Нещодавно керівництво «Динамо» заявило, що їхні гравці у разі отримання повістки готові йти воювати. Зізнатися, у такий розвиток подій ну ніяк не віриться. Звісно, нехай нашим «зіркам» ніколи не доведеться брати до рук зброю. Краще нехай вони воюють на футбольному полі, радуючи яскравою грою українських вболівальників від Луганська до Львова.
Однак історія налічує не один випадок, коли футболісти ставали активними учасниками воєнних дій. Тут слід пригадати оповитий легендами київський «Матч смерті», не можна забути імена росіян Юрія Ниркова («ЦСКА»), Антоніна Сочнєва («Торпедо»), Владіслава Жмєлькова («Спартак»), Владіміра Савдуніна («Динамо», Москва ) та інших. Однак ці футболісти-вояки опинилися поза блогом – сподіваємося ви раніше встигли ознайомитися з їхніми життєвими драмами. У сьогоднішньому матеріалі автор підібрав історії сімох західноєвропейських гравців, що не з книг і газет дізналися про війну.
Стартує героїчний, і водночас сумний список, з перипетій Першої світової війни. Хтозна, можливо британські футболісти брали участь у баталіях із зулусами, бурами – таких фактів не знайшов. Якщо знаєте подібне – повідомляйте. Буду вельми вдячний. А от про створені під час Світової війни (1914-1918) батальйони, які об’єднували людей схожих професій відомо достатньо. Саме так було утворено три підрозділи, основу яких складали британські футболісти. У одному з них, 17-ому Міддсекському батальйоні ( ще відомий як Футбольний батальйон), службу проходив нападник «Тоттенхема» і «Челсі» Вівьєн Вудворд. Керував підрозділом гравець обох «Манчестерів», «Бірмінгем Сіті», «Дербі Каунті» Френк Баклі. Чимало вояк-футболістів склали голови на полях битв Першої світової. Приміром, шотландський клуб «Бріхін Сіті» втратив шістьох гравців, «Бредфорд Сіті» – дев’ятьох. Голеадор «Дербі Каунті» Стів Блумер хоч і не годував вошей в окопах, провів чотири роки в таборі для полонених. У ті часи мордору і мільйонних жертв футбол сіяв зерно любові між ворогами. Як не пригадати Різдвяне примир’я – французи і британці ганяли м’яча з німцями до сьомого поту.
Не менш жахливою сторінкою історії, яку хочеться якнайшвидше вирвати, спалити та забути є Друга світова війна. Не обійшла вона стороною і футбол… Окрім героїв блогу, кількома словами згадаємо інших гравців. Уваги заслуговують вищезгадані радянські виконавці, а поляка Антонія Лико («Вісла», Краків) нацисти розстріляли за діяльність у підпіллі. Схожа доля спіткала капітана збірної Франції на найпершому мундіалі Александра Віллаплана. Тільки стратили його свої ж земляки за надто тісну співпрацю з окупаційною владою. Легендарний бомбардир лондонського «Арсеналу» Кліффорд Сідней Бастін, як і Блумер, не був вояком, але і йому добряче дісталося – вибухом бомби Сіднея оглушило. Від авіаудару загинув і бельгієць Жан Петі – учасник чемпіонату світу 1930 року. У роки війни Жан підробляв лікарем, і в той трагічний момент їхав до пацієнтів. Сумний перелік можна продовжувати і продовжувати… Все, Не буду забирати ваш дорогоцінний час, і розпочну оповідати список.
Агітаційний плакат закликає вступати до лав футбольних батальйонів
Волтер Даніель Джон Тулл (1888-1918), Англія
Виступав за: ФК «Клептон»( Лондон), «Тоттенхем Хотспур», «Нортхемптон Таун»
Досягнення: володар аматорського Кубку футбольної асоціації (з «Клептоном»)
Тулл по праву вважається найпершим польовим чорношкірим гравцем у історії англійського футболу. Мало того, цей мулат з карибським корінням, незважаючи на існуючі тоді закони, дослужився до офіцера британської армії! Нонсенс!
