В гості до редакції Sport.ua завітав коментатор матчів чемпіонату світу на Першому національному Андрій Столярчук. Він поділився своїми враженнями від чемпіонату світу, розповів про роботу коментатором та підготовку до поєдинків, а також поділився думками щодо найкращих українських коментаторів та футбольних телепрограм.
- Вітаю усіх вболівальників із початком чемпіонату світу, який є квінтесенцією для кого дворічного етапу після чемпіонату Європи, для кого чотирирічного. Я думаю, що це свято, яке дарує нам позитивні емоції. Насолоджуймося й надалі грою і не варто звертати увагу на все те, що ллється, особливо дводенної давнини.
- Як проходить для вас робота коментатором на чемпіонаті світу? Як давно ви дізналися, що коментуватимете матчі мундіалю? Наскільки це відповідально?
- Я думаю, що це і почесно, і відповідально. Як давно я дізнався? В принципі, я тривалий час працюю на Першому національному, тож розумів, що швидше за все буду коментувати. Як для мене складається ця робота? Важко, але водночас цікаво. Дійсно, фактично немає вільного часу, оскільки доводиться коментувати свій матч, а спершу до нього потрібно підготуватися, а це також великий обсяг роботи, який потребує певного часу. Плюс переглядаю в обов`язковому порядку усі поєдинки наживо. Якщо немає можливості дивитися матчі у прямому ефірі (через те, що часто два матчі йдуть одночасно), потім дивлюся вже у повторі. У мене фактично по годинах, як в армії, розписаний графік: коли я встаю, коли лягаю, як готуюся, коли йду на ефір. Але я чесно скажу, що попри те, що в мене зараз немає жодної вільної хвилини, не вистачає часу на якісь свої хобі, захоплення, я відчуваю кайф від своєї роботи.
- У вас є якісь фаворити на цьому чемпіонаті світу? Ви самі обираєте, які матчі коментувати, чи це редакційна політика?
- Перед початком чемпіонату світу ми узгодили графік. Графік розписаний від першого до останнього дня. Він затверджений усіма коментаторами, які беруть участь у наших ефірах, нашою редакцією. Звичайно, були якісь побажання нашого керівництва. Цей графік нас влаштовує, і ми його дотримуємося.
Хто фаворити? Перед чемпіонатом світу я був абсолютно впевнений у тому, що дві латиноамериканські команди, Аргентина і Бразилія, якщо десь в 1/4 або в 1/2 не зійдуться між собою, то вони зустрінуться у фіналі. Зараз я не настільки радикальний у своїх поглядах відносно фаворитів тому, що це найбільш непередбачуваний чемпіонат з усіх, які я дивився. Я ніколи в житті не міг собі уявити, що Італія програє Коста-Ріці. Тому я зараз, чесно кажучи, навіть боюся сказати, хто фаворит на цьому непередбачуваному чемпіонаті.
- Перестали більше вірити в Аргентину чи Бразилію?
- В обидві команди. Ні Аргентина, ні Бразилія зараз навіть близько не демонструє чемпіонський футбол. Серед тих чотирьох країн, які вже пробилися до 1/8 (Мексика, Бразилія, Нідерланди і Чилі), мені найбільше подобається Мексика. Всі зараз говорять про те, що Нідерланди можуть стати чемпіонами… Особисто для мене Мексика буде фаворитом у матчі 1/8 з голландцями.
- Матчі яких збірних ви хотіли коментувати в першу чергу?
- Завжди у коментаторів, чим топовіша афіша поєдинку, тим краще. Наприклад Голландія - Іспанія суттєво відрізняється від матчу Гондурас - Еквадор. У кожного з коментаторів були власні побажання, ми їх враховували. Було побажання керівництва. Ось так спільними зусиллями дійшли до консенсусу. Перед тим, як узгоджувати графік, я запитував коментаторів які їм подобаються команди, матчі яких команд їм хотілося б коментувати. Потім були незначні перестановки у графіку, здається, хлопці лише одним матчем помінялися і все.
- Коментування матчу між Бельгією та Росією було вашим побажанням, чи просто так сталося?
- Ми домовилися з керівництвом, що я коментую матчі о 19:00, і так співпало з графіком, що у неділю, о 19:00 стався пам’ятний поєдинок між Бельгією та Росією.
- Протягом усього поєдинку відчувалося, що ви вболіваєте за Бельгію більше, ніж за Росію. Чому?
