27-річний форвард національної команди України свого часу забив у своєму дебютному матчі за збірну. Однак той м’яч у ворота Узбекистану наразі залишається єдиним для Олександра у складі головної команди.
- Олександре, для тебе нинішній виклик до табору національної команди – другий у цьому відбірному циклі. Сприймаєш цей факт як новий шанс довести свою вправність бомбардира тренерському штабу?
- Безумовно. Грати у національній команді – мрія кожного гравця. Цей виклик максимально мотивує мене довести і собі, й іншим, що я чогось вартий.
- Аналізував для себе, чому не так часто отримував запрошення раніше?
- Точно ні на кого не ображався, мені не мають нічого пояснювати. Якщо не викликали, значить показував недостатній рівень майстерності. Але я продовжував працювати. Михайло Іванович у своїх інтерв’ю казав, що будь-який гравець може своєю грою та результатами ускладнити головному тренеру вибір футболістів на відповідну позицію.
- Не так просто постійно виходити в основному складі такого клубу, як «Шахтар». Як оцінюєш для себе клубний сезон, який щойно завершився?
- Цей сезон не можу занести в актив клубу, адже ми програли боротьбу за чемпіонство, поступилися і в Кубку. Для мене особисто це був непоганий сезон: я повернувся у «Шахтар», забив 11 м‘ячів у чемпіонаті, хоча мав забити ще більше, якби реалізовував свої моменти. Це означає лише те, що треба більше працювати і своєю працелюбністю доводити тренеру, що недарма повернув мене в команду і довірив у ній місце.
- Ти повернув себе до «Шахтаря» більшою мірою сам, яскраво виступаючи за львівські «Карпати». Що тобі підходить більше – бути лідером у команді, яка зірок з неба не хапає, чи грати у клубі, де потрібно чимало зусиль, аби вписатися в ігровий ансамбль?
- Стати лідером у «Шахтарі» відчутно важче, адже тут зібрані найкращі гравці, кожен з яких може повести команду за собою. Необхідно на кожному тренуванні боротися за місце у стартовій одинадцятці, бо на кожній позиції – дуже висока конкуренція. І це лише допомагає футболістам зростати, не даючи розслабитися. Бо як тільки знизиш вимогливість до себе, втратиш не лише місце в «основі», а й у заявці.
Уже через рік після переходу з «Шахтаря» в «Дніпро» я хотів повернутися до Донецька. Але я розумів, що зможу зробити це, лише показавши на полі своє вміння і якість гри, яка відповідає високим стандартам клубу.
- Зробити це виявилося справою зовсім непростою…
- Після переїзду до Львова у мене був непростий час, але я розумів, що маю сконцентруватися суто на роботі, аби повернути свій колишній рівень і довести не лише собі, а й усім критикам, що можу грати на найвищому щаблі. Повернути кондиції спочатку було складно, але це лише моя провина, нікого не можу у цьому звинувачувати. Мені дуже допоміг тодішній головний тренер «Карпат» Олександр Севидов, котрий знайшов ті слова, які мене по-справжньому струсонули, і все пішло зовсім по-іншому.
- Це був той шанс, за який ти зачепився, тепер те ж саме треба робити й у збірній…
- Тільки так. Зараз максимально викладаюся на тренуваннях і якщо головний тренер довірить мені місце на полі, буду прагнути довести, що він недарма мене викликав і я гідний цього шансу. У кожному матчі прагну забити, реалізувати свої моменти, тому що я нападник, а від нападника чекають саме голів. Ми провели у збірній серйозний підготовчий період і мотивація у нас на найвищому рівні. Кожен гравець, котрий хоча би раз одягнув футболку збірної, не хоче її більше знімати.
- У своєму першому матчі за збірну – товариському проти збірної Узбекистану, Ти одразу ж забив, граючи поруч із нашою легендою Андрієм Шевченком. Чудовий початок, який, на жаль, не мав гольового продовження …
- Той сезон 2007/2008 років був для мене дуже вдалим. Я лише перейшов до «Шахтаря», одразу почавши забивати за іменитий клуб. Тоді була велетенська впевненість у своїх силах, а виклик у збірну просто окрилював. Та збірна України була зоряна: Шевченко, Воронін, Шовковський, Тимощук. Всі хлопці були набагато старші, і мені дуже хотілося показати себе на їхньому фоні. У першому матчі забив, але потім не так часто виходив на поле. Я розумів, що конкуренція просто зашкалювала. ..
