Дзвінок кореспондента «КОМАНДИ» застав Євгенія не у вже рідному йому Амстердамі, хоча була попередня домовленість поспілкуватися саме за допомогою інтернет-зв'язку, а у Львові, - інформує dynamo.kiev.ua.
Вся справа в тому, що на початку цього місяця Левченко відвідав батьківщину, де попрацював в традиційному для себе амплуа футбольного експерта. Ми просто не могли упустити таку можливість поговорити з Євгеном на багато актуальні теми.
— Так, я спеціально прилетів на матч нашої національної збірної, адже у мене є домовленість з каналом «Футбол», — розпочав розмову Левченко. — Бути експертом вже звик, освоївся. У Голландії я також беру участь у телевізійних програмах на футбольну тематику.
— А взагалі останнім часом ви часто буваєте на батьківщині?
— Ні, не часто. Приблизно раз у два-три місяці. Все залежить від того, чи є необхідність відвідати Україну. Основна частина мого життя протікає в Амстердамі, і прилітати на батьківщину просто так вважаю недоцільним. Хіба щоб поспілкуватися з друзями або ж, знову-таки, по роботі.
— Довелося зовсім недавно поспілкуватися з вашим колегою Андрієм Несмачним, він теж нині є футбольним експертом. Так от, Андрій сказав, що працює на ТБ виключно заради задоволення. Невже і ви прилітаєте в Україну з Голландії, щоб абсолютно безоплатно попрацювати на матчах збірних?
— Звичайно ж, ні. У мене є контракт з телеканалом «Футбол», але ви повинні розуміти, що заробітні плати експерта і футболіста абсолютно непорівнянні. Я займаюся цією справою тому, що вона безпосередньо пов'язана з футболом, мені подобається озвучувати свою точку зору, вона у мене абсолютно незаангажована — намагаюся завжди говорити чітко і чесно, об'єктивно аналізувати те, що бачив на футбольному полі. Знаєте, для мене, незалежної людини — адже я проживаю в іншій країні, — висловлювати свою думку набагато простіше.
— За поєдинок проти Грузії українців пристойно розкритикували. Що ви скажете з цього приводу? Корисний струс?
— За великим рахунком — зіграли провально, але, мені здається, матч проти Грузії був дуже повчальним, причому для всіх: і для тренерського штабу, і для гравців. Розумієте, якщо збірники розслабляться, то в цьому відбірковому циклі нікого не зможуть перемогти. Прохідних матчів більше не залишилося. Нехай це і звучить як кліше, але це правда. Обіграти когось в пів-ноги не вийде. Будь-то Люксембург або який-небудь інший суперник.
— Впевнений, що ви уважно стежили за виступами наших клубів в минулому єврокубковому сезоні. Його можна вважати успішним?
— Я скажу так: потрібно відокремлювати мух від котлет. Поясню на прикладі «Дніпра». Команда виступила у Лізі Європи відмінно, дійшла до фіналу. Але, будемо відверті, дніпряни грали далеко не завжди красиво, зате гранично ефективно, до того ж підопічних Маркевича супроводжувала удача.
Дуже хотілося б вірити, що цей успіх — не просто спалах, яка може статися раз на десять років. Хочеться, щоб ці успіхи були систематичними, щоб команда демонструвала видовищну гру. Потрібно, щоб клуб прогресував, ріс. А в сьогоднішніх реаліях українського футболу досягти цього складно... Райдужних перспектив я не бачу, відверто кажучи.
У нас відбулася ротація футбольної влади, але наскільки ці зміни в керівництві футбольного господарства України дійсно змінять сам футбол? Складно щось говорити, є у мене сумніви на цей рахунок.
— Якщо ж говорити про вітчизняну Прем'єр-лігу, то багато і жваво обговорювали можливий новий формат змагань із скороченням клубів. На вашу думку, що краще — більше клубів або менше і чемпіонат у чотири кола з фінальними кульками?
— Абсолютно проти штучного розширення чемпіонату Прем'єр-ліги. Є всього три-чотири команди в Прем'єр-лізі, які можуть боротися за місця в верхній частині таблиці. Наведу приклад «Металіста». Він реально становив серйозну конкуренцію «Динамо», «Шахтарю» і «Дніпру». У той час чемпіонат дійсно прогресував, а на даний момент в Прем'єр-лізі я бачу лише боротьбу у трійці грандів.
Якщо президенти всіх клубів Прем'єр-ліги не сядуть за один стіл і не приймуть потрібних рішень, які підуть на благо українського футболу, то, самі розумієте... Ми повинні дійсно розвивати цей вид спорту, не повинно бути такого, що з року в рік в один і той же клуб стає чемпіоном.
— Давайте трохи поговоримо про ваші перші кроки у дорослому футболі. Як з'явився варіант виїхати з «дубля» московського ЦСКА в «Вітесс»?
— Я провів у «дублі» армійців близько півтора року, мене вже почали потроху підпускати до «основи», і саме тоді надійшла пропозиція з Голландії. Мене помітили селекціонери з цієї країни, які дуже щільно співпрацювали з ЦСКА. Чудово віддавав собі звіт в тому, що або я залишаюся в Москві, перебуваючи в підвішеному стані, або ризикую і їду в європейську футбольну країну, де є всі умови для розвитку. Я вибрав варіант під номером два і відправився в Голландію.