- Я абсолютно згоден з вами. У звичайній ситуації я б ніколи не дозволив собі виявляти якісь емоції. Але зараз ми живемо у військовий час. І це війна з країною, яка несе в наш будинок ідеї екстремізму, сепаратизму, несе розкол. Якщо образно говорити, то це ніби живуть два сусіди, один прийшов, відрубав сарай, а тепер є ризик, що він спалить всю хату.
Я вважаю, що якщо терористи складуть зброю, то закінчиться війна, якщо українські військові складуть зброю, то закінчиться Україна. Я вважаю, що з одного боку виконується священний обов'язок - захищати свою Вітчизну, але з іншого, мені шкода тих матерів, які втрачають своїх синів. І з одного, і з іншого боку.
Та російська пропаганда, яка велася, посіяла смуту в серцях і душах людей. Тут, звичайно, провина і української влади. Як у Олеся Гончара в «Соборі» є хороша фраза: «Бережіть собори душ своїх», так от, мені здається, що за 23 роки українська влада не зробила нічого, щоб побудувати собор у душах наших громадян. І немає ментальної української єдності. Вона є, але не у всіх. І в цьому велика проблема ....
Це щодо того, чому я вболівав проти Росії. А в матчах єврокубків, наприклад, коментатор часто вболіває за український клуб. І це правильно, це світова практика. В даному випадку я вболівав проти, причини я вже пояснив. Але я перед собою поставив завдання. Я професійний коментатор, а не вболівальник, який дорвався до мікрофона і говоритиме все, що захоче. Так, відчувався посил, були емоції, але кожна ситуація, яка траплялася на футбольному полі, була мною прокоментована об'єктивно. Жодного разу, якщо був фол на росіянах, я не прокоментував, що фолу не було. Я вважаю, що свій професіоналізм я показав у тому, що жодного разу не принизив ні гідність Росії як країни, ні окремих футболістів, ні тренера цієї збірної. Мені зараз смішно чути, що я розколюю країну, в той час, як ллється бруд, ллється неправда з російських ЗМІ, по суті через яку і відбувається нинішня війна. А у фразі «Ла-ла-ла» знайшли передумови якогось конфлікту. Особисто мені це здається дивним. Професійну етику я жодною мірою не порушив, оскільки ніяких нецензурних, нелітературних і образливих слів я не говорив. Якщо хочете, це «Ла-ла-ла» - це акорди радості українського вболівальника, українського народу. Всі зараз говорять про те, що потрібно чути голос Росії, голос Донбасу, а я хочу, щоб було чути голос України. Ми - толерантна нація і інколи дозволяємо собі вилазити на голову. Це призводить до тих проблем, які зараз, на жаль, є.
І наостанок я можу сказати, що я не шкодую про жодне слово, яке сказав у ефірі. Більше того, знаючи скільки бруду, критики зараз виливається на мене, якби мене запитали, хотів би я повернути час назад на два дні, я б не погодився. Я сказав те, що я думаю. Я впевнений, що багато людей поділяють цю точку зору.
- Як відреагувало керівництво каналу на те, яким чином ви висловили свою позицію?
- На щастя, керівництво ніяк не відреагувало. Відсутність будь-яких розмов - це також позиція. Якби вони вважали це порушенням етики, правил ведення в ефірі, напевно, були б якісь санкції. На щастя, в мене мудре керівництво. З керівниками ніхто цю тему не піднімав: ні в телефонному режимі, ні під час особистих зустрічей.
- Ви погоджуєтеся з думкою, що найкращі коментатори на телеканалі «Футбол»? Кого ви вважаєте найкращим коментатором в Україні?
- Я вважаю, що на телеканалі «Футбол» є 3-4 коментатори дуже високого рівня. Але водночас є коментатори, які трошки відстають. Якщо порівнювати, наприклад, Саша Тингаєв і Владік Власенко - збалансовані комантатори, стабільні, дають хороший результат. Вони поступаються зірковим коментаторам з ТРК «Футбол», але за своїм рівнем випереджають тих, хто відстають на «Футболі». Якщо образно говорити, там є команда з зірками і зі слабкими місцями, а у нас є збалансована команда. Як Німеччина - Португалія грали. В Німеччині немає особливих зірок світового рівня, як-от Кріштіану Роналду, Мессі. А у Португаліїї є Кріштіану Роналду. Але пригадайте рахунок цього матчу...
