як вам удалося так швидко стати своїм та завоювати місце у стартовому складі?

- Останнім часом, коли в команді багато травмованих гравців, можливостей пробитися до основного складу стало більше. Але, крім цього, я швидко адаптувався до вимог тренерів. Перші ігри були дуже важливими в цьому сенсі. Після матчів я почувався значно краще, оскільки забивав та віддавав результативні передачі. Завжди намагався виходити на поле й показувати все, на що здатен, робити те, про що казав тренер.

- Судячи з тої довіри, яку виявляє до вас Олександр Хацкевич, між вами склалися добрі стосунки?

- Олександр – дуже освічена людина, яку поважають у колективі. У нього була чудова ігрова кар’єра. Такі люди потрібні футболу. Мені, дійсно, подобається, як він будує стосунки з кожним гравцем. Звісно, попервах було важко зрозуміти, що він від мене хотів, але тепер я вивчив основні слова вашою мовою й можу розуміти, коли він звертається до мене. Сподіваюся, у наступному сезоні ми допоможемо один одному досягти поставлених цілей, принаймні мені б цього дуже хотілося.

- Ви зіграли у восьми матчах, забили гол «Маріуполю» та віддали три результативні передачі. Досить непогана статистика?

- Для мене було набагато важливіше отримати ігровий час та почуватися впевнено на полі. Звичайно, для футболістів на моїй позиції важливо віддавати результативні передачі та забивати м’ячі, але, коли я виходжу на гру, не думаю лише про це, а більше про те, як допомогти команді найкращим чином. Якщо я забиваю й команда перемагає, дуже добре. Але якби мене поставили перед вибором, я б віддав перевагу тому, щоб не забивати самому за умови, що «Динамо» перемагатиме в кожному матчі.

- Ви граєте на позиції лівого півзахисника. А яке ваше улюблене місце на полі? На яких позиціях доводилося діяти в попередніх клубах?

- На багатьох. Моя основна позиція – лівий крайній півзахисник, але можу зіграти і в центрі, і справа. В одій із моїх попередніх команд я навіть на кілька матчів виходив грати лівого захисника, коли той був травмований. Це не дуже складно, адже я шульга. До речі, такий досвід у мене вже був і в «Динамо», у домашньому матчі з «Олександрією». Поміняти позицію для мене не є проблемою, я все одно почуваю себе комфортно.

- Які особисті цілі ставите перед собою, виступаючи за «Динамо»?

- Найголовніша – це виграти трофей із «Динамо». Сподіваюся, нам вдастся стати чемпіонами наступного сезону. Також хочемо успішно виступити в Лізі чемпіонів та здобути Кубок. Але повторюся: моя головна мета – завоювати з командою чемпіонство. Якщо при цьому я забиватиму та асистуватиму, буде взагалі чудово. Подібні бажання є в усіх моїх партнерів.

- Ваш рідний клуб – уругвайський «Насьйональ», із яким ви стали чемпіоном сезону 2014/2015 років. Там ви закріпилися в основному складі та успішно виступали. Чи легко наважилися на переїзд до іншої країни?

- Звісно, коли граєш у своїй країні за таку видатну команду, це прекрасно. Я був там дуже щасливий, грав у кожному матчі, ми стали чемпіонами. Але кожен гравець хоче приймати нові виклики, і для мене було важливо переїхати до нової країни. Нею стала Англія. Мені було лише 22, і спочатку було важко, адже я жив сам, сумував за родиною та друзями. Словом, зміни значні, але в той же час вони зробили мене більш зрілим. Те, чого я там навчився, знання, які здобув, можу застосовувати впродовж решти футбольного життя.

- Розкажіть про свій досвід виступів в іспанському клубі «Реал Ов’єдо».

- Це був чудовий досвід, країна схожа на мою, однакова мова, одяг, звичаї, їжа. Я був єдиним іноземцем у команді, але мав чудові стосунки з усіма партнерами. Був там лише півроку в оренді, та встиг завести дійсно хороших друзів. Тож маю лише найкращі спогади про «Реал Ов’єдо» та саме місто.

- Ви два роки провели в англійському «Мідлсбро». Це там так добре вивчили англійську мову?

- Ні, вивчав англійську з чотирьох років у себе на батьківщині в двомовній школі. Там деякі предмети викладалися іспанською, а деякі – англійською. Коли грав в Англії, цей досвід знадобився.

- З ким найбільше спілкуєтеся зі своїх нинішніх партнерів? Хто найкраще знає англійську чи іспанську мови?

- У команді багато гравців знають англійську, особливо іноземні: Вербич, Дуелунд, Кадар. Але українці теж нею користуються, зокрема Шапаренко, Циганков. А Соль знає іспанську, тому мені дуже легко його розуміти. У мене хороші стосунки з усіма, у нас чудовий колектив, і я щасливий, що прийшов до команди, де кожен відчуває приязне ставлення. З першого дня мого перебування в Києві хлопці говорили зі мною англійською і значно полегшили моє життя.

- Перейшовши до «Динамо», ви відразу почали вивчати мову та могли сказати кілька фраз. Як просувається навчання зараз?