— Чому не вдалося з ходу закріпитися хоча б у «дублі» клубу з Арнема? Через юний вік?
— Не зовсім так. Коли я приїхав у «Вітесс», то чи не відразу почав грати, провів кілька матчів, а потім відбулася зміна головного тренера. Мене в клуб брав Франс Тейссен, замість нього прийшов Лео Бенхаккер, який сказав, що у мене поки не бачить посилення команди.
— Період орендних виступів за другосортні «Хелмонд Спорт» і «Камбююр» загартував вас?
— Абсолютно вірно. Довелося побувати в таких жорнах, як виступ в нижчій лізі. Це дуже багато дало мені вивчення голландського футболу і його філософії. Скажімо, «Хелмонд Спорт» я з ходу почав грати і провів хороший сезон. Потім повернувся в «Вітесс», намагався пробитися в основний склад, але було складно...
Довелося їхати на весь сезон в «Камбююр», за аналогією з попереднім клубом, сезон провів успішно, відзначився кількома голів. І лише з приходом на тренерський місток «Вітесса» Майка Снуйя я нарешті зміг заграти в цій команді.
— Ви швидко освоїлися в чужій країні?
— Як сказати... Як тільки я приїхав до Голландії, відразу ж став вчити мову — це для мене було дуже важливо. І коли підтягнув її до потрібного рівня, все стало простіше, а спочатку, звичайно ж, було нелегко. Інша країна, інша культура, інший менталітет, але процес адаптації пройшов нормально. На даний момент фламандську знаю досконало.
— Напевно у 18-річного хлопця, який потрапляє за кордон, з'являється купа спокус, особливо враховуючи той факт, що ми говоримо про Голландію, де навіть наркотики легалізовані?
— Скажу, як на духу — ні. Я був повністю сконцентрований на футболі і, як би банально це не звучало, знав, навіщо приїхав до Голландії. Часу на дурниці просто не залишалося.
— Але «травичку» пробували або гриби?
— Марихуану пробував один раз — у 30 років. І зрозумів, що це, вибачте, фігня. Не моє це.
— Найкращий період професійних виступів в Країні тюльпанів — час, проведений у футболці «Гронінгена»?
— Безумовно.
— Що за «тертя» у вас були з підмосковним «Сатурном»? Можете внести ясність?
— Ситуація досить банальна: коли я переходив в клуб з Раменського, то за цей перехід ніхто не повинен був платити ні копійки, а вийшло так, що перевели на якийсь лівий рахунок 400 тисяч доларів за нібито надання послуги по пошуку футболіста і підписання контракту. Всю «кашу заварив «пан Андрій Прядкін.
Ця тема вже досить побита, не хотілося б до неї повертатися...
— Вашим останнім клубом була екзотична «Аделаїда Юнайтед» з Австралії. Як погодилися на подібну авантюру?
— У 2011 році я розумів, що кар'єра потихеньку рухається до завершення, і тут з'явилася пропозиція з Австралії. Подумав, що непогано було б провести рік в цій країні, спробувати свої сили на такому рівні. Однозначно не через гроші туди поїхав, а заради можливості побувати в такому екзотичному куточку Землі. Ви точно підмітили, що поїздка на Зелений континент була певною авантюрою.
— М'ясо кенгуру пробували?
— Якось не довелося.
— Чому не вдалося повною мірою пограти у футболці національної збірної? Через високу конкуренцію в півзахисті?
— Саме через це. Коли є такі футболісти, як, наприклад, Анатолій Тимощук, і він грає на твоїй позиції, то дуже важко пробитися в «основу» та заграти там.
— Євген, кажуть, ви-людина-оркестр, навіть будучи професійним футболістом і на фотосесії для глянцевих журналів знаходили час, і грати на гітарі навчилися, і освіту в Нідерландах отримали. Звідки таке велике бажання освоїти багато чого в цьому житті і енергія досягати поставлених цілей?
— Вважаю, що бажання освоїти багато й багато чого досягти в житті абсолютно нормально для людини, яка хоче бути особистістю. Треба бути всебічно розвиненою, не обмежуватись чимось одним, наприклад, футболом. Мені хотілося освоїти гітару — освоїв. А зараз вивчаю японську мову.
— Чому багато вітчизняні футболісти не бажають вдосконалюватися?
— Не знаю навіть. Для мене це завжди було незрозуміло. Може, менталітет позначається. Думаю, що кожен сам для себе повинен вирішити, чи хоче він розвиватися чи ні. Футбольний вік короткий, часто вже в 30-ть закінчують кар'єру, а попереду ще все життя.
— Який улюблений стиль музики?
— Люблю рок.
— Smells Like Teen Spirit «Нірвани» на гітарі запросто можете зіграти?
— Так. Ось це пряме попадання. Люблю послухати цю групу.
— Коли у нас з'явиться можливість почитати вашу автобіографічну книгу «Лев» російською або українською мовою?
— Вона виходить у 20-их числах жовтня цього року в Голландії фламандською мовою. А потім, якщо знайду зацікавленого видавця, то з радістю випущу книгу і російською чи українською.
— Трохи нескромне питання, але ви досі є громадянином України або маєте паспорт Королівства Нідерланди?
— У мене є український паспорт, і голландський.
Віктор ГЛУХЕНЬКИЙ, газета «КОМАНДА»
Переклад - М. Тимощук, 1927.kiev.ua
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