До війни Тулл успішно займався улюбленою грою. Потрапивши з аматорської команди «Клептон» до іменитого «Тоттенхему», у таборі «шпор» Волтер надовго не затримався. Однак встигнув побувати з клубом у Південній Америці, куди лондонці відправилися у турне. Приїхавши додому, футболіст з подивом згадуватимете, що ніхто за океаном не розмовляє англійською. До історії лондонської команди Тулл «вляпався» як автор дебютного м’яча «Тоттенхема» у ворота «Манчестер Сіті». У рамках чемпіонату.
Згодом з темношкірим півзахисником співпрацюватиме майбутній творець перемог «Арсеналу», а на той час коуч «Нортхемптону», Герберт Чепмен. Через трохи Туллом активно зацікавився «Рейнджерс», але у Сараєво пролунають постріли… Волтер потрапив до одного з футбольних батальйонів. Він взяв участь у битві на Соммі, воював у Італії. Під час війни Тулл встиг закінчити офіцерську школу. Загинув Волтер у північній Франції весною 1918-ого. Незважаючи на шквальний кулеметний вогонь, тіло Тулла спробували забрати його товариші по зброї. Марно. Найімовірніше останки екс-півзахисника «шпор» покоїться у якійсь безіменній солдатській могилі.
Одинадцять років тому «Тоттенхем» та «Рейнджерс» розіграли Кубок пам'яті Волтера Тулла. Перемогу здобули шотландці – 2:0 (Пршо, Начо Ново), які майже століттям раніше так прагнули підписати гравця.
Ларрет Ребак (1889-1914), Англія
Виступав за: «Хаддерсфілд Таун»
Ларрет Ребак записаний в історичних літописах, як найперший англійський гравець, що поліг на полі війни. Під час Першої світової лівий оборонець «Хаддерсфілд Тауна» проходив службу в 2-ому батальйоні Йоркського і Ланкастерського полку. Цікаво, що до армії він потрапив після в’язниці, де «тягнув» одномісячний термін за крадіжку годинника. Юнаком подаючи анкету для служби, Ларрет звісно змовчав про тюремне минуле, а також дописав собі два роки життя. У січні 1914 він дебютував за «Хаддерсфілд» проти «Фулхему» – 3:1. Здавалося його чекає блискуче майбутнє футболіста, але… З початком жахливої м’ясорубки, що тривала довгих чотири роки, Ларрета знову залучили до армії. Багато хто вважав, що конфлікт надовго не затягнеться і до Різдва вояки повернуться додому. Частина капрала Ребака висадилася у Франції, взявши участь у маневрі відомому як «Біг до моря». Згідно документів, футболіст зник безвісти під час розвідки боєм. Трапилося це 18 жовтня 1914 року на території північної Франції.
На фото вгорі: другий справа стоїть Ларрет Ребак. «Хаддерсфілд Таун»
Вірджиліо Фоссаті (1889-1916), Італія
Виступав за: «Інтер», 12 ігор за збірну Італії
Досягнення (як тренера): чемпіон Італії (1910)
Не лишилася осторонь Світової війни і Італія. Сотні тисяч її громадян полягли у кровопролитних битвах. Від початку конфлікту Італія вважаючись частиною Троїстого союзу, мудро зберігала нейтралітет. У 1915-ому батьківщина Леонардо да Вінчі відкрито виступила на боці Антанти, відривши фронт з австрійцями, згодом яким на допомогу прибудуть німецькі війська. Бездарне італійське командування, незважаючи на численні втрати, продовжувало раз у раз кидати бійців на укріпленні позиції ворога. Ех, скільки ж люду загинуло у боях на річках Ізонцо, П'яве, скільки ж тіл лишилося лежати на околицях міста Капоретто…
Потрапив на фронт і граючий тренер міланського «Інтера» Вірджиліо Фоссаті. Він кількома роками раніше зумів перервати чемпіонську серію клубу «Про Верчеллі» (щоправда, на вирішальний матч з «синьо-чорними» команда з П’ємонту вийшла резервним складом). До війни і під час неї півзахисник Вірджиліо провів дванадцять поєдинків за «Скуадру», причому шість разів він виводив земляків з капітанською пов’язкою. Останнім його матчем за збірну стала домашня перемога над Швейцарією – 3:1.
