Україна непогано підготувалася, але цього замало
Олександра Петракова є за що критикувати в кожному матчі. Цей не став виключенням, але варто визнати – до другого поєдинку з шотландцями його штаб підготувався змістовно.
Збірна зіграла у незвичній схемі 4-2-3-1, чого не було в офіційних матчах у цьому році. Поява одразу двох опорників разом з опусканнями Маліновського явно сигналізувала, що наша команда не збирається віддавати середину поля втомленим скоттам. «Тартановій армії» хотіли перерізали можливість для швидких повернень м'яча й перекатів у високому темпі в центрі.
В креативному плані помітною була відмова від затяжних підготувань атаки. Україна по максимуму намагалася реалізувати швидкість Мудрика, Довбика і фулбеків, що мало сенс в умовах кращої фізичної форми. Цього разу реактивні футболісти розташовувались високо – вони очікували на короткий обіграш у глибині з подальшим пасом під ривок. Це помітно як по кластерам передач з просуванням, так і по карті дій у зонах перед штрафним.
Україна – зліва
В зони перед штрафним заходили через закидання
Величезну роль у просуваннях відігравали обидва центрбеки, які стали з відривом найкращими у цьому аспекті серед усіх футболістів. Також працювали створення ізоляцій на флангах для ривків високо розташованих крайніх захисників. Зрештою, ідея з опорниками-підстраховщиками у такому футболі також приносила користь.
Просування м'яча на ривках (carry) та через передачі
Як мінімум, у першому таймі стартовий план Олександра Петракова працював. Шотландці все одно частенько повертали м'яч на нашій третині поля, але лише раз це вилилось у дійсно небезпечний момент. В цілому, скотти в атаці виглядали надзвичайно блідо.
По перерві вони в принципі відмовились атакувати, що можна занести в актив нашому тренерському штабу – хоча знову ж таки варто не забувати про кондиції суперника та його стартегічні цілі (нічия влаштовувала британців).
В атакувальному плані концепція «розпружинюванням» збірної працювала неоднозначно. З одного боку, команда мала не менше 5 явних гольових нагод, а ще низка епізодів потенційно претендувала на серйозну гостроту. Україна створювала небезпеку і з передач під ривки, і зі стандартів, і з вмикань опорників.
З іншого боку, збірна України не створювала відчуття «катка», який чавить Шотландію. Небезпечні епізоди виникали час від часу. 9 хвилина, 23 хвилина, 36, 51, 63, 79 – у проміжках між ними були натяки на моменти, але притиснути «тартоанову армію» не вдавалося. Підопічні Стіва Кларка помилялися, але не панікували й тримались міцно.
Якщо ж детально придивитись до змісту гострих епізодів, то атакувальний борщ стане ще піснішим. Лише моменти Ярмоленка, Мудрика й Довбика можна назвати такими, що випливали із загального тактичного плану, однак постріл Михайла одразу по перерві був дальнім. Удари ж Степаненка і Забарного сталися після стандартів. Загалом, збірна України зробила всього 18 дотиків у штрафному суперника, що надзвичайно мало. Як наслідок, Україна награла на скромні 1,6 очікуваних голів.
Особливо скрутним становище було по перерві, де окрім лоншоту Мудрика й двох стандартів згадати нічого. Шотландія відмовилась атакувати й сіла в позиційну оборону, вміло залишаючи Довбика в офсайдних пасках і перекриваючи кисень на флангах. Зокрема, розгубився все той же Мудрик, якого класно накрив Хікі.
Україні не вистачало темпу й нових патернів передач. Гра з двома опорниками давалася взнаки – при збільшеннні тривалості володінь зиску від їхнього футболу було небагато, а тут ще й Маліновський підсів. Тим не менш, Піхальонок з'явився лише наприкінці зустрічі.
Взагалі, із замінами Олександр Петраков знову не вразив. Поява Циганкова і Яремчука була занадто прогнозованою, а вихід Зубкова й Піхальонка – занадто пізнім.
