Інтригу динамівський президент тримав недовго. Всього лише один день. Чотирнадцятого серпня Олександр Хацкевич був відправлений у відставку з поста головного тренера «біло-блакитних», а вже на наступний день було офіційно оголошено про підписання контракту з новим наставником. Ним став спортивний директор клубу Олексій Михайличенко.
Власне, це прізвище однним із перших фігурувало в потенційному списку можливих кандидатів на роль наступника Хацкевича. Поряд з Заваровим, Калитвинцевим і Вернидубом. Останній дуже швидко випав з числа претендентів, оскільки Ігор Суркіс принципово не захотів залучати людини «із зовні».
Не захотів динамівський керівник шукати тренера для своєї команди і в зарубіжжі - як ближньому, так і далекому. Типу головна причина - новий сезон вже на всіх широтах і меридіанах почався, стало бути, можна розраховувати лише на безробітних. Але до Моурінью дуже далеко, а до Тедескі - не дуже-то й хотілося. Хоча, насправді, корінь проблеми не в цьому. Було б бажання, а нормального, і навіть хорошого тренера за кордоном можна було відшукати. Навіть в стислі терміни. Проблема в тому, що шукати ніхто не збирався. Тому що бажання якраз і не було. Президент «Динамо» йти на такий радикальний (як для нього) крок не хоче. Причому категорично. Тому вибирав знову з найближчого оточення. З горезвісних «динамівських сердець».
Олексій Михайличенко опинився тут як тут, під рукою. Політику партії йому читати не потрібно, вмовляти довго теж не довелося. Це на початку літа, коли тільки йшлося про продовження/непродовження договору з Хацкевичем, він відмовився бути наступником, вважаючи, що таким чином підсиджує колегу. І що громадська думка може бути різко проти. Зараз, на думку і Суркісів, та й Михайличенка, ситуація змінилася. Хацкевич сезон практично провалив, він вже нічого не може дати цій команді, тому повинен піти. І його місце повинен зайняти досвідчений тренер, не з чуток знайомий і з умінням підтримувати сувору дисципліну, і з умінням ростити молодь. На думку керівників клубу, Михайличенко майже ідеально підходить під ці критерії. Та й відторгнення в загальному динамівському середовищі це призначення не повинно викликати.
Що можна сказати з цього приводу відразу після призначення, по гарячих слідах? Ну, в першу чергу віддамо належне «Динамо» за оперативність. Нового тренера шукали всього один день. Стало бути, особливих потрясінь, пов'язаних зі звиканням/відвикання для команди бути не повинно. Хоча б тому, що команда так чи інакше вже знайома з Олексієм Олександровичем, який давно і плідно трудився в клубі на посаді спортивного директора. Ситуація благоволить до Михайличенка ще і в тому сенсі, що в найближчому турі «Динамо» брати участі не буде - його матч проти «Маріуполя» перенесений на кінець вересня. Так що до найближчого календарного поєдинку - проти «Олімпіка» - новий динамівський тренер і його нові підопічні повинні відшукати точки дотику.
Безумовним позитивом в цьому випадку можна вважати і непотрібність як такої в адаптації, вниканні, акліматизації та інших фобіях, які витають в голові людини, яка прийшла на нову роботу в новий колектив. Колектив для Михайличенка аж ніяк не новий, тренувальний костюм у нього теж є. Як і свисток знайдеться в глибині шухляди робочого столу.
Далі - складніше. Олексій Михайличенко був головним тренером «Динамо» в 2002-2004 роках. Його відправили у відставку після домашньої поразки команди в плей-оф Ліги чемпіонів від «Трабзонспора». У середині серпня 2004-го. Тобто, на тренерське крісло в рідному клубі тренер повернувся через п'ятнадцять років. Майже день в день. Ось де іронія долі. Але зараз не про нумерологію. Тоді, п'ятнадцять років тому, Олексія Олександровича прибрали не лише через несподівану і неприємну поразку від не найсильнішої команди, а в першу чергу тому, що він втратив контроль над командою. Подейкували, що колектив збунтувався проти Михайличенка, і той вліт туркам був одним із способів вираження протесту.
Після «Динамо» Михайличенко небезуспішно тренував молодіжну збірну України, з якою на чемпіонаті Європи-2006 зумів вийти у фінал, де, щоправда, без варіантів поступився збірній Голландії (0:3). Останнім його робочим місцем в якості тренера була національна збірна країни. Але на цьому терені він не здобув ні слави, ні поваги. Завдання щодо виходу на ЧС-2010 він не вирішив. І був відправлений у відставку. При цьому гра збірної його каденції була однією з найбільш тужливих в історії.
Виходить, що новоспечений динамівський наставник не працював «за профілем» цілих десять років. А його останній тренерський успіх зафіксований і того пізніше - тринадцять років тому. У зв'язку з цим виникає цілком резонне питання: а чи не відсирів порох?
Ще одне, не менш резонне питання, повільно випливає з вищезазначеного. Людина десять років була офісним працівником, цілком може бути, що розгубила навички і форму, але йому дають покерувати не в якості «в.о.», що було б, в принципі, логічно, а в якості повноправного господаря, та ще й з контрактом на два роки мінімум. Беззавітна віра? Або, все ж, безрозсудна?
А як бути з профпридатністю з точки зору вбирання нових віянь і трендів? Незважаючи на те, що новому динамівському тренеру ще рано на пенсію за віком, він тренував ще тоді, коли грали з ліберо. Наскільки Олексій Олександрович може або здатний будувати команду за лекалами сучасного футболу? Схоже, Суркіси в ньому не сумніваються, якщо запропонували такий тривалий контракт. Або, може, контракт - це всього лише папірець, як у випадку з Хацкевичем, який тільки ось недавно продовжив угоду на два роки, але пішов, за чутками, без компенсації.
Уже зараз, відразу після призначення Михайличенка, можна було почути і прочитати і безліч інших питань щодо цього призначення, на які складно знайти чіткі відповіді. Типу «знову в справі конспекти Лобановського», «знову біг по колу», «знову Суркіс залишається головним тренером», «коли ж нарешті в команді з'явиться людина, яка буде сильною в командній грі, а не в казино». На ці та інші випади новому тренеру «Динамо» доведеться відповідати своєю роботою. На футбольному полі. Але він повинен розуміти, що, незважаючи на довгостроковий контракт з «Динамо», права на помилку у нього практично немає. Тому що при першому ж «шухері» йому пригадають все. Від конспектів до казино. Причому по обидва боки «барикад» - і в ВІП-ложі, і на трибунах. А в разі дзвінких перемог він довго буде змушений не зривати ярлик «так це команда Хацкевича».
Але селяві. Він знав, куди і на що йшов. І коли.
Хоча, так чи інакше, новому динамівському тренеру потрібно побажати удачі. Це на даний момент єдине, що допоможе йому увійти в одну річку двічі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