Навіть італійські джерела не вказують точної дати загибелі капітана італійської армії Вірджиліо Фоссаті: одні зазначають 16-ий рік, інші називають 18-ий. Однак всі ресурси повідомляють точне місце смерті: північно-східна Італія, містечко Монфальконе. Ризикну від себе заявити, що трапилося це за два роки до кінця війни. Чому так думаю? Активні бої у тому регіоні на початку 1918-ого припинилися. Якщо помилився – вибачайте.
Вороги у дербі і друзі в житті. Фоссаті (ліворуч) з гравцем «Мілану», партнером по збірній Ренцо Де Веккі. У 1913-ому Ренцо перебереться до Генуї, де стане легендою «Дженоа».
Чарльз Мюррей Бьюкен (1891-1960), Англія
Виступав за: ФК «Лейтон» (не плутати з «Лейтон Орієнт»), «Сандерленд», «Арсенал», шість матчів за збірну Англії
Досягнення: чемпіон Англії, двічі фіналіст Кубка Англії
Нападник від Бога, один з найкращих бомбардирів «Сандерленда» у його багатій історії. Проте Чарльз розпочинав кар’єру в «Арсеналі». У ті далекі часи клуб мав не сучасну назву, а йменувався «Вулвіч Арсеналом».
Війна не дозволила Бьюкену на тривалий період тішити вболівальників «чорних котів». Чарльз проходив службу у складі Ноттінгемського і Дербіширського полків («Шервудські лісники»), частини якого воювали на Західному фронті, Близькому Сході, Італії, висаджувалися у Галліполі, придушували ірландське повстання. За проявлену відвагу на полі бою відомого футболіста нагородили Воїнською медаллю (Military Medal) – відзнакою за хоробрість.
Догравав нападник у «Арсеналі», де допомагав Чепмену втілювати в життя нову тактичну схему. Після того як великий форвард «зав’язав» бігати по зеленому газоні, він подався у спортивну журналістику: видавав власний журнал, написав автобіографію «Все життя у футболі».
Бьюкен, працюючи спортивним журналістом, з колегами запровадив премію «Футболіст року». Першим, кого нагородили почесним призом, став сер Стенлі Метьюз.
Роберт Пейслі (1919-1996), Англія
Виступав за: «Бішоп Окленд», «Ліверпуль»
Досягнення: чемпіон Англії (як гравець), трьохразовий володар КЄЧ, володар КУЄФА та Суперкубку Європи, шестиразовий чемпіон Англії, трьохразовий володар Кубку Ліги (як тренер)
Найтитулованішого коуча «червоних» юнаком мобілізували до британської армії. Вже будучи зарахованим до королівської артилерії, він примудрявся на велосипеді добиратися на власні матчі. Існує версія, що футбол врятував Пейслі від загибелі. Трапилося це таким чином. Його частину направляли воювати проти японців. Роберта, зважаючи на його спортивні заслуги, лишили в Англії. Згодом частина Пейслі буде знищена або потрапить до імперського полону. А японці полонених не надто шкодували.
Пороху Пейслі таки довелося понюхати. На перших порах майбутній тренер воював у складі 8-ої армії на Північноафриканському театрі воєнних дій. У спекотному Єгипті Боб водив вантажівку, паралельно освоюючи протитанкову гармату. Навіть під час авіанальоту отримав легке поранення ока. Не обійшли Пейслі стороною операція «Хрестоносець», друга битва за Ель-Аламемейн… Після Африки Боб опинився на Сицилії. Після чого його бойовий шлях проліг до Італії. Певно у Boot Room, за чашкою міцного чаю (а можливо і чого міцнішого), Пейслі неодноразово розповідатиме Біллу Шенклі й Джо Фегану (служив у королівському ВМФ), як він, наче вождь вестготів Аларіх, на танку в’їжджав до древнього Риму.
