«Олександр Зінченко і його подорож: як невдачі та жертовність привели нашого лівого фулбека з малого міста в Україні до вершини Прем'єр-ліги». Саме в такому дусі описує клубний портал Ман Сіті історію своєї, так-так, повноцінної зірки основи. Ця мандрівка від покірного початку до топу АПЛ була далеко не простою. Насправді з першого ж дня все відбувалось не так, як очікував українець. Хлопці з місцевої футбольної академії спершу не пасували йому, а його перші кроки в дорослій грі були затримані на 18 місяців через суперечки щодо контракту між двома клубами.
Він не грав стільки, скільки йому хотілося б, під час оренди з Сіті в ПСВ. А згодом навряд чи очікував опинитись на лівому фланзі захисту «всепереможної команди Гвардіоли». Однак через 3 роки після свого прибуття в Манчестер Сіті 22-річний хлопчина вже сформував напрочуд вражаючу як для гравця його віку колекцію з медалей.
«Мамо, вони не хочуть мені пасувати», – дорости до капітана через муки
Те, що зробив універсал збірної України, це заслуга його рішучості та самовідданості, які не дали зневіритись під час нелегкої подорожі, де вистачало вибоїн і поворотів не туди. Зінченко зіткнувся і переміг набагато більші труднощі, ніж ті, з якими зазвичай стикаються більшість футболістів у кар'єрі професіоналів.
Ця мандрівка почалася 16 років тому на півночі України. Йому було 6, коли мати Ірина відвела Олекса на перегляд у футбольну школу Радомишля, але цей перший досвід перетворився на суворий урок. Молодший і менший за будь-кого іншого Зінченко з усіх сил намагався справити враження, але все було безуспішно. Ніяковіючи, він повернувся через рік. Уже сильнішим і рішучішим, однак це знову не спрацювало так, як мало б.
Олекс рідко бачив м'яч і прийшов додому поскаржитись матері, що інші хлопчики не віддавали йому пас. Мама твердо відповіла на його розчарування: «Якщо з тобою не діляться м'ячем, піди і відвоюй його!» Цей досвід ранніх невдач виявився повчальним. І так само, як під час кар'єри в Сіті, поступово з кожним днем він справляв усе краще враження, доки не доріс до основи і навіть став капітаном.
Ставало зрозуміло, що Зінченко створений для більших речей. Моноліт, команда з Одеської області, стала його наступною зупинкою, коли одному зі скаутів впав до ока талант 11-річного хлопця. І саме цей трансфер приніс йому знайомство з людиною, яка матиме величезний вплив на і кар'єру, і на життя загалом. Його першим тренером у Моноліті став Віктор – чоловік, якого Олекс зараз називає своїм вітчимом.
Не схожий на інших, як футболіст Зінченко ріс на вулиці
Багаторічний досвід розвитку молодих гравців дав йому дар розрізняти талантів. У своєму майбутньому пасинкові він і помітив щось особливе, незважаючи на його початкові труднощі. «Я знав, в яких умовах він навчався у своїй першій академії в Радомишлі», – пояснює Віктор.
«Чесно кажучи, вони не відповідали вимогам для професійних футболістів. Тому, можна сказати, він розвивав свої навички на вулиці. Ріс, граючи у вуличний футбол. Я відвів його в Моноліт і звернув свою увагу на його дії з м'ячем. Він хотів швидко вчитися і був творчим футболістом». Зінченко виділявся серед однолітків бажанням вдосконалюватись, яке нікуди не зникло і зараз. Намагався використовувати м'яч розсудливо, з розумом.
«Багато хто казав, що з ним буде важко працювати. У деяких моментах він був трохи впертюхом, але я строгий тренер! З дитинства його холоднокровність дозволяла досягати успіху. Він присвячував себе цій роботі. Якщо і втрачав м'яч, то це траплялося не через його помилку».
Не все для молодого Зінченка, який покинув рідний дім заради гри в Моноліті, проходило гладко. Незважаючи на весь його значний талант, жорстке оточення навколо багато вимагало від нього як на полі, так і за межами. «Грав за Моноліт півтора року», – каже мама Ірина. «Нічого не давалося легко. Суворі тренери вимагали дисципліни, чистоти і порядку. Водночас він повинен був відвідувати навчальний заклад. О 8-й ранку йшов до школи, а перед уроками займався ще й гімнастикою. Потім ходив на тренування і робив домашні завдання. Це було дуже важко».
