У неділю відбулась урочиста церемонія вшанування столичної команди, котрій вручили медалі чемпіонату. Вперше за шість років вони були найвищого ґатунку. «УФ» пропонує читачам згадати 14 сезонів, коли «блакитно-білі» вигравали національну лігу, при цьому розставляючи акценти — історичні, статистичні, фактологічні.
I ТИТУЛ (1992/93)
Коли здобутий: 30-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 0 очок.
Специфіка: в регламенті другої національної першості не згадувалося поняття «золотий матч», отож у випадку підсумкової рівності показників двох найкращих команд перевага надавалася тій, у кого була краща різниця м’ячів (іще до зими домінував принцип особистих зустрічей — якби не змінили правила, кияни фінішували б другими); головним конкурентом «блакитно-білих» був «Дніпро», котрий виграв перше коло з гандикапом у два бали; навесні столичні часто перемагали з розгромними рахунками, дніпряни були «скромніші», а фатальним для них виявився програш у Харкові (27-й тур); до «золота» динамівців привів третій у сезоні наставник Микола Фоменко, котрий зарядив підопічних професійним ставленням до справи, натомість хлопці Миколи Павлова пізніше зізнавалися, мовляв, самі винні, бо вірили, що у них, молодих, усе попереду; кияни тріумфували завдяки показнику забитих-пропущених м’ячів — +45 проти +31.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): В. Мартінкенас, І. Кутєпов, О. Лужний, А. Цвейба, А. Дем’яненко, С. Шматоваленко, С. Беца, С. Заєць, А. Анненков, В. Леоненко, В. Мінтенко, Ю. Грицина, В. Шаран, С. Ковалець, П. Шкапенко, С. Ребров, С. Мізін, В. Пономаренко, Д. Топчієв, В. Хруслов, П. Яковенко, А. Алексаненков, І. Панкратьєв, М. Зуєнко, А. Безсмертний; тренер — М. І. Фоменко.
II ТИТУЛ (1993/94)
Коли здобутий: 32-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 7 очок.
Специфіка: справжня інтрига попереднього турніру вже наступного сезону перетворилася на імітацію, адже всі гранди, крім «Динамо», влітку-восени 1993-го здали; по суті, столична команда мала не набагато кращий склад, аніж у «Чорноморця», «Шахтаря» чи того ж «Дніпра», проте на противагу їм не страждала від перебоїв із фінансуванням, отже, друге чемпіонське звання було нею здобуте із запасом; упродовж першості динамівці тасували склад (до прикладу, основними почергово були три воротарі), змінили коуча, змагалися на континентальній арені, масово входили до збірних різних вікових груп, але конкуренти не скористались обставинами; за цілий сезон «блакитно-білі» поступилися тільки раз (донеччанам) і могли значно раніше забезпечити собі тріумф — на заваді ставали то розхлябаність, то недооцінка колективу-опонента, то вибухонебезпечна поведінка наставника Йожефа Сабо, що йшла на шкоду справі.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): І. Кутєпов (2-й титул), А. Ковтун, О. Шовковський, О. Лужний (2), В. Пономаренко (2), В. Хруслов (2), С. Шматоваленко (2), В. Шаран (2), С. Ковалець (2), С. Ребров (2), А. Анненков (2), Ю. Грицина (2), В. Прудиус, Д. Топчієв (2), В. Леоненко (2), П. Шкапенко (2), О. Призетко, С. Мізін (2), В. Ващук, В. Мінтенко (2), А. Хомин, М. Джишкаріані, М. Деменко, А. Зав’ялов; тренер — Й. Й. Сабо.
III ТИТУЛ (1994/95)
Коли здобутий: 32-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 10 очок.
Специфіка: напередодні старту одну з найсильніших команд того часу — гордість Південної Пальміри — очолив Леонід Буряк, який міг здійснити неймовірне — привести підопічних до «золота», проте численні нічиї в першому колі нівелювали навіть виїзну перемогу одеситів у Києві; іншого супротивника «блакитно-білих» — із Дніпропетровська — все більше роз’їдали фінансові труднощі, що, врешті-решт, вилились у великий скандал — посеред зими до столиці втекла група ключових виконавців із коучем Павловим; останнього зробили головним у «Динамо», він став третім наставником за чемпіонат; одначе пертурбації не позначилися на впевненій ході «гербової печатки України», команда найбільше забивала, найменше пропускала; її лідером залишався Віктор Леоненко, для котрого сезон-1994/95 був останнім, відіграним на «відмінно», — на обрії з’являлися нові гравці (насамперед Андрій Шевченко), готові замінити його.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (2), О. Лужний (3), В. Ващук (2), А. Хомин (2), В. Косовський, С. Ковалець (3), С. Мізін (3), С. Скаченко, Д. Михайленко, В. Леоненко (3), С. Ребров (3), П. Шкапенко (3), О. Призетко (2), С. Леженцев, В. Шаран (3), А. Шевченко, Ю. Дмитрулін, Ю. Калитвинцев, Є. Похлєбаєв, С. Шматоваленко (3), С. Коновалов, Ю. Максимов, С. Беженар; тренер — М. П. Павлов.
