Якщо згадувати зараз про чемпіонат світу-1994, то багато хто практично напевно скаже, що переможцем турніру стала збірна Бразилії, яка опинилася сильнішою в фіналі лише за допомогою серії пенальті, де промахнувся легендарний Роберто Баджо... Набагато менше уболівальників згадає про приголомшливі команди Швеції та Болгарії , які сенсаційно вийшли в півфінал, а потім зійшлися в поєдинку за третє місце. Звичайно ж, знайдуться одиниці й серед тих, хто виділить в пам'яті цікаву збірну Румунії, що поступилася у чвертьфіналі все тим таки шведам лише у серії пенальті.
Безумовно, ЧС-1994 став яскравим моментом у кар'єрі багатьох гравців, але зараз ми згадаємо про найбільш знакових особистостей тієї першості й поговоримо, що трапилося в їхній долі і до чого вони прийшли у нинішній час, через 25 років після мундіалю в Америці.
РОМАРІО, збірна Бразилії
Чудовий форвард на прізвисько «Коротун» був визнаний кращим гравцем того чемпіонату світу. Відзначившись 5 голами, Ромаріо став головним голеадором в рядах «селесао», але титул топ-бомбардира турніру виграти не зміг. Невипадково, що саме Ромаріо завоював титул Гравця року за версією ФІФА, а ось легендарний Золотий м'яч бразилцець отримати не зміг. Тоді цей приз банально вручався кращому гравцеві з числа європейців, які захищають кольори європейських клубів. Подібне правило було змінено в 1995 році, коли Золотий м'яч отримали можливість завойовувати також і не європейці, але серед тих, що виступають на Старому континенті. Ромаріо якраз повернувся до Бразилії, де підписав контракт з «Фламенго», тому в підсумку в його кар'єрі цей трофей в числі завойованих не значиться.
У футболі в якості гравця Ромаріо залишався аж до досягнення 42 років. Кар'єру завершив у 2009 році, а через рік подався у велику політику, де також домагається певних успіхів. Зокрема, в 2010 році Ромаріо був обраний в нижню палату Національного конгресу від Соціалістичної партії Бразилії. Через п'ять років екс-футболіст отримав посаду федерального сенатора Бразилії від штату Ріо-де-Жанейро. Термін його повноважень закінчується в 2023 році і, очевидно, йти з цієї сфери суспільного життя Ромаріо, якому зараз вже 53 роки, ніяк не планує.
Роберто БАДЖО, збірна Італії
«Божественний Хвостик», як іменували Баджо на батьківщині, в 1994 році справедливо вважався одним з найсильніших футболістів планети. Його тонка гра й гольове чуття робили Баджо вкрай неприємним суперником для будь-якого захисника. На чемпіонаті світу-1994 Роберто, як і Ромаріо, відзначився 5 забитими м'ячами, а тому в фіналі між цими гравцями була своєрідна битва за право виграти Золоту бутсу турніру. Баджо досі залишається єдиним італійським футболістом, в активі якого є забиті м'ячі на трьох чемпіонатах світу. На жаль, саме йому довелося стати антигероєм серії післяматчевих пенальті у фіналі ЧС-1994, коли Баджо запустив м'яч вище воріт і, тим самим, фактично приніс перемогу бразильцям на блюдечку з блакитною облямівкою...
У футбол Баджо грав до 37 років, а активну кар'єру завершив у 2004-му в рядах «Брешіа». Під завісу кар'єри Роберто захопився благодійною діяльністю. Він був послом ООН, допомагав організовувати збір коштів на облаштування лікарень, відзначився посильним внеском у боротьбі з пташиним грипом, фінансуючи діяльність вчених. З 2010 по 2013 рік працював на одній з керівних посад Італійської федерації футболу, але, не знайшовши належної підтримки, пішов з поста. У тренерську роботу Баджо поки не пішов, хоча з 2012 року має необхідний диплом категорії Pro, який дозволяє йому працювати головним тренером в професійних командах. На даний момент Роберто Баджо 52 роки.
Христо СТОЇЧКОВ, збірна Болгарії
1994 рік став вершиною кар'єри чудового болгарського форварда Христо Стоїчкова. Він не тільки разом зі своєю національною командою сенсаційно пробився в півфінал турніру, а потім і зіграв у матчі за третє місце, але й разом з Олегом Саленком розділив звання кращого бомбардира того чемпіонату світу. Не дивно, що за підсумками 1994 року саме Стоїчков став володарем Золотого м'яча, всерйоз обійшовши італійців Роберто Баджо та Паоло Мальдіні, що фінішували відповідно на другому та третьому рядках.
Професійну кар'єру футболіста Стоїчков завершив в 2003 році, причому також у США. Останнім його клубом став «Ді Сі Юнайтед», трофеїв з яким Христо так і не завоював. Уже в 2004 році Стоїчков був призначений на пост головного тренера збірної Болгарії, на якому пробув три роки. Потім працював з «Сельтою», південноафриканським «Мамелоді Сандаунз», а також болгарськими «Літексом» і ЦСКА з Софії. Останній протягом короткого часу Стоїчков навіть очолював в якості президента. Останні шість років Христо пов'язаний з футболом лише в якості коментатора, яким підробляє на іспанському телебаченні. Нині болгарину 53 роки.
