Чи знав рудоволосий, високий, молодий чоловік про те, що йому судилося вписати золотими літерами своє ім'я до літопису світового футболу - історія замовчує.
15 квітня 1972 року він напевно про це й не думав. Честолюбного тренера, який повернувся до Києва та вперше виїхав зі своєю командою на матч 34-го за ліком чемпіонату СРСР, цікавила, насамперед, її Величність гра, якій він згодом віддасть себе усього, без залишку...
У той день у столиці України стояла чудова погода. Великий футбол уже став невід'ємною частиною життя мешканців міста, які вже більш ніж десятиліття насолоджувалися та раділи успіхам своєї команди, одним із найвидатніших віртуозів якої був саме цей чоловік, який приїхав до рідного міста показати перші плоди свого тренерського таланту. Як же це було нещодавно, як же це було давно...
Ще свіжі були в пам'яті перші хвилини незабутнього жовтневого вечора 1961-го, коли він та його товариші по команді, страшенно втомлені, але безмежно щасливі, разом із тисячами своїх прихильників насолоджувалися першою великою перемогою улюбленого клубу. І ось тепер він знову на цьому стадіоні. Але вже як суперник...
Наближається суботній вечір і напруга зростає. За людським натовпом, який рухається до Центрального стадіону, стає зрозумілим, що гра викликала серйозний ажіотаж. І не дивно, адже в гості до титулованих господарів завітала не просто команда, а перше творіння генія тренерського мистецтва. Повісивши бутси на цвях, він у 29 років у листопаді 1968 року переїхав до промислового Дніпропетровська й відразу же здивував усіх...
Дізнавшись про те, що на заводі «Південмаш», який утримував довірений йому футбольний колектив, є перекладачі майже зі всіх мов, він почав замовляти всю футбольну літературу світу. За свідченням місцевих, ця людина буквально жила футболом, змусивши повірити своїх гравців, що перемога над собою є перша й найважливіша з перемог. Нагорода за титанічну працю не змусила на себе довго чекати. За три сезони підопічні наставника, якому на самому початку не було й 30-ти років, подолали шлях від команди другої групи класу «А» до переможців турніру першої ліги чемпіонату СРСР 1971 року.
Уболівальники все приходять та приходять. 25 градусів тепла та інтрига майбутньої гри роблять свою справу, адже їхній команді вперше буде протистояти у статусі тренера колишній улюбленець...
Московський арбітр Ліпатов дав свисток, і тренер гостей на тренерській лаві, немов маятник, почав рухатися, що згодом стало його візитною карткою. Гості, які після двох турів у чемпіонаті посідали 4-е місце, в той час як маститі господарі перебували лише на 9-му, відразу дали зрозуміти, що цього вечора не будуть хлопчиками для биття. На 26-й хвилині 70.000 глядачів здивовано зойкнули після того, як Лябик кинув у прорив лівим флангом Шнейдермана. Капітан гостей відразу відправив м'яча направо Назарову, який хитро пропустив футбольний снаряд Романюку, і останній не залишив своїм ударом із 11-ти метрів жодних шансів Євгену Рудакову. Лише в другому таймі звичне соло у виконанні Олега Блохіна та майстерно виконаний штрафний Віталієм Шевченком опустили амбітних дебютантів із небес на землю, дозволивши господарям перемогти 2:1.
17 травняі знову буде повним стадіон, і київське «Динамо» з дніпропетровським «Дніпром» впишуть чергову знаменну сторінку до свого реєстру зустрічей, початок яким поклав приїзд команди у квітні 72-го тоді ще молодого тренера дніпропетровців, а потім найуспішнішого наставника в історії киян Валерія Лобановського. Було це трохи быльше сорока років тому...
Чемпіонат СРСР 1972 року. 3-й тур
15 квітня 1972 м.Київ, стадіон Центральний, 70 000 глядачів
«Динамо» Київ – «Дніпро» Дніпропетровськ – 2:1 (0:1)
«Динамо»: Рудаков, Фоменко (Веремієв, 69), Соснихін (к), Матвієнко, Решко, Трошкін, Мунтян, Пузач, Бишовець (Шевченко, 58), Колотов, Блохін.
«Дніпро»: Собецький, Сергеєв, Денеж, Богданов, Федоренко, Гринько, Шнейдерман (к), Назаров, Лябик (Євсеєнко, 69), Поркуян (Пилипчук, 79), Романюк.
Голи: 0:1 Романюк (26), 1:1 Блохін (65), 2:1 Шевченко (70).
Олег Задерновський
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
