45-хвилинний кошмар, або Негайно поверніть Степаненка
Збірна України провела жахливий перший тайм – один з найгірших в еру Андрія Шевченка на посаді головного тренера. Нігерія, очікувано, виявилась не скромною Литвою і буквально зі стартового свистка почала розбирати нашу оборону на дрібненькі запчастини. Перші 45 хвилин гри взагалі хочеться викреслити з пам’яті та забути, наче жахливий сон. Швидка і вертикальна Команда Гернота Рора не продемонструвала чогось екстраординарного, компенсуючи обмежений тактичний вишкіл технікою та фізичними якостями окремих виконавців. Однак навіть цього виявилось забагато для експериментального складу «синьо-жовтих». До перерви ми отримали 13 (!) ударів по власних воротах, 8 з яких влучили у ціль, і це катастрофа.
Калу, Івобі та Чуквуезе практично безперешкодно пролітали середню лінію команди Шеви, знекровлену втратою Степаненка, який отримав після Литви заслужений відпочинок. Саме відсутність основного руйнівника як Шахтаря, так і збірної України виявилась ключовою у протистоянні з Нігерією. Склалось враження, що Коваленко, який замінив свого одноклубника, загубився на полі ще під часу гімну, а Маліновський та Зінченко просто не витягували на власних плечах усієї чорнової роботи, яку виконує Тарас.
Через брак якісної підстраховки наші зіркові півзахисники боялись ризикувати і багато помилялись у простих ситуаціях в центрі поля. Невимушені втрати м’яча, дивні обрізки, паніка…Литовська розкутість випарувалась разом з багаторічним лідером гірників, якому наразі немає гідної альтернативи. Вихід Буяльського з Шепелєвим кардинально ситуації не змінив. Нігерійці продовжували з легкістю створювати моменти, хоча й самі достатньо помилялись в кінцівці зустрічі, але це вже проблеми гостей.
Провальна оборона з «топ-класом Луніна»
Після переконливої перемоги над Литвою чимало експертів намагались знайти хоч якісь помарки у грі збірної України, звертаючи увагу на правий фланг оборони, де діяв Сергій Болбат. Останній доволі часто оголяв тили, дозволивши балтійцям організувати декілька нечисленних проривів до наших воріт. На матч проти Нігерії Шевченко довірив позицію Болбата «динамівцю» Караваєву, але майже відразу з’ясувалось, що від цього краще не стало. Із зони Олександра нігерійці організували першу гольову атаку, а згодом екс-захисник «Зорі» повторив недавню «витівку» з Брюгге, привізши зовсім необов’язковий пенальті. Цього разу Караваєв не вибачався, але пообіцяв надалі бути обережнішим.
Соболь, який вийшов з перших хвилин замість Миколенка, також «наївся» на декілька матчів вперед. Сенсаційний форвард іспанського Вільяреала Семюел Чуквуезе нещадно тероризував лівого оборонця Брюгге 80 хвилин гри, створивши безліч небезпечних моментів поблизу воріт Луніна, які лише завдяки диву та майстерності нашого голкіпера не завершилися голом. До слова, після поєдинку Євген Коноплянка назвав гру Андрія топ-класом: «Якби не він, рахунок був би не 0:2». І з цим складно посперечатись. Будемо лише сподіватись, що бодай хтось із тренерського штабу Вальядоліда стежив за грою «золотої рукавички» ЧС-2019, адже Реал знову серйозно непокоїться за майбутнє свого таланта.
У завершення до теми про оборону додамо, що пара центрбеків Бурда-Матвієнко також провела не найкращий матч. Вони «долучились» до першого пропущеного м’яча і не одноразово втрачали позицію. Після перерви обоє додали, зрештою як і вся команда.
Україна проявила характер, а вирішили старі герої
Ще в кінці першого тайму Шевченко був змушений випускати Яремчука замість травмованого Мораєса, а після перерви на полі з’явився головний грерой матчу з Литвою Марлос. Обоє згодом підтримали нестримного Зінченка, який розпочав божевільний двохвилинний камбек, зауважте, не у день народження його матері. Олександр блискуче використав зручну, а головне своєчасну передачу свого тезки та невідпорно пробив під ближню стійку. А вже у наступній атаці Марлос повторив власний трюк з Вільнюса, змінилось лише ім’я адресата. Нігерійці довго апелювали щодо можливої руки Яремчука, проте рефері цього вечора щонайменше двічі зіграв за нас (про відверте пенальті Бурди на Калу ми не забули).
Попри шалені проблеми в обороні українці провели завершальні хвилини в атаках і небезпідставно розраховували на перемогу, хоча й не надто заслужено за таким сценарієм. Цікаво, що героєм Дніпра міг стати старий знайомий місцевої публіки Євген Коноплянка, який перед фінальним свистком ледь не відзначився ударом зі штрафного. А могло вийти нереально круте повернення, погодьтесь. Україна проявила характер за несприятливих обставин, повністю заслуживши на оплески трибун. У Литві ми продемонстрували гру, а в Дніпрі – бійцівські якості. Хіба не так народжуються великі команди?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
