Напередодні гри з «Генгамом» киянам не завадить згадати помилки 30-річної давності.
«Сент-Етьєн», «Ланс», ПСЖ, «Бордо», «Ліон"… На п’ятьох у цих представників французького чемпіонату 28 (!) чемпіонських титулів. То славні команди, з якими в своїй довгій єврокубковій історії зустрічалася команда київського «Динамо». «Сент-Етьєну» кияни програвали ще в часи розквіту Блохіна-гравця в чвертьфіналі Кубка Європейських чемпіонів сезону 1975/76; «Ліону» український гранд поступався в групі Ліги чемпіонів 2006/07. З ПСЖ у «Динамо» аж три дуелі, з яких успішна тільки одна (в рамках чвертьфіналу Кубка УЄФА 2008/09). «Бордо» кияни досить несподівано поступилися в Лізі Європи в сезоні 2012/13 на стадії 1/16-ї фіналу… Єдина команда з цього списку, кому кияни не програвали – то «Ланс». З чемпіоном Франції 1998-го року, а нині аутсайдером Ліги 1, «Динамо» зустрічалося на груповому етапі Ліги чемпіонів 1998/99. Домашня нічия і виїзна перемога 3:1 стали гідним здобутком киян в тій дуелі.
Але список французьких суперників «Динамо» не повний… Була ще дуель з таким собі «Лавалем» – з командою з маленького провінційного містечка, котре знаходиться на заході Франції, на перетині історичних областей Бретань, Нормандія і Анжу. Ця команда ніколи не ставала чемпіоном Франції. Ба більше: вона має в своїй історії тільки 13 сезонів в елітному французькому дивізіоні і 5-те місце як краще досягнення у Лізі 1. Великих перемог у «Лаваля» дві – в Кубку французької ліги колектив тріумфував у 1982-му році, а потім – в 1984-му. Власне, здобувши право виступити в Кубку УЄФА 1983/84, лавальці в першому ж раунді турніру зійшлися з київським «Динамо». Після нічиєї 0:0 у Києві, французи дуже несподівано тріумфували вдома 1:0.
Та перемога стала історичною для скромної команди. В наступному раунді «Лаваль» поступився віденській «Аустрії», тож звитяга над київським «Динамо» назавжди увійшла до історії цього клубу як незабутній єврокубковий тріумф.
І як перед матчами «Динамо» проти «Генгама» не згадати цю сторінку з історії київського клубу? «Генгам», звісно, не «Лаваль», але теж команда далеко не з передовиків. Бретонці грають 12-й сезон у Лізі 1 і мають в своєму тріумфальному списку всього-на-всього дві перемоги в Кубку Франції.
Кубок УЄФА 1983/84. 1/32 фіналу
1-й матч
14 вересня 1983-го року. Київ. 19:00
Стадіон: Республіканський. 49 800 глядачів
Головний арбітр: Еркан Вексель (Туреччина)
«Динамо» (Київ, СРСР) – «Лаваль» (Франція) 0:0
«Динамо»: Михайло Михайлов, Олег Кузнєцов, Сергій Балтача, Валерій Черников, Анатолій Дем’яненко, Володимир Лозинський, Леонід Буряк (Олександр Заваров 65), Андрій Баль, Віктор Хлус, Вадим Євтушенко, Олег Блохін
Головний тренер – Юрій Морозов
«Лаваль»: Жан-Мішель Годар, Люк Перар, Жан-Марк Мітон, Мішель Сорен, Патріс Бозон, Жан-Поль Рабьє, Курт Янк, Тьєррі Гуде, Ерік Стефаніні, Жозе Суто, Умар Сене (Робер Біге 86)
Головний тренер – Мішель Ле Мілінер
Попередження: Віктор Хлус 89 – Умар Сене 84
Не часто в історії українських клубів бувало таке, що міжнародні матчі розглядалися як можливість покращити свій психологічний стан після невдач в національній першості. Те протистояння з «Лавалем» відігравало для «Динамо» саме таку роль. Кияни переживали важкі часи: ряд невдалих матчів в чемпіонаті СРСР вибили «динамівців» з колії. Плюс до всього, тяготила зміна поколінь. Лідери тогочасного «Динамо» – Блохін, Буряк, Хлус – потрохи відходили на задній план, а молодь не поспішала тіснити нестаріючих ветеранів.