Від каторги до інтересу Динамо і Шахтаря
Однак Зінченко ніколи не соромився важкої праці. «1% таланту, 99% працьовитості», – цими словами українець озвучив у розмові з The Telegraph свою формулу того, що потрібно, аби стати футбольним профі. Важко було не помітити це впродовж останніх двох сезонів, відзначають у Ман Сіті. А в поєднанні з талантом – це потужна суміш.
Саме тому його перебування в Моноліті протривало лише 18 місяців. Найбільші клуби країни почали кружляти навколо, а здібності гравця ставали все очевиднішими. Спочатку приїхало київське Динамо, а вже потім донецький Шахтар. Після консультацій з довіреними тренерами та друзями по футболу зупинив свій вибір на «гірниках». Цей перехід переправив його за 800 кілометрів від рідного Радомишля.
Та все це не мало значення, адже підліток продовжив сяяти і в більш конкурентному середовищі. Він отримав статус капітана Шахтаря U-19, граючи в ролі №10 або на лівому фланзі, ставши важливою атакувальною ланкою. «Це була прекрасна команда», – пригадував Зінченко перед зустріччю з уже дорослим Шахтарем у жовтні 2018-го. «У мене був чудовий тренер. Час, який провів у Шахтарі, став одним з найкращих періодів мого життя.
Мама знає краще – рецепт успіху хлопчика, який уже був професіоналом
Саме тут на перший план вийшла посвята – річ, яка характеризує кар'єру Сашка. Самовідданий юнак настільки жадав успіху, що присвячував себе тренуванням навіть у вихідні, коли випадала така рідкісна нагода поїхати додому. Правда, без підказки з боку матері не обійшлося. «Одного разу він повернувся додому на час відпустки. І, як і будь-яка дитина, Олекс хотів спати і проводити час із друзями», – каже Ірина.
«Та я знала: якщо ти хочеш чогось досягти, потрібно наполегливо працювати. Тож він щодня вставав о 7 ранку і робив ранкову зарядку, а вечорами ходив на тренування. У нього не було вихідних. Він щодня займався. Був дуже відповідальним. Я думаю, якщо людина хоче чогось досягти, то потрібно чимось пожертвувати. Я сказала йому: «Ти матимеш те, чого не буде у твоїх однолітків», – пригадує мама, чиє пророцтво незабаром справдилось.
Однак сталося це не таким шляхом, як вона того сподівалася. Адже Олександр залишився... без клубу. У квітні 2014-го року, через 2 місяці після вильоту від Арсенала в Юнацькій лізі УЄФА, в Україні спалахнула війна, і вся сім'я змушена була виїхати за кордон. Час випробувань не лише у футболі, а й житті, зумовив тривалий період невизначеності. Переїхавши до Росії, він тренувався самотужки.
Чому рішення Гвардіоли не було для нього таким дивним, як для інших
Урешті-решт, його агент знайшов йому місце в Рубіні, але Шахтар відмовився розірвати контракт, відтак юнак не міг грати за казанський клуб. Ця суперечка позбавила його футболу на 18 місяців, доки універсальний півзахисник не перейшов до лав іншого російського клубу. Його професіональна кар'єра стартувала в Уфі. Там зіграв 33 матчі за 2 сезони, демонструючи свої таланти у півзахисті та декілька разів виступивши у ролі лівого оборонця.
Тому рішення Пепа поставити його на цю позицію ніколи не було для Сашка таким сюрпризом, як для інших. Уже в Уфі стартувала його доросла міжнародна кар'єра. Після того, як представив Україну на не дуже вдалих для нас Євро-2013 U-17 та Євро-2015 U-19, дебютував за національну команду проти Іспанії у жовтні 2015-го.
Через півроку забив свій перший гол у перестрілці проти Румунії 4:3. Тим самим став наймолодшим бомбардиром збірної України (19 років і 165 днів), перевершивши свого кумира Андрія Шевченка 20 років потому. Після Євро-2016, де виходив у кожному з матчів (в основі лише у 3-му турі, коли всі шанси вже було втрачено) в липні того ж року перейшов у Манчестер Сіті. Зінченка підписали наступного дня після офіційної презентації Гвардіоли.
