Найдосвідченіший з претендентів на посаду президента ФФУ розповів про головну помилку Анатолія Конькова, свій конфлікт з "Карпатами і так звану «сімейну спадщину Грисьо».
«У ЯКІЙ КРАЇНІ ЗА 23 РОКИ ЗНИКЛИ 150 ПРОФЕСІЙНИХ КЛУБІВ»
- Пане Ярославе, що спонукало вас висунули свою кандидатуру на посаду президента ФФУ?
- Хотів би розставити акценти. Це не я сам себе висунув. Це зробив виконком федерації футболу Львівської області. 16-го січня виповнилось 18 років як я працюю посаді керівника цієї організації. За цей час ми пройшли непростий шлях. Але можу сказати, що у нас дуже непогана динаміка розвитку, а ми в першу чергу хотіли задекларувати ті ідеї, котрі можна втілити на всеукраїнському рівні, а не тому, що у мене є особисті амбіції стати президентом Федерації футболу України. Мусимо визнати, консервативну політику на рівні держави. Ми не можемо позбутися радянської психології. Дуже важко відбуваються зміни, втілюються в життя новинки у всіх сферах діяльності. Велика бюрократія. Але нова і сучасна реальність диктує нові умови. Ми відійшли від радянського способу життя, проте до європейського чи американського поки не дісталися. Нічого нового не збудували. Ці 18 років моєї роботи - а це 7 звітно-виборних конференцій - дали нам підстави вважати, що ми маємо право нашу діяльність, поділитися своїми поглядами та напрацюваннями на всеукраїнському рівні. Адже ми маємо достатньо серйозні результати.
- Про які позитивні результати і досягнення йде мова?
- Ми організували та провели багато турнірів. Уже 16 років взимку ми проводимо турнір пам’яті Ернеста Юста. Ми успішно об’єднали наші зусилля, товариства «Колос» та футбольної асоціації й проводимо чемпіонат та першість області. В 2014 році ми мали 4 ліги – 62 аматорські команди. 55 з них - грали ще й юнацьким складом. До того ж у нас є близько 120 команд дитячої ліги, в якій беруть участь представники 25 містечок. Це дає підстави вважати що ми правильно реагуємо на виклики часу. Плюс, нам успішно вдається проводити першість Львівської області. Причому, формування кожної з ліг відбувалося не лише за економічним показниками команд чи клубів. Нам вдалося знайти ту саму «золоту середину», котра б підтримувала рівень футболу в нашій області. На підтвердження цих слів – команда нашої області - «Рух» Винники - стала чемпіоном України. Наш клуб - «Демня» - грав у фіналі Кубку аматорів. Наша область серед переможців у турнірі ветеранів, юні гравці "Карпат на перших місцях у змаганнях хлопчаків віком U-14, U-15, U-16. На нашу думку, минулий рік - один з найкращих в історії львівського футболу.
- Ви погодитеся з тим, що федерація не може собі приписувати перемоги тих же «Руху» чи «Карпат»? Наприклад, «Рух» завдяки своєму інвестору пану Козловському має серйозні фінансові умови. Ви не маєте вплив на ці структури…
- Одна з найбільших проблем українського футболу в тому, що у нас багато ланок відірвані одна від одної. Прем’єр-ліга не має гарних стосунків з Професійною лігу, Професійна - з Аматорською. Це ще раз говорить про те що нам треба об’єднувати зусилля. Інакше в нас не може бути динамічного розвитку футболу. Тільки у співпраці всіх ланок ми можемо дати результат. Скажіть будь-ласка, в якій країні за 23 роки зникли 150 професійних клубів? В Україні!
- І який вихід із цієї ситуації?
- Треба було вчасно реагувати і робити реформи.
- Немає фінансування - немає команди. Чи не так?
