Форвард «Динамо» Дьємерсі Мбокані став заручником цілої низки обставин. Спочатку - стереотипів Олега Блохіна, потім – сприятливої ситуації в чемпіонаті України; далі – зміни стратегії клубу; і в кінці кінців – власного характеру.
Світле майбутнє не можна будувати без урахування досвіду, помилок, рецептів успіху з минулого. Йти вперед, не оглядаючись при цьому назад, значить – кожен раз ризикувати наступити на одні й ті ж самі граблі. Минуле – шлейф, який тягнеться за нами і який впливає на наше теперішнє і майбутнє. Шлейф, якого не можна позбутися, навіть якщо дуже цього хочеш.
Минулі заслуги – це те, що потрібно шанувати, цінувати, переповідати. Коли на носі річниця перемоги над фашистською Німеччиною та День пам’яті й примирення на честь усіх жертв Другої світової, минуле особливо звертає на себе увагу і вимагає шанобливого ставлення. Але… Одними тільки минулими заслугами ситий не будеш. Живучи одним тільки пройденим, не роблячи при цьому кроків вперед, рано чи пізно ти станеш заручником свого минулого і опинишся на вулиці. Шанобливий, але нікому не потрібний і не корисний.
Особливо важко поєднувати минуле з майбутнім у футболі. Гра, котра вимагає постійного росту, руху вперед і розвитку, безжально висміює минулі заслуги тих гравців, котрі своєму минулому надають аж надто великого значення, забувши при цьому про необхідність рухатися вперед. Дьємерсі Мбокані – форвард сильний за всіма параметрами. Можливо, найсильніший з нині діючих форвардів чемпіонату України. Але сильний – не означає перший. Загубивши відчуття реальності, Мбокані (або ж його оточення - ред.) важіль своєї долі віддав бувалим заслугам.
Мбокані став заручником цілої низки обставин. Спочатку - стереотипів Олега Блохіна, потім – сприятливої ситуації в чемпіонаті України; далі – зміни стратегії клубу; і в кінці кінців – власного характеру.
…"Я дуже люблю «Динамо». Я завжди граю з серцем за цей клуб. Але по останнього матчу повинно було бути помітно, що мене просто вбили морально"…
Стереотип Блохіна як фактор «морального вбивства» Мбокані
Дьємерсі перейшов до «Динамо» в статусі зірки другого масштабу. Тобто, умовним «Челсі», «Реалу» або «Баварії» цей нападник не був цікавий. А от команди калібру «Андерлехта», «Зеніта», «Базеля», «Динамо» – тобто, команди середнього європейського рівня – конголезць приваблював своїм гольовим чуттям, фактурою, потужною манерою гри і загартованістю. Так вийшло, що боротьбу за нападника виграло київське «Динамо» Олега Блохіна.
Нинішні заяви африканця про те, що він найкращий нападник київської команди – то «плоди роботи» Олега Володимировича. Тренер, який, будемо відвертими, очолюючи «Динамо», не вмів мислити стратегічно, не думав про далеке майбутнє, апріорі закріпив за Мбокані місце в стартовому складі, повністю відбивши в того бажання і потребу воювати за це місце. Блохін не довіряв Кравцю, не довіряв Ідейє, тож у Мбокані на рівні підсвідомості утвердилося почуття, що саме він найкращий нападник «Динамо».
Але довіра Блохіна – це не останній критерій визначення профпридатності того чи іншого гравця. До роботи заступив Ребров, під керівництвом якого по-новому розкрився Кравець, також старається розкриватися Теодорчик. І Мбокані банально опинився в полоні сформованих стереотипами Блохіна думок про те, що він (Мбокані) – кращий, а Ребров незрозуміло з якого дива довіряє форвардам, котрі поступаються йому у майстерності.
Такі думки кипіли в голові у Мбокані і рано чи пізно вони мусили спричинити вибух.
Сприятлива ситуація в чемпіонаті України як фактор «морального вбивства» Мбокані
Коли Мбокані прийшов до «Динамо», команда боролася за найвищі місця в чемпіонаті України, зате провально виступала у Європі. В групі Ліги чемпіонів «Динамо» не грало давно, а в Лізі Європи тільки мучилося з умовними «Генками», «Тунами» і «Бордо». Не було справжнього мірила, яке б могло відіграти для Мбокані роль поштовху до вдосконалення.
Конголезець, значно знизивши вимоги до себе, не виділявся в гірший бік на фоні партнерів в матчах Ліги Європи, оскільки в переважній більшості тих матчів блідо виглядала вся команда. А в чемпіонаті України Дьємерсі достатньо було темпу пішохода для того, щоб забивати умовним «Іллічівцям», «Говерлам» і «Карпатам». Відтак, зарплатня йшла, голи сипалися як з решета, а рівень Дьємерсі-нападника постійно знижувався. Сплеск активності припав на матчі Кубку Африки, де форвард дійсно проявив себе з найкращого боку. Проте, саме вояж до Евкаторіальної Гвінеї й заклав бомбу сповільненої дії, що здетонувала на початку травня у Києві.
