«Футбол 24» поспілкувався з легендарним ліберо, символом «Карпат» і «Металіста», володарем Кубка СРСР-1969 Ростиславом Мирославовичем Поточняком.
Про відкриття нинішнього чемпіонату України, лідерство «Динамо», демарш гравців «Метала», проблемах росту львівського клубу і зарплатах радянських футболістів – у нашому сьогоднішньому інтерв’ю.
- Ростиславе Мирославовичу, в пам’яті ще свіжі емоції від поєдинку «Карпат» і «Дніпра». Швидкий гол Калініча став визначальним?
- Так однозначно сприймати той забитий м’яч не можна, адже попереду була ще вся гра. Хоча він мав певне значення, адже починати з «мінус один"… Переломити хід поєдинку, коли програєш «Дніпру» - дуже і дуже складно. «Синьо-біло-блакитні» непогано стартували у весняній частині УПЛ і Ліги Європи, набрали форму, тому «Карпатам» було непросто.
Якщо взяти до уваги матч з донецьким «Металургом» минулого тижня, то «леви» виглядали більш «струнко», був присутній цікавий ігровий малюнок. А ось проти «Дніпра» не вдалося, чогось забракло. Гра вийшла напруженою, але не дуже видовищною, тому поки важко судити про рівень львівського клубу. Біда «Карпат» в тому, що вони не мають попереду яскраво вираженого бомбардира, який міг би власними зусиллями вирішити проблему взяття воріт.
- Враховуючи доволі активний другий тайм, чи награли «Карпати» на нічию?
- Звісно, по змісту гри «Карпати» цілком влаштував би нічийний рахунок. Хотіли відігратися, але… Напевно, «Дніпро» тримав у підсвідомості четверговий матч з «Аяксом», хоча тільки підопічні Маркевича можуть відповісти на питання «Що вони там собі думали». В принципі, у гостей особливо нічого і не вийшло в той день, але при 1:0 «дніпряни» зробили ставку, аби не пропустити – тому мають бути задоволені.
- Ваш товариш Мирон Маркевич на післяматчевій прес-конференції зазначив, що йому імпонує молодий і амбітний колектив, яким керує Ігор Йовічевіч, і додав: треба дати час, аби львівська команда притерлася між собою і заграла. З іншого боку, страждає результат: «Карпати» вже опустилися на останнє місце. Як вважаєте: треба почекати чи навпаки – слід бити на сполох?
- Я думаю, що «Карпати» вже визначилися у своєму подальшому напрямку дій. Вони роблять ставку на власних вихованців, молодь - і це правильно. Так, поки немає результату, але вже пробиваються гарні паростки. Треба чекати. Будемо сподіватися, що з часом молоді футболісти «Карпат» заговорять на повний голос і ми будемо мати пристойний результат.
Звичайно, треба і когось запрошувати, адже на кожну позицію своїх не виховаєш. При цьому не можна робити акцент на варягів, тим паче, ви самі бачите, яким покаранням для клубу (в тому числі і очковим) це може відгукнутися.
Дуже прикро, що ми йдемо на останньому місці. То нам честі не робить. Чотирнадцята сходинка – не для Львова. Це не катастрофа, але десь близько. Але життя не закінчується, ситуація не безнадійна, тому треба з неї знаходити вихід.
- Теперішній клубний курс Вам імпонує?
- Так! Вважаю, що ще давно треба було звернути увагу на досвід таких клубів, як «Аякс». Ми ніби і знаємо про їхню академію, але дуже мало. Якщо робиш ставку на власних вихованців, піднімаєш на ноги молодь, то не слід перетримувати футболістів – треба вміти їх відпускати, аби вони розвивалися, а виручені гроші далі вкладати в свою академію. Є можливість когось вигідно продати – треба нею користуватися. Але при цьому не пускати отримані гроші на побудову власного п’ятиповерхового особнячка.
На жаль, нам важко іти шляхом Англії чи Іспанії, де клубні бюджети вимірюються захмарними сумами. Але основні принципи їхньої роботи треба переймати. Серед наших дітей є чимало здібних футболістів, зараз ми вже маємо власних сильних випускників. Інша справа, що дехто після виходу зі школи з часом не стає кращим, не розвивається, а то й взагалі котиться донизу…
- Хтось з нинішньої «карпатівської» молоді Вам подобається?
- Я зараз нікого не хотів би виділяти. В нас є хороші футболісти. Просто їм треба дати час. А ще потрібна довіра: буває, що у юного хлопця гра може не піти, але це не означає, що його потрібно десь заховати якнайдалі і не показувати людям. Треба довіряти! Проста тренерська істина: «Якщо хочете, щоб футболіст зміг проявити себе - він повинен грати, а не гріти лавку і дивитися, як інші бігають по полю».