- Так, зараз немає фінансування. Але що заважало змінити формати першої, другої, аматорської ліг 7-8 років тому, коли ми говорили про це? Чому у Польщі може бути дев’ять ліг, з них п’ять - державних, а інші - регіональні? Чому ми не робили змін? Чому в багатьох країнах Європи існують напівпрофесійні команди, а у нас не можна було цього зробити? Відповім: тому що хтось казав, що ФІФА та УЄФА не дозволяють цього робити. А скандинавам же дозволили! Чому нам не дозволяють?
- Це б допомогло врятувати клуби?
- Твердо переконаний, що реформи в цих лігах могли убезпечити від втрат стількох клубів. Ми б зменшили економічний тиск. Були б інші внески. Що заважало першу лігу об’єднати з найкращими командами другої ліги і зробити дві зони по 14 команд за регіональним принципом? Щоб у клубів було менше витрат на переїзди по країні. Всі нижчі ліги окрім елітного дивізіону виконують одну функцію - підготовка футболістів для Прем’єр-ліги та збірних.
«ДЕЯКІ ЛЮДИ ЧЕРЕЗ ФУТБОЛ ЙШЛИ В ДЕПУТАТИ»
- Ви розповідаєте про те, як має бути в ідеалі, а у нас частенько люди з нижчих ліг банально стараються заробити на тоталізаторах, беруть участь у, скажімо так, «не зовсім прозорих» матчах. Останній приклад гра «Енергії» з Нової Каховки з київською «Оболонню"…
- А чому так? Бо немає системи. Проблема нашого футболу, що ми не виробили ніякої системи. Навіть найпростіша система рано чи пізно дає результат. Якби нам вдалось побудувати фундамент простої системи, а потім потроху її реформували, доопрацьовували, вона б спрацювали. Ми колись дуже пишались, тішились, що у нас найбільше професійних команд в країні, порівнюючи з європейськими державами. А до чого це призвело? Ми вчасно не робили зміни та доповнення. Не реагували на економічну ситуацію. Хоча, й політична складову теж має місце. Багато клубів пропали, коли бізнесмени, які допомагали чи утримували команди, підтримували політичну силу, що не проходила до парламенту. Як наслідок, їм доводилося свій проект згортати. Або ж просто ставало нецікаво. Через футбол йшли в депутати. Були приклади коли люди хотіли стати мерами міст і робили все, щоб у місті була футбольна команда. Програвали вибори - і команди не ставало. Але ми ж не можемо залізти в душу кожному бізнесмену, політику та перепитати, для чого він це робить.
- То як ви можете вплинути на цей процес?
- Лише збудувавши чітку систему проведення змагань в Україні. Менше роз’їздів, а отже зменшення бюджетів забезпечили б регіональні ліги. Чому не може друга ліга бути поділена на чотири зони за територіальним принципом? Чому вона не може мати напівпрофесійний статус? 10 футболістів на контракті, а 10-12 - на договорі. Можемо! Ми мали б базу, від якої могли б відштовхнутися. Сьогодні у нас її немає. Ми знову йдемо наосліп, і кожен пропонує варіанти, сподіваючись, що робимо правильно. Якби у нас вже була побудована система, ми бачили б, як її можна корегувати. Яка відвідуваність, скільки потрібно коштів щоб утримувати команди. Подивіться, до чого «загнали» зарплати футболістів. Зрозуміло, що гравцям нині важко перейти на менші умови. Але їм нікуди подітися, маємо багато прикладів. Ось ми з вами говоримо про «Рух» із Винників, а чим від нього відрізняється команда з Кіровоградської області, яка стала переможцем кубку («П’ятихатська» - прим. Авт.) . Там також всі гравці першої та другої ліг. Команда живе як професійний клуб. Проживають на базі, серйозно тренуються. Не тільки на «Рух» треба дивитись. Ми не можемо обмежити інвестора у його витратах на ту ж команду з Винників. Ми можемо тільки подякувати. Але ми маємо зробити все, щоб люди, котрі вкладають менше коштів, робили це на постійній основі. Щоб маленькі клуби не «шарахалися» постійно. Щоб не було такого: є 100 тисяч - то живемо, а на другий рік немає цих грошей - немає й клубу. Давайте говорити відверто. Навіть в Польщі влада допомагає професійним командам. У нас же цього немає. Все тримається на спонсорах, меценатах та підприємцях.
