Вісім проти одного. Чому Петраков має покинути збірну України

Збірна України 28 Вересня, 13:30 9080
Вісім проти одного. Чому Петраков має покинути збірну України | 19-27
​Контракт Олександра Петракова з УАФ завершується 31 грудня 2022 року.

Матч Ліги нації проти Шотландії став останнім для України у цьому календарному році. Наступний офіційний матч національна команда проведе у березні у рамках кваліфікації до Євро.

Тепер постає питання, чи варто пропонувати Олександру Васильовичу новий контракт зі збірною на кваліфікацію на Євро-2024?

Чому з Петраковим потрібно продовжувати контракт:

Фінанси. Петраков отримує дуже малу зарплату. За повідомленням ЗМІ, його місячний заробіток в УАФ складає 10 тисяч доларів. Це просто смішні гроші для наставника національної команди. У попередника Андрія Шевченка заробітки були більше у десятки разів. В більшій частині клубів УПЛ у тренерів контракти також кращі. Серйозного штабу помічників Петраков не має. Якісь особливі умови може мати тільки Олександр Шовковський. Запрошення нового тренера – це дуже серйозні фінансові вимоги за особистим контрактом та бюджет на штат помічників та асистентів. У воєнний час гроші рахувати потрібно.

Чому з Петраковим не потрібно продовжувати контракт:

Доступність сильнішого тренера. Наставників звільняють тоді, коли є можливість запросити сильнішого тренера. Навіть, якщо є результат. Якби вибору тренерів для збірної не було, то це давало б шанси Петракову залишитися. Наставник «Аль-Айна» Сергій Ребров не приховує свого бажання повернутися на Батьківщину. Так, за розрив контракту з його клубом доведеться заплатити, і його особистий контракт буде в рази більшим, але ці витрати УАФ цілком може собі дозволити.

Ребров – більш сучасний, глибокий, різносторонній тренер, ніж Петраков. Наявне покоління гравців збірної України дозволяє грати у більш видовищний футбол, не залежати від окремих виконавців та досягати результату.

Результат. Збірна дуже важко зайняла друге місце у кваліфікації до чемпіонату світу. Петраков зміг перемогти минулої осені тільки у двох матчах. У вирішальній грі проти Боснії та Герцеговини в останньому турі суперник вже був не мотивований та виставив не основний склад. В стикових матчах зупинилися на Уельсі. Це не Франція, Німеччина чи навіть Хорватія, від яких вилітали раніше. В Лізі націй не змогли зайняти перше місце у групі з Ірландією, Вірменією та Шотландією. З останніми взяли одне очко та не забили жодного м’яча.

Поведінка. Тренер збірної України – це публічна персона, яка повинна поводитися відповідно до статусу. На жаль, Олександр Васильович не справився з емоціями та не був готовий до уваги медіа. Публічна критика Олександра Караваєва після матчу проти Казахстану, конфлікт з Русланом Маліновським, дуже не медійні прес-конференції, де доходило до протистояння з журналістами.

Втрата авторитету. Олександр Васильович дуже швидко почав відмовлятися від власних принципів та переконань, з якими він працював останні роки та сформував свою філософію, як наставник. Після перших невдач відмовився від побудови гри у три центральні захисники. Хоча так грали його команди 1999 року та 2003 року народження. Потім дав задню в ситуації з Маліновським. Ярмоленко дуже слабко виглядав в обох матчах проти Шотландії, але його міняли лише наприкінці гри. Навряд чи Андрій був готовий грати в основі вирішальний матч проти Шотландії. Петраков дуже швидко відмовився від Віталія Буяльського, хоча спочатку його викликав та ставив. Головним у команді вийшов не тренер, а гравці. Зрозуміло, що такі речі впливають на атмосферу в команді.

Одноманітність. Все було дуже одноманітно та зрозуміло для всіх. Одні й ті ж сильні сторони, одні й ті ж проблеми. Відсутність плану Б, коли пропускали першими, то не знали що із цим робити. Команда має бути ширшою у тактичному плані, ніж забити першою гол та далі ловити суперника на контратаках.

Відсутність прогресу. На гору вилізти простіше, ніж там утриматися. Прихід Петракова дав ефект новизни для гравців, але постійно потрібно було підтримувати мотивацію у команді. Після невиходу на чемпіонат світу команда вже втратила інтерес до Ліги націй. Не змогли дотиснути Ірландію, розвалилися у Глазго. Таке враження, що гравці втратили значний інтерес до збірної. Я не знаю жодного футболіста, який би виріс завдяки роботі у збірній із Петраковим.

Невміння розпорядитися кадровим потенціалом. Зараз у збірної України великий вибір гравців. Збільшується кількість легіонерів, у «Динамо» та «Шахтарі» збільшилася кількість кандидатів у збірну. Це не тільки конкуренція, але і кадровий потенціал, який потрібно вміти використати.

Якщо дилему Зінченко-Маліновський-Шапаренко ще якось вдалося вирішити через конфлікт із Русланом, динамівцем у ролі джокера та потім і травмою Миколи, то що робити одночасно з Мудриком, Ярмоленком та Циганковим, тренер так і знав. Циганков у ролі джокера – таке собі рішення. Віктор ніколи особливо не вмів посилювати гру. При травмах Зінченка та Шапаренка Циганков міг би і в середині поля зіграти. Свого часу тут Шевченко використовував Марлоса. Наявність Довбика та Яремчука в окремих випадках дозволяла б грати у два форварди.

Нічого не може дати нового. Я не знаю жодного аспекту, де збірна може вирости, працюючи далі із Петраковим. Пік команди був на початку червня під час стиків. Коли емоцій стало менше, виникли великі проблеми. Тому доля Петракова на чолі збірної України, скоріше за все, є вирішеною. Інше питання – хто його замінить. Але це вже друга тема.