Де Дзербі – out. «Шахтар» між Вернидубом та Скрипником

Футбол України 12 Квітня, 12:55 965
Де Дзербі – out. «Шахтар» між Вернидубом та Скрипником | 19-27
Сергій Тищенко підіймає питання неминучих змін на тренерській лаві «гірників».

Дороги Шахтаря та Роберто Де Дзербі остаточно перервала війна. Стало очевидно, що перспектив подальшої співпраці між тренером та клубом немає. Кілька тижнів тому вже була інформація, що Де Дзербі розірвав чи розірве контракт із Шахтарем, але вона не підтвердилася. Зараз «гірники» відновили тренування у Туреччині та проводять серію товариських матчів. Італійський наставник повернувся у команду, бо після початку війни виїхав до Італії.

Річ у тому, що Де Дзербі – це тренер ідеї, для якого наповнення гри важливіше, ніж результат. Перед очима відверто авантюрне рішення атакувати Реал і грати проти Карлетто Анчелотті першим номером у Києві. Під ідеї якісного футболу потрібні відповідні виконавці. Влітку Шахтар, окрім нового тренера, виклав серйозні гроші на нових футболістів. Взимку трансфером Давіда Нереса підтвердив свої амбіції та бажання витрачати. Але в умовах війни і економічних проблем Шахтар не зможе утримати навіть нинішній склад.

Бачимо, що донецький клуб віддає своїх бразильців на батьківщину в оренду (де сплачуватиме частину зарплати), намагається продавати гравців. Найкращий бомбардир сезону – Тете – вже захищає кольори Ліона. Клуб із Франції має можливість повноцінного трансферу. Причому гроші там приземлені – в районі 20 млн. Якщо порахувати трансфер Тете за 15 млн, його зарплату за три роки, підйомні і т.д., то вийдуть десь ті самі 20 млн. Реал має право викупу Вінісіуса Тобіаса. Напевно, першим мав піти Додо на цій позиції, адже Вінісіус ще не провів жодного матчу за українську команду. До речі, 20 млн – явно не ті гроші, за які Шахтар продавав своїх лідерів раніше.

Якби не заборона на реєстрацію гравців з України в провідних чемпіонатах (не хочуть давати багатшим клубам перевагу), то Додо та Манор Соломон теж не затрималися б у команді. Вони чекають літа, коли повноправно зможуть перейти в хороші клуби.

Влітку Шахтар підписав Педрінью, Лассіну Траоре та Марлона. Сума трансферів – під 50 млн. Потрібно розуміти, що у футбольному світі мало хто платить великі гроші одразу. Трансфер розбивають на транші. Бенфіка платила Греміо за Педрінью, а Шахтар просто викупив ці зобов'язання, перерахувавши команді з Лісабона їхні витрати перед бразильцями. Плюс – взяли ще Нереса. Тепер Шахтар матиме серйозні фінансові зобов'язання у найближчі два-три роки. Війна війною, а клубам платити по рахунках потрібно. Тож ніхто за легіонерів не триматиметься. Тим паче, багато з них ображені, що з Туреччини їх повернули в Україну, де наступного дня розпочалася війна.

У такій ситуації Де Дзербі немає сенсу сидіти в Україні. Він не буде виховувати молодих українських гравців, чи чекати покращення економічної ситуації в Україні найближчими роками. Італієць – амбітний спеціаліст. Він із Сассуоло створив собі ім'я. Прагне розвиватися далі.

Напевно, він пішов би вже зараз. Але для того, щоб Де Дзербі покинув Шахтар раніше літа – має бути відповідна пропозиція. Наприкінці сезону дуже важко отримати роботу в серйозній команді із сильного чемпіонату. Розмови про збірну Італії після провалу Манчіні у стикових матчах ЧС викликали сумніви. У Бешикташ сватають ледь не всіх вільних тренерів. Тим паче, Роберто ніякий не кризовий менеджер, він потребує часу та селекційної роботи під себе. Мій прогноз – влітку він повернеться до Серії А, де працюватиме з одним із середняків чемпіонату Італії. Можливо, це буде навіть Сассуоло, який після відходу Де Дзербі здав у плані гри та результату.