IV ТИТУЛ (1995/96)
Коли здобутий: 31-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 6 очок.
Специфіка: тенденції 1990-х тривали, прірва між флагманом та рештою учасників вищої ліги зростала кожні півроку, але щойно добігла середина першої частини змагань, як у єдиного опонента «блакитно-білих» — «Чорноморця» — несподівано з’явивсь історичний шанс, коли через «справу з шубами» УЄФА на три роки відлучило «Динамо» од євротурнірів; утім, кияни продовжували триматися на плаву, рухаючись до четвертого комплекту найвищих нагород; непланова пробуксовка трапилась у березні-квітні 1996-го, після виїзної нічиєї із «Зорею-МАЛС» дуже сильні одесити, керовані тим же Буряком, скоротили відставання до небезпечних двох балів, однак протягом наступних тижнів самі «клепали» мирову за мировою; всі питання зняло очне протистояння, що відбулося на початку травня в столиці й мало як результат красиву «вікторію» господарів — 3:0; через місяць вони познущалися над бронзовим призером — «Дніпром» — 5:1.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (3), А. Ковтун (2), Ю. Дмитрулін (2), С. Беженар (2), О. Головко, С. Шматоваленко (4), В. Косовський (2), Є. Похлєбаєв (2), Ю. Калитвинцев (2), Д. Михайленко (2), С. Ребров (4), П. Шкапенко (4), С. Скаченко (2), А. Шевченко (2), Ю. Максимов (2), С. Коновалов (2), О. Лужний (4), В. Леоненко (4), І. Костюк, С. Мізін (4), В. Ващук (3), А. Хомин (3); тренер — Й. Й. Сабо (2).
- V ТИТУЛ (1996/97)
Коли здобутий: 28-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 11 очок.
Специфіка: шостий чемпіонат України розбився для «Динамо» на два доволі різні уривки; до зими на тренерському містку сидів Сабо (вже втретє), а команда, хоча й очолила турнірну таблицю за показниками першого кола, не показувала поставленої гри, ганебно виступила в Європі, вилетіла з національного Кубка; на додачу емоційний наставник восени зірвавсь із котушок, шукаючи винних у невдачах усюди, тільки не в собі; тим часом щомісяця набирав сили добре укомплектований «Шахтар» Валерія Яремченка, сенсаційно стартував оновлений «Дніпро» В’ячеслава Грозного, тож прихильники столичних занепокоїлися; проте взимку повернувся Валерій Лобановський, косметично видозмінив склад, що дістався йому від попередника, і «блакитно-білі» переродилися, показуючи футбол світового класу; навесні ігрова вищість динамівців була настільки очевидна, що, як зазначали фахівці, навіть їхній дубль міг довести справу до п’єдесталу.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (4), О. Лужний (5), С. Беженар (3), О. Головко (2), О. Хацкевич, Ю. Максимов (3), Ю. Калитвинцев (3), В. Кардаш, В. Белькевич, С. Ребров (5), А. Шевченко (3), Ю. Дмитрулін (3), Д. Михайленко (3), В. Косовський (3), В. Ващук (4), П. Шкапенко (5), А. Гусін, В. Леоненко (5); тренер — В. В. Лобановський.
VI ТИТУЛ (1997/98)
Коли здобутий: 29-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 5 очок.
Специфіка: дебютний повноцінний сезон Лобановського запам’ятався героїчними подвигами в Європі, тоді як у внутрішніх турнірах часом видавалося, що динамівці не стільки грають, скільки демонструють для публіки виступи-бенефіси; саме тоді найрозповсюдженіше твердження на початку кожного чемпіонату зводилося до того, що володар «золота» вже відомий, боротьба точитиметься за місця нижче першого; «гірники» з Донбасу — єдині, хто принаймні створював видимість суперництва, — лізли зі шкіри, навчилися не втрачати залікові пункти в іграх із аутсайдерами, втім, різниця в класі між ними та «блакитно-білими» зоставалася космічною; за наслідком квітневої зустрічі на полі «Шахтаря» (0:0) лідер господарів Геннадій Орбу сказав, що його команді «забракло майстерності для виграшу»; крім того, у травні Сергій Ребров найпершим із-поміж динамівців фінішував на вершині бомбардирських перегонів української ліги.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (5), О. Лужний (6), О. Головко (3), В. Ващук (5), Ю. Дмитрулін (4), А. Гусін (2), О. Хацкевич (2), Ю. Калитвинцев (4), Д. Михайленко (4), В. Кардаш (2), В. Белькевич (2), О. Радченко, С. Ребров (6), А. Шевченко (4), Ю. Максимов (4), В. Косовський (4), О. Герасименко, К. Каладзе, В. Маковський, С. Беженар (4); тренер — В. В. Лобановський (2).