- Ви вважаєте держава може допомогти футболу?
- Як держава за війни може допомагати футболу? Але вона може допомогти мінімізувати витрати клубів. Думаю, що всі розуміють: менші зарплати, менші преміальні, чи їх узагалі немає. Футбол був, є і буде. Сьогодні ми можемо говорити про зменшення професійних команд, але аж ніяк не про зменшення кількості футболістів. Діти грають в футбол, школи не пропали, за винятком Донецької та Луганської областей. Там зараз не до футболу! Але всі інші працюють. Я можу говорити про свою область. Якщо раніше, коли ми створили дитячу лігу, там було близько 50 команд, то сьогодні - біля 120-ти. Діти хочуть займатись футболом. Ми виконуємо функцію виховання, ту, котру раніше на себе брала держава. Загальноосвітні школи з цим за великим рахунком не справляються. Футбол замінив головну функцію держави - розвиток фізичних якостей у дітей. Через футбол діти мають гарну базу. Адже тих ж басейнів ми не збудували. Діти активно не займаються фізкультурою, не здають нормативи, не приймають участь у змаганнях. Все це сьогодні не функціонує. Якщо батько не хоче віддавати дитину на фізкультуру, то нічого школа не зробить. Раніше такого не могло бути - я ж працював у школі. Футбол відіграє важливу соціальну роль у державі.
«ВПЕВНЕНИЙ, ЩО РІШЕННЯ НЕ БАЛОТУВАТИСЬ У 2012-МУ РОЦІ БУЛО ПРАВИЛЬНИМ КРОКОМ ГРИГОРІЯ СУРКІСА»
- Ви сказали, що вас не чули, коли ви пропонували реформувати наш футбол. У федерації не чули?
- Не знаходив розуміння не тільки в федерації, але й у професійній та аматорській лігах. У нас були наради. Не сказав що були противники цього. Але дуже важко з психологічної точки зору втілювати нововведення в життя. Маємо такий менталітет: ось будуть зміни, то людей можуть прибрати. Це, на жаль, довело до того стану, який є на даний момент. Те, що Україна стала незалежною, спричинило зміни у формації держави. З кожним роком змінювалися економічні та політичні умови, й треба було враховувати, як це вплине на розвиток футболу. На жаль, ми не стали національною федерацією. Ми є федерацією футболу України, але не національною.
- А в чому різниця?
- Ми не відстоюємо національні цінності. В Норвегії, Фінляндії, Швеції, коли робили програму розвитку футболу, чомусь брали на це 20-30 років. А ми робимо на чотири роки. На період, коли ви приходите до влади, пишете програму. Це не зміни. Ніхто за чотири роки не зробить революцію. Ми пам’ятаємо програму 2003-го року, коли не було виділено жодних коштів з державного бюджету. Так була написана гарна програма, але коштів не було. Але ця програма дозволяла кожному на місцях іти до керівництва області, міста й під неї програму просити кошти. Якщо керівники розуміли суть програми, допомагали. Закладали кошти, нехай і невеликі, але все рівно. Втім, на мій погляд, це не система. Чотири роки пройшли, і програма закінчилася, і гроші. Тепер у нас така програма, згідно з якою із державного бюджету нічого не має фінансуватися. Але ж ми говоримо не лише про держбюджет. Від того, що погіршилася економічна ситуація, меценати ж не пропали. У Львівській області є не лише той же «Рух». Наприклад, бізнесмен Роман Михайлів опікується школою ФК «Львів». У нас є багато людей, які б охоче вкладали кошти. Але вони не бачать будь-якої підтримки з боку держави. Якщо країна не може допомогти, то хоча б подякувала.
- Подяка - це звільнення від податків?
