Відомий коментатор Віктор Вацко відповідає віце-президенту «Говерли» Олександру Шуфричу.
За 15 років кар’єри футбольного телекоментатора мені не звикати до атак ображених вітчизняних футбольних діячів. Ситуації були різні. Часом під впливом аргументів опонента доводилось просити вибачення. Частенько бувало, що навіть дуже поважні персони українського футболу, вислухавши мої пояснення, просили вибачення за власні емоції. Це — життя, це частина нашої в ньому роботи. І в житті, як відомо, не помиляється лише той, хто нічого не робить.
Після недільного матчу «Ворскла» — «Говерла» із коментатором поєдинку стосунки захотів з’ясувати віце-президент ужгородського клубу Олександр Шуфрич. Міг у приватному порядку, в телефонному режимі, але вирішив, так би мовити, на весь білий світ, через соцмережу Твіттер.
На запитання Олександра Несторовича я, у свою чергу, вирішив дати відповіді тут.
ПИТАННЯ № 1-2
Це був банальний заурядний матч середняка української Прем’єр Ліги з аутсайдером. Відповідним був і футбол. Мене особисто розчарували обидві команди, особливо, у першому таймі. Від «Ворскли» насамперед очікував більш послідовного та змістовного в атаці футболу. Але бодай іноді доволі цікаві з точки зору взаємодії футболістів комбінації у господарів виходили. Як, наприклад, та, що призвела до першого голу у ворота Коваля.
У «Говерли» ж за весь матч був один гольовий момент, що його створили і водночас змарнували завдяки своїм індивідуальним діям Гришин і М’якушко.
Як пояснити той футбол, у який грає ужгородська команда? Як пояснити її вразливість в захисті та нездатність на бодай щось схоже на конструктивну командну роботу в атаці? Зазвичай у такій ситуації виникають запитання до якості роботи тренерського штабу — мовляв, нездари.
Але з іншого боку, як тренерський штаб повинен керувати гравцями, які протягом сезону фактично жодного разу не отримували зарплатні? Яку мотивацію для них повинен знаходити головний тренер? Яка мотивація працювати «через неможу» у складній ситуації у футболістів орендованих, які знають, що у цьому клубі вони лише на кілька місяців? Зрештою, який тренерський штаб здатен поставити належну команду гру групі футболістів, яка перманентно із тижня в тиждень змінюється? Жоден!!! Навіть той, що має вибір із топових гравців світового рівня. У «Говерли» таких і близько немає. І бути не може.
Навряд чи в Україні є команда, за яку за півтора роки (чотири трансферні вікна) зіграли б понад 50 (!!!) різних футболістів. А В’ячеслав Грозний що був ідейним натхненником постійних кадрових пертурбацій і на попередніх своїх місцях української тренерської роботи, уже неодноразово у власних інтерв’ю згадував про таке поняття як нестабільність складу в контексті невдалої та невиразної гри «Говерли».
Що собою являє нині клуб «Говерла»? Ні школи, ні власних вихованців, ні інфраструктури із найнеобхіднішим для тренувань та відновлення футболістів бодай першої команди — нічого!
Звичайно, як варіант, шукаючи причини невдач, і знімаючи відповідальність з себе, можна звинуватити когось у «здачі» матчу. І такі ситуації теж непоодинокі у тій же «Говерлі». Історія минулого сезону після програного матчу у Львові «Карпатам» набула розголосу. Потім неодноразово траплялися ситуації, коли діставалося захисникам і воротарям. Той же Олександр Надь — не побоюсь цього слова, легендарна постать для нинішньої «Говерли» — на півроку забув про футбол у нинішньому сезоні зовсім не через травму, а, радше, через чиюсь бурхливу фантазію.
Зрештою, уже цьогоріч після матчу із запорізьким «Металургом» на твіттер-сторінці Олександра Шуфрича з’явились два такі повідомлення:
Але, як відомо, те, що дозволено Юпітеру, коментатор у власних припущеннях дозволити собі не може — без досвіду протистоянь у судових інстанціях лозанщини дуже легко перетворитися на банального бика.
ПИТАННЯ № 3
Це теж цікавий момент. Особливо в контексті питання «а судді хто?»
Що собою являє нині клуб «Говерла»? Ні школи, ні власних вихованців, ні інфраструктури із найнеобхіднішим для тренувань та відновлення футболістів бодай першої команди — нічого! І це в екологічно чистому краї багатющому на здорових здібних хлопчаків! Краї, що традиційно давав українському футболу великих талантів! Скільки їх зараз виступають за «Говерлу», чи стукають у двері першої команди?
І якщо говорити про створення, то, мабуть, варто відкотитися на півтора року назад — у літо 2013-го, коли з приходом на тренерський місток «Говерли» В’ячеслава Грозного, до скромного клубу стали стікатися буквально рікою досвідчені і просто космічно високооплачувані за мірками історії футбольного Ужгорода гравці. Велика кількість футболістів із високим рівнем зарплатні (поки що я не наводитиму конкретні цифри, щоби нікого не шокувати), багато з яких виявилися банально зайвими для команди, оскільки просто дублювали позиції один одного (9 нападників у заявці навіть «Челсі» з «Реалом» не мають). Чи не внаслідок такого «планування» і «створення» «Говерла» перетворилася у головного боржника українського футболу? Чи не відтоді й почалися серйозні фінансові питання до клубу? Чи не відтоді беруть свої витоки судові справи стосовно невиконання умов контрактів? Одна справа, якби амбіції та фінансові інвестиції знайшли відображення у турнірній таблиці, але ж і цього не сталося.
Тому, вибачайте, але на перший погляд те, що за останні півтора року відбувається у «Говерлі» виглядає не створенням чогось матеріального і перспективного, а банальним місцем споживання коштів, які виділяє (ну, чи мав би виділяти) інвестор. І дай Боже терпіння і любові до футболу Нестору Івановичу, оскільки це творіння дедалі більше і відвертіше перетворюється на безперспективне викидання грошей у трубу.
Адже на виході на даний момент він зараз має команду із мільйонними боргами, кількома судовими справами, що вкупі створюють величезний ризик неотриманя професійної ліцензії ФФУ на наступний сезон, ну і складом, на 70% зібраним із футболістів, які належать іншим клубам, а, відтак, не є активом «Говерли» і тренером, який публічно в інтерв’ю заявляє, що покине свою посаду, як тільки отримає цікаву пропозицію від іншого клубу.
ПИТАННЯ № 4
Питання взаємоповаги — дійсно дуже актуальне. Саме тому, коли мені доводиться щось чи когось критикувати, я завжди намагаюсь робити це аргументовано. Критика — аж ніяк не є ознакою неповаги. І розумна людина це прекрасно розуміє.
Дуже хотілося б, щоби і з боку керівництва «Говерли» словосполучення «уважать работу... тренеров и игроков» залишалось не лише красивою фразою, повчальною для журналістів. Адже невиконання підписаних на папері контрактних зобов’язань виявленням поваги назвати якось язик не повертається.
P.S.: Працюючи у ФК «Карпати», після одного із гострих інцидентів, я завів собі звичку. Після матчів, особливо тих, що завершилися невдало для команди, я вимикав телефон. Щоби на емоціях комусь не висловити чи не написати у соцмережах чогось зайвого. Дуже допомагало. Емоції з часом влягалися, а багато речей сприймалися абсолютно не так, як в час, коли у голову бив адреналін. Можливо, це дієвий рецепт не лише для мене?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