VII ТИТУЛ (1998/99)
Коли здобутий: 16-го (перенесеного) туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 9 очок.
Специфіка: піковий період новітнього літопису «Динамо» увінчався драматичним непотраплянням у фінал Ліги чемпіонів; на домашньому ж фронті обстановка не зазнала змін — абсолютне, беззаперечне, тотальне домінування «гербової печатки», знову «золотий дубль» плюс тріумф другого складу в першому дивізіоні; з аутсайдерами й середняками вищої ліги кияни легко розправлялися, представників лідируючої групи зачавлювали практицизмом і класом; на «брамі» столичних стояв змужнілий Шовковський, у захисті зазвичай діяли (справа наліво) Лужний, Ващук, Головко, Каладзе (або Дмитрулін), опорну зону закривали Гусін і Хацкевич, основним лівим хавом був Косовський, по-справжньому розцвів «шпільмахер» Белькевич, пару форвардів Шевченко (голеадор № 1 чемпіонату) — Ребров визнавали найсильнішою в Європі, а демонстровану цією командою гру — найсучаснішою; здавалося, гегемонія збережеться надовго.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (6), А. Гусін (3), О. Хацкевич (3), Д. Михайленко (5), О. Головко (4), В. Ващук (6), Ю. Дмитрулін (5), К. Каладзе (2), Ю. Калитвинцев (5), В. Косовський (5), А. Шевченко (5), С. Ребров (7), О. Герасименко (2), В. Белькевич (3), О. Лужний (7), А. Яшкін, В. Кардаш (3), О. Кирюхін, О. Венглинський, С. Кормильцев, С. Серебренников; тренер — В. В. Лобановський (3).
VIII ТИТУЛ (1999/00)
Коли здобутий: 27-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 18 очок.
Специфіка: якщо попередній рік — апогей третього «діамантового» колективу Полковника, цей був останнім спалахом напередодні занепаду; «блакитно-білі» мали чудову єврокампанію, лише невезіння пересікло їм шлях до плей-оф головного континентального змагання; внутрішню висоту вони підкорили з гігантським запасом, не зазнавши жодної поразки в першості (30: +27=3–0), а Максим Шацьких розділив лаври «короля стрільців» із криворіжцем Іваном Гецьком; однак уважний аналіз доводив, що незабаром розстановка сил у нас зміниться, адже, по суті справи, «Динамо» випередило «Шахтар», бо не втрачало «своїх» очок, але особисті дуелі грандів не виявили чиєїсь ігрової переваги; поєдинок другого кола закінчився дебютним скандалом у футбольному протистоянні Києва й Донбасу, бо гостей, які програли — 1:2, розгнівав арбітраж Василя Мельничука; надалі кожне «ель-класико» ставатиме резонансним.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (7), В. Кернозенко, О. Герасименко (3), О. Головко (5), В. Ващук (7), Ю. Дмитрулін (6), К. Каладзе (3), А. Яшкін (2), С. Кормильцев (2), А. Гусін (4), С. Ребров (8), В. Кардаш (4), С. Коновалов (3), М. Шацьких, Р. Мамедов, С. Федоров, В. Белькевич (4), А. Несмачний, О. Хацкевич (4), Г. Деметрадзе, Д. Михайленко (6); тренер — В. В. Лобановський (4).
IX ТИТУЛ (2000/01)
Коли здобутий: 26-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 1 очко.