9 асистів у молодіжній команді ПСВ – все пішло не за планом
Утім, через місяць українця відправили в оренду до ПСВ, щоб отримати більше досвіду в першій команді. Він двічі покидав дім підлітком, втік від війни, а потім не міг грати півтора року. Однак у Манчестері він опинився в одній з найкращих команд Англії, граючи у людини, яку багато хто вважає найкращим тренером світу. Та далеко не всі проблеми були позаду.
Зінченко завжди змушений був проходити важкі випробування на своєму шляху. Так сталося і в ПСВ, де провів 17 матчів, але лише 6 – як гравець основи. Він переніс заслання у команду U-21 на 7 ігор, де віддав 9 гольових передач. Зовсім не таким був план. «Тут я не почуваюсь щасливим», – зізнався Олександр у розмові з Zimbra. «Тобі не дають жодної хвилини 7 матчів поспіль. Не розумію, чому я той, на кого ніколи не розраховують.
Це просто вибір тренера, і це не обговорюється. Я не шкодуватиму ні про що. Це дивний досвід, але я впевнений, що це добре для мене». Уже потім Зінченко називатиме період у Нідерландах «можливо, найважливішим моментом у житті», але немає жодного сумніву, що з полегшенням сприйняв своє повернення на базу Сіті для передсезонної підготовки в липні 2017-го. Здавалося, що труднощі позаду, а майбутнє вимальовувалося в оптимістичних барвах.
Манчестер Сіті. Важкий початок
Тим не менше, старт був повільним. Влітку він вийшов на заміну на 3 з 5-и товариських матчів, але чекати офіційного дебюту довелось до жовтня. Це був досить тривалий період який міг породити сумніви в душі гравця, але юнак залишався непохитним у переконанні, що саме стадіон Етіхад є найкращим місцем для нього. «Моя перша мета – залишитися тут. Це мій дім, і я хочу грати за Сіті», – сказав Зінченко.
«Пробитися в першу команду буде нелегко, але я наполегливо працюю над своєю метою. Хочу позитивно впливати на клуб. На тренуваннях, у роздягальні і в будь-який спосіб», – розповідав він. Свій перший реальний внесок на полі Сашко зробив у матчі 4-го раунду Кубка ліги. Його вихід на місці лівого захисника змусив уболівальників і журналістів з подивом здіймати брови, хоча найбільше розмов після матчу концентрувались навколо героїчної серії пенальті у виконанні Клаудіо Браво.
Це був невеликий, але значущий крок для гравця, який ставав усе популярнішим у середовищі фанів Сіті. З його Інстаграму ставало очевидним, що Зінченко дуже командний гравець і робить свій внесок у позитивний колективний дух. Мало того, він дотримувався бездоганної робочої етики, тож його зразкове ставлення не залишилося непоміченим.
«Це дуже багато значить для мене», – як Зіна вразив Гвардіолу
«У неділю ввечері ми повернулися з Хаддерсфілда, а він залишився працювати один у тренажерному залі. Це дуже багато значить для мене. Тому що він знає, що рано чи пізно нам знадобиться», – розповідав Гвардіола в листопаді 2017-го.
«Це талановитий гравець, який грає так чітко, так чисто. Його рішення завжди досконалі. Сподіваюсь, що як молодий гравець у майбутньому він нам допоможе. Залишатиметься з нами цілий сезон, тому що я маю відчуття, що ми будемо його використовувати», – сказав Пепе, мов у воду глядів.
Невидима робота Зінченка завоювала заголовки газет, багатьох вразила його старанність. Та це не могло здивувати матір футболіста, яка «помітила його сильний характер ще в дитинстві». Вона розповіла цікаву історію, яка розкриває менталітет Олекса у всій красі.
«І в той момент я стала впевненою, що син стане професіоналом»
«Пам’ятаю, коли йому було вісім років, я хотіла за щось покарати сина. Тоді сказала йому, що він не піде на тренування. Він підвівся і парирував: «Ти можеш забороняти мені виходити на вулицю, дивитися телевізор або грати в комп’ютерні ігри, але не карай мене, відмовляючи мені у тренуваннях.
І я задумалася, як можу перекривати кисень своєму синові? З того моменту була впевненою, що він стане професіональним футболістом. Заслуговує цього. Це те, над чим він завжди працював і продовжує працювати», – каже мама Ірина.
