Післявоєнне «Динамо» (Київ) довго ставало на ноги — це й не дивно, адже втрат під час Другої світової Україна зазнала просто-таки катастрофічних. В одному з сезонів команда навіть посіла останнє місце, але не вилетіла управлінським рішенням секції футболу. Загалом після війни за п’ять років головні тренери команди змінювалися 10 разів — приходили й звільнялися, поверталися й знову йшли в відставку. І команда так само залишалася нестабільною — могла піднятися на четверте місце, як у 1947-му, могла фінішувати передостанньою, а то й останньою.
Такою ж веселою вона була й у грі — пригадаємо напівміфічну історію, як після гауптвахти в чотирьох провідних гравців кияни розгромили улюблену «іграшку» Васілія Сталіна.
Льотчики прилетіли
У радянському футболі грали галузеві команди — хтось представляв харчовиків, хтось — металургів, а великий обшир спортивних товариств об’єднували фізкультурників під знамена армії та міліції. Була своя команда й у льотчиків — ВПС (Москва), а безпосередньо керував нею син «вождя народів» Васілій Сталін, на той час — генерал-майор авіації, а скоро отримав звання й генерал-лейтенанта. У свою команду 27-річний генерал збирав провідних футболістів, але й вимагав найкращого результату.
----------------------------
Цікаво!
Команда ВПС досить швидко вийшла з Першої ліги до Вищої (на той момент називалися Друга та Перша групи відповідно), з часом Васілій Сталін збере таких відомих гравців, як Бобров, Акімов, Коршунов, Шувалов, Парамонов, Крижевський і багатьох інших.
----------------------------
Перед візитом у Київ фаворитами вважалися саме «льотчики»: станом на початок серпня 1948-го вони посідали сьоме місце в Першій групі чемпіонату СРСР, тоді як «Динамо» йшло передостаннім із 5-очковим відставанням від ВПС. Підігрів протистояння й візит Васілія Сталіна в Україну: гостюючи напередодні матчу в очільника УРСР Микити Хрущова, Васілій Іосіфовіч пообіцяв: «Мої льотчики від вашого «Динамо» каменя на камені не залишать!» Що ж залишалося футболістам? Перший Секретар ЦК КПУ М.С.Хрущов недвозначно натякнув керівництву республіканського спорттовариства «Динамо», що виграти 4 серпня 1948 року повинна саме київська команда - «робіть, що хочете, але перед московською авіацією посрамитися не можна!»
На замітку сучасним тренерам
А якраз напередодні команда «Динамо» (Київ) грала вдома й розтранжирила безліч моментів. Особливо розлютив присутнє начальство епізод, коли на фланзі перепасувалися швидкі нападники Дашков і Жилін, але не зрозуміли один одного, і пас пішов внікуди. На трибунах лютували не лише вболівальники, а й високі опікуни «Динамо». Запам’ятавши кілька необов’язкових помилок, міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач наказав провчити винуватців — викликав після матчу оборонця Абрама Лермана та форвардів Павла Віньковатова, Віктора Жиліна й Федора Дашкова, «пропісочивши» їх за неорганізованість, нехлюйство, неповагу до глядачів.
Прямо зі стадіону довірений Строкача, комендант приміщення МВС полковник Довбня, вивіз чотирьох динамівців на гауптвахту. Футболістів «розвели» по різних камерах, причому, Віньковатов, який після гри був у недавно купленому в Прибалтиці красивому чесучевому костюмі, прямо в ньому й сидів на нарах..
Так і просиділи футболісти, хто в чому, на «губі», аж поки Довбня не завів до них динамівського політрука, майбутнього керівника республіканської федерації футболу Миколу Кузнецова. Декого звільнення застало в мильній піні, тому що за день до матчу гравці мали забобон обов’язково голитися. Злякані, проте надзвичайно мотивовані, динамівці вийшли на гру проти льотчиків, які прибували в Київ з триматчевою переможною серією.
«Всю команду на “губу”!»
Початок матчу ніби як підтверджував прогнози фахівців і грізні слова Сталіна-молодшого: Пісковатський відкрив рахунок уже на 10-й хвилині — 0:1. Проте динамівці кинулися вперед і досить швидко притиснули ВПС до своїх воріт. Відновивши сили на гауптвахті й направивши всі думки на футбол, Віньковатов, Дашков і Жилін розіграли швидку комбінацію, яку сильним ударом завершив правий край — 1:1.