- Це був би ідеальний варіант. Але виникає питання: що значить звільнення від податків. Тоді й інші виду спорту теж захочуть звільнення від податків. Треба проаналізувати, як у розвинених країнах це втілюється у життя. Йде децентралізація, хочуть зробити так, щоб у місцевих бюджетів лишалося 80 відсотків бюджету. Тоді міські громади зможуть вкладати кошти, не чекаючи вказівок зверху. Це було б найкраще рішення з точки зору підтримки не лише футболу, але й культури. В цьому питанні у нас теж поки немає системи.
- Ви вважаєте, що багаторічний президент федерації футболу Григорій Суркіс не створив системи?
- Не скажу, що не створив. З іншого боку, якби була система, ми мали чим користуватися. Але те що він підняв рівень футболу в країні та рівень федерації на значно вищий щабель, це правда. Але системи немає!
- Ви довго працювали з ним в одній команді. Які у вас зараз стосунки?
- Коли Григорій Михайлович очолював федерацію, то я був членом виконкому. У нас були нормальні, партнерські стосунки. Сьогодні він - віце-президент УЄФА, але наші стосунки не змінилися від того що було. Якщо він запропонує зустрітися, я буду «за». Якщо у мене будуть пропозиції, то він, напевне, теж буде не проти.
- Він на вас не образився, за те що ви не підтримали його в складний час?
- Там трохи не так було. Не хотів би на цю тему говорити. Радше б сам Григорій Михайлович про це розповість. Коли в 2011-му його хотіли прибрати з посади, то наша федерація його підтримала. Тому його не вдалося зняти. Коли йшла мова про 2012-й рік, то це вже інша історія. Ситуація змінилася, і він сам розумів, що йому важко буде залишитись на цій посаді. Він не балотувався зважаючи на ситуацію, котра склалася у політичному та футбольному середовищі. Тому говорити що ми були проти нього, неправильно.
- Ви вважаєте, що на Суркіса чинився політичний тиск?
- Це тільки він може сказати. Він розумів, що йому буде важко працювати у тій ситуації. Якщо немає порозуміння на найвищих шаблях влади, то… Людина, котра привела Євро-2012 в Україну, хотіла бачити більше поваги до себе. Рішення не балотуватись було прийняти задля того, аби не створювати в суспільстві якихось колізій. Я впевнений - це був правильний крок з його боку.
«НЕ БАЧУ, ЩОБ У КОГОСЬ З КАНДИДАТІВ НА СЬОГОДНІ БУЛА Б ЗНАЧНА ПЕРЕВАГА»
- Були історії, що тоді на людей, які мали голоси на конгресі, тиснули з боку влади...
- Я чув про це. Але на щастя, мудрі керівники нашої області розуміли, що на мене не можна тиснути. У мене таких ситуацій не було. Мене не викликали, не тиснули, хоча деякі друзі пропонували пристати на ту чи іншу сторону. Але не було державного чи адміністративного тиску. Були певні розмови з людьми, які мене близько знають і які підтримували ту чи іншу сторону.
- Вони хотіли вас агітувати?
- Так. Це були не чужі мені люди. Але коли я пояснив, що буду голосувати так, як вважаю за потрібне, вони зрозуміли мою позицію. І розуміли, чому так голосує уся делегація львівської області. Розмова на тому завершилась.
Мене тішить, що ми поступово йдемо до демократичної системи. Цього року ми матимемо демократичні вибори, де буде кілька кандидатів. Якщо я не помиляюся, то ще в 1996-му була альтернатива на виборах президента ФФУ. А з того часу і по сьогоднішній день – зазвичай лише одна кандидатура. Багато кандидатів - це добре. Це значить, що футбольне суспільство оздоровлюється. Є право вибору.
Претенденти не є випадковими людьми. Хтось більше, хтось менше, але всі - в футболі. Й усі про всіх все знають. Сьогодні можна через ЗМІ та друзів про кожного все дізнатись. Немає такого, що ми голосуємо за кота в мішку.
- Ви згодні, що у вас не багато шансів на перемогу? Вас називають технічним кандидатом...