З ТРК «Футбол» я виокремлю Вітю Вацко, Сашу Михайлюка, Сергія Панасюка. Ці люди, на мою суб’єктивну точку зору, демонструють стабільно високий рівень своєї роботи, їх мені завжди приємно слухати.
- Як підбиралася команда коментаторів чемпіонату світу на Першому національному, за якими критеріями?
- Було велике коло коментаторів. Ми обговорювали з керівництвом кандидатури, прізвищ було 6-7. Звертали увагу на досвід. З одного ж боку це - честь, але з іншого - додатковий мандраж, додатковий психологічний тягар для коментатора. І Владік Власенко, і Саша Тингаєв вже тривалий час коментують. Власенко на радіо коментував чемпіонат світу 2010 року, і Євро-2012, і, здається, навіть Євро-2008. Я його дуже добре знаю, ми працювали разом на «Поверхності». Саша Тингаєв відкоментував фактично усю кваліфікаційну кампанію збірної України, також добре відомий коментатор. Тому, підрахувавши усі чесноти і вади кожного з коментаторів, керівництво обрало таку двійку.
- На телеканалі «Футбол» є практика коментувати вдвох - коментатор і експерт. Як ви до цього ставитеся, як вам зручно коментувати?
- Здається, на чемпіонаті світу в них по одному коментатору. Я пригадую лише Левченко на матчі Бельгія - Росія, це був виняток. Тут не можна говорити про якусь тенденцію, все ж таки там по одному коментатору. Відносно того, як цікавіше, правильніше, дійсно, набагато цікавіше, коли є експерт. Тому що коментатор, слідкуючи за м’ячем, інколи може не побачити тактичних, глибинних речей, від яких все йде. Функція експерта - побачити це і красиво, в доступній формі пояснити вболівальнику. Я вважаю, це хороший варіант, і він має право на життя, і він, напевно, повинен бути. Перед чемпіонатом світу ми з керівництвом обговорювали це питання, чи запрошувати експертів. У мене є досвід коментування в парі, досвід різний: з кимось дуже швидко знайдеш спільну мову, а з кимось доведеться притиратися. Тут дуже важливе відчуття свого партнера: зрозуміти коли хто говорить, коли хто вступає, що аналізує. Потрібно, щоб ці площини роботи не накривалися, а дотикалися, доповнювали одне одну. Я казав керівництву, що зараз взяти людину - це кіт у мішку, він може бути як в плюс, так і в мінус. Можна не спіймати спільний режим роботи, і потім коментатор та експерт лише заважатимуть одне одному.
Тут потрібна системна робота. Потрібно брати експерта, людину з футбольним минулим, вивчати основу коментаторської професії. Експерт повинен бути професіоналом, він повинен бути підкований не лише відносно тактичних схем, глибини розуміння футболу, але й відносно того, хто там на лівому чи правому фланзі. Мене, наприклад, коробить, коли експерт каже: «Вот этот мальчик на правом фланге под вторым номером». Це просто для мене нонсенс на телебаченні.
Наприклад, Володимир Євтушенко знає про кожного гравця, він знає в кого яка робоча нога, хто як любить зміщуватися на фланг, у центр. Мені зараз приємно слухати коментаторів, які мають не лише глибину знання, а й розуміння, що коментаторство - це не просто сидіти і говорити в мікрофон, а це також повсякденна підготовча робота до ефіру. Це колосальний прогрес.
- З чого виросла тенденція, що повинен бути шоумен, головне обличчя, яке б усі знали?
- Це проблема українського телебачення, тому що на нашому телебаченні женуться за рейтингом. Чому зараз немає спортивних новин? Тому що спортивні програми десь не дають рейтингу. Можливо, не вистачало якості, але тут потрібна, по-перше, соціальна підтримка держави. Це нонсенс, коли в країні 2-3 випуски новин на такій кількості каналів. Тому що це повинно бути ідеєю нації - спортивний дух в здоровому тілі.
Шоумен - це якраз рейтинг, це те, що, на жаль, потрібно нашому глядачеві. Але я вважаю, що нашого глядача потрібно виховувати і давати ту глибину розуміння футболу, тому що рано чи пізно набриднуть смішки в ефірі. Наприклад, у «Великому футболі» шоуменом є Віктор Леоненко. Це людина, яка дає рейтинг, але водночас за глибиною футболу він суттєво поступається і Левченко, і Вацко. Мені здається, тут дуже мудрий стратегічний крок з боку керівництва цього каналу і цієї програми, оскільки вони зуміли поєднати якісний аналіз та присутність шоумена, яка в свою чергу чіпляє глядача і надає йому можливість перемкнутися.
