Блогер та журналіст Роман Бебех говорить про нелогічність нинішніх досягнень команди Маркевича та розповідає байку про лідера «Наполі» Марека Гамшика.

Історія цьогорічного єврокубкового феномену «Дніпра» до болі нелогічна та в дечому навіть фантастична.

Півфінал Ліги Європи для команди Мирона Маркевича — це приклад того, як треба стиснувши зуби йти до цілі. Я бачив наживо більшість поєдинків дніпрян у цьому турнірі, й скажу, що хлопці працювали, як бджоли, намагаючись вийти переможцями у боротьбі за кожен м’яч, мікромомент чи в мікродуелі.

Найбільшим досягненням «Металіста» часів Мирона Маркевича був чвертьфінал Ліги Європи, де в останній момент харків’яни «впали» саме там, де не мали цього робити. Феноменальна команда з Шав’єром, Сосою та компанією мала набагато мобільніший та швидший вигляд, ніж нинішній «Дніпро». Однак всю «харківську техніку» нова команда Маркевича може крити характером. А він у «Дніпра» зразку сезону-2014/2015 залізний. Тільки подивіться на центр поля. Які там богатирі грають — Ротань, Федорчук, Канкава. Вони готові «з’їсти» своїх суперників. Що вже говорити про Федецького чи Бойка? На одному характері та бажанні нікуди не виїдеш скажете? Але знову ж таки дніпропетровці цей постулат спростовують. В кожному наступному матчі.

У дніпрян був дуже непростим вихід до групового етапу Лігу Європи — команда Маркевича ледь пролізла через «Хайдук» Артема Мілевського. Що вже говорити про групу, коли в Києві програли азербайджанському «Карабаху»? До речі, це була перша перемога азербайджанців у груповому етапі Ліги Європи. Незабиті пенальті, а головне незарахований гол «Карабаха» у ворота «Інтера» — і команда Маркевича у плей-офф. З кожним наступним суперником, здавалося, «Дніпро» і мав зупинитись — «Олімпіакос», «Аякс», «Брюгге». Судіть самі: суперники непрості, з дуже серйозною історією та гарними футболістами, тоді як Маркевич тільки будує команду. І дуже часто незадоволений її діями. Багато хто переконаний, що нинішній результат — це ще результат роботи Хуанде Рамоса, котрий заклав фундамент сучасного «Дніпра». З цим можна сперечатись.

Весь цей нелогічний єврокубковий сезон «Дніпро» провів на виїзді у Києві. Жителі міста не особливо радували дніпропетровську команду підтримкою. Так, прийшли на «Інтер», а потім для киян суперники «Дніпра» виявилися нецікавими. І лише ближче до чвертьфіналу стадіон почав наповнюватись. По суті, така ж сама історія з роботою журналістів. Побувавши вчора на передматчевих заходах відчув, що це вже остання стадія перед фіналом. Кількість журналістів, які прийшла висвітлити тренування команд, значно перевищувала кількість колег, які побували на всіх попередніх заходах дніпрян у столиці перед поєдинками єврокубків разом узятих. Коли «Дніпро» грав із «Сент-Етьєном», на «пресу сі» було до 10 журналістів. А тут — доходить до сотні.

Особливий штрих цього протистояння — бариги. У мене виникає враження, що їх хтось «прикриває» згори. Коли підійшов до кас, на мене майже в прямому значенні цього слова «накинулись» більше 10 представників цієї, якщо можна так сказати, професії. Пропозиції були на будь-який смак і в потрібних для мене секторах.

Остання байка, яку я чув напередодні сьогоднішнього матчу, нібито Марек Гамшик після першого матчу десь на допінг-контролі сказав, що так і не зрозумів, як «Дніпро» дійшов до півфіналу. Для мене це теж нелогічно, але нехай так триває й далі. Футбол — гра зовсім нелогічна. І дуже хотілось би побачити ще один нелогічний результат у Києві.