- Я не розумію звідки взяли історію про «технічного» чи «наївного» кандидата, як мене вже називали. Я багато років успішно працюю у львівській федерації і маю бачення, як розвивати український футбол. Тому називати мене технічним кандидатом у людей немає морального права. Сьогодні серед претендентів немає кандидатів калібру Григорія Михайловича Суркіса. Це людина яка знаходиться на дуже високому рівні - політично та фінансово. Він входить в коло найвищих посадових осіб країни. Сьогодні серед кандидатів таких людей немає. Я не бачу, що у когось є велика перевага. Інше питання розуміння, що є різні бачення процесів.
- А «в.о.» президента ФФУ - це особливий статус?
- Безумовно. А чи дасть це перевагу?
- Один з кандидатів - Олег Печерний - вже говорив про адмінресурс та кулуарні домовленості...
- Для того, щоб стверджувати такі речі, треба мати приклади. У нас в країні багато декларують, не маючи офіційних підтверджень. Це як в тому анекдоті. «У нас звикли що невістка винна. Так її ж немає. А плащ же висить». Ми не маємо права на такий підхід. Я не бачу адмінресурсу. Навіть при розмовах, що на останньому конгресі, який, власне, й призначив нове керівництво, щось подібне начебто могло мати місце. Але до мене ніхто - ані губернатор, ані мер - не підходили. В їхніх стосунках я не бачив, що вони мали упередження в даній ситуації. Не знаю, як було в інших областях. На мою думку, все залежить від того, як ти себе позиціонуєш у таких речах. Якщо тебе до цього схиляли, і ти був невизначений, то тобою можна керувати. Зі мною в свій час могли говорити, могли переконувати, але ніхто не міг тиснути. Тому, думаю, якщо такі розмови й йдуть, то точно не зі мною. З нашими делегатами ніхто ніяких розмов не веде. Ми дотримуємось пріоритетів нашої футбольної громадськості.
- Якщо вам запропонують посаду у керівництві федерації, готові зняти свою кандидатуру на користь якогось з кандидатів?
- Не виключаю такої можливості. Беремо приклад роботи на посаді президента ФФУ Анатолія Конькова. Йому не вдалося створити команду. Я переконаний, що треба мати професіоналів і однодумців. Який би керівник не був, якщо немає команди, ти нічого не зробиш. В першу каденцію, коли я став головою федерації футболу Львову, хотів змінити біля 20 чоловік. Вважав, що вони не мають права там працювати. В результаті змінив лише одну людину. Всі ці люди мали серйозну підтримку у владних структурах. Людина, яку я звільнив, теж мала підтримку, але це була вже моя принципова позиція. Ми постійно критикуємо та лаємо попередніх керівників.
«ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ КЕРУВАТИ, КОНЬКОВ РОЗДАВ ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ ПЕВНИМ ЛЮДЯМ»
- Невже пана Конькова немає за що критикувати?
- Ми можемо констатувати факт, що на жаль великий футболіст не став великим керівником. Порсатись у цьому бруді не потрібно, вже прийнятно рішення. Йдемо вперед, треба робити аналіз. Але навіть Коньков робив щось позитивне. Він хотів підтримати дитячий футбол. Але цього не вийшло. Позитиву, насправді, небагато, окрім виступів національної збірної. Хотілось грати на чемпіонаті світу, але рівень французів був вищим.
- Йому не вдалося команду побудувати, чи кожен з віце-президентів грав свою гру?
- Він не створив команду. Вже не кажу про однодумців, а просто говорю про команду. Не маючи взагалі ніякого досвіду управління. Адже, за великим рахунком, він не очолював серйозні структури. Замість того щоб керувати, Коньков роздав функції управління певним людям. А вони його підвели. Причини? Треба питати їх. Ми з ним спілкувалися ще тоді, співпрацюючи в федерації, коли він відповідав за аматорської футбол, а я - судив матчі. У нас з того часу гарні стосунки. Але, як мені здається, Анатолій Дмитрович з якоїсь причини довіряв окремим людям. І рекомендації, які могли допомогти ігнорував. Не було досвіду в управлінні колективом.
- На вашу думку, рішення відправити Конькова у відставку до завершення каденції, вірне?
