Отже, 1973 рік - розквіт Радянського Союзу. Переговори зі США про скорочення об’ємів стратегічної ядерної зброї досягли успіху; вчені розробляють план «рукостискання в космосі» - той самий політ Аполлон-Союз, який втілять в життя у 75-му; на Ямалі біля величезного газового родовища заклали перший камінь поселення Новий Уренгой.
Свобода… Яка свобода? Поки в тюрми запроторювали Стуса, Чорновола, Світличного й Калинця, народ біг до екранів дивитися новинки - «17 миттєвостей весни», «Іван Васильович міняє професію», фільми про індіанців з Гойко Мітічем.
Розуміння, що тут щось не так, з’явиться пізніше, а поки чи не головною проблемою робочого класу (звісно, разом з чергою на «Москвич» та югославську стінку) був футбол. Ну хто ж переможе цього разу?!
Гойко Мітіч - один з улюблених кіногероїв соцтабору. Скрін: youtube.com
***
Інтрига зашкалювала, бо гегемона не було. Чемпіонат-1972 сенсаційно виграла луганська «Зоря», але фанати й ЗМІ одноголосно вважали це випадковістю.
«Динамо» і за складом, і за статусом виглядало значно потужніше, і Україну шокувало, коли вже на старті чемпіонату кияни в одні ворота програли «Арарату» на новенькому «Раздані».
20-річний Блохін тоді відкрив рахунок на 6-й хвилині, але далі вірмени забили тричі - в першу чергу, завдяки натхненній грі свого лідера і, мабуть, найталановитішого гравця того складу Аркадія Андреасяна.
Що ж до Києва, то в його грі відчувалась невпевненість. В команді тоді ще Олександра Севідова тривала зміна поколінь. Хмельницький вже закінчив; Бишовця зламали і він майже не грав; Пузач сильно здав. З іншого боку, новачки Матвієнко, Буряк, Зуєв лише освоювались в команді.
Феноменальні здібності Блохіна - чи не єдиний козир, який тримав «Динамо» у боротьбі за трофеї, проте «Арарат», який вірмени терпляче збирали впродовж 3-4 сезонів, виглядав цілісніше і йшов по дистанції рівніше, що взагалі-то не було йому притаманно ні до, ні після.
***
Технічний форвард Маркаров, швидкісний правий крайок Іштоян, опорник-рубака Заназанян дивували, мабуть, і самих себе.
Боротьба з Києвом йшла очко в очко - про відрив не йшлося в тому числі через зміну правил. «Футбольні уми» країни рад вирішили у разі нічиєї бити пенальті, і одне очко нараховували лише переможцю серії. В той же час за пряму перемогу давали два бали.
Офіційно таке рішення аргументували бажанням додати інтриги, хоча на устах вболівальників було лише одне слово - «договірняки». Їх стало аж надто багато, а ще більше - пліток.
Аркадій Андреасян та Оганес Заназанян. Фото: armmuseum.ru
Частина з них підтвердилися вже коли совдеп розвалився і футболісти заговорили, як-от Віктор Звягінцев з «Шахтаря»:
«Був 1973 рік. Блохін змагався за звання найкращого бомбардира з Анатолієм Кожем'якіним. Коли ми прибули до Києва, надійшов дзвінок від першого секретаря Донецького обкому партії. Він прямо сказав, що киянам треба допомогти наздогнати «Арарат».
Ми, футболісти, та начальник команди Володимир Сальков погодилися. Проти був лише головний тренер «Шахтаря» Олег Базилевич. На установці в готелі «Москва» (нині – «Україна») розпочався «сир-бор». Ми тоді одноголосно заявили, що слово першого секретаря обкому для нас закон, ми його не підведемо і послухаємо. Базилевич образився і пішов, грюкнувши дверима».
Так воно було чи не так, але Блохін тоді забив двічі, а «Динамо» перемогло 2:1.
***
«Арарат» же мучився в Україні, як ніде й ніколи.
0:3 у Львові від «Карпат» та поразка по пенальті в Дніпрі ясно давали зрозуміти - тут хочуть золото для Києва.
Тим паче, що на той момент «Динамо» якраз розігралось і в очному матчі знесло вірмен з дороги - 3:1. Блохін та Буряк того вечора показали демо-версію футболу, який приведе їх до трофеїв у Європі через два роки.