Бог врятував Пейслі від ворожих куль, аби він у 1977-ому повторив свій тріумфальний похід на Рим.
Фріц Вальтер (1920-2002), Німеччина
Виступав за: «Кайзерслаутерн», аматорські французькі клуби (грав за них під час військової служби), 61 матч за збірну ФРН
Досягнення: чемпіон світу, двохразовий чемпіон ФРН, десятиразовий чемпіон Оберліги
Доля Фріца Вальтера воістину унікальна! Екранізація його життя за рівнем драматизму гідна перевершити найбільш культові голлівудські стрічки. Загалом родина Вальтерів виховувала трьох синів: найстаршого Фрідріха, середульшого Людвіга та найменшого Отмара; а також двох сестер: Соню і Гізелу. Всі троє хлопчаків з дитинства займалися футболом, але цим заняттям на хліб собі зароблятимуть тільки Фріц з Отмаром. До слова, найменший брат складе компанію найстаршому під час фіналу чемпіонату світу.
Вперше тренер збірної Зепп Гербергер викликав юного нападника «Кайзерслаутерну» на гру проти Румунії. Фріц віддячив наставнику за довіру хет-триком. Трапився результативний дебют 1940 року.
Роком раніше Німеччина вторглася до Польщі, а через трохи і до інших держав... Людські ресурси країн Осі були не безкінечні, і до вермахту призвали Людвіга та Фрідріха. На східному фронті майбутній чемпіон потрапив у полон. У таборі, що знаходився на території історичної області Мармарощина (нині територія Румунії) він зустріне свого «брутера» Людвіга. Далі візьму цитату з книги Владіміра Малова «100 великих футболістів»: «Дуже ймовірно, що майстерність футболіста врятувала його від смерті, а від пересилки до сибірських таборів – точно. Історія, яка трапилася з Вальтером у таборі для військовополонених на кордоні України з Угорщиною – зайвий доказ того, що футбол єднає людей навіть під час війни.
Випадково у таборі з’явився футбольний м’яч, і полонені, в очікуванні ешелону, який повіз би їх до Сибіру, розпочали пасуватися. Вальтер виконав з м’ячем кілька яскравих трюків. Це помітив охоронець-угорець. Запитавши як звати віртуоза, угорець мало не зомлів: він бачив Вальтера на футбольному полі у Будапешті, де збірна Німеччини 3 травня 1942 року грала із Угорщиною (3:5 перемогли німці, а Фріц зробив дубль, – авт.). Так про футболіста німецької збірної дізнався і комендант табору (На прізвище Жуков, але не той, що Георгій – авт.), капітан радянської армії. Комендант розпорядився викреслити Вальтера із списку військовополонених, які повинні були вирушати до Сибіру, і наказав нагодувати німця. У капітана були свої плани: у частині існувала своя футбольна команда, що змагалася з іншими частинами, а гравець німецької збірної зміг би її суттєво підсилити. Так що деякий час Вальтер виступав за команду радянської частини, при цьому приховуючи своє німецьке походження.
Врешті-решт, як подяку за матчі, комендант видав Вальтера (Людвіга також, – авт.) за француза та відпустив на волю. Цим благородним вчинком він повернув футболіста до великого спорту».
Четвертого липня 1954 року швейцарський Берн прийматиме фінал чемпіонату світу. Британський арбітр Лінг розвів по різні сторони поля німецьку «маншафт» з її «шпільмахером», капітаном Фріцом Вальтером та угорську «араньчапат» з Пушкашем й Хідегкуті. Але це вже зовсім інша історія…
Бернхарт Карл Траутманн (1923-2013), Німеччина
Виступав за: «Сент Хеленс Таунс», «Манчестер Сіті», «Веллінгтон Таун»
Досягнення: володар Кубку Англії, гравець року Англії
Уродженець Бремену і бравий парашутист Рейху став своїм парубком у Англії (до речі, раджу до перегляду фільм про міцну дружбу між німецькими і британськими пілотами – «Білий полон». Стрічку знято на основі реальних подій).