Стів Кларк куди краще розпорядився наявними ресурсами. Коуч шотландців провів потрійну заміну в середині другого тайму, освіживши позиції лівого фулбека, правого вінгера й опорника, а потім ще й випустивши міцного Дайкса під стандарти, контргру та єдиноборства.
Ближче до 80-ї хвилини вони розбігались, почавши ефективно руйнувати наш футбол. Як вже говорилось у звіті, ендшпіль вирішального поєдинку пройшов під знаком величезної кількості браку з боку збірної України.
У підсумку, варто визнати, що Олександр Петраков разом зі своїм тренерським штабом не зміг докрутити хороший стартовий задум по ходу зустрічі. Шотландці помилялися, допускали моменти біля власних воріт, але не розвалились. В другому таймі вони ще й грамотно адаптувались, а от цікавих тактичних контрходів від збірної України ми так і не дочекались.
Саме тому «синьо-жовті» і не гратимуть в еліті Ліги націй. Шотландія проявила себе значно краще за Україну, що помітно як по загальній статистиці турніру, так і по ходу обох особистих зустрічей. Наша команда на дивізіон А не заслужила.
Олександр Петраков провалився
Одразу після фінального свистка Стів Кларк підійшов підбадьорити свого колегу, однак Олександр Петраков при розмові з ним схрестив руки. Вболівальники розцінили цей жест як «No future» – мовляв, тренер шотландців побажав успіхів у майбутньому, а наш провідник дав зрозуміти, що це останній матч. Тим паче, що контракт завершується наприкінці року.
Сам Олександр Васильович заявляв, що усі розмови щодо свого майбутнього в збірній варто вести після Ліги націй. Ось вона й добігла кінця – і головний тренер несподівано влаштував перформенс із дитячими образами на журнілстів. Ну, їм не звикати до того, що у провалах тренерського штабу винні саме ЗМІ.
Чи заслужив Олександр Петраков на пролонгацію угоди? З одного боку, він і його команда старались. Звинуватити коуча у тому, що його футбол був совковим, не можна. Його збірна ула різною, і дуже багато стартових тактичних планів виглядали здорово – і періодично вони приносили результат. При всіх нюансах.
Крім того, десь йому і не щастило. Можна багато говорити про ігрові проблеми, але його підопічні у матчах з Уельсом у червні й шотландцями вчора не забивали з 5-6 метрів. Реалізуй бодай один моменти – і ми були б на ЧС-2022 та в еліті Ліги націй.Також варто не забувати про складні умови підготовки через авральне призначення та війну.
Тим не менш, підсумковий провал Петракова очевидний. За рік Олександр Васильович провалив відбір у Катар, не зумівши здолати найпростіших суперників у плей-офф, і не виграв відверто слабеньку групу в Лізі націй. Чи було це фіаско логічним? Так.
У кожному із серйозних матчів збірна України могла похизуватись цікавим стартовим планом, до якого поступово підлаштовувались суперники. Майже в усіх важливих поєдинках поставала проблеми розкриття оборони й входу в карний майданчик – як наслідок, і гострота гри при візуально нормальній кількості моментів була не такою вже і високою. Заміни у більшості випадків не робили наш футбол кращим. Втрата контролю над матчем після 60-х хвилин стала нормальним явищем.
Ці механізми, які працювали у нашій грі, були побудовані ще при Шевченку й Малдері. Ті проблеми, які у нас виникали, значною мірою мали корені в тій же епохі. Олександр Петраков не зміг зробити щось із цим спадком, в якийсь момент почавши намагатись копіювати гру попередників. Свої ідеї коуч демонстрував тільки у складі без зірок, однак без них збірна далеко не поїде.
Отож, варто визнати – Олександр Петраков, при всій повазі до його особистісних характеристик, заслужив на відхід зі збірної. Він старався, він зможе проявити себе в іншій хорошій команді, але даний рівень тренер не зміг потягнути в силу різних причин. Немає жодних передумов для того, щоб у відборі до Євро-2024 щось змінилося в кращий бік.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
