— Чесно кажучи, втомився від пошуків нового місця роботи, — зізнався Богдан Шершун. — Зрештою, збираюся стати тренером.
— Тобто не маєте жодних планів знайти роботу в якості футболіста?
— Більше немає бажання цим займатися. Я багато часу приділив цьому питанню, але зараз на ринку стільки пропозицій, що складно знайти щось путнє, а йти будь-куди не бачу сенсу. Подивіться на колишніх гравців «Чорноморця», які перебралися в «Габалу». Вони прикрашали наш чемпіонат, але вирішили продовжити кар’єру в Азербайджані. Усе тому, що в Україні нестабільна ситуація, й таких можливостей, які хлопці там мають, у нас уже не знайти.
— Варіант із тбіліським «Динамо» відпав остаточно?
— Коли грузинську команду очолив чеський наставник Міхал Білек, він почав формувати новий колектив. Мені подобалися амбіції цього наставника, але керівники клубу поставили одну умову: контракти із футболістами будуть продовжені, якщо «Динамо» проб’ється в груповий раунд Ліги чемпіонів. Інакше всі договори будуть анульовані. Мені такий варіант зовсім не сподобався. Не хотів утрачати час. Зрештою, мав слушність: «Динамо» вилетіло ще на першому етапі, й велика група виконавців змушена була шукати кращої долі. У тому числі і чеський центральний захисник, якого взяли замість мене.
— Послугами агентів не користу-
валися?
— Якби запропонували серйозний варіант, можна було би про щось говорити. Але вони хочуть підписувати якісь папери, а потім братися за справу. Мені такий варіант не подобається.
— Є перспектива влаштуватися тренером?
— Поки що — ні. Але сподіваюся на це. У мене за плечима великий досвід роботи з багатьма знаними наставниками, і хочу сам спробувати свої сили у цій царині.
— Хто з наставників залишив найпомітніший слід у вашій кар’єрі?
— До речі, про це мене, насамперед, запитали й на тренерських курсах. Можу сказати, що вчився в кожного з наставників. Сподобалася співпраця з Олегом Протасовим, який у «Дніпрі» пропагував європейський підхід до робочого процесу. Леонід Кучук, із яким працював у «Арсеналі», значну увагу приділяв тактиці. Валерій Газзаєв, який у московському ЦСКА серйозно допоміг мені у становленні як футболіста, й Віталій Кварцяний у «Волині» вимагали від підопічних суворого дотримання дисципліни. Обидва з характером, украй вимогливі, налаштовують футболістів на результат у кожному матчі. Для них не існує неважливих поєдинків. Думаю, в мене є чим поділитися з молодим поколінням.
— Ви згадали про клуб із Росії, куди деякі наші футболісти навідріз відмовляються їхати. Як до цього ставитеся?
— Якщо відверто: мене запрошував один із клубів російської першої ліги. Але зразу відмовився, нині в нашій країні така ситуація, що вважаю недоцільним навіть придивлятися до таких варіантів. Гроші в даній ситуації — не головне.
— У вас залишилися друзі в Ро-
сії?
— Так, іще із часів, коли виступав за московських армійців. Але в розмовах стараємося не зачіпати політику.
— У вас є знайомі в АТО? Якось допомагаєте їм?
— Кажуть, багато хто ухиляється від мобілізації, але з мого рідного Хмельницького призвали кілька тисяч людей. Чимало моїх знайомих, із якими разом учився, зараз на сході захищають країну. Стараємося не залишати їх наодинці з бідою.
— Вас мобілізація не торкнулася?
— Ні.
— Не проходили військову підготовку?
— У армії не служив, не призивали. На той момент я вчився в інституті, грав за кордоном.
— У останньому інтерв’ю одному з російських сайтів Анатолій Тимощук закликає до миру, натомість, читачі його критикують, мовляв, на зароблені в Росії гроші міг би купити тепловізор чи ще щось необхідне для наших військових. Ви що думаєте із цього приводу?
— У кожного своя правда, але знаю, що рідна країна для Тимощука — не порожній звук. Думаю, зараз він не перейшов би в російську команду.
— Хтось іще під час кар’єри вкладає зароблені гроші в бізнес. Чи зробили ви щось подібне?
— Ні, нічого такого не маю. Дотримуюся думки, що треба займатися тим, що вмієш. Я все життя у футболі, і хочу й надалі йти цим шляхом.
Сергій Талимончик
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
