— Ігоре Михайловичу, передусім хочупривітати вас із чудовою роботою: безплатно взяти футболіста рівня ЖуніораМораєса — це сильно!
— Спасибі! Стараємось!
— Отже, ліквідована проблема із форвардами, зумовлена ймовірним відходом Дьємерсі Мбокані й травмою Лукаша Теодорчика?
— Я вже сказав у інтерв’ю іншому виданню, що це не пов’язані між собою речі. Бразильця ми хотіли придбати ще торік (довго за ним слідкували, знали всі його слабкі та сильні сторони), але донецький «Металург» відмовився піти нам назустріч. А тепер, коли Мораєс став вільним агентом, ухопилися за шанс: Сергій Ребров зателефонував йому, вони обміркували важливі моменти, Жуніор сам висловив бажання грати за «Динамо». Ось і вся історія! Цей футболіст цінний тим, що вже тривалий час виступає в Україні, тобто йому не треба пояснювати, що коїться в державі, він адаптований до наших реалій. Немає потреби заспокоювати людину. Політична ситуація змушує нас переорієнтовуватись у трансферній роботі: з одного боку, й надалі робитимемо ставку на свої кадри, після цього пріоритет — виконавці із чемпіонату України й уже потім — Східна Європа, решта світу.
— Чи плануєте купити ще когось влітку?
— Складно про це сьогодні говорити. Нині для мене головне — зберегти наявний склад, а поповнення — то вже як складеться. Хоча запевняю: якщо тренери вкажуть на проблему, точкові придбання будуть. Обов’язково.
— Що відчули, коли «Динамо» виграло в «Дніпра» й стало чемпіоном?
— Відчув, що пророблена величезна праця! П’ять років нам не вдавалося завойовувати «золото». Не хочу пояснювати, чому так трапилося. Тим паче не маю наміру виправдовуватися — це роль слабких людей. Іще не хочу зважати на чиїсь слова про «несправжній, неповноцінний чемпіонат», набридли розмови про «нерівність умов учасників». Виходить, нам треба комплексувати, що в Києві, слава Богу, немає війни?! Хтось обвинувачує «Динамо» в «нечесній перемозі», мовляв, більшість матчів зіграли вдома. То й що? Усе це, повторюю, йде від слабких людей, які не вміють тримати удари долі. Програвати не вміють… Я вдячний уболівальникам, що вони так довго чекали (а для «Динамо» шість років перерви між «золотом» — справді довго!), тож обіцяю: ми вигризали титул, а тепер вигризатимемо право нікому не віддавати його!
— А радість відчули?
— Звичайно! Тим паче це 14-те звання! Та я був щасливий! Ми ж, окрім іншого, ще й футбол хороший показували. Рівно пройшли весь турнір. Іще жодного разу не програли, за результатами особистих матчів випередили основних конкурентів — «Шахтар» і «Дніпро». Тепер спробуємо приєднати до чемпіонського призу інший трофей — Кубок України. А потім буде відпустка, коли футболісти повинні добре відпочити напередодні старту в групі Ліги чемпіонів.
— Чи знаєте, що впродовж вашого президент-
ства кияни виграли 15 офіційних трофеїв (по п’ять чемпіонатів, Кубків і Суперкубків України), а за часів Григорія Суркіса — 16 (вісім комплектів національного «золота», чотири Чаші, чотири Кубки Співдружності)?
— Ось 4 червня спробуємо виправити ситуацію! Добре було б наздогнати старшого брата, а в липні після матчу за Суперчашу — випередити його!.. Знаєте, я ніколи навіть не намагався вести таку статистику, тому мені й не було відомо, хто скільки виграв (до слова, з кожним роком титули даються чимдалі складніше!). То не мої перемоги, а командні. Я до них маю опосередкований стосунок. Я, сказати б, беру участь у них.
— Маю підозру, що найближчим часом — ось уже з наступного сезону — та складність іще утрудниться: доведеться боротися на два фронти — з Донецьком і Дніпропетровськом.
— Так це ж чудово! Конкуренція ще нікому не заважала. Я всім серцем радію за дніпрян, у нас із ними завжди були чудові стосунки. Ви, зокрема, зверніть увагу, скільки там гравців, які так чи інакше пов’язані з «Динамо»: Денис Бойко, Євген Чеберячко, Руслан Ротань, Роман Безус, Роман Зозуля. Тобто ми — дружні клуби… До речі: підрахуйте, скільки молодих українців розкрилося за цей сезон! У нас, у «Дніпрі» та «Шахтарі», в «Карпатах». Ціле сузір’я! Восени наша юнацька команда стартує в Лізі чемпіонів своєї вікової групи, я чекаю від неї підтвердження високої планки, взятої «гірниками». Іще одне: скільки київських гравців змужніли впродовж року, покращили індивідуальний рівень. Я вважаю, що виконавців класу Андрія Ярмоленка чи Євгена Хачериді небагато в Європі. Або Артем Кравець: хіба ваші колеги не поставили на ньому хрест? Чому хлопці прогресують? Бо тренер довіряє. Треба продовжити цей темп.
— Ви не зовсім правильно зрозуміли мене… Я мав на увазі довколафутбольні речі: ось Сергій Палкін періодично намагається вколоти «Динамо», й Мірча Луческу не вмовкає…
— Те, про що ви говорите, — форма тиску, не більше. На яку в нашому клубі ніхто не зважає, повірте. Уже давно. Говорити можна що завгодно й скільки влізе. Проте ось факт: чемпіони — ми. Усе інше не має значення.
Володимир БАНЯС
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