Майбутнє Шахтаря дуже просте та очевидне – український кістяк команди. Ключовими гравцями мають стати Степаненко, Матвієнко, Трубін, Кривцов. Я б не виключав повернення Ракицького та Коваленка. Плюс – довіра до власних талантів на чолі з Михайлом Мудриком (якщо не переїде у топ-чемпіонат), Артемом Бондаренком, Георгієм Судаковим. Є цілий ряд виконавців із системи клубу в орендах, талановита молодь, яка раніше грала за Маріуполь та в юнацькій команді.


Припускаю, що в новому сезоні ми побачимо такий Шахтар: Трубін (Пятов) – Конопля, Кривцов (Бондар, Ракицький), Матвієнко, Корнієнко – Степаненко (Чех, Ігнатенко), Бондаренко (Коваленко) – Мудрик, Судаков (Криськів), Очеретько (Кащук) – Сікан (може навіть Селезньова повернуть). Для чемпіонату України – це дуже серйозний склад, який може боротися за чемпіонство. Тут зібрані молоді таланти і досвідчені гравці. Плюс – можливе посилення футболістами з інших українських команд.

Для роботи з таким колективом потрібен тренер, який вміє працювати з молоддю, відкривати нових гравців, тримаючи при цьому певний рівень результату. Ніхто із серйозних іноземних фахівців в Україну найближчим часом не приїде. Тому мова може йти тільки про українських спеціалістів. Тут можливі два кандидати.

1. Юрій Вернидуб

Юрій Миколайович показав, що він не тільки чудовий тренер, але і людина з великої літери. Фактично зробив Шахтар Солігорськ чемпіоном Білорусі. З Шерифом вийшов до ЛЧ, де обіграв Реал і Шахтар. У Зорі в нього 9 років роботи, де окрім бронзової медалі може занести собі в актив відкриття ряду гравців на чолі з Маліновським. Робота Вернидуба із Соболем, Луніним теж пішла кожному в актив та дозволила перебратися до Європи. Таких талантів у Шахтарі зараз вистачає. Потрібно їх формувати.

Питання в тому, що стиль Вернидуба трохи не шахтарівський. Для Юрія Миколайовича естетика гри ніколи не була на першому місці. Він створює «мужиків», прищеплює характер, допомагає становленню, а ставку робить на надійність. Маючи доволі кваліфікований склад, зрозуміло, що Вернидуб буде грати по-іншому, більше на атаку. У чемпіонатах Білорусі та Молдови його команди прекрасно домінували.

Після нашої перемоги над російським окупантом тренер навряд чи захоче повертатися у Придністров'я. Яке, до речі, може мати власні проблеми через санкції проти Росії. Ймовірно, там уже буде не до футболу. Тож відхід Вернидуба із Шерифа – дуже реальний. Пропозицій у нього вистачатиме, але таке враження, що він захоче залишитися вдома і бути ближчим до родини.

2. Віктор Скрипник

Німецький тренер із російською (сподіваюся, що вже українською) мовою. Не маючи гравців високого рівня, Скрипник із Зорею двічі вигравав бронзові нагороди та одного разу був близьким до срібла. Віктор Анатолійович – прихильник якості гри. Зоря не ставила «автобуси», а намагалася грати у футбол. Тактично команда була готовою завжди, але виконання підводило.

При тому Скрипник відкрив ряд гравців. Зіркою став Аллах'яр. Чудово прогресував Лєднєв. Навіть достукатися до норовливого Шахаба вдалося. Тут можна наводити багато прикладів розвитку та прогресу, але я назву головний – Назарій Русин. Форвард не зміг заграти у Динамо, СК Дніпро-1, Легії, а от у Скрипника показував хороший футбол та забивав.

Не менш важливо, що Віктор Анатолійович є прихильником комбінаційної гри. Напевно, що це німецький почерк, коли гра має подобатися глядачам, бути естетичною. Для Шахтаря такі речі важливі, виходячи з філософії клубу.

Контракт Скрипника із Зорею – до кінця сезону. Перспективи луганського клубу поки дуже туманні. Навіть у мирні часи тренер не захотів підписувати новий контракт, зараз же про це не може бути й мови. Скрипник заслужив на підвищення. Ми знаємо, що він був одним із кандидатів на посаду наставника Динамо, йому пропонували збірну. Тож для Шахтаря це буде хорошим варіантом, а для самого тренера – розкішною можливістю для розвитку.