Не так давно Ярмоленко відсвяткував 30 років. Перед цим був ювілей у Коноплянки. Влітку перетнув рубіж Степаненко. Здавалося, тільки вчора вони починали, а тут вже така серйозна за футбольними мірками дата.
Так склалося, що 1988-89 роки подарували Україні дуже багато талановитих гравців. Це покоління сформувало кістяк національної збірної України упродовж відборів до чемпіонатів світу 2014 та 2018 років, а також Євро-2016.
Трохи раніше ця вікова група змогла вийти на молодіжний Євро-2011. У стиковий матчах залишила за бортом самі Нідерланди. Щоправда, виступ у фінальній частині став провальним, але ж на таких турнірах результат – не головне. Зараз покоління тих гравців підійшло до рубежу 30 років. Цікаво, як у них склалася кар’єра?
Голкіпер Антон Каніболоцький вирішив не чекати свого шансу в Дніпрі – спробував сили у Шахтарі. В один момент здавалося, що навіть Луческу бачить Антона основним воротарем замість Пятова. Після відходу румунського тренера перспективи Каніболоцького також вичерпалися. Через півроку він перебрався до Азербайджану. Брався Карабахом під єврокубки, але нічого не вийшло. Потім переїхав у польський клуб Медзь, але й там провалився. Від літа перебуває без клубу. Схоже, все йде до завершення кар’єри.
Денис Бойко не зміг закріпитися в складі першої команди Динамо, хоча мав шанси. Поїхав набиратися досвіду у сусідню Оболонь, а потім із тренером Максимовим перебрався до Кривбасу. Звідти на постійній основі перейшов у Дніпро. З командою пробився до фіналу Ліги Європи. Європейська кар’єра не склалася – програв конкуренцію у Бешикташі та Малазі. Після чого повернувся до України, де вже 2 роки є основним кіпером Динамо.
Дмитро Непогодов. Вихованець Динамо опинився у системі французького Марселя. Звідти повернувся в Україну, де захищав ворота донецького Металурга. Рік пограв у Вірменії, 4 сезони – у Ворсклі, після чого перебрався до Казахстану, в Тобол, де встиг прийняти місцеве громадянство та зіграти за збірну. До речі, всі три голкіпери є уродженцями Києва.
Богдан Бутко зробив собі ім'я у Волині. Потім був період у Маріуполі. Згодом грав у Росії. Тільки після Євро-2016 повернувся додому і став гравцем Шахтаря. Певний період був стабільним гравцем основи збірної України і мав перспективи замінити у клубі Срну. Зараз ситуація дещо змінилася.
Сергій Кривцов. Зміг подолати період травм та відсутності ігрової практики. Після відходу Кучера, крок за кроком, став гравцем основного складу. А після того, як пішов Ракицький, став лідером захисту «гірників». Стабільно грає за збірну України протягом останнього року.
Євген Селін після Євро перейшов у Ворсклу, де розкрився з найкращого боку під керівництвом Миколи Павлова. Потім отримав запрошення з Динамо і разом із Романом Безусом перебрався до Києва. Але тут не зумів стати основним гравцем. Спершу виступав у Греції, потім два сезони в Угорщині. Тепер бореться за чемпіонство на Кіпрі.
Артем Путівцев виховувався у Металісті. Грав за Маріуполь та МетаДон. Повернувся до Харкова у непрості для Металіста часи. Опісля ж перебрався у Польщу, де вже четвертий сезон грає за Термаліку.
Ярослав Ракицький зумів замінити Дмитра Чигринського після переходу останнього до Барселони. Упродовж багатьох років був не тільки основним гравцем, але й одним із символів Шахтаря. Взимку 2019 року перебрався до Зеніта.
Темур Парцванія так і не знайшов собі місця в Динамо. Поїздив по орендах. Грав за Металург Запоріжжя, Волинь, Десну, Олімпік. Провів сезон в Угорщині. Зараз – без клубу.
