Данилу Вороніну – 14 років, а він вже двічі став чемпіоном Іспанії. Вихованець луцької школи ФК «Адреналін» - на хорошому рахунку в академії «Вільярреала» і є лідером своєї команди у віковій категорії Infantil. Розмовляємо з ним про життя у далекій країні, принципи підготовки юних талантів і бажання грати за збірну України.
«Ти - хороший гравець, ми тебе беремо»
- Даниле, як так сталося? Ти займався футболом у Луцьку, і раптово – Іспанія, «Вільярреал»…
- Батько якось запитав у мене, чи хотів би я грати у футбол в «Барселоні». Я відповів: «Давай, чому б ні?» Ми поїхали у Каталонію, але нас там не взяли. Чому? Величезна конкуренція була. На відбір приїхало близько 500 дітей, віком від 7 до 11 років. Перший раунд відбору я успішно подолав, але потім… Як виявилося, «Барселона» шукала супернеординарних вундеркіндів. По суті – другого Лео Мессі. Зате «Вільярреалу» я підійшов.
- Як тобі вдалося потрапити у «Вільярреал»? Що від тебе вимагалося при вступі?
- Я прийшов до їхнього офісу, де мені запропонували потренуватися. Після кількох занять вони сказали: «Ти – хороший гравець, ми тебе беремо».
- Ти їхав на Піренеї, вже знаючи іспанську мову?
- Ні, їхав, відчуваючи мовний бар’єр. Мову вивчив вже в Іспанії. Для цього мені знадобилося три місяці. Я ходив до іспанської школи, активно спілкувався з новими друзями і таким чином освоїв. Спершу дуже сумував за домом, але тепер, коли я багато років за кордоном, то ностальгія трішки менша. Оцінки у мене середні - шістки, сімки. В Іспанії десятибальна система оцінювання, до речі. Люблю вивчати англійську мову. Володію чотирма мовами, тож трохи поліглот (Сміється).
- Представники яких національностей грають у твоїй команді?
- Є два румуни, а всі інші – це іспанці.
На фото: Данило - п'ятий у верхньому ряду (зліва направо)
- Які титули або звання тобі підкорилися у «Вільярреалі»?
- Чотири роки тому я з «Вільярреалом» став чемпіоном Ліги. А нещодавно моїй команді знову підкорилося перше місце. Ми виграли титул у напруженій боротьбі з «Валенсією» і «Леванте».
- Знаю, що ти грав у центрі захисту, у півзахисті і навіть на вістрі атаки. На якій позиції хотів би зупинитися?
- Найбільше мені до вподоби позиція форварда, тому що там я можу забивати багато голів. У нас в команді – 20 гравців. У заявку на матч потрапляє 16. Практикується широка ротація, щоб усі футболісти могли зіграти приблизно однакову кількість ігор. Але я виходжу практично в кожному матчі.
«Хочу в збірну України»
- Чи часто довіряють капітанську пов’язку?
- У «Вільярреалі» капітанська пов’язка передається з рук у руки. В кожному новому матчі – інший капітан. Тож вона у мене не частіше, ніж в інших. Які якості важливі, щоб стати справжнім капітаном? Ну, бути лідером не лише на полі, а й у роздягальні, вміти «достукатися» до партнерів, «зарядити» їх. Я вважаю, що у мене немає задатків капітана (Сміється).
- Скільки матчів на тиждень проводить «Вільярреал»?
- Ігри відбуваються раз на тиждень - у суботу або неділю. Зараз сезон закінчився, тож ми тепер візьмемо участь у кількох турнірчиках.
- Хто вас тренує? Можливо, у структурі працюють відомі колишні гравці «Вільярреала» чи інших клубів?
- Ні. Але є інша особливість – у нас щороку змінюється тренер. Така практика розрахована на те, щоб у команді не з’являлися улюбленці тренера, а всі працювали однаково. Прийшов новий тренер – тож вперед, працюй. Мусиш йому довести, на що ти здатний. Особисто в мене ще з жодним тренером не було ніяких проблем.
- Академії яких клубів вважаються в Іспанії найкращими? І на якому місці в цій ієрархії – «Вільярреал»?
- Ми входимо у п’ятірку топових іспанських академій. Найкраща ж академія – у мадридського «Реала». Величезна кількість її вихованців грає у різних клубах.
- Чи часто буваєш на «Мадригалі», щоб переглянути домашній матч «Вільярреала»?
- Регулярно! У минулому сезоні був практично на усіх матчах. Улюблені гравці «Субмарини»? Росіянин Черишев, Бруно Соріано і В’єтто. Із Черишевим, на жаль, ще не спілкувався, хоч ми й говоримо однією мовою.
- Якою є географія поїздок твоєї команди?
- Якщо ви думаєте, що ми їздимо по всій Іспанії, то помиляєтеся. Максимальна відстань від Вільярреала, яку ми подолали, прямуючи на гру, - це 150 кілометрів. До речі, аудиторія на наших матчах доволі скромна. В основному це батьки футболістів.
- Чи трапляється неадекватне або відверто упереджене суддівство?
- Та ні, тут все чесно і прозоро. Нічого поганого і не пригадаєш.
На фото: З братом Андрієм
- Із збірних України тобі ще не телефонували?
- Ні, не телефонували. Але я сподіваюся, що настане день – і запрошення прийде. Дуже хочу грати за збірну України.
«Іспанці знають Шевченка і Коноплянку»
- Чим тобі подобається життя в Іспанії?
- В Іспанії смачна кухня, практично увесь рік – тепло, а ще тут висококласний футбол. Неподалік будинку – море. Словом, є все для комфортного життя. Ми мешкаємо за 30 кілометрів від Вільярреала, у курортному містечку, населення якого взимку становить 20 тисяч осіб, а влітку – цілих 100 тисяч завдяки туристам.
- Українців часто вдається зустріти у Вільярреалі?
- Українців – ні, а ось росіян багато. Про політику з ними намагаюся не говорити.
- Що іспанці знають про Україну? З ким або чим ми у них асоціюємося?
- Все дуже просто: перша асоціація - це Андрій Шевченко. А ще вони знають Коноплянку. Іспанці дивилися матч «Дніпра» із «Севільєю», і Євген їм дуже сподобався.
Олег Бабій, Футбол 24
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
