— Павле, днями з’явилась інформація, що ви та ще чотири гравці «Чорноморця» (Крнета, Путраш, Олійник і Кіча) залишили команду. Підтвердите?
— Так, на жаль, завершилися відносини з клубом, якому віддав чотири роки кар’єри.
— Як поясните таке рішення?
— Це ж не моє рішення. Нам сказали: «Велике спасибі за співпрацю. До побачення». Тобто це було не моє бажання піти.
— Розмовляли зі старшим тренером Олександром Бабичем?
— Справа в тому, що наставник не має відношення до цих змін. Це мені керівники ФК сказали.
Насправді, багато людей пішло. Пишуть, що п’ять людей, але це неправда. Я точно не рахував, але список утрат принаймні вдвічі довший.
— Це все наслідки ситуації в клубі?
— Мені здається, так.
— Можете спрогнозувати, що буде далі з «Чорноморцем»?
— Точно знаю, що залишаються «маленькі» футболісти. Але що з них можна зліпити в прем’єр-лізі, мені складно відповісти. Становище не з простих.
— Перед прощанням вирішили всі питання фінансового характеру?
— Звичайно, ні! Зараз нереально це вирішити. Та, попри все, сподіваюся, що все буде добре. За домовленістю, коли-небудь борги ліквідують. Але як усе вирішиться, невідомо. Додає оптимізму, що з власного досвіду пам’ятаю: «Чорноморець» відпускає гравців і завжди з ними розраховується.
— Нерухомість біля моря теж пропонували?
— За всі ті шалені виступи в Лізі Європи команда нічого не отримала. Відтак усе пропонується замінити нерухомістю поблизу моря.
— А вас такий варіант не влаштовує?
— Чесно, хотілося би побачити реальні гроші ще тоді, коли долар був за курсом один до восьми. Тобто, коли нам обіцяли. Проте все затягнулося. Ціна валюти тепер зросла майже втричі, проте віддають за старим курсом. Коротше, жорстко з нами чинять. Утім, куди подінешся? Довелося погодитися на такі умови.
— Зараз чим займаєтеся?
— Шукаю команду. Завершувати кар’єру не збираюся, не хвилюйтеся.
— Варіанти вже маєте?
— Над цим працюють певні люди. Їм телефонують, але поки приглядаємося.
— Григорчук до «Габали» не кличе?
— Ні. Там хороша лінія захисту, тому для мене без шансів. Бачите, там клуб хоче чогось досягти, тому вкладає кошти й запрошує серйозних виконавців.
— Зважаючи на становище вітчизняного футболу, розраховуєте залишитися в Україні?
— Не думаю. Ситуація після початку війни все перевернула з ніг на голову. Раніше хоч удома грали. А останніх півроку доводилося щотижня їхати автобусом у інші міста. Усі виснажувалися від таких переїздів — туди й назад. Тим паче, колектив у нас був дуже молодий, а в місті є такий прекрасний стадіон. Уважаю, неправильно, що нам не дозволяли грати в Одесі. Поясніть, чим Київ кращий? Там більше лунало пострілів, аніж у нас. Узяти, приміром, останній матч року: організували товариську зустріч на нашому стадіоні, на якому було всього лише два стюарди. І все пройшло без ексцесів! Чому завжди так не можна було виступати? Усі думали, що в Одесі постійно мають щось підірвати в день матчу. Зате наступного дня приїжджає Тіна Кароль і збирає повний стадіон, і це для всіх нормально.
— Цікаво, на що тоді розраховувати «морякам» у майбутньому?
— Знаєте, навіть не здогадуюсь. Усі пішли у відпустку, й ніхто не знає, коли збирається команда. Хто цим має займатися? Хто тренер? Коли чекати інформацію? Нічого не відомо. Розпустили всіх — і все.
— Як Бабич чинить у такій ситуації?
— Не знаю. Після того, як пішов, не спілкувався із Сан Саничем. Напевне, йому теж має бути сумно, коли немає ясності. Коли є визначеність, можна займатися програмою роботи. А йому зараз скажуть: «Завтра вже гра». Яка гра, з ким? При тому, що потрібно завчасно зібрати людей і поставити тренувальний процес. Не всі ж тримають форму у відпустці, як я.
— До речі, чому не залишили Одесу взимку, коли пішла основна частина минулого складу?
— Сподівався, що все владнається, що гратимемо на своїй арені. Проте бачите, як усе склалося. Як казав президент клубу Леонід Климов: «Що заробляємо, те й витрачаємо». А яка може бути мова про заробіток, якщо спонсорів немає, а ми виступаємо на столичному «Динамо», котрий беремо в оренду? До того ж, чув, що бюджет клубу знову зазнає врізання.
— Чесно кажучи, дивно все це чути…
— На жаль, не можу сказати інше. Окрім того, я не знаю, яка ситуація у ФК насправді. Позаяк із нами ніхто не спілкувався. Тобто їздимо, граємо, грошей немає — на цьому й усе. Називається: тренуйтеся та бігайте. Результати взагалі неважливі. Дивні ситуації виникають: начебто мали вже грати останній матч удома, проте нам не дозволили.
— Це пояснювали тим, що правоохоронні органи не могли забезпечити безпеку на стадіоні.
— Чи були проблеми з безпекою, маєте на увазі? Абсолютно ні. Читаєш новини: в Києві та у Харкові нерідко підривають бари й ресторани, але там дозволяють грати. В Одесі — тихо, спокійно, а виступати не можна. Складно мені зрозуміти керівників місцевого МВС. Натомість можу зрозуміти пана Клімова: він побудував стадіон, який має працювати на себе, щоби відбити витрачені кошти, а йому зв’язують руки. Мало того, що нічого не заробляєш, так іще потрібно додатково платити за переїзди та оренду іншої арени. Де завгодно, тільки не в Одесі. У нас такі чудові вболівальники. Думаю, за їхньої присутності ми би краще виступили. А так — приїжджали на «домашні» поєдинки в Київ, де сидить п’ять людей на трибуні. І питання: кому це потрібно? Дивно було грати, коли на стадіоні панує тиша й спокій.
— Повернемося до вас. Коли вирішите, де продовжити кар’єру?
— Це не від мене залежить. У мене є люди, котрі намагаються знайти хороший варіант. Коли зачитають перелік, тоді вирішуватиму. Поки сказали тримати форму, не розслаблятися. Адже будь-якої миті можу кудись чкурнути. Не думаю, що Україна найближчим часом буде футбольною країною, за винятком трьох клубів. Отож, найімовірніше, підшукуватиму собі щось за кордоном.
— Чи погодитеся на можливу пропозицію з Росії?
— У сусідній країні зараз теж не солодко. Тим паче, через відносини між нашими країнами цей варіант мені не дуже подобається. До того ж, я уже там колись виступав. Знаю, які там довгі перельоти. Це в нас стільки на автобусах їдуть, як у них на літаках летять. Коротше, в Росію ніхто не збирається.
Євген ДЕМЯН
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