- Я займаюся один-два рази на тиждень із викладачем. Це найефективніший та найшвидший спосіб вивчити мову. Учитель приїздить на базу. Знаю, що уроки також беруть Дуелунд та Соль, але ми перебуваємо на різних рівнях, тому займаємося окремо. Вони прийшли в «Динамо» раніше, ніж я, тому в навчанні пішли вперед. Найскладніше те, що в написанні літер кирилиця значно відрізняється від латиниці, але вважаю, коли приїздиш до нової країни, вивчити мову – це хороший спосіб проявити повагу, це якраз те, що я хочу зробити. Звісно, для мене важливо мати змогу спілкуватися в повсякденному житті – з працівниками бази, продавцями в магазинах чи офіціантами в ресторанах. Тому я й вивчаю мову. Це нелегко, але стараюся. Сподіваюся, до того часу, як приєднаюся до команди на літньому зборі, буду висловлюватися більш вільно.

- Чи з’явились у вас улюблені місця в Києві?

- Мені дуже подобається головна вулиця – Хрещатик. У вихідні, коли рух машин перекрито, люблю там гуляти. Також є магазини та ресторани, де буваю найчастіше. Приємно вразила краса Києва. Чудово, що в місті є стільки парків. Я не раз бував у Маріїнському. А коли їдеш машиною через мости, відкривається чудовий краєвид на Дніпро. Найближчим часом планую подивитися на новий міст, який побудували до Дня міста, та прогулятися ним. Мені подобається вивчати різні райони Києва, літня пора року та хороша погода дають можливість насолодитися ними.

- Чи сумуєте за домом? Чого вам найбільше не вистачає в Києві?

- Звісно, сумую і за членами сім’ї, і за друзями. Моя дівчина з Уругваю вже одного разу приїжджала на тиждень, їй тут дуже сподобалося. До речі, я одружуюся в червні. Ми давно знайомі, навчалися разом у школі та в університеті. Вона бухгалтер. Але тепер їй, звісно, доведеться залишити роботу. Та вона продовжуватиме навчатися онлайн. Після відпустки переїде до Києва жити й теж учитиме мову, щоб спілкуватися в побуті. Поки що ж я мешкаю на базі, щоб зосередитися на футболі та правильному відновленні. База для цього – ідеальне місце. А коли приїде моя дівчина, переберемося у квартиру десь поблизу бази, щоб було зручно добиратися, адже в центрі міста часто затори. Також планую, що в майбутньому мої родичі та друзі теж приїдуть у гості. Добре, що в команди відпустка двічі на рік: у червні та в грудні. Я можу літати додому двічі. В Англії в мене не було такої можливості. У них відпустка усього раз на рік, тож я довше не бачив сім’ї. Це ще одна причина, чому я щасливий тут.

- Чи часто до вас приїздять у гості родичі?

- Коли я грав в Англії, ми бачилися кожні три місяці, батьки приїздили 2-3 рази на рік. Із Уругваю до Києва дуже далекий переліт: 27-28 годин. Але, звісно, це того варте, адже ми насолоджуємося часом, який проводимо разом. Також маю друзів, що готові приїхати до мене в гості. Сподіваюся, у них усе вийде.

- Як вийшло так, що ви народилися в Уругваї, а маєте італійське громадянство?

- Для уругвайців подвійне громадянство – це нормальна практика. Наша країна була колонізована іспанцями та італійцями. Наприклад, моє перше ім’я, від батька, має іспанське походження, а друге, від матері, – італійське. Уся сім’я мала можливість отримати італійське чи іспанське громадянство ще 7-8 років тому, бо наші предки звідти. Для мене це дуже добре, адже в європейських командах я вважаюся гравцем із країни Євросоюзу, тож не займаю нічийого місця. Але разом із цим маю також уругвайське громадянство.

- Які ваші плани на відпустку?

- Проведу її вдома, в Уругваї. Хочу побути із сім’єю та друзями, за якими дуже скучив. Крім того, як я вже казав, 15 червня планую одружитися, і до цієї події потрібно все підготувати. Це прекрасний привід зібрати всіх разом та побачитися. Решту часу буду просто відпочивати та розслаблятися. Викладу фото в Instagram. Кому цікаво, можете стежити (посміхається).

- Ваш контракт із «Динамо» розрахований до кінця нинішнього сезону?

- Саме так писали в усіх ЗМІ, коли я тільки прийшов у команду, але тут помилка. Насправді, моя угода розрахована до кінця грудня 2019 року з опцією продовження ще на два роки. Власне, це і є моїм прагненням та бажанням: я хотів би залишитися в «Динамо» довше. Не знаю, чи цією опцією керівництво скористається зараз, чи треба чекати до грудня, але особисто моє бажання – залишитися в Києві на багато років.

- Чи хотіли б спробувати свої сили в матчах Ліги чемпіонів та Ліги Європи в наступному сезоні?

- Авжеж! Я брав участь у багатьох міжнародних поєдинках в Уругваї, у турнірах на зразок Ліги чемпіонів та Ліги Європи: у Копа Лібертадорес та Судамерикана. Тож знаю, наскільки важко грати на міжнародній арені. Розумію, що Ліга чемпіонів відрізняється, тому з нетерпінням та хвилюванням чекаю можливості взяти участь у таких матчах. Сподіваюся, нам удасться пробитися до групового етапу турніру. Це бажання кожного футболіста «Динамо».

Світлана ПОЛЯКОВА, журнал «Динамо Київ» (№2 за квітень-червень 2019 року)

Не пропустіть! Придбати журнал можна в касах стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського, кіосках «Союздрук», у приватних розповсюджувачів, в Інтернет-магазині ФК «Динамо», а також в електронному форматі в бібліотеці PressPoint.