- Я не був прихильником таких речей. Та це було зроблено правильно. Бо таку організацію роботи ще два роки не можна було терпіти. Це не лише грубі помилки на всіх рівнях організації. Ті напрацювання, які ми обговорювали, вони ніяк не втілювалися. Складалося враження, що він немов тебе підтримує, але потім робились кроки, яких ти не очікував. Мені здалося, його підводили ті люди, котрим він довіряв координацію комітетів. Для прикладу: виконком досліджує склад комітетів. Хто мав би рекомендувати склад комітетів? Напевне голова комітету! А у нас були речі, коли ми приходили і сварилися, бо нам нав’язували членів комітету, яких голова не пропонував і не хотів. Були підкилимні ігри без фахового підходу. Він дозволяв це робити людям, які били себе в груди і доводили, що вони найкращі. А самі робили цю справу, аби мати владу. Жодного комітету не було створено в такому складі, який пропонував голова. Кругом були введені люди, котрих з різних причин там не хотіли бачити. Хтось не був професіоналом, у когось виникали амбіції, що не принесуть користі. За стільки років скільки в футболі ми знали з ким хотілося б працювати. Людина має працювати не просто за зарплату, а люблячи свою роботу. Результату не буде, якщо працює людина заради грошей. Ось так за два роки ми дійшли до нового конгресу.
- Чи пішли б ви до когось з конкурентів у команду?
- Не виключаю такої можливості. Тому не хотів би говорити «ні». Але я радитимусь з нашим виконавчим комітетом. Піду до когось у команду за однієї умови: якщо це буде на користь справі - розвитку українського футболу. Якщо нам будуть дозволяти впроваджувати наші ідеї у життя. Нас мають чути. Просто підіймати руки - не хочу у цьому брати участь.
- Погодитесь, що вибори які ми сьогодні бачимо - це «кулуарна війна»? Не битва програм, ідей, а війна домовленостей...
- На жаль, так і є. Придумати програму? Написати можна, що завгодно за ці 23 роки. І в Радянському Союзі було дуже багато гарних програм. Але німці втілили ці програми і досягли результатів, а ми окрім написання не зробили нічого. Можна гарно написати, але ми не вигадаємо нового ровера, ми маємо удосконалювати те, що є. Ліпше менше написати, але втілити.
«ВІЙНА З «КАРПАТАМИ»? ОКРЕМІ ЛЮДИ ЗНАЮТЬ, ДЛЯ ЧОГО ЦЕ РОБЛЯТЬ»
- Ваші пропозиції - створення регіональні ліги, напівпрофесійний статус клубів. Як боротися з хабарництвом у футболі?
- Це похідна від системи. Коли немає системи, завжди у деяких людей знаходяться місце і можливості цим займатися. Якщо була б система, цим людям важко було б себе проявити. Багато хто прагне саме такої невизначеності й болта. У цьому болоті ті люди лапають рибку. Але ця рибка для них, а не для справи. Мені також доводилося з цим зіштовхуватися. Наші конференції болісно проходять. Й таку люстрацію важко проводили. Жодна конференція не проходила в стилі "одобрямс. Це говорить про те, що є категорія людей, які не хочуть стабільності. Львівська федерація одна з найкращих вже не перший рік. Нас народжували, але це не має значення. Ми не за грамоти працюємо та не гонимось за іміджем.
- Ви говорите про імідж організації, але на останніх виборах був дуже великий скандал. Дійшло до того, що люди втрачали свідомість. Знаючи про велику кількість інтелігенції у Львові, важко було уявити таке протистояння на виборах регіональної федерації футболу… (дивіться відео нижче)
- Повторюсь, на жаль, певна категорія людей не хоче стабільності, а прагне постійної зміни керівників. Вони не хочуть прогресу, вони хочуть вирішувати свої питання.