Зустрівши початок війни у Польщі, Берт встиг відзначитися, але не під час битви – за невдалий жарт його на кілька місяців запроторили до в’язниці. У жовтні 1941 він приєднався до 35-ої піхотної дивізії, яка знаходилася поблизу Дніпропетровська. Сьорбнувши горя на Східному фронті, Траутманн потрапив на Західний театр війни. Дивом вціливши після жахливого бомбардування та ризикуючи бути розстріляним своїми за дезертирство, десантник вирішив дістатися до рідного Бремену. У закинутому сараї його і застукали двоє американців. Піднявши руки, Берт вийшов з будови, і… не встигли янкі оком моргнути, як полонений перескочив через паркан. Прудкого німця знову піймали, тепер британці. Англійці не розстріляли майбутню «зірку» Манчестера, а помістили полоненого до спеціалізованого табору. Згодом Берта з Бельгії відправлять до Британії, до схожого табору. Як і до війни, у неволі Траутманн буцав собі м’яча. Щоправда, польовим гравцем. Під час одного матчу він зазнав травми і став у ворота – один з ключових моментів його життя! Після закінчення війни Берт не виявив бажання повертатися до Німеччини, а залишився працювати на англійській фермі. Тим паче, на новій батьківщині колишній парашутист зустрів своє кохання.
Керівництво «Сіті», шукаючи заміну кіперу Френку Свіфту, запросило до Манчестеру «зірку» напівпрофесійної команди. Такий крок «міщан» зустрів рішучий опір серед фанатів команди. Нечувана річ: англійський клуб хоче підписати вояка Люфтваффе! Проте чудова гра німця змінила гнів публіки на милість. Підтримували новачка і партнери, зокрема капітан команди Ерік Вествудзаявляв: «Війни у роздягальні не існує». Нехай і часом траплялися болісні уколи, як, приміром, сім «банок» від «Дербі». Ось ще одна неймовірна історія із життя цієї непересічної особистості. У 1950-ому «МС» мав виїзну гру з «Фулхемом». Якщо на перших хвилинах лондонці гукали до кіпера суперників: «Нацист!», то після фінального свитка глядачі стоячи аплодували!
Через п’ять років «Сіті» програє фінал Кубка Англії «Нюкаслу», аби через рік вирвати цей трофей з рук «Бірмінгема». Думаю вам відомо, що Берт догравав фінальний поєдинок із зламаною шиєю. І лише через кілька днів лікарі надали мужньому воротарю кваліфіковану допомогу. Ветерану Другої світової, нагородженому Залізним хрестом, було не звикати до болю. Як фізичного, так і морального. Віддавши «міщанам» п'ятнадцять років життя, Траутманн тренував збірні Бірми, Танзанії, Ліберії, Пакистану. Легендарний кіпер дожив до глибокої старості, померши у іспанській Валенсії.
У процесі підготовки блогу переглянув на клубному сайті «МанСіті» відео, орієнтовно 2009-11 років. Так от, на тих кадрах інший відомий кіпер Шей Гівен влаштовує дідусеві Берту екскурсію тренувальною базою «міщан». Наприкінці ролику Траутманн виходить на газон «Етіхаду», де вщент заповнений стадіон очікує на чергову гру своїх улюбленців. При появі кіпера-легенди, якого тут ненавиділи, а згодом обожнювали, всі фанати дружньо піднімаються, аплодуючи розчуленому кумиру. Ну як можна самому не пустити скупу чоловічу сльозу?
P.S. Ви знали, що Траутманн став найпершим англійським спортсменом, який вдягався у «Адідас»? Все завдяки дружбі з засновником бренду Адольфом Дасслером. А ще кумиром ветерана війни вважався угорський кіпер Дьюла Грошич.
Німецька десантура в польоті: Берт Траутманн парирує м’яч
Шей Гівен і Берт Траутманн на заповненому «Етіхаді»
Андрій Соколовський
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