Сам форвард парадоксально-згубної ситуації не помічав, але новий тренерський штаб «Динамо» швидко розібралися, позбавивши нападника курортних умов. При цьому, ніхто з Мбокані не робив відлюдника, цапа-відбувайла чи вигнанця. Ребров просто повернув усе на природній шлях, який тепер вже для розслабленого Мбокані став надто тернистим. В намаганні вибратися із замкнутого кола нічого кращого, окрім як виступити в ролі жертви, Дьємерсі не придумав.
Зміна стратегії клубу як фактор «морального вбивства» Мбокані
Власне, зміна – то гучно сказано. Ребров просто навів відносний порядок у «Динамо», що після ери Блохіна виглядало як справжнісінька революція. На більшість позицій почали претендувати кілька футболістів, команда підняла свій середній рівень, покращила свої результати не тільки в чемпіонаті України, а й на міжнародній арені. Від Мбокані, звісно, вимагали значно більшого, ніж від нього вимагав Блохін. Власне, вимагав Ребров однаково абсолютно від всіх футболістів. Різниця в тому, що хлопці з характером, такі як Кравець і Теодорчик, прийняла ці вимоги, а ледацюга Мбокані пустив усе на самоплив, думаючи, що минулі заслуги втримають його на плаву.
Мбокані хотів набрати оптимальну ігрову форму через матчі, в той час як конкуренти Дьємерсі Кравець та Теодорчик самовіддано працювали і працюють на тренуваннях. Африканець апріорі опинився в програшній позиції. Програшній, але не безнадійній, оскільки тренерський штаб терпеливо чекав і пробачав усі примхи нападника (відпустка після КАНа), раз за разом даючи Мбокані шанс. Все, що потрібно було зробити конголезцю – вчасно взятися за голову.
Показовим в плані інертності Мбокані став матч «Евертон» – «Динамо» в 1/8-й фіналу Ліги Європи. На полі зійшлися команди з дуже подібною побудовою атакувальної ланки: креативний, насичений півзахист і потужний, габаритний форвард. Дьємерсі дійсно можна порівнювати з Лукаку: обоє нападників фактурні, обоє пройшли загартування силовим і результативним бельгійським чемпіонатом, обоє виступають у командах середнього рівня. Лукаку - молодий, а Мбокані – досвідчений (і ще треба розібратися, що краще). Але яку користь в підсумку нападники принесли своїм командам? «Динамо» наче весь матч грало вдесятьох. Мбокані лічені рази зачепився за м’яч, в той час як Лукаку реалізував пенальті, організував гол для Нейсміта і вичавив усі соки із захисників «Динамо».
Власний характер як фактор «морального вбивства» Мбокані
В решті, останню щипку хмизу у вогнище перспектив Дьємерсі Мбокані у київському «Динамо» додав егоїстичний характер конголезця. Вся та любов до команди і повага до партнерів, про яку нападник розповів в нещодавньому резонансному інтерв’ю, не більше, ніж гра на публіку. По суті ж – Мбокані заклятий футбольний егоїст, якого позбавили можливості вколотити до сітки воріт «Говерли» кілька голів, тим самим вивівши африканця з себе.
Показово, що Мбокані дав це резонансе інтерв'ю на фоні матчу киян проти аутсайдера «Говерли». Мбокані хоч і лінивий, зате з інстинктом нападника, який (інстинкт) можна задовольнити тільки забитими м’ячам. Не потрапивши до заявки на матч проти «Говерли», яка дозволяла «Динамо» забити стільки голів, скільки воно тільки забажає, Дьємерсі остаточно озлобився на Реброва. Від дитини забрали іграшку, від ловеласа – жінку, від спраглого – воду: які в цих випадках будуть почуття?!
Погано (як для «Динамо», так і для Мбокані) те, що нападник не подумав про майбутнє. «Динамо» з величезною долею імовірності здобуде чемпіонство і стартує наступного сезону в групі Ліги чемпіонів. Для Мбокані, який вже далеко не молодий і не перспективний, а зрілий, сформований нападник, то був би чудовий шанс ще раз заявити про себе у Європі. Не спаливши всіх мостів, Дьємерсі мав би нагоду відчути новий поштовх і розцвісти новими барвами.
А так... «Я дуже люблю «Динамо». Я завжди граю з серцем за цей клуб. Але по останнього матчу повинно було бути помітно, що мене просто вбили морально... Тепер, думаю, я не хочу більше тут залишатися«...
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