- Які програми вам цікаві на українському телебаченні?
- Я дуже ціную сюжети в програмах «Великий футбол» і «Профутбол». В останній дуже сильні журналісти, і мені завжди дуже цікаво дивитися їхні сюжети. Відносно розмов у студії щиро скажу, що не вражають. Більше мені до вподоби «Великий футбол», тому що там є глибина, аналітика, там є ті зернини, які дають можливість задуматися, особливо коли був Юрій Розанов. Він помічав такі речі, які мало хто міг помітити в українському футболі. Але останнім часом не дивлюся ані «Профутбол», ані «Великий футбол», тому що вони виходять в кінці недільного дня. Вже позаду п’ятниця, субота, неділя, певною мірою приїдається футбол. Але з іншого боку в цей час дуже багато якісного футболу, наприклад, топ-матч чемпіонату Італії, топ-матч чемпіонату Іспанії. У виборі між студійною програмою та грою я завжди віддам перевагу матчу. Тому я дуже рідко дивлюся ці програми. Якщо щось цікаве відбувається, мені друзі телефонують, роблять посилання, я їх дивлюся.
- Правда, що вас запрошували на телеканал «Футбол»?
- Жодних конкретних розмов не велося, конкретних запрошень не було. Були кулуарні розмови, чи хочеш, чи не хочеш. Конкретна розмова була лише з керівництвом телеканалу «XSPORT», де я працюю вже два з половиною роки, і мені там дуже подобається, оскільки і редакційний колектив, і керівництво каналу заточені на те, щоб дати результат, не лише рейтинг. Я думаю, що на цьому каналі робиться хороший продукт. Принаймні я абсолютно задоволений співпрацею із цим каналом.
- Робота на Першому національному більше для задоволення і практики, а матеріальний бік, подейкують, не сильний. Якби вас запросили працювати на телеканал «Футбол», ви б погодилися?
- Відносно фінансового становища, дійсно, ні для кого не секрет, що Перший національний - це захоплення, хобі. Тобто працювати лише на Першому національному я б не зміг. Як я вже сказав, я ще працюю на телеканалі «XSPORT».
Якби було запрошення, звичайно, думав би, тому що відкривалися б нові горизонти, власне реалізація як коментатора, як ведучого. Зважував би всі «за» і «проти», дивився б на графік. Я людина, яка полюбляє працювати в задоволення. Коли занадто багато роботи, тоді люди починають працювати «для галочки». Я собі ще на початку кар’єри дав слово, що ніколи не працюватиму «для галочки», а до кожного поєдинку готуватимусь як до першого і останнього у своєму житті. Тому що як тільки-но «для галочки» - це одразу починається стагнація, а потім нисхідна гілка кар’єри. Я буду зважувати все: і фінансовий бік, і перспективи, і наскільки комфортна зайнятість. Але це все майбутній час, умовний спосіб. Поки що ніяких конкретних розмов не було.
- Що найголовніше для коментатора, які вміння, навички? Яким, на вашу думку, має бути ідеальний коментатор?
- Це, по-перше, природня, жива, органічна мова, коли людина мислить тією мовою, якою говорить. Тому що дуже часто в російськомовних коментаторів є проблема - вони перекладають в голові слова, це позначається на темпоритмі, тому що вони не встигають перекласти в унісон з тим, що відбувається на футбольному полі.
По-друге, всебічна обізнаність. Є 4 ступені розвитку людини: особа, особистість, індивід, індивідуальність. Як мінімум, особистістю повинен бути коментатор, яскравою особистістю, яка має свої думки, яка вміє ці думки захищати, обґрунтовувати їх, висловлювати аргументи на підтримку цієї точки зору, щоб людям було цікаво слухати. Не просто вліво-вправо м’яч, за великим рахунком, людина це сама бачить, а висловлювати свої думки. Свого часу Розанов сказав, що повинен бути заочний діалог. Хоча він односторонній, тому що вболівальник не має можливості увійти в репортаж і поставити якесь питання, але коментатор повинен відчувати, які думки зараз народжуються в головах вболівальників, давати відповідь, змушувати їх замислюватися над деякими речами, помічати деякі речі, підвищувати їхню футбольну культуру, певною мірою і загальну культуру також.