Коли від тебе в захваті один з найкращих тренерів планети
Гвардіола винагородив його зусилля дебютом в АПЛ, який стався в січні 2018-го. Сіті обіграв Ньюкасл 3:1 того вечора, а тренер був особливо задоволений виступом українця і знову скористався шансом похвалити його поставу. «Він був блискучим у першому таймі. Це талановитий гравець, ми наполягали на тому, щоб він діяв агресивно в єдиноборствах. Подивіться, як він захищався.
У нього є шанс, позаяк Менді та Делф вилетіли. Його люблять, бо він дуже хороший хлопець, який посміхається навіть у погані моменти і працює, працює». Сезон 2017/18 Зінченко завершив, зігравши 14 матчів і заробивши золоті медалі АПЛ та Кубка ліги, тріумфувавши з командою, котру дехто називає найкращою, яку коли-небудь бачила Англія. Хлопчик, який почав свій шлях у футбольній школі Радомишля, пройшов довгий шлях. І це було тільки на краще.
Сезон 2018/19 став роком прориву, але було дуже близько до того, щоб цього не сталося. Після того, як Менді знову відновив свою форму, перспективи українця виглядали незрозуміло. Кілька клубів цікавилися ним. Вулверхемптон підійшов найближче, досягли згоди з Ман Сіті, але Зінченко вирішив залишитись і боротись за своє місце. Це було сміливе рішення.
Дубль асистів проти Челсі, або Українець переписує історію англійського футболу
Знову змушений був чекати шансу до кінця вересня, але він вичікував, залишався сконцентрованим і скористався наданою можливістю. Це відбулося в розпал найбільш захопливих чемпіонських перегонів Прем'єр-ліги. Він не потрапляв до складу 5 матчів поспіль, але видав блискучу гру, повернувшись у лютому. У зустрічі проти Челсі Зінченко віддав 2 гольові паси, а Манчестер Сіті переміг з рахунком 6:0.
Це стало каталізатором його найкращої серії до сьогодні. Він пропустив лише одну гру через травму, зате відіграв всі 90 хвилин у переможних фіналах Кубків ліги та Англії. У першому Зінченко виглядав чудово, а Сіті здолав Челсі в серії пенальті. Гвардіола розсипався в компліментах щодо футболіста, який грав не так часто, як того хотів би.
«Неймовірно – це єдине, що я можу сказати. Олекс знову позказав мені те, про що я думав раніше: наскільки важливо і цінно бути хорошим хлопцем. І річ у тім, що це хлопець, який був близьким до відходу на початку сезону. Який не зіграв жодної хвилин у 6-8 матчах», – відзначив Гвардіола.
«Та я ніколи не бачив його в той проведений разом період, щоб він скривив лице чи провів бодай одне погане тренування. Можу сказати лише «дякую». Більше навіть за його ставлення, ніж за те, як він грає. Кожен міг би повчитися в Олекса. Кожен», – подібних слів від Пепа мало який гравець чув про себе.
Хороший хлопець, який ніколи не здавався і якого спіткали добрі речі. Він живе своє мрією. І хоча на цьому шляху можуть виникати проблеми, Зінченко випромінює позитив у коментарях на тему свого становища в Сіті. «Я не знаю, як інші гравці думають про це, але для мене це так... Я мріяв грати на високому рівні. Не усвідомлював, що буду тут і готуватимусь до фіналу Кубка Англії. Це мрія», – казав він в інтерв'ю The Guardian.
У той день Манчестер Сіті виграв, забивши 6 голів без відповіді, здобувши знамениту перемогу на Уемблі та забронювавши клубу місце на сторінках історії як перша команда в Англії, що оформила хет-трик титулів на внутрішній арені. Згодом Зіна продовжив збирати трофейний врожай, реалізувавши післяматчевий пенальті у Суперкубку проти Ліверпуля.
Це означало, що здійснилася мрія Олекса, який цього літа поставив підпис під контрактом, продовженим на 3 роки. І тепер він стоїть на порозі захопливого майбутнього. Але те, що за позаду нього, завжди матиме важливе значення. Жертовність, розчарування та зусилля – все це прокладало шлях до успіху. Це була добряча мандрівка.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