Втім, це з ними було потім, а в 73-му Києву ще не вистачало стабільності. Вже в наступному турі він програв «Спартаку» в Москві і знову подарував лідерство вірменам, які швидко прийшли до тями, повернувшись до себе на «Раздан».
Це нагадувало чи то піддавки, чи то коливання маятника, і розв’язка настала 10 жовтня у фіналі Кубка, де зустрілися знову вони - «Динамо» й «Арарат».
На той момент це був двобій рівних, проте кияни так вірили в себе, що навіть квитки додому купили на наступний ранок, не сумніваючись, що перегравання не буде. Дарма! Вірмени приїхали битися; їх капітан Оганес Заназанян навіть вийшов на поле з недолікованою травмою. Звідси й характер матчу - жорсткий, непоступливий.
***
«В одному з моментів наші захисники порушили правила в межах штрафного. Пенальті вдало пробив Віктор Колотов, капітан киян. Вони вели з рахунком 1:0, вміло володіючи м'ячем та впевнено контролюючи хід матчу», - згадував тренер «Арарату» Нікіта Сімонян.
Була середина другого тайму, і він вже не знав, що робити. Випустивши Казаряна та Погосова тренер додав атаці гостроти, проте «Динамо» постійно вибігало вперед через Блохіна, і дотиснути його не вдавалось.
Свисток мав принести Києву трофей вже через пару хвилин, коли «Сан Санич» Севідов зробив фатальне - замість Буряка та Блохіна він випустив захисників Зуєва та Кондратова. Потім говорили, що це було навіть не для надійності, а заради звань Майстрів спорту для резервістів. Якщо так, то Севідов помилився двічі, адже і Зуєв, і Кондратов в майбутньому виграли Кубок і отримали звання - один в Києві, інший в Донецьку.
Що ж до фіналу-1973, то там вони синхронно облажались. Майже відразу після їх появи на полі Іштоян зрівняв рахунок, зігравши на добиванні.
Левон Іштоян після фіналу. Фото: sport.mediamax.am
Ідучи в роздягальню перед додатковим часом, Блохін накинувся на начальника команди Михайла Комана:
«Нащо мене поміняли? З ким ви тепер грати будете? Хто лишився в нападі?»
У відповідь той лише бурчав, бо добре знав - Блохін правий. «Динамо» так і не організувало пристойних атак у додатковий час і заслужено програло - по іронії долі, Іштоян забив рикошетом від Зуєва.
***
То був пік кар’єри Левона - короткої через травми, проте яскравої.
Після дубля «Динамо» в Гюмрі вінгеру навіть хотіли поставити пам’ятник, а коли влада заборонила, то домалювали 8-й номер леніну на центральній площі.
Увіковічнив Іштояна і Данелія у «Міміно» - просто подивіться в очі Вахтанга Кікабідзе і все зрозумієте.
Ну, а щодо футболу, то тут «Арарат» отримав такий імпульс, а «Динамо» такий запотиличник, що чемпіонат можна було закінчувати. Що казати, коли тренер киян Севідов навіть не полетів з командою додому - його звільнили фактично з фінальним свистком.
Кажуть, що керівництво української компартії тоді дуже хотіло на пост тренера Германа Зоніна з «Зорі», але той відмовив, запропонувавши «Динамо» іншого кандидата:
«Я вже дав слово пітерцям, тож було пізно. Замість цього я кивнув на Валеру. «Ось готовий тренер сидить - розумний хлопець, ерудований». І продовжив: «Як ти, Валеро, на це дивишся?» - Лобановський у відповідь тільки розвів руками. Сподіваюся, моя відмова прискорила його переїзд до столиці України. Щиро кажучи, я за нього дуже радий».
Ефектно, чи не так? Поразка від вірмен обернулася неймовірними речами, бо ж «кожен фініш це по суті старт» - заборонена ЦК КПУ у тому ж 1973-му Ліна Костенко, як зазвичай, не помилилась.
Валерій Лобановський. Фото: kiev.vgorode.ua
Що ж до «Арарату», то він протримався в топах ще два роки, а далі золоте покоління постаріло. Хорен Оганесян - Марадона радянських 80-х - так і не отримав гідної підтримки, і поступово вірменський футбол відкотився на задвірки. Чи підніметься він ще бодай раз? Це вам скаже хіба Арестович.
Нам же, смертним, ясно одне - якщо це таки станеться, і наші перемагатимуть вірмен мінімально, не треба робити дурні заміни за хвилину до кінця. Життя показало, що це може дуже погано закінчитись.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