По-третє, предмет на знання цієї справи. Там стовідсотковий офсайд, коментатор каже: «Тут офсайду немає». Нещодавно дивився матч, футболіст перебуває за лінією м’яча, апріорі офсайду не може бути, і коментатор говорить, що там офсайд. Хоча він приймає м’яч вже потім, прийняв м’яч, вже ніби перебуваючи в офсайді, але офсайд фіксується по моменту віддання передачі. Коли ти чуєш такого коментатора, зрозуміло, що повага до його вже слів втрачається. Тобто предметне, ґрунтовне знання своєї справи, ти не повинен плутати якихось речей, позицій, термінологій і т.д.
По-четверте, мені подобається образне мислення. Мені завжди подобалась образність мислення Юрія Розанова.
Коментатор повинен бути яскравою особистістю з хорошим знанням предмету, з хорошою мовою і з цікавою манерою подачі матеріалу.
- Коментатор під час матчу повинен коментувати суто гру чи надавати ще якусь інформацію про футболіста, команду тощо?
- Коментатор - це кухар, який готує свою страву. Він підбирає свої інгредієнти, він їх в своїй пропорції змішує. І в кожного коментатора свій оптимальний баланс між заготовками, інформацією і веденням гри. Я переконаний, що у кожного коментатора є своя армія вболівальників. Коментатор не повинен гнатися за тим, що вдовольнити якихось людей, він повинен залишатися собою, повинен бачити свою форму подачі матеріалу. Ми часто дискутуємо з колегами. Я кажу: «А навіщо тут говорити про це, якщо тут цікавий момент?» Вони мені апелюють. Тобто у кожного з коментаторів ці пропорції різні. В мене одне бачення. Я вважаю, що коли йде цікава гра, вся зайва інформація заважає, але коли нецікава гра, то її потрібно якось у думках людей покращувати, пришвидшувати, надавати якоїсь огранки. І тоді якраз в пригоді можуть стати ці заготовки, та інформація з Вікіпедії, будь-звідки. Я до кожного матчу готую листка два цікавої непересічної інформації, якихось статистичних вибірок, маловідомих історій. Є такі матчі, коли я жодного не використаю, тому що там йде гра, я коментую. Гра - як море, яке жене хвилі. Якщо хвиль багато, то ти просто тримаєшся на них, а якщо море без вітру і хвиль немає, тобі потрібно їх штучно робити, щоб це не заколисало людей, щоб вони не перемкнули на 10-15 хвилині.
- Як довго готувати листки з цікавою інформацією?
- Мене часто запитують: «Як довго ти готуєшся? Те, що ти розповідаєш - це заготовки?» Я кажу, що коментатор - це повсякденна робота. Можливо, для когось вона здається дуже легкою, але повірте, що кожен коментатор, який себе поважає, за день такі масиви інформаційних матеріалів перекопує… Щось записується, щось запам’ятовується. Підготовка до матчу йде щохвилини, щогодини, щодня. Ти не знаєш, коли тобі знадобиться інформація про якогось гравця, але ти усю інформацію пропускаєш через себе і синтезуєш, акумулюєш в пам’яті, в записничках. Для мене не проблема сісти за будь-який матч і відкоментувати, як кажуть, з листка. Були прецеденти. Журналістика - це така річ… Інколи мені змінювали поєдинок за 10 хвилин до ефіру, і доводилося сідати навіть непідготовленим. Але кажуть, що якісний коментатор навіть вночі, коли прокинеться, якщо ви його запитаєте стартовий склад Гондурасу, він повинен його назвати.
Заточеність підготовки під окремо взятий матч? Я подивлюся якісь цікаві спостереження, паралелі, пов’язані винятково з цими двома суперниками за годину до матчу.
- Як ви готуєтеся до коментування саме суддівських моментів? Чи помилялися ви у якихось моментах?