Олексій Курилов (на фото) починав у Шахтарі, але розкрився у Ворсклі. Потім виступав у Запоріжжі та Харкові. Після цього перебрався у Казахстан. Грав за російські та білоруські клуби. Зараз виступає за Кизилташ в окупованому Криму. Отримав російське громадянство.
Олександр Матвєєв виступив на молодіжному Євро гравцем Ворскли. Потім настала серія травм, які знизили його рівень. Були спроби повернутися у футбол в Маріуполі, Олександрії, Колосі, але все марно. Минулий сезон відіграв за Запоріжжя у Другій лізі. Від літа – без клубу.
Микола Морозюк спершу не знайшов себе у Динамо. Грав за Оболонь та Кривбас, а в МетаДоні зробив собі ім'я. Після цього повернувся до Динамо, де відіграв три сезони. Згодом відпущений у чемпіонат Туреччини. Був гравцем ротації у збірній України.
Тарас Степаненко самоствердився у Шахтарі, став лідером півзахисту та провідним опорником збірної України. Сьогодні уявити собі збірну та клуб без Тараса – просто неможливо.
Віталій Віценець так і не зумів показати себе у футболі. Причина – важкі травми. Завершив кар'єру дуже рано. Працював у агентському бізнесі.
Олег Голодюк досягнув піку у Карпатах, але вчасно не перейшов до сильнішого клубу, тож розпочався регрес. Спробував відповісти на новий виклик у Полтаві, але нічого путнього не вийшло. Повернувся до Львова, де вже не зміг посісти провідну роль у команді. Зараз виступає у чемпіонаті Угорщини.
Денис Гармаш став провідним гравцем Динамо. Здавалося, ось він – новий лідер команди, але травми та специфічний характер завадили розвинути всі таланти. Зараз Гармаш балансує між основою та лавою запасних. У збірну не отримує стабільних викликів після приходу Андрія Шевченка.
Володимир Чеснаков залишився вірним Ворсклі і в радості, і в горі. Став символом команди та її капітаном. Хоча були розмови про можливий перехід до інших клубів, зокрема Металіста. З часом почав грати в центрі оборони.
Валерій Федорчук гучно заявив про себе у Львові. Потім був період у Дніпрі, коли частіше грав по орендах, хоча на певному етапі приносив користь і Дніпру. Мав можливість спробувати сили в Динамо, але зазнав невдачі. Намагався знайти команду у Польщі та Угорщині, проте у підсумку підписав контракт із Ригою. Потім повернувся в Україну, почав грати за Маріуполь.
Максим Білий пішов із життя. Мав важку хворобу, яку так і не здолав.
Євген Коноплянка став лідером Дніпра. Дійшов із командою до фіналу Ліги Європи. Ще раніше міг опинитися у Ліверпулі, але трансфер зірвався в останній момент. У статусі вільного агента перейшов у Севілью, де виграв Лігу Європи. Потім опинився у Шальке. Влітку 2019-го повернувся до України, підписавши контракт із Шахтарем на три роки. Стабільний гравець збірної України останніх років.
Андрій Ярмоленко пройшов шлях від молодого гравця до лідера та капітана Динамо. Здійснив свою мрію – виступати у Європі. Спочатку опинився у дортмундській Борусії, потім – у Вест Хемі. Один із лідерів збірної України.
Роман Зозуля так і не закріпився у Динамо. Пішов до Дніпра, де запрягав довго, зате потім став одним із лідерів команди. Так тривало до передостаннього сезону дніпровського клубу в УПЛ. Спробував свої сили у Ла Лізі, але не зумів закріпитися в Бетісі. Перейшов на рівень Сегунди, де став зіркою Альбасете. Тривалий час залишався основним форвардом збірної, але у 2017-му попрощався з нею через власні проблеми у клубі.
Артем Кравець засяяв у Динамо в зовсім юному віці, але травми стали на заваді прогресу. Варто віддати йому належне: відновився від усіх проблем зі здоров'ям та повернувся у футбол серйозного рівня. Грав у Бундеслізі та Ла Лізі. Зараз виступає у чемпіонаті Туреччини.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