А тут «Лаваль» – скромна за абсолютно всіма мірками команда… Рідний стадіон, прекрасна осіння погода, чималі амбіції, хороший настрій. Цей вечір наче був створений для того, щоб київське «Динамо» прогриміло своїм класом в рамках міжнародного турніру. Юрій Морозов ризикнув побудувати команду в формації з трьома нападниками. Блохін, Євтушенко та Хлус – то була грізна сила в чемпіонаті Радянського Союзу, хоча на той час двоє з трьох нападників були далеко не в кращих своїх кондиціях. Блохін втратив колишні різкість та запал і мимовільно тяготив до гри у відтяжці; Хлус ще тільки-но оклигав від довготривалого лікування.
В поганій формі перебував і Леонід Буряк – ще один стержень, на якому трималося «Динамо» кінця 70-х – початку 80-х років. Втім, незважаючи на такі проблеми, кияни грали дійсно як фаворити. З самого старту поєдинку на французькі ворота обрушився шквал атак. Буряк з Блохіним розіграли комбінацію і вивели на удар Хлуса – не точно. Кілька кутових поспіль; черговий удар Хлуса – захист «Лаваля» ніяк не міг заклеїти щілини. Але «динамівці» були надто грубими, щоб просунутись крізь ті щілини і вразити ворота Жан-Мішеля Годара.
Французи навіть не думали про контргру. Навіть номінальні нападники «Лаваля» – двоє легіонерів сенегалець Умар Сене та німець Клаус Янк - працювали більше з думками про захист. Їхні маневри перед штрафним майданчиком «Динамо» не спричинювали абсолютно ніякої загрози воротам Михайла Михайлова, але тримали в скованому стані захисників київської команди, не даючи змоги їм підключатися до наступу. Втім, кияни попереду справлялися й без допомоги оборонців. На ворота французів накочувалися лавини атак, але не було головного – не було голу. Спочатку лавальці нервували, але потім, коли взяв себе в руки капітан команди, потужний стоппер Патріс Бозон, всі спроби українців розбивалися наче хвилі об скелю. В рідкі моменти, коли та захисна скеля давала тріщини, чудово грав голкіпер Жан-Мішель Годар.
Так і проходив матч, аж поки кияни не втомилися… Хвилини з 25-ї – 30-ї «Лаваль» вирівняв ситуацію і захищався вже не так боязко. В атаку французи не ходили (за перший тайм – тільки один прицільний удар в бік воріт Михайлова і жодного кутового), але й від своїх володінь гру відтиснули.
З початком другого тайму «Динамо» заграло новими барвами. Знову атаки, знову наповнені спортивною злістю спроби, але знову без результату. Ближче до завершення матчу гра киян звелась до примітиву – проходи по центру майже без використання флангів. Жан-Мішель Годар думками був завжди на крок попереду своїх суперників і цього вечора майже 50 тисяч глядачів на Республіканському стадіоні аплодували йому.
0:0 – обнадійлива по грі, але незручна по рахунку нічия. «Динамо» не змогло забити французам вдома бодай голу, але надію на те, що все буде гаразд, своїм вболівальникам подарувало.