- Пункт перший. Я вважаю, що футбольні правила для футбольного коментатора повинні бути як «Отче наш». Він не повинен задумуватися над тим, а чи воно так, чи воно так. Він повинен це знати, знати напевно, щоб у нього жодних сумнівів не виникало, що воно трактується так, і в регламенті записано саме так. Виникали такі ситуації. Ви можете пригадати матч «Динамо» - «Шахтар», пам’ятне вилучення Гармаша. Всі говорили, наскільки мав право арбітр в тому епізоді вилучати. Я готовий визнавати ті помилки, які в мене є в тій ситуації. Я сказав, що арбітр мав право вилучати, тому що він вийшов не у тому місці, на яке вказував арбітр. В даному випадку можлива прогалина ось в такому пункті, який, я думав, ніколи не знадобиться. Дійсно, не написано в правилах, в якому місці поля повинен виходити футболіст за межі футбольного поля. Я готовий слухати критику на свою адресу. Ми дискутували з колегами. Я тоді вів програму «Футбольний код» на Першому національному із фахівцями. Може бути дуже багато точок зору, але є одна об’єктивна, вона називається правила гри, регламент. Яким би неправильним я не вважав те чи інше правило, але на те воно й правило. Закон може бути й недолугим, але його потрібно виконувати.
- В якому чемпіонаті ви найбільш комфортно себе відчуваєте?
- На жаль, останнім часом футбольних чемпіонатів на Першому національному немає. Два роки тому був чемпіонат Італії, який я із задоволенням коментував, але я переглядаю усі топ-чемпіонати. Найулюбленіша в мене - Англійська прем’єр-ліга, де я дивлюся, як мінімум, 6-7 трансляцій кожного туру. Цей чемпіонат я знаю дуже добре. Також подобається Іспанія, Італія. Фактично не дивлюся Францію, Португалію, Голландію. І слідкую за чемпіонатом Росії. А щодо того, що коментувати, коментатор не знає, що він завтра коментуватиме. Я передивляюся, все пропускаю через себе і потім в потрібний момент використовую цю інформацію.
- Ви назвали різні чемпіонати, але пропустили Україну. Не так приємно коментувати?
- Навпаки. Ви здивуєтеся, будете сміятися, напевно. Поїхав на Олімпійські ігри 2012 року в Лондоні. Я, можливо, не журналіст в тому розумінні, що це людина, яка постійно подорожує, знімає сюжети, я люблю домашній спосіб життя. І за тиждень-два мені так цей Лондон набрид, і це на Олімпійських іграх, де відбуваються найцікавіші події. Але я вже обходив усі змагання, повсюди був, і потім мені воно так приїлося, що, я пам’ятаю, прийшов в телецентр, там спеціально був побудований телецентр для міжнародних компаній, я сидів і по інтернету дивився матч «Іллічівець» - «Кривбас» замість того, щоб піти подивитися гру американської збірної по баскетболу.
- Це ви скучили. А якщо коментувати чемпіонат України, то тільки топ-матчі викликають внутрішній мандраж чи будь-який матч?
- Будь-який матч. Звичайно, топ-матчі викликаються більший мандраж, менші - менший. Україна в серці, в душі, в мозку. Всі інші чемпіонати цікаві, але особисто для мене вони все одно ніколи не дотягнуть до рівня України. Тому що це відбувається поруч з тобою, ти можеш прийти на стадіон подивитися. Для мене Україна завжди буде пріоритетом №1 як держава, а Український чемпіонат пріоритетом №1 серед футбольних чемпіонатів. Будь-який матч чемпіонату України я дивлюся із великим задоволенням. Якщо я кажу, що чемпіонату Англії я дивлюся 6-7 поєдинків, то чемпіонату України я кожен матч дивлюсь.
- Який матч з усіх, які ви коментували, вам найбільше запам’ятався?
- Як перша любов запам’ятовується на усе життя, так само і перший поєдинок. Матч не з гучною афішею - «Селтік» - «Кілмарнок». Я свого часу чемпіонат Шотландії на телеканалі «Спорт 1» коментував. Досі пам’ятаю рахунок 4:2, як забивалися м’ячі. Все пам’ятаю.
Ще найпам’ятніші поєдинки - матчі Євро-2012. Франція - Англія, наприклад, на «Донбас Арені», Швеція - Англія на НСК «Олімпійський», тобто поєдинки, які були цікаві і за драматургією, і за статусом матчу, турніру. Напевно, пік - фінал Євро-2012 в моїх спогадах, тому що не знаю, чи за мого життя Україна ще прийматиме такий чемпіонат, чи то Європи, чи то світу. Мені приємно хоча б якимось чином бути частиною цього свята. Це той момент, який запам’ятається на все життя. Коментувати фінал з НСК «Олімпійський» - це згадка на все життя.