Георге ХАДЖІ, збірна Румунії
Одне тільки прізвисько цього футболіста («Карпатський Марадона») говорить про якість футболу і технічне оснащення, яким володів Хаджі. Багато в чому завдяки Георге збірна Румунії несподівано впевнено провела ЧС-1994, на якому спершу вийшла в плей-оф з першого місця в групі А, а потім в 1/8 фіналу здолала самих аргентинців (3:2). До слова, в матчі з південноамериканцями саме Хаджі відзначився третім і переможним м'ячем своєї команди.
Успішний виступ на ЧС-1994 дозволив Хаджі перебратися в «Барселону» (цікаво, що з 1990 по 1992 рік румун захищав кольори мадридського «Реала»). Однак успіхів з каталонською командою Георге не добився. У 1996 році поїхав до «Галатасараю», з яким у 2000-му виграв Кубок УЄФА, а через рік прийняв рішення завершити кар'єру у віці 36 років. З тих пір чимало попрацював на тренерському терені. З 2001 року Хаджі працював наставником збірної Румунії, «Бурсаспора», «Галатасарая», «Тімішоари», «Стяуа». З 2014 року й по даний момент є головним тренером «Вііторулу», будучи за сумісництвом і власником цього клубу. На даний момент Хаджі 54 роки.
Олег САЛЕНКО, збірна Росії
Після розвалу СРСР Олег Саленко провів один поєдинок за національну збірну України, але потім прийняв рішення виступати в складі російської команди. Саме з росіянами Саленко і поїхав на чемпіонат світу-1994 в США. Там команда Павла Садиріна відверто провалилася, програвши перші два матчі в групі з загальним рахунком 1:5 (Бразилії та Швеції). Лише в заключному поєдинку збірна Росії прокинулася, завдавши нищівної поразки також вже абсолютно невмотивованим камерунцям - 6:1. 5 голів у тій зустрічі на рахунку Олега Саленка, який раніше також відзначився точним ударом з пенальті в поєдинку зі шведами. У підсумку форвард отримав звання кращого бомбардира ЧС-1994, ставши рекордсменом турніру за кількістю забитих м'ячів в одному поєдинку.
Після ЧС-1994 опинився у «Валенсії», але проявити себе не зміг. Кар'єру професійного футболіста завершив у польському «Погоні» в 2001 році. Повісивши бутси на цвях, Саленко отримав тренерську ліцензію, але працювати в цьому напрямку не став. Нині проживає в Україні, іноді в якості експерта залучається до роботи на телебаченні, або ж частенько ділиться своїми думками про резонансні питання, що відбуваються у вітчизняному футболі, з електронними та нечисленними друкованими ЗМІ. Крім того, Олег Саленко увійшов в історію як перший тренер збірної України з пляжного футболу. Нині Саленку 49 років.
Кеннет АНДЕРССОН, збірна Швеції
Шведська команда стала, мабуть, головною сенсацією того чемпіонату світу, завоювавши «бронзові» медалі. Найкращим голеадором скандинавів на мундіалі став довготелесий форвард Кеннет Андерссон - такий собі ранній прототип Златана Ібрагімовича. Успіх на чемпіонаті світу не привів до стрімкого ривка в кар'єрі Андерссона, але з часом він потрапив в чемпіонат Італії, де непогано себе проявив у «Барі» та «Болоньї», заслуживши також похвалу від самого Карло Анчелотті, який вважав, що переграти Кеннета в верховій боротьбі «практично нереально».
У 2002 році після відходу з «Фенербахче» Андрессон фактично припинив кар'єру, але через три сезони повернувся в футбол, щоб сезон провести в шведській «Горді» з Гетеборга. Після відходу з футболу про Кеннета Андерссона мало що чути. Він не подався в тренери або бізнесмени, а також вкрай рідко спілкується зі ЗМІ, даючи свої прогнози або аналітику з того чи іншого приводу. Зараз Кеннету 51 рік.
Алексі ЛАЛАС, збірна США
Кучеряве довге волосся й яскрава руда борода зробили Алексі Лаласа одним з найбільш колоритних персонажів ЧС-1994 навіть без прив'язки безпосередньо до ігрових дій. У той же час захисник непогано себе показав і на футбольному полі, що дозволило йому після мундіалю перебратися в Європу, де Лаласа в свої ряди придбала італійська «Падова». Однак візит на Старий континент був нетривалим - вже в 1996 році Алексі повернувся в США, де і провів залишок кар'єри, за винятком вкрай нетривалої оренди в еквадорському «Емелеку».
Кар'єру футболіста Алексі Лалас припинив в 2003 році в рядах «Лос-Анджелес Гелаксі». Після цього був функціонером в клубах МЛС «Сан-Хосе Ертквейкс» та «Нью-Йорк Ред Буллз». З 2006 по 2008 рік Лалас був президентом «Лос-Анджелес Гелаксі» - саме в цей період клуб підписав легендарного англійця Девіда Бекхема. Потім подався в коментатори, відпрацювавши шість років за контрактом з ESPN, а нині співпрацює вже з Fox Sports. Крім того, Лалас проявив себе у музиці, так як дуже любить рок ще з юності. До теперішнього моменту 49-річний Алексі встиг випустити шість сольних альбомів.
А кого ви запам’ятали на чемпіонаті світу-94?
Олексій СЛИВЧЕНКО
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