Специфіка: то було найбрудніше чемпіонство, котре підготувало ґрунт для конфліктних взаємин поміж киянами й донеччанами; хоча довгий час більшість ознак указувала на незмінність старих тенденцій — гранди вправно набирали бали, а зустріч на Донбасі принесла прогнозовану нічию (1:1); під час зимової перерви лави «блакитно-білих» розширила група легіонерів, через що Лобановський перейшов на іншу тактичну схему — 1+4+5+1 — із двома диспетчерами (білорусові Белькевичу підігравав новачок із Румунії Флорин Чернат); усе рухалося за передбачуваним сценарієм, аж ось у квітні «Шахтар» на виїзді (за присутності рекордної кількості глядачів — 73950) поклав суперника на лопатки (2:1), після чого обидва претенденти не гребували засобами, щоб досягти мети; в заключній третині турніру столичні не оступилися, драматично здолали «Дніпро» (2:1), натомість «гірники» розіграли фатальну мирову (0:0) із ЦСКА.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (8), О. Хацкевич (5), А. Гусін (5), О. Головко (6), В. Ващук (8), Ю. Дмитрулін (7), Г. Деметрадзе (2), В. Белькевич (5), А. Несмачний (2), М. Шацьких (2), Г. Мороз, Л. Боднар, А. Яшкін (3), К. Каладзе (4), О. Мелащенко, Г. Пеєв, Ф. Чернат, В. Кузьмичов, С. Федоров (2), С. Серебренников (2); тренер — В. В. Лобановський (5).
X ТИТУЛ (2002/03)
Коли здобутий: 30-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 3 очки.
Специфіка: нова епоха (смерть Лобановського, сезон без трофеїв, половина основи — іноземці), новий тренер (Олексій Михайличенко), новий президент (Ігор Суркіс перейняв віжки управління в старшого брата); в першому колі поразка (0:1) у Донецьку, друге стартувало з нічиєї (2:2) в Дніпропетровську, тому довелося негласно коригувати завдання на сезон, зосередившись не на «золоті», а на потраплянні в Лігу чемпіонів; до 24-го туру «блакитно-білі» регулярно вигравали, в той час як «помаранчево-чорні» двічі недорахувалися залікових пунктів; ключові події відбулись у травні, коли «Волинь» почергово переграла киян (1:0 — удома) і донбасівців (3:1 — на виїзді), а у вкрай виснажливому «ель-класико» міцніші нерви мало «Динамо» — 2:1 із вирішальним автоголом «гірника» Адріана Пуканича; в останньому турі Шацьких забив «Металісту» два м’ячі, котрі дали йому змогу здобути вже одноосібне звання найкращого голеадора чемпіонату.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (9), В. Рева, Л. Боднар (2), С. Федоров (3), Г. Гавранчич, А. Несмачний (3), Ю. Дмитрулін (8), А. Гусін (6), Т. Гіоане, Г. Пеєв (2), В. Белькевич (6), Ф. Чернат (2), О. Мелащенко (2), М. Шацьких (3), О. Хацкевич (6), Г. Саблич, Діого Ринкон, Й. Лєко, О. Головко (7), Л. Ідахор, В. Ващук (9); тренер — О. О. Михайличенко.
XI ТИТУЛ (2003/04)
Коли здобутий: 30-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 3 очки.
Специфіка: середина 2000-х —
не найліпший етап для футболу України, на що вказують показники в євротурнірах; у національній лізі залізно утвердилася гегемонія двох колективів, решта учасників була «на підтанцьовці», хоч їм удавалося регулярно скубти грандів; бали недобирали як динамівці (другий рік Михайличенка позначивсь явним регресом), так і «гірники» (німецький наставник Бернд Шустер не зумів освоїтись у незвичних умовах); здавалося, квітнева гра на Донбасі, в якій гості зачавили господарів — 4:2, зняла головне питання порядку денного; втім, столичних одразу підкосив спад, перемагати доводилось із надзусиллями, а провал у Борисполі (безнадійні 0:2 од «Борисфена») вдихнув життя в інтригу; тим часом конкурент двічі змінив тренера — після Віктора Прокопенка (як в. о.) прийшов румун Мірча Луческу, — взяв хороший темп, але згаяного раніше не надолужив; це були сутінки кар’єри капітана Белькевича.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (10), В. Рева (2), О. Хацкевич (7), Б.ель-Каддурі, С. Федоров (4), А. Гусін (7), Діого Ринкон (2), О. Гусєв, Ю. Дмитрулін (9), Г. Гавранчич (2), В. Белькевич (7), А. Несмачний (4), Й. Лєко (2), М. Шацьких (4), Т. Гіоане (2), Ф. Чернат (3), Г. Пеєв (3), М. Верпаковськис, Д. Онищенко, О. Мелащенко (3), А. Мілевський, О. Яценко, С. Корніленко, Р. Бідненко, Г. Саблич (2); тренер — О. О. Михайличенко (2).
XII ТИТУЛ (2006/07)
Коли здобутий: 29-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 11 очок.