Це дійсно потрібно відчути на собі, аж мурахи по шкірі, коли перед матчем йшла така армія вболівальників, таке свято. Я морально завжди себе налаштовую на поєдинок, тому що я вважаю, що ніколи не може бути якісного коментаря без хорошого морального налаштування. Коментатор повинен через себе пропустити матч. Коли я пройшов у цьому морі вболівальників, я відчув такий моральний підйом, що просто собі не уявляєте. Я не хвилях морального підйому дійшов до стадіону. Я б хотів, щоб зараз розпочався матч, тому що відчував, що зараз я в моральному плані готовий. Добре, що вдалося втримати цей тонус до початку і протягом матчу.
- Ви дуже змінилися як коментатор з вашого першого матчу до цьогорічного чемпіонату світу? Ви відчули, що ви дійсно виросли, і в яких моментах?
- Звичайно. Коментатор - це насамперед досвід. Якщо ти маєш практику коментування, то ти ростеш, набуваєш впевненості в собі. Я пам’ятаю свій перший матч, він в мене навіть є десь записаний, таким дитячим, тремтячим голосом коментую, відчувається в голосі невпевненість. Коли ти коментуєш, багаж накопичується: і знань, і впевненості в собі, і голос стає чіткішим, і мандражу вже немає. Як і в кожного коментатора, доки ти коментуєш, ти зростаєш, аналізуючи свої помилки, працюючи над ними. Я сподіваюся, що я зростаю. Але вболівальникам видніше.
- Існує думка, що спортивний журналіст і коментатор - це дві різні професії. Чи коментатор повинен бути водночас і хорошим журналістом? Чи можна просто навчатися на коментатора?
- Навчатися на коментатора немає де, тому що немає жодних курсів, шкіл і т.д. Для мене приклад того ж Сашка Михайлюка, Сергія Панасюка, які не були спортивними журналістами. Сергій працював, здається, в якійсь газеті, а Саша завжди коментував. Я вважаю, що вони зараз є одними з найкращих коментаторів України. Не обов’язково мати минуле спортивного журналіста, але воно нікому не завадить. Краще, якщо ти знаєш журналістику зсередини, якщо ти розумієш деякі процеси, якщо ти навіть спілкувався із цими людьми. Коментатор - це зазвичай опосередкована людина, яка не має дотичних контактів до журналістів. Сидиш у студії, коментуєш чемпіонат Англії. Ти бачив тих футболістів? Не бачив. А коли ти працюєш спортивним журналістом, ти бачиш цих футболістів, ти розумієш, як вони мислять, якими очима вони самі дивляться на цю ситуацію, і ти тоді маєш варіанти різних поглядів. Як транслюється футбол? Двадцятьма камерами, а це твоя додаткова камера, минуле спортивного журналіста, тому що ти можеш подивитися із камери очей тих футболістів, безпосередніх учасників того чи іншого дійства. Ти спілкуєшся, наприклад, з футбольними функціонерами, розумієш, чому в команду запросили того, а не іншого гравця. Ти спілкуєшся з суддями - і розумієш, що вони бачили, на що вони звертають увагу. Це як допоміжний background для коментатора. Не всі пройшли цей шлях, але це не завадило тому ж Михайлюку стати, як на мене, одним з найкращих коментаторів.
- Чи повинен футбольний коментатор займатися футболом?
- Так само, бажано. Навіть дуже бажано. Навіть на якомусь любительському рівні, але пограти, щоб зрозуміти. І чим вище рівень, тим краще ти розумієш футбол. Це як цеглини фундаменту коментатора: чим їх більше, тим міцніший фундамент і тим кращий коментатор.
- Ви бігаєте в футбол з друзями?
- Щотижня. Я граю в футбол, хокей, теніс, це мої улюблені види спорту. Дуже люблю більярд, останнім часом дуже захопився покером, дуже люблю шахи. В мене захоплень дуже багато. Вдома в мене сумка з хокейним приладдям, футбольна, ключки, ракетки, тенісні м’ячики валяються. В мене, можна сказати, кімната спортивного інвентарю.
- Все, що коментуєте, тим і займаєтесь…
- Так. Я вам скажу більше, я два з половиною роки тому почав коментувати хокей, яким захоплювався завжди, і трохи раніше я захотів навчитися грати в хокей, хоча до цього навіть на ковзанах не стояв. Як кажуть, жодне бажання не дається без тієї сили, яка дозволяє це бажання втілити в життя. Головне - ці сили в собі акумулювати, відкинути усі «не хочу», «не можу», «не буду» і т. д., і тоді ти досягнеш мети. Можливо, не з першого разу. З двадцять першого, з двісті двадцять першого, але якщо ти будеш наполегливо прагнути, ти досягнеш. Зараз я граю з друзями у своє задоволення в хокей.