- Чи вважаєте Ви таку політику єдино вірною? Чи не потрібно запросити в команду досвідчених гравців-"дядьків», які власним авторитетом поведуть молодь за собою? Я маю на увазі виконавців калібру Назаренка, приміром.
- Я більш ніж переконаний, що такі футболісти повинні бути. В кожній лінії треба мати по хорошому зрілому гравцю, який здатен повести команду за собою, своїм прикладом показати, як потрібно діяти в тій чи іншій ситуації. Однією молоддю багато не награєш, юнаки мають біля когось набиратися досвіду, вчитися, як це є в інших галузях життя.
- Трохи вище Ви зачепили наявність у «Карпат» гострої проблеми на позиції центрфорварда. Нині дехто вже відчуває ностальгію за Гладким, якого вболівальники свого часу «ласкаво» називали «деревом» і «третьою стійкою"…
- Якщо говорити про Гладкого, то він дійсно мав багато моментів, що є показовим для нападника, але необхідного рівня реалізації в Сашка не було. Проте, завжди відчувалося, що на полі є небезпечний нападник. Виховати хорошого бомбардира – взагалі дуже складно. Скоріше можна зробити захисників, хавбеків. Та й це вроджене… Треба плідно попрацювати в тому напрямку.
«І вони ще бідкаються!»
- Ще один клуб, який вам не байдужий – «Металіст». На тижні ми мали змогу спостерігати дві серії його протистояння з «Шахтарем». Як для команди, яку зібрали з миру по нитці, харків’яни продемонстрували непоганий результат?
- Так, проти донецького клубу вони зіграли досить пристойно, особливо у суботньому матчі. Можливо, «Шахтар» в деякій мірі недооцінив свого суперника, провів не найкращу свою гру. За що, фактично, і поплатився. Другий матч можна класифікувати як такий, в якому «гірники» програли битву за чемпіонство. Тепер кияни мають відкриту пряму дорогу до «золота».
Мені важко говорити про те, яка доля чекає на «Металіст"… Таке місто, як Харків, мусить мати свою професійну команду! Місцевий футбол був одним із першопрохідців у цьому спорті. Розумію, що після зоряних часів, коли в першій столиці була дуже пристойна команда, яка гідно представляла країну в єврокубках, перебудуватись і звикнути до нинішніх реалій важко. Поживемо-побачимо…
- Відрив «Динамо» від «гірників» вже сягнув сімох очок. Що має статися, аби «динамівці» втратити майбутнє чемпіонство?
- Думаю, що вже нічого не трапиться. Йдеться про те, що донеччани мусять всі поєдинки вигравати і не мають права загубити бодай одне очко. Після стількох років, протягом яких «біло-сині» не могли виграти чемпіонат, вони зроблять все від себе можливе і неможливе, аби перервати цю чорну серію. Ще є очний матч у Львові, де місцева публіка незважаючи на статус домашнього поєдинку для «Шахтаря» все рівно буде повністю на стороні «Динамо», і ми то прекрасно розуміємо.
- На чиєму боці перевага у боротьбі за другу сходинку, яка дасть право стартувати в кваліфікаційному раунді Ліги Чемпіонів?
- Моя думка: «Шахтар» буде вищий «Дніпра».
- Повернімося до «Металіста». Коли ви виступали, гравці отримували по 200, 300, 500 рублів, в той час як звичайні радянські працівники мали приблизно 80-120 на місяць. Зараз же професійний футболіст клубу УПЛ заробляє десятки тисяч доларів. Так, харків’яни мусять отримати зароблене. Але чи мають вони моральне право апелювати до того, що в них зовсім немає грошей? Як слід відноситися до демаршу гравців основи?
- Я не підтримую їхній демарш. Вони заробили немалі статки, тому могли дограти сезон на азарті. Мені неприємне це скиглення щодо відсутності грошей. Мовляв, наші сім’ї не мають що їсти. Соромно слухати. Коли простому роботязі, який дістає дві тисячі гривень на місяць, раптом цю суму затримують на кілька тижнів, – ось там дійсно біда, адже немає за що прожити.
Вважаю, що отих кілька місяців до літа слід було добігати, а вже в міжсезоння вирішувати усі свої питання: хочеш грати – грай, а як ні – тоді займайся вирішенням проблем. Не можна завчасно сходити з дистанції, не варто лити сльози. А те, що вони зараз сотворили… Особисто я до цього ставлюся негативно.
