Нижче – інтерв’ю щасливого батька.
- Ви були поруч, коли почалися перейми?
- Аякже (сміється)! Трохи нервував, та не показував цього. Навпаки, підбадьорював Бруну, адже вона народжувала сама, говорив із нею, намагався заспокоїти. Відвіз її до лікарні, на щастя, усе пройшло добре – і 24 вересня сталася найщасливіша подія в моєму житті. Синочок народився здоровим та також добре почувався.
- Як його назвали?
- Даві. Без літери «д» вкінці. Хоча ім’я відповідає вашому Давид, адже це біблійне ім’я, португальською вимовляється без останньої літери. Як назвати малюка, вирішували разом із дружиною. У нас було кілька варіантів, та зупинилися на цьому.
- Які ваші перші враження в ролі батька?
- Емоцій дуже багато, причому різних! Та це й не дивно. Найкращий момент у моєму житті був, коли я вперше побачив сина та взяв його на руки. А коли він заплакав, у мене самого по щоках покотилися сльози! Словами передати це просто неможливо, це щось надзвичайне, зовсім особливе. Та я точно можу сказати, що заради таких моментів варто жити!
- Напевно, уночі спати не доводиться?
- Ну, звичайно, перший місяць завжди дуже непростий, дитина багато плаче, хоче або їсти, або на руки, або ще чогось, дитя є дитя, це нормально. Зараз уже все краще, з нами, як і раніше, моя теща, вона дуже допомагає, тому іноді я можу поспати спокійно. Крім того, у нас є няня, тож усе нормально.
- Можливо, скоро захочете другу дитину?
- Ви знаєте, раніше ми завжди уявляли свою сім’ю з двома дітьми. Подивимося, як упораємося з першим, реально оцінимо ситуацію, а далі буде видно, нехай пройде певний час.
- Ви чудово освоїлися в Україні, вивчили мову. А як пристосувалася ваша дружина?
- Мову я, дійсно, добре розумію, але ще не дуже добре говорю. Так само й Бруна – розуміє добре, а говорить трохи менше, тому що в неї, за великим рахунком, не виникає такої необхідності, адже вона більшість часу проводить удома, розмовляє лише з нянею, лікарями, масажистом, у магазині чи на вулиці. З цим вона може впоратися сама, а якщо щось не виходить, я допомагаю.
- Няня у вас українська?
- Так. Якій мові навчатимемо сина? Йому лише трохи більше п’яти місяців, ще рано про це говорити. У мене контракт із «Динамо» діє ще рік. Звичайно, дуже добре, коли дитина говорить і англійською, і португальською, і українською, адже це рівень культури. Звичайно, удома має звучати лише португальська, а на вулиці – інша річ. Англійська мова також дуже важлива.
- А як часто вас відвідують родичі в Києві?
- Не дуже часто, адже моя мама працює, вона кондитер, у неї невеличка фірма, тому там потрібна її присутність, тато також працює. А мама Бруни вже на пенсії, тому в неї більше вільного часу й вона частіше в нас гостює. Та й Бруні легше, коли мама поряд, вона може навчити її багато чому, що стосується піклування про дитину.
- Наскільки відомо, зараз ви займаєтеся реєстрацією дитини. Наскільки це складний процес для іноземців?
- Так, незначні проблеми існують: потрібно зібрати багато документів для міністерств, посольств тощо. Тому процес трохи затягується, ми витратили на це вже близько трьох тижнів і ще ніяк не закінчимо. Та ставимося до цього з розумінням. Думаю, якби громадяни України народжували в Бразилії, процес також був би довгим. Це нормально. Трохи допомагають друзі, трохи – консул Бразилії, він пояснює нам місцеві порядки й правила.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