День у Києві видався дощовим, мокре поле сприяло швидкій грі. І ось, один за одним, пішли стрімкі атаки господарів. Після перерви гра стала ще жорсткішою, і ось київський Пономарьов вивів «Динамо» вперед — 2:1. Капітан гостей Виноградов грубою «накладкою» травмував півзахисника киян Принца, але й Садовський, який його замінив, старався тримати командний темп. Було важко: деякий час льотчики всерйоз взяли облогу ворота Зубрицького. Проте в одному з моментів захисник Лавер вдало виніс м’яча на хід Дашкову, який проминув кількох суперників і завершив рейд чітким ударом — 3:1.
Далі вже «Динамо» добивало «пораненого звіра». Зароблений Жиліним пенальті реалізував Віньковатов (4:1), а наприкінці гри улюбленець публіки Дементьєв розметав захисників і поставив у грі крапку — 5:1.
«Кияни у цьому матчі показали себе з хорошого боку. Нарешті вони знаходять вміння грати дружно та колективно», — писав у звіті про матч для «Радянського спорту» відомий арбітр Самуїл Хавчин. А трибуни скандували: «Всю команду на “губу”!» Що говорив Васілій Сталін свої льотчикам, це вже історії вітчизняного футболу невідомо...
----------------------------
Протокол
«Динамо» (Київ) — ВВС/ВПС (Москва) - 5:1
Голи: 0:1 Пісковатський (10), 1:1 Жилін (22), 2:1 Г.Пономарьов (47), 3:1 Дашков (65), 4:1 Віньковатов (85, пен.), 5:1 П.Дементьєв (88).
«Динамо»: Зубрицький, Лавер, Лерман, Жиган, Принц (Садовський, 58), Севастьянов, Жилін, П.Дементьєв (к), Дашков, Віньковатов, Г.Пономарьов. Головний тренер: М.Сушков.
ВПС: Кудрявцев, Метельський, Чаплинський, Прохоров, О.Виноградов (к) (Антонов, 58), Овчинніков, Пісковатський, Стриганов, В.Пономарьов, Бережной, Щербатенко. Головний тренер: М.Гольдін.
4 серпня 1948 року. 15:00. Київ. Стадіон «Динамо». 30000 глядачів. +22С. У другому таймі дощ.
Суддя: В.Архіпов (Москва).
----------------------------
Слідами команди-фантома
ВПС (Москва) доля відвела яскраве, проте коротке життя. Побували в складі льотчиків навіть такі зірки всесоюзного футболу, як Всеволод Бобров, який тут почав і тренерську роботу. Проте 7 січня 1950 року, менш як за два роки після цього матчу, про який ми говоримо, сталася трагедія, що позначилася на подальшій історії авіаційного спорту. Під Свердловськом розбилася хокейна команда ВПС. Дивом лишилися живими капітан Виноградов і головний тренер Гольдін — з різних причин футболіст/хокеїст і творець того колективу не вирушили на цей виїзд, гравця було дискваліфіковано, а тренера Васілій Сталін звільнив, побачивши, що він вітально потиснув руку супернику після поразки.
А ще через три роки помер Іосіф Сталін, і в його сина Васілія забрали «іграшку» - спортивна команда ВПС (Москва) була розформована, за офіційною версією, через скорочення збройних сил СРСР...
Що ж до «Динамо», то в сезоні 1948 року воно фінішувало на 10 місці, поступившись лише одним очком ВПС. Але льотчиків кияни не припиняли перегравати — через рік у Москві, коли на трибуні були присутні не тільки Васілій Сталін, а й Лаврентій Берія, динамівці виграли 2:1. Переможний м’яч забив той самий Жилін.
Післявоєнні роки «Динамо» (Київ) позначилися кадровою та турнірною нестабільністю. Часто мінялися тренери, мінливим залишався склад. Але пізніше, з приходом Олега Ошенкова та появою групи західноукраїнських майстрів і молодих київських вихованців, прибув у столицю України цінний вантаж у вигляді кришталевого Кубка СРСР (1954 р.), а пізніше, вже за часів Соловйова, й золоті медалі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