- Чому у вас війна з «Карпатами»? Коли Ігор Дедишин давав резонансне інтерв’ю то особисто вам «відвів» окрему частину, в якій звинуватив вас у корупції при проведенні виборів…
- Треба ще раз задуматися, чому! Я не готовий про це говорити перед конгресом. Це не є погляди організації, це - думка окремих людей. Вони знають для чого це роблять. Я не маю претензій до них. Можливо їхні погляди не такі об’єктивні та перспективні, але я не знаю їхніх мотивів. Ні з одним членів клубу у мене не було проблем. Коли в 2013-му році ми святкували 50-річчя «Карпат», федерація все зробила щоб гідно відзначити цю дату. Ми провели гала-концерт, запросили ветеранів команди і не питали, як на це реагуватиме клуб. Ми робили не для свого іміджу. «Карпати» - це не бренд окремих людей, це бренд який створювало покоління цілих 50 років. Ми не маємо права це забувати. Це бренд західної України. Клуб долучився до нашого заходу. Якби у нас була війна ми б не робили цю справу. Погляди керівників - це не погляди громади.
- Але такі стосунки не сприяють іміджу Львівського футболу...
- «Карпати» - приватна структура, а не громадська. Ми не можемо говорити, що їм робити. Люди витрачають власні гроші. Ви ж не чекаєте, щоб у вас вдома хтось вам розповідав, де і що ставити. Їхня і наша діяльність - публічні, тож нехай люди оцінюють наші футбольні справи. За великим рахунком, дитячі команди «Карпат» грають у чемпіонаті, який ми проводимо. Крім цього ми організовуємо семінари для тренерів. А заборонити окремим людям мати власні погляди, ми не можемо. Тільки справою можемо доводити, хто правий.
«ЧОМУ НЕ МОЖЕМО НАКАЗАТИ КЛУБИ? БО ВСІ ПОВ’ЯЗАНІ»
- Вам часто закидають, що у вас, як колишнього арбітра, два сина - теж футбольні судді. Кварцяний в свій час говорив про сімейну спадщину Грисьо...
- Почнемо з того, що я був не тільки арбітром. Я працював дитячим тренером, тренував аматорську команду. Також був завучем футбольної школи, інспектором. Не правильно було б говорити лише про суддівство. Я працював у футбольних клубах, створював ФК «Львів». Рік рятував цей клуб, взявши на себе обов’язки президента. Щоб не казали, де федерація, коли клуб гине? Намагався його врятувати. Політично та економічна ситуація не сприяли збереженню команди. Але рік клуб ми утримували за рахунок спонсорів та меценатів. Це перша ліга і коштів, які ми залучили, було недостатньо для розвитку. Якби була інша система - зберегли б. Мої діти судять? Династія лікарів може бути? Династія банкірів теж? А тут велика проблема? Ми не хочемо говорити про професіоналізм і рівень моїх дітей. А хіба погано, якщо діти наслідують професію? Мені приємно. Тішусь, коли вони здають нормативи, екзамени. На жаль, арбітрів у нас постійно критикують і дуже сильно на них тиснуть. Футболіст не забиває з двох метрів і він не винен. А лише щось трапилось, винні арбітри. Ми бачили чемпіонати Європу, світу, де арбітри припускаються дуже серйозних помилок. У Німеччині забили через сітку. Якби у нас таке було, що зробили б з арбітром? Думаю, була б війна! Арбітр - така ж людина, як і футболіст. Він також може помилятися, й про це не потрібно забувати.
- Постійно доводиться чути, що арбітри вмотивовані однією зі сторін...
- Це питання до системи! Не маючи системи, ми маємо цю проблему.
- Що змінить система з точки зору того, будуть мотивувати арбітрів, чи ні?
- Система змінить те, що буде важко це зробити. В світі мало людей які не продаються, але одного можна купити за гривню, а іншого - за мільйон. От різниця - за мільйон. Так і тут. Повірте, я за 17 років суддівства на високому рівні розумію, що це таке. Головне - не перейти межу, що таке «допомагати», а що таке помилятися. Ми на жаль цю межу втратили. Має бути контроль. Ви самі говорите про тоталізатори… Якщо немає спеціальних органів на рівні держави, то їх треба створити на рівні федерації. Чому в Італії можуть «Ювентус» відправити у серію «Б» за корупцію, а ми не можемо наказати власні клуби? Бо ми всі пов’язані ! Ми не систему збудували, а всіх пов’язали. А це не дає об’єктивності. Це як недоторканість депутатів. А чому не знімуть недоторканість? Не хочуть, бо губиться колективна відповідальність.