Специфіка: найпарадоксальніше «золото», що супроводжувалося низкою взаємовиключних факторів; то був другий рік коуча Анатолія Дем’яненка, одначе порівняно з першим позитивні зміни не проглядалися — колектив продовжував регресувати, у глядачів зазвичай складалося враження, що футболісти цілком некеровані, а установки на матчі узгоджують між собою; при цьому столичні не лише взяли ТИТУЛ, але й виграли дуелі в трьох найсильніших опонентів — «Шахтаря» (1:0, 2:2), «Металіста» (2:0, 2:0), «Дніпра» (2:0, 2:0), вдруге закінчивши чемпіонат без поразок (30: +22=8–0); силою киян були деякі висококласні майстри — Олександр Шовковський, Айїла Юссуф, Олег Гусєв, Діого Ринкон, Клебер, — які витягували на собі інертний загальнокомандний механізм; не бажаючи применшувати вагу успіху, все ж визнаймо, що значною мірою його зумовила слабкість конкурентів («гірники» бовталися в найбільшій кризі часів Луческу).
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (11), К. Корреа, С. Ребров (9), Г. Гавранчич (3), Діого Ринкон (3), М. Шацьких (5), О. Гусєв (2), Р. Ротань, Б.ель-Каддурі (2), А. Юссуф, А. Мілевський (2), М. Маркович, Т. Михалик, А. Несмачний (5), В. Белькевич (8), Ф. Чернат (4), Родриго, Клебер, В. Ващук (10), Т. Гіоане (3), Родольфо, В. Мандзюк; тренер — А. В. Дем’яненко.
XIII ТИТУЛ (2008/09)
Коли здобутий: 27-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 15 очок.
Специфіка: взявши півроку на розкачку, перший нединамівський наставник Юрій Сьомін зліпив боївку, яка безмірно радувала прихильників; росіянин здійснив кадрові перестановки, скоректував ігровий стиль, нав’язавши підопічним майже спартаківську легкість, і взагалі — наче свіже повітря впустив; плоди «вітру змін» не забарилися, причому на обох напрямках — міжнародному й домашньому; зенітом команди, в якій верховодила «солодка парочка» Олександр Алієв — Артем Мілевський, міг стати Кубок УЄФА, де кияни оступились акурат перед фіналом; підніжку вкотре підставив «ворог № 1» із Донецька, котрий заради континентального успіху закинув справи в УПЛ (заснованій незадовго перед тим); не буде перебільшенням сказати, що 13-й комплект золотих медалей «блакитно-білі» завоювали ще до зимового антракту, опісля єдиним їхнім конкурентом були вони самі; тим не менш, із продовженням у Палича не склалося.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (12), С. Богуш, О. Вукоєвич, О. Алієв, І. Бангура, Бетао, А. Мілевський (3), Б.ель-Каддурі (3), А. Несмачний (6), Т. Гіоане (4), М. Нінкович, Р. Єременко, Т. Михалик (2), П. Діакате, А. Кравець, М. Асатіані, Р. Зозуля, К. Корреа (2), А. Юссуф (2), А. Ярмоленко, О. Гусєв (3), С. Кравченко; тренер — Ю. П. Сьомін.
XIV ТИТУЛ (2014/15)
Коли здобутий: 24-го туру.
Відрив од найближчого переслідувача: 10 очок.
Специфіка: початок 2010-х одкрив відлік абсолютного домінування «гірників» у футболі; п’ять років поспіль уся система працювала на чемпіонство «помаранчево-чорних», натомість динамівці деградували до «бронзи», відтак до четвертого місця в 2014-му; еволюція суспільної ситуації спонукала до трансформацій усередині столичного клубу, тож на капітанському містку опинився Сергій Ребров; уже невдовзі ми побачили по-європейськи стриманий підхід до справи, незвичну тактику (нав’язувати суперникові гру), нових молодих гравців (здебільшого доморощених) і нові трофеї; XXIV чемпіонат кияни відіграли без жодного зриву, довели вищість над обома конкурентами — «Дніпром» (3:0, 1:0) та «Шахтарем» (1:0, 0:0), втретє в історії завершивши сезон без жодного програшу (26: +20=6–0); топ-виконавцем був Андрій Ярмоленко.
Чемпіони (не менше 25 % матчів): О. Шовковський (13), О. Рибка, Ю. Беланда, В. Буяльський, Д. Віда, О. Гусєв (4), Данило Сілва, А. Драгович, А. Кравець (2), Д. Ленс, Є. Макаренко, Д. Мбокані, Л. Теодорчик, В. Антунеш, М. Велозу, С. Рибалка, С. Сидорчук, Є. Хачериді, А. Ярмоленко (2), Р. Безус; тренер — С. С. Ребров.
Володимир Баняс
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