Гравець радянської вищої ліги мав фіксовану ставку: 250 рублів зарплати плюс надбавка у «червонець» за звання Майстра спорту. Футболісти були закріплені по різних підприємствах, завдяки чому отримували трохи більше. В середньому у «Металісті» разом з преміальними виходило 550 карбованців на місяць. «Карпати» платили приблизно стільки ж. Преміальні? Все залежало від рішення керівництва. Могли і по 100, і по 150 рублів дати в залежності від вагомості досягнутого результату.
- Чи стикалися ви з подібним демаршем гравців під час своєї насиченої кар’єри?
- І в «Карпатах», і в «Металісті» було щось схоже, але – все проходило набагато спокійніше. Ніколи не йшлося про те, що ми буцімто не будемо грати. Та й в ті часи особливо не «взбрикнеш». Просто ми нагадували про себе керівництву, яке нас кормило «сніданками» на всі запитання стосовно грошей.
Чим шантажували? Наприклад, у Львові стався такий епізод: у 1970-му році ми боролися за вихід до вищої ліги, а нам заборгували доплати за великий час. Ось гравці і пригрозили, що за два дні до матчу вони не будуть заїжджати на базу, а відправляться безпосередньо на гру (загальновживана практика підготовки у ті часи). Одного разу в Харкові місцеві хлопці були незадоволені, що команді невчасно привезли гроші, але конфлікт швидко закрили. Так, побурчали і все (посміхається).
- Після гри команду знову збирали на базі чи відпускали всіх додому?
- Переважно «карпатівці» розходилися по своїх хатах, але був такий період в середині 70-х, коли не було результату: шукаючу причину невдач і варіанти порятунку з кризи, нас після матчів почали відвозити в Брюховичі, де ми ночували, зранку робили вправи і вже тоді нас відпускали до міста. Але при насиченому календарі, коли ігри фактично відбувалися на третій-четвертий день, сім’ї ми не бачили. Бувало, після матчу вийдеш, біля автобуса обнімеш жінку, дітей по дупці вдариш – і знову на базу. Для молодих людей це дуже важко. Всі мають жити повноцінним життям!
- Хто для вас став відкриттям, віддушиною цього чемпіонату? «Олімпік» Санжара і Гельзіна, «Зоря» Вернидуба, «Динамо» Реброва…
- «Динамо» не є відкриттям тому, що їм на роду написано боротися за найвищі нагороди. Своєю грою і віддачею приємно здивував «Олімпік». Почали вони дуже погано, той матч з «Чорноморцем» (0:4) я бачив по телевізору. Навіть подумалося: «олімпійці» приречені… Виявляється, ця команда може постояти за себе.
- Абстрактне питання. Чи змінився Львів з приходом Ліги Чемпіонів?
- Для місцевих вболівальників все змінилося. У них є змога побачити кращі команди Європи, з'явився чималий ажіотаж, квитки розлітаються як гарячі пиріжки в мороз. Хоча, на ту ж «Баварію» потрапити було майже нереально. А що стосується приїзду до Львова донецьких вболівальників, то деколи спостерігається негатив з їхнього боку: живу в центрі і частенько бачу різні прояви невихованої і нездорової поведінки під час їх передматчевої «підготовки». При цьому львівський вболівальник продовжує любити свою команду – рідні «Карпати».
- Чому ж тоді «Україна» майже завжди порожня?
- Бо немає гри... Та й квитки дуже дорогі: при нинішньому рівні життя і теперішніх цінах вболівальник двічі подумає пере тим, аби викласти 50 чи більше гривень за відвідини живого футболу.
- Дехто полюбляє порівнювати атмосферу «України» і «Арени Львів». Чи доцільно це взагалі робити?
- Важко дати відповідь. Сама «Арена» мені дуже подобається. Інша справа – де вона побудована і як туди добиратися. Мені більше до вподоби атмосфера на стадіоні «Україна».
Я був дещо розчарований, коли відвідав матч «Шахтар» - «Баварія». Сиджу за спиною у Гвардіоли, дивлюся гру. І там мені було дискомфортно: поруч люди постійно пили пиво, щось їли, перегукувалися між собою, говорили по телефону – словом, займалися усім, але не головним: за футболом спостерігали ніби одним оком. Галасу було багато, але – щось не те… Ніби вони прийшли тільки для того, аби потім сказати: «Ось я на футболі був!».
- Кого обирає ваше серце, коли між собою грають «Карпати» і «Металіст»?
- Обидві команди важливі! І там, і там я мав хороший досвід виступів. Але все таки душа більше лежить до Львова: я тут виріс, «Карпати» дали путівку в життя. Хоча і Харків дуже імпонує.
А коли грають між собою – хай вирішують все без мене.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