- Ви ж себе теж відчуваєте причетним до системи?
- Всюди є межа. Або дуже велика, або дуже мала. Головне, щоб людина не виходила за ці рамки. Мало людей у світі, які все своє життя дотримується основних принципів, всі змінюється. Але життєві принципи порядність, професійність, патріотизм нікуди не зникли. Вони є! Але їх трактували не так. Їх часом підміняють. Ми хочемо йти до Європи. Але там теж не все так ідеально та прозоро. Та набагато менше спокус. У нас немає системи. А це дає можливість арбітру, тренеру, футболісту робити певні кроки, розуміючи, що він не буде покараний. Система б не давала такої можливості. Пишуть що хочуть, говорять що хочуть. Нікого не карають! Карають тільки тих хто зачепив великих людей.
- Ви сказали пишуть, говорять, але ж і судять так, як хочуть!
- Але чому? Немає системи, тому і судять, як хочуть. Ми весь час за 23 роки констатуємо цей факт. Жодного разу не знайшли причину. Гарний лікар той, хто ставить правильний діагноз.
- Який діагноз у українського футболу?
- Поки не буде прозорості нічого не буде. Зараз мутна вода.
- Багато людей говорять, що треба змінювати тих, хто цю воду замутили…
- Зараз модне слово «перезавантаження». А скажіть, як перезавантажити діяльність професійної організації, взявши інших людей. Звідки, якщо ми не лишимо спеціалістів, які не дискредитували себе в українському футболі? Ми бачимо, хто як працює. Бачимо тих, хто віддані своїй справі. Невже їх треба позбутися? Так, ми можемо набрати людей з вулиці. Але на мою думку, ми років 10 повернемося назад. Хоча б тому, що цих людей треба вчити. Я прийшов працювати в школу і мене старший колега вчив, незважаючи що я закінчив інститут фізкультури, пройшов армію. Одному важко здолати цей шлях. Якщо нормальні люди, професіонали навчать тебе - це допоможе. Маючи фундамент, все буде швидше. Як дитина, доки не навчиться правильно приймати м’яч, не зможе думати про тактику гри. Хоча б тому, що не зможе грати на цьому рівні. Один вчиться цьому, інший зупиняється. Ми маємо перезавантаження. У нас вже не буде того самого президента федерації. Тепер все буде залежати від того, як переможець виборів скористається всіма аспектами. Футбол потребує реформ. Ми їх не проводили, всіх усе влаштовувало. Але чому ніхто не пише про те, як Німеччина, Англія чи Іспанія здолали цей шлях. Там є гарні приклади. Чому не аналізуємо? Не беремо систему яка підходить нам по менталітету. Кажуть, ми не аналізуємо, а - робимо своє. А що ми зробили своє? Багато залежить від президента, від його сміливості змінити наш футбол. Ми вже дійшли до того, що у Прем’єр-лізі 14 команд, а з першої - нікому підвищуватися у класі. Значить, клуб не може вилетіти з елітного дивізіону. А навіщо тоді розвивати його, вкладаючи кошти. Ми не розуміємо, куди нам далі йти. Якщо мені Бог дав здоров’я та сили, то ідеї які ми втілили, хочу впровадити й в українському футболі. Хай не думають що у мене немає шансів. Шанси є! Ми віримо! Але якщо не вдасться, то це не означатиме закінчення життя. Але ми маємо свою позицію і можемо її аргументувати.
P.S. на завершення пан Грисьо попросив зазначити: «Я рівнонаближений до всіх! А не рівновіддалений. Вільна, нейтральна людина, котра не має приналежності до жодного клубу!»
Роман Бебех
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
