- У колективі, який зараз створюється Андрієм Шевченком, чітко простежуються бійцівські якості і психологія переможців, - розповідає Ігор Бєланов для ua-football.com. - Хлопці не хочуть програвати, і це видно на ділі. Адже одна справа - говорити, а зовсім інша - доводити це під поглядами величезної кількості вболівальників. Хочеться їм побажати плекати в собі дух переможців, який під час ігрової кар'єри був не тільки у Шевченка, але і у Олега Блохіна, Олександра Заварова, у мене і у інших партнерів по команді нашого покоління. Нікого з суперників не потрібно боятися - можна сміливо виходити на поле і грати в свою гру.
Упевнений, що наші футболісти здатні проявити себе на високому рівні, свідченням чого є той факт, що половина з них виступає в хороших європейських клубах. Це говорить про те, що пора б їм в складі збірної щось показати на європейському рівні. Успіхи наших найкращих футболістів стануть прикладом для хлопчиків, закоханих у футбол. Вони зрозуміють, що демонструвати хорошу гру можуть не тільки зарубіжні зірки, а й наші співвітчизники. Дітям зараз необхідно приділяти максимум уваги, і це повинно принести свої плоди. Ми проводимо дитячі футбольні турніри, на які привозимо «Золоті м'ячі». Я завжди кажу дітлахам, що мій трофей має особливі якості, і всі прагнуть доторкнутися до нього - на фарт.
«Одного разу в роздягальню увірвався генерал...»
- В цьому році виповнюється 40 років з моменту вашого дебюту на професійному рівні. Чим він запам'ятався?
- Першим моїм клубом був одеський СКА, в якому з 1979-го проходив армійську службу. Під час виступів в ньому стався цікавий епізод. Над штабом команди, в який входили Володимир Шемелєв і Володимир Герасимов, була фігура більш вагома - генерал. В одному з домашніх матчів перший тайм завершився з нульовим рахунком, після чого команди пішли на перерву. У той момент, коли Шемелєв давав установку, в нашу роздягальню раптом увірвався цей самий генерал і почав кричати: «Встати! Всім струнко!». Велика частина футболістів основного складу були в званні рядового, і не могли ні в чому йому перечити. Всі встали і стали слухати гнівного генерала. «Що ви ганяєте цей м'яч туди-сюди, туди-сюди ?! - закричав він. - Негайно знайти пролом в обороні противника і всією командою кинутися туди! Бити по воротах з усіх позицій». Після цього додав: мовляв, я вас відправлю проходити службу в окопах і танках. Так ось, вийшли ми на другий тайм і забили три м'ячі. Два з них вдалося записати на свій рахунок мені, перед цим подумавши: «І навіщо мені ці окопи, танки!». Можете собі уявити, яким було налаштування на гру?! Не тренерське, а генеральське. Але ж вплинуло!
- В армійській команді забивали часто?
- Доводилося. Пам'ятаю, якось «Тереку» в тому ж 79-му два голи-близнюки забив, в обох випадках на відскоку від газону перекинувши м'яч через воротаря. А ще вразив ціль ударом в падінні через себе. На тому матчі була присутня моя мама з товаришками по службі з роботи. Коли я забив, а воротар упав, жінки жартома закричали: «Ой, бухгалтера упустили!» (сміється). Що й казати, гарний був час. І це при тому, що в ту пору нас ніхто не виховував. Ми виховували себе самі. Хоча до думки дорослих, які несли в собі корисне зерно, прислухалися. Тоді у мене був по-хорошому амбітний характер, так як хотілося довести свою спроможність.
Підтримати Михайличенка
- Час тепер інше, та й ставлення до своїх професійних обов'язків у сучасній молоді сильно змінилося ...
- Зараз незрозуміло, чому виник конфлікт в київському «Динамо». Молодь нібито проявила невдоволення на адресу Олексія Михайличенка з приводу наявних навантажень і роботи над витривалістю. Подібні речі вважаю неприпустимими. Коли я був гравцем «Динамо», тодішній його склад дуже багато зробив і для клубу, і для збірної. Ми в ту пору багато чого вигравали, творили історію столичного клубу. Але щоб сказати Валерію Васильовичу Лобановському, що важко займатися «фізикою» - ні, такого не було! Скажу більше: навіть думок таких не виникало! І якщо у нинішньої динамівської молоді проявляється невдоволення тренувальним процесом, то ви мене вибачте - це нікуди не годиться! Який приклад такі футболісти подають іншим? Питається: хіба вони не знали, куди йшли або розраховували в «Динамо» на щось інше? Це футбол, і по-іншому в ньому не буває.
Чому команда з середини 80-х і до початку 90-х заганяла всіх підряд? Та тому, що у її гравців було все в порядку з регулярними заняттями «фізикою». Ми працювали до сьомого поту в горах, бувало, що й блювали після тренувань. А все тому, щоб виходячи на поле, не ганьбити себе перед уболівальниками. Нинішня молодь «Динамо» повинна не висловлювати претензії до головного тренера, а навпаки - підтримати його. Мовчки виконуючи всі тренерські рекомендації і вимоги. Я ще розумію, якби про невдоволення щось говорили іноземці. Але виявляється, що це роблять якраз наші гравці. Важко зрозуміти, чому вони можуть бути незадоволені. Так і хочеться сказати: хлопці, ви зробіть хоча б що-небудь в житті, а вже потім розповідайте, чим задоволені, а чим - ні.
Олексій Михайличенко як тренер пройшов дуже хорошу школу. Але такого, щоб все виходило саме по собі і миттєво, не буває. Не все одразу! У Лобановського теж не все виходило. Так, були поразки і невдачі, але тим не менш, ми потихеньку йшли до наміченої мети. І ніхто з нас не міг підійти до Валерія Васильовича і висловити претензію: мовляв, ви мене заганяли. Як би нам не було важко, але виду ми не показували - терпіли. Пам'ятається, коли я тільки перейшов з «Чорноморця» в «Динамо», під час пробіжок завжди приходив до фінішу останнім. Але потім пройшло з півроку, і тест Купера я пробігав уже в серединці. Я хотів чогось досягти і до цього прагнув. Чого щиро бажаю і нинішньої динамівської команді.
Влучити в «дев'ятку»
- Нещодавно ви в складі ветеранської збірної СРСР брали участь в матчі пам'яті «Пахтакора». Які враження від поїздки до столиці Узбекистану?
- Все пройшло чудово! До нас, ветеранів, було шанобливе і поважне ставлення. Ми згадували історію далеких років, пом'янули загиблих у тій страшній трагедії членів команди «Пахтакор». Пам'ятається, незабаром після трагедії був кинутий клич: кожен клуб міг відрядити в ташкентську команду когось зі своїх футболістів. З Одеси, до речі, туди поїхав капітан «Чорноморця» Володимир Нечаєв. Що стосується самого матчу, то в ньому я відіграв два тайми, за час яких вдалося забити три м'ячі. Думаю, глядачі отримали задоволення, адже вдавалося влучити навіть в «дев'ятки» (посміхається). Крім нас з Бессоновим, Заваровим і Михайличенком в Ташкенті були гравці з інших команд колишнього Союзу - зокрема, хлопці з московського «Спартака». З ними, зізнаюся, грати було одне задоволення: як не відкриєшся - тобі в ту зону паси дають вивірені! Після матчу було тепле спілкування з місцевими футбольними людьми і рідними загиблих. Ми тужили разом з ними за колегами по професії, які так рано пішли. Про ту трагедію в Ташкенті пам'ятає досі все місто.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