Кубок УЄФА 1983/84. 1/32 фіналу
Матч-відповідь
28 вересня 1983-го року. Лаваль. 19:00
Стадіон ім. Франсіса ле Вассера. 20 000 глядачів
Головний арбітр: Ульріх Ніфенеггер (Швейцарія)
«Лаваль» (Фрація) – «Динамо» (Київ, СРСР) 1:0
Гол: Жозе Суто 34
«Лаваль»: Жан-Мішель Годар, Люк Перар, Жан-Марк Мітон, Мішель Сорен, Патріс Бозон, Жан-Поль Рабьє, Тьєррі Гуде, Курт Янк (Джекі Пайяр 86), Ерік Стефаніні, Жозе Суто, Умар Сане
Головний тренер – Мішель Ле Мілінер
«Динамо»: Михайло Михайлов, Олег Кузнєцов, Сергій Балтача, Василь Євсєєв, Анатолій Дем’яненко, Володимир Лозинський, Леонід Буряк (Михайло Олефиренко 28), Андрій Баль, Олександр Заваров, Вадим Євтушенко, Олег Блохін
Головний тренер - Юрій Морозов
Попередження: Володимир Лозинський 36
Драма і грандіозний спектакль в одному матчі… Драма для «динамівців» з їх посередньою грою і відміненим чистим (принаймні, так говорять) голом Євтушенка, і спектакль для лавальців, які проводили перший в історії єврокубковий домашній матч. 20-тисячний стадіон вмістив навіть більше глядачів, ніж міг відповідно до технічних характеристик. Майже половина міста (в Лавалі на той час проживали приблизно 55 тисяч осіб) зібрались цього вечора на футбол…
Французи непохитні. «Будемо грати так само, як у Києві, а потім ... Потім подивимося« ... – холоднокровно заявив наставник господарів, натякаючи, що ніхто, незважаючи на домашній статус поєдинку, не збирається ув’язуватись з «Динамо» у відкритий футбол. В Києві «автобусна» тактика принесла французам результат, тож на щось подібне «леопарди» надіялись і вдома. «Буде важко, але ми переможемо« – сказав як відрізав капітан «Лаваля» Бозон…
Справді, французи вийшли на матч в тому ж складі, що й двома тижнями раніше у Києві. В «Динамо» було кілька змін. А ще Юрій Морозов був вимушений робити ранні корективи, бо Леонід Буряк випадав з гри: і в атаці не допомагав, і захисникам своїм не полегшував життя, постійно губившись десь в середині поля. Щоправда, вихід Олефиренка суттєво ситуації не змінив.
Силове перетягування канату на старті поєдинку виграли французи. Виборовши м’яча і територію, лавальці змушували киян помилятися: неточні передачі, провали в захисті, відсутність контратакуючої гри віщували «Динамо» проблеми. І ті проблеми знайшли киян на 34-й хвилині, коли фатально помилився Євсєєв, не зупинивши в цілому не дуже хитрий прохід Сене в штрафний майданчик «Динамо». В’юнкий африканець «забуксував» на Сергієві Балтача, але м’яча підхопив Рабьє і хитро відпасував вздовж воріт на Суто. Миттєвий удар головою – 1:0.
Автор переможного голу - Жозе Суто
Після того кияни заграли інакше, але й французи не вчора народилися. Миттєве згортання всієї «атакуючої техніки» – і лавальці вже майже всім складом допомагають неперевершеному Годару, який, до слова, тільки в тому сезоні потрапив до команди. На 45-й хвилині «динамівцям» все-таки вдалося відправити м’яча за спину габаритному голкіперові, але піднятий боковим арбітром прапорець опустив киян на землю. Що там було – загадка й досі. Чи то офсайд, чи то десь арбітри поштовх вгледіли. Ні очевидці подій, ні телеглядачі так і не змогли сказати, що саме неправомірного судді побачили в епізоді, коли Євтушенко, випередивши опонента, коротким кивком голови спрямував м’яча в сітку французьких воріт після флангової подачі Заварова.
Але вішати всіх собак на арбітрів кияни права не мали. У них було ще цілих 45 хвилин, щоб таки забити гол непоступливим французам. Другий тайм матчу-відповіді нагадав київський поєдинок: швидкий, агресивний футбол українців не приносив «Динамо» дивідендів тільки через прямолінійність. Годар був занадто хороший, щоб підловити його такими примітивними прийомами. Фінальний свисток – і одна з найбільш епічних поразок в історії київського «Динамо». «У напруженому першому таймі ми були нітрохи не гірше киян. Хлопцями я задоволений. Кращі - Сане, Суто, Стефаніні, які створили для захисників «Динамо» чимало проблем. Кияни діяли потужно, методично, але важкувато. А з точки зору тактики досить примітивно« - післяматчевий коментар головного тренера «Лаваля» якнайкраще виразив всі «барви» гри «Динамо» в тому протистоянні.
Наступний єврокубковий сезон (1984/85) кияни пропустили, бо в чемпіонаті СРСР зайняли занадто низьке місце. А в кампанії 1985/86 був тріумф – «Динамо» виграло Кубок Кубків. То до керма команди повернувся великий Валерій Васильович Лобановський.
Історії властиво повторюватися. Але дуже хочеться, щоб в протистоянні з «Генгамом» команда київського «Динамо» не припустилася помилок тридцятирічної давнини.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
