3 роки тому в Шальке прийшов один з найкращих менеджерів Бундесліги. На той момент Крістіан Гайдель мав за спиною 14 сезонів успішного керівництва в Майнці, де з його ініціативи розпочали велику кар'єру Юрген Клопп і Томас Тухель. Поява Гайделя позитивно сприймалася на Фельтінс-Арені, він отримав серйозний кредит довіри: привів нового тренера Маркуса Вайнцирля, оформив рекордний трансфер Бреля Емболо.
Частиною цього проєкту став Євген Коноплянка. Фіналіст і переможець двох останніх розіграшів Ліги Європи, в розквіті сил, за невелику плату – трансфер українця також виглядав оптимістично. Подивившись нарізки його «Goals and best skills» вболівальники Шальке радісно зустрічали «українського Роббена» – за лівий фланг атаки після продажу Лероя Сане фани були спокійні.
У підсумку проєкт Гайделя, який коштував Шальке понад 100 мільйонів євро, після несподіваного віце-чемпіонства з різних причин провалився. Спортдира назвали неефективним менеджером, а запрошених ним футболістів – переоціненим непотребом.
Коноплянка пережив у Гельзенкірхені багатьох учасників того проєкту: і Вайнцирля, і Гайделя, і Емболо. Але своїм категорично не став. Не було швидкого дриблінгу, «удари Роббена» постійно летіти в молоко, а замість пристрасті на полі Євген просто розводив руками та називав тренера боягузом.
Незабаром стало зрозуміло, що проблема не в конкретному тренері – новий наставник Доменіко Тедеско також мав претензії до Коно щодо роботи на оборону, швидкості та підтримування структури гри. Він періодично виблискував своєю майстерністю, забиваючи в домашньому рурському дербі, оформляючи двома асистами шалений камбек проти Дортмунда чи засмучуючи фірмовими ударами середняків. На фанатській трибуні навіть вивішували банери на його підтримку «Kono must play».
Втім, на дистанції всього сезону це виглядало скоріше як точковий майстер-клас від ветерана, ніж стабільний футбол найбільш високооплачуваного футболіста команди. Для вболівальників емоцій від красивих голів і засмучення Борусії, можливо, вистачало, але тренерам, які мусили замінювати його після 60-ї хвилини через слабкі кондиції, – ні.
«Період Коноплянки в Шальке можна оцінити на 3-4 бали з 10. У хороші дні він творив неймовірні речі, але більшість часу йому не вистачало натхнення та футбольного голоду. Він не став важливим для команди», – розповідає в розмові з «Футбол 24» журналіст FunkeSport по Шальке Томас Тартеманн.
Варто зробити важливу ремарку, що за 3 сезони в Шальке українець провів лічені матчі на улюбленій позиції лівого вінгера. Однак це лише пом'якшувальна обставина – ніяк не виправдання. Євген критикував всіх навколо, але не себе. При цьому він після першого чи другого сезону не наважився піти на зниження зарплати, яку йому платили в ненависній Німеччині, та зробити ще одну спробу в улюбленій Іспанії в клубі середнього рівня. От тільки, здається, що це нічого б не змінило...
Восени минулого року, коли Шальке летів у безодню, команді дико не щастило і жодні задуми тренера не працювали, Коноплянка міг стати лідером команди. В надіях отримати хоч якусь гру в атаці Тедеско пожертвував структурою і надав свободу своєму найкреативнішому футболісту.
В кількох матчах за Євгеном носили рояль – він майже не відпрацьовував назад і отримував пас в кожній атаці. Але він так і не показав свої скілли. Коли м'яч потрапляв до Коно, гра буквально зупинялася – українець стояв, декілька секунд думав, крутився навколо м'яча, а потім «тикав» пас ближньому, або намагався пробити далеко з-за меж штрафного майданчика.
Проблема в тому, що його суперники краще за партнерів знали, що робитиме Коноплянка. Зміщення з флангу в центр з ударом у дальній кут. І якщо в Роббена цей трюк працював у Бундеслізі 10 років, то Коноплянка «швидко закінчився». Захисники просто пильнували праву ногу українця, знаючи, що нічого нового він не придумає, а різкості дій, аби регулярно обігрувати підготовлених опонентів, йому бракувало.
Європейський футбол вимагає адаптації та роботи над собою, вдосконалення слабких сторін, врешті-решт максимальних зусиль на користь тих, хто платить тобі солідні за мірками Бундесліги 4 мільйони євро на рік.
Вихований в українській теплиці Коноплянка захотів спробувати природного середовища, вирвавшись з Дніпра. І за це йому респект. Але вижити там він не зумів. Всім очевидно, що Євген пересидів в Україні, а тому йому важко було себе зламати та працювати на найвищих обертах. Але він навіть не доклав зусиль у тому, що було посильним.
Простий приклад: за 3 роки в Бундеслізі Євген ні на грам не просунувся у вивченні німецької мови, тому спілкувався з обмеженим колом осіб у команді. Окрім Матеї Настасіча, він ні з ким так і не налагодив контакт.
«Настасіч став для нього другом і водієм в одній персоні (Євген жив у Дюссельдорфі – прим.). Коно взагалі не говорить німецькою. Він не перевів свої українські водійські права на німецький стандарт. Для цього необхідно було пройти декілька уроків німецькою в автошколі. Для нього це було занадто складно», – розповідає Томас Тартеманн.
Ми добре знаємо Євгена – для нього важливо бути лідером роздягальні, отримувати позитив від партнерів і завойовувати авторитет своїми жартами. У Шальке він не мав такої змоги. Точніше, не зробив ключовий крок, щоб мати цю змогу.
Відрядження в збірну України сприймалися ковтком свіжого повітря та можливістю зарядитися впевненістю. У червні Коно видав два топ-матчі у Львові проти Сербії та Люксембургу. Здавалося, що після цього він спробує залишитися в Європі. Однак новий спортдир Шальке не захотів ще рік тримати на космічному контракті такого футболіста, а інші клуби топ-5 чемпіонатів не розглядали українського вінгера через зарплату, навіть чверть якої не відповідає нинішнім очікуванням від майже 30-річного Євгена.
На щастя, на горизонті з'явився Шахтар, який давно мріяв підписати Коноплянку. Очевидно, що для «гірників» це іміджевий хід. Шальке готовий був віддати його ледь не задарма, аби тільки не платити зарплатню. Півтора мільйона євро – смішна ціна за наймедійнішого і, можливо, найталановитішого гравця нинішнього українського футболу, нехай і з великим окладом.
Щоправда, таким Коноплянка залишився лише в пам'яті українських вболівальників. У Європі він не реалізував свій талант на полі та не став яскравим медійним персонажем. Так, обставини заважали Євгену за кордоном, але винен у цьому, в першу чергу, він сам.
Переїзд у Шахтар можна сприймати, як повернення в зону комфорту, а можна – як новий спортивний виклик. Коно прийшов не під готове місце в основу. Попереду серйозна конкуренція з капітаном Тайсоном, голодним Соломоном і талановитим Тете, попереду ще 3-4 сезони Ліги чемпіонів, попереду повернення належної форми.
Є простір для того, аби вийти на свій колишній рівень та довести, що останні 4 роки головна проблема дійсно була в чужому європейському менталітеті й неприємних обставинах. А не в ліні та небажанні вдосконалюватися. Коноплянка має шанс частково реабілітуватися перед тими, хто очікував від нього більшого, хто щотижня вмикав матчі Севільї та Шальке в надії вловити початок колись обіцяного шляху до Барселони.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
