Карас все ще здригається при слові війна і вимовляючи назву деяких міст, в які він недавно їздив на матчі, але зараз вони практично стерті з лиця землі.
- Як ви себе почуваєте в даний момент?
- Це складна ситуація для всіх нас, це жахливо. Сім'ї виїхали гравців, діти, подружжя, батьки приїхали в Румунію за допомогою всіх, особливо за допомогою пана Луческу. Мер міста Ясси також відвідав нас у суботу. Ми всі сподіваємося, що ситуація вирішиться, тому що великі проблеми не тут, а в Україні.
- Київське «Динамо» було на зборах в Анталії. Чому ви не залишилися там? Ви б не застали війну в Україні.
- Напруженість була весь час, але ми ніколи не думали, що буде війна. Якби ми знали, то залишилися б в Туреччині, але хто міг знати? Ніхто не думав, що в 21 столітті може бути такий варварський напад. У них була своя політична напруженість, потім росіяни почали бомбити українські військові бази. Але в підсумку почали бомбити людей. Харків, Чернігів - зруйновані міста. Це гуманітарна та екологічна катастрофа! Атомні електростанції в небезпеці, росіяни застосовують зброю проти мирних жителів України.
- Як Ви залишилися в Яссах? Чому не поїхали в Бухарест?
- Ми пройшли через Молдову і прибули в Ясси. Коли сім'ям футболістів вдалося виїхати, вони вибрали той же маршрут, в'їхали в Румунію через митницю Скулень. Була ідея поїхати в Бухарест, але дорога була вже занадто довгою. Жінки і діти подорожували по Молдові тільки по другорядних дорогах, в двох автобусах, в яких знаходилися і зовсім маленькі діти двох-тримісячного віку. Були ще собаки і кішки.
Коли вони прибули в Ясси, я не міг запропонувати їм ще 400 кілометрів до Бухареста. У нас в готелі добре, господар теж зробив нам солідну знижку, тому що ніхто не знає, скільки триватиме ця війна. Тут живуть люди з різним фінансовим становищем, і деяким з них потрібно рахувати гроші, що залишилися, щоб дозволити собі залишитися.
Наші друзі продовжують привозити біженців з України. Наш капітан Сидорчук поїхав до Бухареста. У нього троє дітей, а дружина вагітна четвертим.
- Ви знаєте, де гравці «Динамо» і чим вони займаються?
- В основному так, але треба бути обережним у спілкуванні з ними, щоб за ними не стежили. Нам краще не говорити про те, де знаходяться наші гравці. Ми сподіваємося повернутися в футбол, але на даний момент ми не можемо будувати плани.
- Мірча Луческу збирався залишитися в Києві. Його заява була несподіваною.
- У Мірчі величезний досвід і сила характеру. Він пройшов через багато чого. Якщо у літака турбулентність, він пише, читає або дивиться матч. Ми разом пережили схожу ситуацію, коли він тренував «Шахтар», а росіяни окупували Донбас.
- У вас є плани на найближчий час?
- Ми живемо день у день. Я теж не можу скласти план на сьогоднішній вечір. Багато проблем з дітьми, з дружинами гравців. Швидка допомога забрала дитину і відвезла в лікарню. Наше майбутнє залежить від того, що зараз відбувається в Україні. Прикро за людські життя і прикро за інфраструктуру країни.
Україна вже наполовину зруйнована. Незрозуміла поведінка росіян, які не можуть або не хочуть розуміти, що відбувається в Україні.
- Можливо, вони не можуть зрозуміти, так як ЗМІ повністю контролюються або піддаються цензурі.
- Це правда, у них залишилося всього кілька телеканалів, у них немає навіть доступу до Інтернету. Я не кажу про всіх, але більшість росіян поняття не мають, в якому світі вони живуть! Вони кажуть: «Це добре для нас, ми живемо своїм життям».
- Гравці отримають статус вільних агентів?
- Йдуть дискусії про майбутнє, зараз йде війна і ніхто не може знати, чи будуть трансфери.
- Як довго може тривати війна?
- Хто знає, як далеко зайдуть росіяни? Мені дуже важко дивитися в очі дружинам і матерям «Які запитують мене: «Де хлопчики? Українці покладали великі надії на те, що обіграють в плей-офф Шотландію і потраплять на Чемпіонат світу. Близько 14 наших футболістів перебувають у збірній. Ці гравці справжній скарб України.
Ми хочемо повернутися до нормального життя, хоча уявити таке дуже складно. Головне закінчити війну, а потім з руїн побудувати країну. Діти тут плачуть. Намагаємося привозити побільше друзів з України, але митниця ускладнена, дороги розбомблені, навіть не знаєш, куди їхати. Будь-яка нормальна людина розуміє, що відбувається в Україні, не бачать ситуації тільки ті, хто бомбить.
- Ви були в Києві в перші два дні війни. Ви відчували себе в небезпеці тоді?
- Поки ми були в Києві, місто не бомбили, але було чутно, як над нами пролітали літаки, вертольоти, ракети. Це було почуття незахищеності, загрози. Росіяни заявили, що ракети будуть націлені точно на військові бази. Однак, як можна відчувати себе в безпеці, коли бачиш, як гинуть мирні жителі, невинні люди.
- Ви вважаєте, що Молдова теж в небезпеці? Вона теж не член НАТО.
- Ніхто не думав, що на Україну нападуть. Тепер ви знаєте, чого росіяни хочуть далі? Я не знаю, чого вони хочуть. Знають, Путін і його оточення.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
