Десять років тому він здобував Кубок УЄФА, брутально спілкувався з Ліонелем Мессі, був ключовим оборонцем збірної України та виграв усі можливі українські трофеї. У минулому сезоні Кучер був основним захисником турецького «Кайсеріспора», який зупинився на відстані двох перемог від єврокубкової позиції. Про свою мотивацію, взаємодію з молоддю та очікування від нового життєвого етапу Олександр розповів у інтерв’ю Інформаційному центру ФК «Карпати».
– Олександре, вітаємо у карпатівські сім’ї!
– Дякую! Приємно повернутися в Україну після дворічної перерви. В емоційному плані все чудово. Можу сказати, що я дуже радий.
– Через кілька місяців вам виповниться 37, в Україні ви досягнули усіх можливих цілей. Чи вистачатиме вам мотивації у Львові?
– Якщо ти займаєшся улюбленою справою, то з цим проблем ніколи не виникне. І не важливо, скільки тобі років. Якщо це тобі подобається, то завжди знайдеш у собі енергію, бажання і пристрасть. Мені не потрібні якісь додаткові стимули. Я просто щасливий, що граю у футбол і дуже люблю його. Принаймні, мені цього достатньо.
– І все ж ви задумувалися над тим, як виглядатиме ваше життя після завершення кар’єри футболіста?
– Поки відчуваю у собі сили, не задумуюся. Звичайно, у мене є певні плани на майбутнє. Маю бажання працювати у футболі, закінчити тренерські курси і здобути необхідні ліцензії.
– До вашого приходу в «Карпати» найстаршим гравцем у заявці «зелено-білих» був 25-річний Сергій Вакуленко. Різниця між вами – 11 років. Теперішні «Карпати» – одна з наймолодших команд у вашому житті?
– Можливо. Як би там не було, дуже позитивно до цього ставлюся. У Львові єдиний колектив, хлопці всі приблизно одного віку. Це згуртовує, існує взаємоповага, рівність і розуміння. Для мене це цікавий досвід і я намагатимусь допомагати, якщо виникатиме потреба.
– В команді є футболісти, які ще не народилися на той момент, коли ви дебютували в професійному футболі. Без звертання на «ви» не обійтися?
– Та ви що! (сміється) Можна просто «Кучер» або «Сашко». Як їм зручно, нехай так і звертаються. Я такий же футболіст, як і вони. Тому не треба називати мене «Олександром Миколайовичем» (посміхається).
– Раніше ви не знали майже нікого з нових партнерів?
– Вакуленко і Якімець були молодими, грали в дублі «Шахтаря». Хіба що тренувалися разом з Олегом Кудриком, його потрохи підпускали до основи.
– Як швидко прийняли рішення про перехід в «Карпати»?
– Фактично все відбулося за два дні. Дізнався про пропозицію, приїхав, пройшов медогляд. Далі було підписання контракту і перше тренування. Порадився з дружиною, все затвердили у сімейному колі. Згодом вирішимо, як виглядатиме наш побут у Львові. Старший син скоро піде у 3-й клас, маємо з’ясувати питання зі школою. Треба обдумати все це і приймати рішення. Хотів би, щоб сім’я була поруч зі мною.
– Якщо вести мову про самопочуття і фізичну форму – коли зможете вийти на поле?
– Добре почуваюся, думаю, найближчим часом буду готовий дебютувати за «Карпати».
– На початку кар’єри ви грали у Вірменії, а два роки тому зважилися на переїзд в Туреччину. Що дав вам закордонний досвід?
– Це хороший виклик. Туреччина у мене асоціюється із заповненими трибунами в кожному місті. В таких умовах дуже приємно виходити на поле. З ностальгією згадую ті часи, коли в Україні на усіх матчах було багато вболівальників. Неприємно, коли інколи зараз складається враження, що це товариські матчі. Хочеться емоцій, адреналіну і розвитку футболу загалом.
– Проти «Карпат» ви грали багато разів. Які спогади про поєдинки у Львові?
– Знаю, що тут вболівальники вимогливі. Хочеться, щоб вони підтримували нас. В «Карпат» новий тренерський штаб, чимало нових виконавців, команда будується. Природно, що хочеться миттєвих результатів, проте в даному випадку все відбуватиметься поступово. Можу запевнити, що ми віддаватимемо всі сили і битимемося на полі для здобуття позитивного результату. Повірте, ми дуже хочемо вигравати і тішити вболівальників.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