- Тепер Ти прийшов з чималим ігровим досвідом, а бажання, певно, точно не поменшало?
- Його ще більше, ніж раніше. Все залежить лише від мене. Як я зможу себе показати на тренуваннях і у тих матчах, в яких мені може бути даний ігровий час. Якщо я доведу, що гідний захищати кольори національної команди, значить все буде добре.
- Перший матч з Люксембургом Ти дивився по телевізору і, певно, зауважив, що з цією командою треба бути обережним. Дай їм простір і вони швидко покажуть, що їх помилково вважають аутсайдерами…
- Не варто дивитися на турнірну таблицю, в якій Люксембург посідає останнє місце. Перші 25 хвилин виїзного матчу були просто катастрофічними. Думаю, що мала місце певна недооцінка суперника з боку наших хлопців. Адже за цей стартовий відрізок люксембуржці тричі виходили на побачення з Андрієм Пятовим, який блискуче зіграв у всіх епізодах. А потім забив Андрій Ярмоленко і все налагодилося: наші гравці перестали метушитися і почали грати у свою гру. Тому треба пам’ятати цей період гри у Люксембургу, аби не повторити повторення проблем вдома.
- У домашній грі треба зі старту завантажити суперника своїми атаками, чи не так?
- Звісно, нам важливо забити швидкий м’яч, щоби суперник розкрився, а наша команда швидше відчула впевненість. До того ж, гратимемо у Львові, де, не сумніваюся, буде повний стадіон і неймовірна підтримка. За такої атмосфери у гравців наче виростають крила і вони збільшують самовіддачу у рази.
- «Шахтар» провів у Львові майже всі свої домашні матчі цього сезону, але під кінець чемпіонату клуб виявив незадоволення рівнем підтримки львів’янами гірняцького клубу. Що ти можеш сказати з цього приводу?
- Як вже казали в інтерв’ю і Андрій Пятов, і Даріо Срна, та реакція клубу щодо підтримки – це були емоції після матчу. Всі ми розуміємо, що емоції треба тримати під контролем, але не завжди виходить, особливо після непростих матчів. Наскільки я знаю, і у наступному сезоні «Шахтар» буде грати свої домашні матчі у Львові. Вважаю, що нас там підтримували і на єврокубкових, і на внутрішніх іграх. Звісно, хотілося б, аби підтримували сильніше, але як є, так є. Нам немає на що скаржитися. Дякуємо за те, що нас там прийняли і ходять на наші матчі. А збірну України у Львові підтримують просто фантастично. Як наслідок, у всіх офіційних матчах у місті Лева «синьо-жовті» здобували перемоги. Тому я більш, ніж впевнений, що й на грі з Люксембургом «Арена Львів» буде заповнена.
- Два з половиною роки, проведені у Львові, викликають у Тебе певні сентименти?
- Це місто мені зовсім не чуже, я його добре знаю. До тих двох з половиною років додався ще цей рік із «Шахтарем». Тут дуже багато архітектурних перлин, які я показав одноклубникам. Підказав їм де можна прогулятися сім‘єю. Львів справді дуже гарний. Тут чудовий стадіон.
- Після першого кола Україна посідає третє місце у кваліфікаційній групі. Як оцінюєш наш потенціал у боротьбі за одне з двох перших місць, що дає пряму путівку на фінал Євро-2016?
- У таблицю не варто часто зазирати, ще половина матчів попереду. Я впевнений, що у нашої збірної великий потенціал, і нам цілком по силах вийти на Євро безпосередньо з групи. Не треба забігати наперед, думаючи вже зараз про ігри з прямими конкурентами. Найближча гра – з Люксембургом. Наше завдання – показати яскраву результативну гру і взяти три очки. А потім буде наступний збір і підготовка до наступних матчів. А, взагалі, на кожну гру маємо налаштовуватися як на останню, і тоді все буде добре.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
