Чемпіонат Європи 2020 року буде по-своєму унікальним. Вперше в історії проведення турніру він не буде «закріплений» за однією або двома країнами-господарками, і пройде відразу в 12 містах континенту. Ось повний перелік щасливчиків: Баку, Мюнхен, Рим, Санкт-Петербург, Амстердам, Більбао, Бухарест, Будапешт, Копенгаген, Дублін, Глазго і Лондон. Погодьтеся, що серед цих прекрасних міст і їх не менш чудових футбольних стадіонів не загубився б і український повпред. Наприклад, Київ. Але ні української столиці, ні будь-якого іншого українського міста в списку господарів Євро-2020 немає. Чому?
Таке запитання було актуальним і пару-трійку років тому, а зараз, після того, як збірна України пробилася на Євро, стало і зовсім наріжним. Так все ж, чому серед дванадцяти міст немає нашого?
Відповідь на це питання і проста, і складна одночасно. У цій відповіді змішалися воєдино і політика, і спорт, і людське боягузство з дурістю. Та й з підлістю, куди ж без неї.
Щоб все таємне стало явним, потрібно перенестися на кілька років назад. Туди, де дерева ще були великими, Донбас з Кримом - нашими, а Україна тільки-тільки блискуче провела Євро-2012.
***
Тодішній президент УЄФА Мішель Платіні після завершення Євро-2012, з яким на «відмінно» впоралися Україна і Польща, висунув ідею в честь 60-річчя чемпіонатів Європи (ювілей буде в 2020 році) відмовитися від стандартної практики з одним або двома господарями континентальної першості, а натомість зробити «Євро для всієї Європи». Тобто, провести турнір практично по всьому периметру континенту.
Комусь така ідея не сподобалася. Як, наприклад, тодішньому президенту ФІФА Блаттеру, який заявив, що «чемпіонат Європи позбавили душі і серця». А ось Григорій Суркіс, який в той безтурботний час займав високий пост члена виконкому УЄФА, керівника комітету зі змагань національних збірних і почесного президента ФФУ, ідею Платіні назвав «геніальною». Не будемо зараз ламати списи з цього приводу, щоб не повести «слідство» за помилковим слідом. Сконцентруємося краще на суті питання.
Як би там не було, ідея про «Євро для всієї Європи» мсьє Платіні знайшла відгук у членів виконкому УЄФА. І в січні 2013 року він (виконком) дружно проголосував за таке нововведення. Згідно з рішенням, Євро-2020 мав пройти в 13 містах по всьому континенту. Матчі були розбиті на 13 «пакетів»: 12 стандартних, що включають в себе три зустрічі групового етапу і одну зустріч плей-оф (1/8 або 1/4 фіналу), а також один пакет, куди входять обидва півфінали і фінал. Всі матчі в межах однієї країни повинні проходити на одному стадіоні, в тому числі обидва півфінали і фінал. Кожна асоціація може подати дві заявки: одну на стандартні пакети і одну на півфінали/фінал. Заявки окремих асоціацій можуть представляти і одне, і два міста. І ось ще що важливо: мінімальна місткість стадіонів повинна бути наступною: 70 тисяч для півфіналів/фіналу; 60 тисяч для 1/4 фіналу; 50 тисяч для 1/8 фіналу і матчів групового етапу.
***
Всі бажаючі національні асоціації потрапити в число тринадцяти щасливчиків мали оголосити свої претензії і бажання, і в письмовому вигляді подати відповідні документи в Європейський футбольний Союз до вересня 2013 року. Таких охочих виявилося дуже багато - аж 32 заявки. Серед цього розмаїття була і Україна. Тодішній президент ФФУ Анатолій Коньков офіційно заявив, що «ми вважали за необхідне подати два стадіони – НСК «Олімпійський» та «Донбас Арену». Ми подали «Донбас Арену» по так званому пакету «стандарт», і «Олімпійський» - по пакету для півфіналів і фіналу». А трохи раніше з подібною заявою виступив і тодішній президент України Віктор Янукович, який в одному зі своїх інтерв'ю заявив, що «Україна буде подавати заявку на проведення Євро-2020».
