Заїжджена до неподобства фраза «великий не той, хто ніколи не падав, а той, хто падав, проте зумів піднятися» як ніколи актуальна й доречна в даному випадку. Збірна України, яка начисто, в одну хвіртку, вщент (синонімічний ряд за бажання можна і потрібно продовжити) програла перший тайм проти Північної Македонії, після перерви повстала з попелу. І зуміла не тільки прийти до тями в матчі проти справді непростого опонента, а й перевернути гру з ніг на голову. Зуміла зробити справжній ігровий подвиг, якщо називати речі своїми іменами.
Чесно кажучи, в нинішній обстановці (я маю на увазі зовсім не футбольну) було б дуже неприємно та прикро, якби наша команда після бездарного першого тайму просто склала зброю. Було б до оскоми непробачно. Адже навіть програти можна гідно. Достойного у програші першого тайму у нашому виконанні було небагато. Якщо взагалі щось було.
Але на виправлення ситуації було дано перерву. І був тренер. Справжній, як виявляється, а не ряжений. Він зумів достукатися до своїх підопічних – про це треба говорити насамперед. Можливо, він і не проводив паралелей із ситуацією на фронті, але вона, напевно, вплинула і на Реброва, і на його підопічних. Україна зараз просто не має права опускати руки. І вона не опустила. Спортивна агресивність та характер стали переважаючими у другій половині зустрічі з нашого боку. Ну і майстерність, звісно. Вона теж опинилася у нашому арсеналі.
Обов'язково треба говорити і про те, що Ребров знайшов не тільки потрібні слова, не тільки зумів вчасно «натиснути» на больові точки своїх підопічних, а й вчасно вніс корективи в поєдинок, що невдало складається. Так, частково він визнав, що не вгадав зі стартовим складом, але оперативно виправився.
Не хочу бути необґрунтовано гучним і поспішаючим поперед батька в пекло, проте, мені здається, у зв'язку з цим Ребров показово відрізняється від двох своїх попередників на посаді тренера ЗбУ (в даному випадку не йдеться про нашого «багатоверстатника», який возив команду на Туманний Альбіон). У тих обох були, безумовно, свої сильні сторони та свої фішки. Але вони, кожен по-своєму, «носили» не стільки відповідальність від отриманої посади, як себе коханих. Там було дуже багато гонору та апломбу. Це не завжди погано. Але у вирішальні моменти явно не вистачало характеру. Яєць. Нині вони з'явилися.
Нині з'явилася простота. Не лише футбольна, а й людська. Може, я надто ідеалістичний у цьому зв'язку, але мені здається, що якби збірну України очолював нинішній тренерський штаб, вона змогла б кваліфікуватися на ЧС-2022.
Тому можу собі дозволити припустити, що два останні роки збірна України – і як команда, і як явище – просто втратила. Я далекий від думки, що під проводом Реброва наша національна команда не програватиме. Буде, на жаль. Бо всі програють. Але мені хочеться думати, що за ті можливі поразки нам як мінімум не буде соромно.
***
На цьому із пафосом досить. Я дуже багато і багатьох встиг побачити, щоб ось так просто зачаровуватися 45 хвилинами реваншу. Безумовно, Ребров і його банда заслуговують найприємніших епітетів за камбек у Скоп'є. Але цей факт аж ніяк не скасовує того, що кожного разу потрібно завжди починати з нуля. Щоразу потрібно вичавлювати по краплях з себе раба, вибачте за пишномовність.
Мені здалося, що після результативної нічиєї з самими німцями в деяких наших гравців почалися «запаморочення від успіхів». Мовляв, якщо ми навіть Бундестім майже загнали за Бремен, македонців точно заткнемо за пояс. Ага, зараз. Ті виявилися явно не полохливого десятка. І дуже непогано підковані і тактично, і технічно.
Перший тайм у Скоп'є наочно розкрив не лише проблему гіпотетичної недооцінки з нашого боку, а й виявив очевидніші, суттєвіші вади. На мій погляд, цій збірній України дуже не вистачає Зінченка, який вибув через травму, який би точно підсилив нашу середину поля. Бракує тих, хто не набрав оптимальної форми: Бущана, Шапаренка та Караваєва. Бракує «нормального» Маліновського. Навіть «нормального» Яремчука їй не вистачає. Не кажучи вже про «нормального» Матвієнка, який зараз у прострації.
Я розумію, що всі ці «нестачі» – річ об'єктивна, і будь-яка команда страждає від втрати провідних гравців. Просто змушений констатувати, що наразі наш тренерський штаб має досить обмежений кадровий вибір. За явно рівних ігрових умов нинішнього нашого потенціалу цілком вистачить на видовищні нічиї з грандами та валідольні перемоги над середняками. Але від цього набору опцій не потрібно спокушатися. Хоча б тому, що в нашій групі є за визначенням дві сильніші майже з усіх позицій команди.
Я аж ніяк не збираюся говорити, що в підсумку збірна України поступиться двома першими рядками збірним Англії та Італії. У них теж є свої проблеми, свої запаморочення. Але якщо об'єктивно, то вони зараз сильніші за нас.
І ось тому мені дуже хочеться, щоб характер, воля та яйця збірної України виявилися не разовою акцією, а стали нашою постійною ДНК. Без філігранної майстерності можна і програти більш статусному опоненту, але без залізної самовіддачі і такої ж чоловічої гідності перемогти просто не вдасться.
І ніколи не можна розслаблятися. Навіть на Мальту.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