- Чи є серед ваших друзів футболісти, тренери? Чи потрібно коментатору тісно спілкуватися з людьми, про яких він потім розповідатимете?
- Це залежить від самого коментатора. Чи є в мене? Так, є. Я близько спілкуюся з Пашою Шкапенко. Часто граємо в більярд, футбол. І з іншими футбольними людьми. Відносно того, чи потрібно знати. Якщо я говорив у попередніх питаннях, що є цеглини, які можуть допомогли, то це цеглина, яка може або допомогли, або завадити. Коли ти маєш особистий контакт, особисті розмови, ти також відчуваєш певну моральну залежність від цієї людини. Уявіть собі: я добре знаю Юрія Михайловича Бакалова, якщо коментатор через цю дружбу вбиває в собі об’єктивність, і з’являється симпатія, і це впливає на роботу коментатора, то це погано. А якщо він має сміливість висловити власну точку зору, навіть розуміючи, що це, можливо, викличе незадоволення у друга, то в цьому нічого поганого немає. Палка в двох кінцях.
- Траплялося, що ваші друзі чи знайомі пред’являли претензії, коли ви їх коментували?
- Всі друзі і знайомі знають мене і знають, що зі мною потрібно бути м’якими. Тому що я також можу сказати в очі все, що думаю. Так, толерантно могли сказати: «А чому ти сказав те? А чому ти не сказав те?» Ми дискутуємо, я аргументую свою позицію, інколи навіть прислухаюся. Наприклад, в тому епізоді з Гармашем. Деякі друзі сказали, що його не потрібно вилучати. Я прочитав правила - і погодився. Так, я був неправий. Я завжди відкритий до діалогу, до обміну думками, зокрема із друзями, колегами, тими футболістами, чинними чи колишніми, які є серед моїх знайомих.
- Цензура існує на «Першому національному» каналі?
- Коли я тільки прийшов на Перший національний, я одразу сказав, що займаюся футбольною аналітикою, а не футбольною політикою. Я не лізу туди, але вони не тиснуть на мене. Я можу щиро сказати, що за 4 роки жодного тиску особисто на себе я не відчув. Можливо, вони знають, що все одно я не піддамся на цей тиск, і говоритиму те, що думаю. Єдиний шлях - це просто мене прибрати тоді. Але, на щастя, ми поки що знаходимо спільну мову. У них немає претензій до мене, у мене - до них як до своїх керівників, роботодавців, тому що я в ефірі говорю все, що думаю. За кожне слово, сказане мною в ефірі, я несу свою персональну відповідальність. Мушу зробити звернення до вболівальників: якщо я щось сказав, не міркуйте, що це думка керівництва, це моя особиста точка зору. Якщо претензії висловлюєте, то висловлюйте до мене. Ніхто мене нічого не змушує говорити. Це моє бачення, яке я можу аргументувати. У нас навіть ніколи розмов не було про те, що можна говорити в ефірі, а чого не можна.
- За яку команду в чемпіонаті України вболіваєте?
- Коли я був уболівальником, у мене були чіткі симпатії. Коли я став коментатором, в мене ці симпатії вболівальника залишилися, але вони простежуються лише тоді, коли я біля екрану телеприймача. Як тільки я вдягаю гарнітуру, я вважаю, що я професіонал у матчах українських команд. Я завжди коментую об’єктивно, незалежно від своїх клубних симпатій. Через це я дозволю собі залишити таємницю своєї власної симпатії, щоб люди потім в моїх коментарях, словах не бачили її.
- Чи спілкуєтеся ви з Дмитром Джулаєм? Якщо так, то які у вас відносини?
- Ми працювали разом з 2004 року на «Поверхності», у нас суто робочі відносини, не більше, не менше. Ми по роботі спілкувалися, потім він поїхав в Ірландію. Я пішов з «Поверхності», коли, на жаль, розійшлася команда, яка, я вважаю, була найсильнішою і на той час, і в історії українського телебачення. І за журналістами, і за коментаторами. Після того я жодного разу не бачив Діму і не спілкувався з ним.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