Але до квітня 2014 року - дедлайну від УЄФА - України в «урізаному» майже наполовину списку з 19 заявок не виявилося. Зате там виявилися Баку, Лондон, Мінськ, Брюссель, Софія, Скоп'є, Будапешт, Мюнхен, Копенгаген, Дублін, Більбао, Рим, Єрусалим, Амстердам, Санкт-Петербург, Бухарест, Кардіфф, Стокгольм і Глазго. У вересні того ж року виконком УЄФА від цих 19-ти заявок відсік шість, і Європа отримала озвучений вище список приймаючих міст (в підсумковому варіанті - за винятком Брюсселя, який не встигав побудувати новий стадіон, тому матчі, які спочатку повинні були пройти там, зі столиці Бельгії були перенесені на лондонський «Уемблі»).
***
Чому ж України не виявилося на другому етапі відбору, коли з 32-х залишилися 19-ть заявок? Як ви встигли переконатися, бажання у нашого політичного і футбольного керівництва прийняти черговий чемпіонат Європи начебто було. Але воно виявилося швидше фіктивним, ніж реальним. До того ж, потрібно було обов'язково врахувати важливий нюанс, що в Києві пройшов фінал Євро-2012, і ніхто б в УЄФА не проголосував за те, щоб в столиці України знову, через один чемпіонат Європи, відбувся головний матч турніру. Але, як нам вдалося дізнатися від одного з високопоставлених футбольних чиновників того часу, який побажав спілкуватися на правах анонімності, в першу заявку від України були включені відразу два міста - Київ і Донецьк. З тієї простої причини, що Янукович дуже хотів, щоб столиця Донбасу прийняла фінал Євро-2020. Але, оскільки «Донбас-Арена» не могла претендувати на «елітний пакет» перш за все тому, що розрахована тільки на 50 тисяч глядачів, а потрібно всі 70-т, то довелося на півфінали і фінал заявляти Київ, а Донецьк, відповідно, який повинен бути обов'язково присутнім в заявці - на стандартний пакет. Так і зробили. Тобто, публічно озвучили. Але коли всі навколо стали пліткувати про стратегічну помилку України та ФФУ, Янукович задумався.
Та й безпосередньо Платіні в одному зі своїх тодішніх інтерв'ю заявляв, що не голосуватиме за Київ у якості господаря фіналу Євро-2020. Ось тоді-то до нашого керівництва країни і дійшло, що з такою заявкою нам нічого не світить. Можна було зробити по-іншому - відкликати заявку «Донбас Арени» і залишити лише «Олімпійський», але не в якості претендента на «еліт-пакет», а на стандартний. В такому б випадку шанси нашого НСК зросли б у рази. І, швидше за все, Київ би опинився серед, як мінімум, 19-ти обраних. Але Янукович на той час вже помітно охолов до цієї ініціативи. У нього з'явилися проблеми набагато серйозніші. Було вже не до футболу. Та й озвучені цифри зловживань під час підготовки до Євро-2012 (мова йшла нібито про сотні мільйонів доларів) теж не додавали бажання Віктору Федоровичу знову вплутуватися в дорогий захід.
Що ж стосується тодішнього президента ФФУ, то Анатолію Дмитровичу ця витівка заздалегідь була не до душі. Як стверджує наше інформоване джерело, Коньков занадто незатишно почував себе в публічному середовищі. Він хотів правити тихо і непомітно, щоб ніхто його не турбував ззовні. Крім платежів солідарності. Але не озвучити попередню заявку на проведення Євро він не наважився, адже занадто гучним був би гул несхвалення. А далі це питання свідомо було пущене на самоплив.
Гіпотетично можна було перекласти частину відповідальності у вирішенні цього питання на Григорія Суркіса, який небезуспішно займався проблемами організації Євро-2012. Але про подібне Коньков апріорі навіть подумати не міг, бо на дух не терпів свого попередника і вважав того «могильником» своєї тренерської кар'єри. Не міг глава ФФУ віддати на відкуп це питання і своєму найближчому оточенню. Тому що, з одного боку, цьому оточенню Митрович не довіряв, а кмітливості тих, кому довіряв, вистачило лише на спорудження на першому поверсі Будинку Футболу ковбасного ларька. Та й як у Януковича, у Конькова теж почалися проблеми з «легітимністю». Там уже було не до Євро. Тому деталізована, конкретна офіційна заявка України на проведення Євро-2020 навіть не була подана. Не до того було ...
Тому і згасла так швидко затія провести в Україні Євро-2020, до ладу і не запалавши. Наша країна без варіантів була б своєю на цьому тотальному футбольному святі. Але через ярмарки марнославства і дурості втратила свій шанс.
Благо, що наша національна команда свій шанс не втратила.
Валерій ВАСИЛЕНКО
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
